7.
Кілька годин розмови з черговим поліцейським, а згодом і приїзд Леона Альфі і, в кінці кінців, Рафаелю та Меделін вдалося домовитися про зустріч з Доусон.
Того ж дня в кімнаті для зустрічей з ув’язненними.
Охоронець привів Ейду до кімнати та зняв наручники.
- Я буду за дверима. — Чоловік обвів поглядом присутніх в кімнаті і згодом вийшов, зачиняючи двері.
Ейда потерла своє зап’ястя і повернулась до Меделін, яка вже бігла обіймати сестру.
- Хей, я рада тебе бачити, але не варто тобі світитися в таких місцях, тим паче коли на вулиці багато преси. — Ейда обійняла сестру і посміхнулась.
- Плювати на ту пресу та інших людей, я рада, що нас пустили до тебе хоч на трохи.
Кілька хвилин потому Меделін сіла навпроти Ейди, поруч з хлопцем. Раф взяв дівчину за руки і подивився на її обличчя.
- Ти змарніла. Добре себе почуваєш?
- Так, не хвилюйся, просто безсоння. А мама де?
Меделін і Раф помовчали.
- Ейдо, твоя матір..
- Дай вгадаю, дізналась всю правду про мої діяння і не хоче світитися. Їй соромно, що вона моя мама. Так?
Рафаель взявся за руку Ейди трохи сильніше.
- Так, вибач, я не зміг вмовити її приїхати.
- І не треба. Більше не привозь сюди Меделін.
- Агов. — Дівчина встала з місця. - Я не виправдовую та не романтизую твої вчинки, але ти моя сестра і завжди нею будеш, тому я буду їхати до тебе на зустріч стільки разів, скільки буде потрібно. Кажи собі, що хочеш.
- А якщо через зв’язок зі мною твоє життя буде набагато складнішим?
- Нехай буде, я не хочу відвертатися від людини, яка все своє життя захищала мене.
- Вмовляти далі немає сенсу, так?
- Так. — Меделін задоволена посміхнулась і сіла на місце.
- Ми з Леоном їздили до сімей померлих. — Сказав Рафаель, згадуючи розмови з сім’ями і зовсім невтішні результати.
- І навіщо вам це?
- Щоб вони не свідчили в суді і Леон зміг вибороти для тебе менше покарання.
- Раф, я дякую вам за турботу та старання, але все вже давно ясно. Річард зробить все, щоб мені дали довічне, тим паче я сама зізналась, і я готова відбути покарання, яке для мене визначить суд. Не витрачай марно свій час, живи далі, гаразд?
- Але..
- Будь ласка, Раф, більше мені нічого не треба. А ти, — подивилась на Меделін - ти іди вчитися, як і хотіла. В банку відкритий рахунок на твоє ім’я, там більш ніж достатня кількість грошей, щоб ти здобула освіту і почала свою справу. — Ейда піднялась і підійшла до Меделін, міцно обійнявши дівчину, а потім до Рафаеля, ховаючись в його затишних обіймах. Після підняла на хлопця свій погляд, кладучи руку на його щоку. - А зараз мені пора на допит, зробіть так, як я вас просила. — Поцілувавши Рафаеля Ейда підійшла до дверей і згодом була відведена до камери.
Тиждень потому.
Центральний відділок міста Сан-Франциско.
Кімната для допитів.
- З цим завершили. — Мовив Річард, відкладаючи папку до інших, а потім беручи передостанню. - Коді Купер. Що скажеш про цього персонажа із свого життя?
- По-моєму це найцікавіший і найтрагічніший випадок в моєму житті. — Доусон взяла цигарку і трохи помовчала.
П’ять місяці тому, клуб «Амстердам» Сан-Франциско.
- Ти давно тут засідаєш?
- Не зовсім, я лиш недавно приїхав до міста.
- І одразу вирішив розважитися? — Дівчина посміхнулась та дістала цигарки, віддаючи одну Коді.
- Дякую. — Хлопець запалив, та з ще більшою цікавістю дивився на Ейду. - Чому б і ні? Тим паче в твоїй компанії. Давай підемо звідси, тут занадто гучно.
- Цікаво куди?
- Може до тебе? Я винаймаю квартиру на половину з одним хлопцем, а він не любить нових людей.
- Гаразд, ходімо, тільки дорогою купимо щось випити.
Через годину в квартирі Ейди Доусон.
- Сусідам не буде заважати музика?
- Та куди там. За стіною ніхто не живе, ну точніше сусідка з дітьми поїхала до рідних, а іншим плювати на шум, самі так роблять. — Ейда пішла на кухню. - Що питимеш?
- Давай трохи віскі. — Мовив хлопець, роздивляючись приміщення та підходячи до другої кімнати.
Ейда взяла стакан і стала перед дверима до кімнати.
- Туди краще не заходити.
- Там коханець? — Коді посміхнувся і подивився на Ейду.
- Ні, щурів трую. — Відповіла Ейда з серйозним виразом обличчя, вкладаючи стакан до рук, трохи здивованого, хлопця.
- Не знав, що вони тут є. — Зробив кілька ковтків і відійшов від дверей.
- Мене це теж трохи здивувало. — Ейда сіла на диван, роблячи кілька ковтків свого напою.
Пара стаканів зовсім скоро дала про себе знати і Коді, ледве тримаючись на ногах, сів поруч з Ейдою.
- А в тебе затишно, я би залишився трохи довше. — Мовив той, кладучи руку на ногу Доусон.
- Можеш поспати на дивані, а то ще вб’єшся на сходах, коли йти меш.
- Мм, залюбки спатиму тут з тобою.— Подивився на дівчину і потягнувся до її шиї.
Ейда нависла над хлопцем та глянула йому в очі.
- Не так швидко, тут працюють мої правила, а за правилами ми продовжуємо пити, вже потім вирішу, що з тобою зробити.
- Мене так збуджує твоя домінантність.
- Та годі тобі. — Доусон встала на ноги і пішла за іншою пляшкою.
Коді піднявся за дівчиною та вже на кухні притис її до столу, нахиляючись до вуха прошепотів:
- Але я люблю брати своє, а от правила не люблю. — Залишив кілька поцілунків на шиї та плечах, проходячи руками по животі.
Ейда схопила пляшку віскі та вдарила нею Коді по голові.
- Здається я сказала, що тут діють мої правила. — Відкинула залишки розбитої пляшки на підлогу та поправила свій одяг дивлячись на хлопця, який лежав на підлозі та тримався за голову.
Наш час.
19:20.
Центральний відділок міста Сан-Франциско.
- Як я розумію, удар пляшкою не став причиною смерті Коді Купера, так? — Спитав Леон, нервово стукаючи пальцями по столі.
- Так. Коли чоловіки так раптово і грубо торкалися мене, я згадувала Ентоні, який ледь не зґвалтував мене ще кілька років тому, тим більше коли вони були напідпитку.
- Я зрозумів це ще на третій справі. — Трохи тихіше промовив Артур. - Як ви його вбили?
- Я не вбила його зразу. Згодом він втратив свідомість через розбиту голову, я відтягнула його в іншу кімнату і першим ділом вимила підлогу, поки це було можливо.
- Потім?
- Потім мені хотілось провчити його за таку поведінку. Я зняла з нього одяг та почала робити порізи по всьому тілу, більшість з них було на руках. За час своєї роботи в клініці я принесла додому достатню кількість препаратів різної дії, а далі воля бажанням і фантазії. — Посміхнулась і поклала ногу на ногу. - Я вводила йому різні препарати та кислоти, а на відкриті рани лила спирт та інші речовини. Мені хотілося щоб він більше не зміг своїми руками зачіпати когось без згоди. Через реакцію і біль він прийшов до тями, спочатку не розумів, що з ним коїться, але згодом я побачила справжній жах в його погляді. Коді почав кричати, що йому болить і він не відчуває рук, проте кричав він не довго. Я ввела трохи більшу дозу снодійного і більше він нічого не міг говорити чи робити.
- Він помер від снодійного та інших препаратів? — Спитав трохи збентежений Леон.
- Та ні, гадаю він помер від больового шоку, а снодійне просто закрило йому рота.
- Боже..— Річард закрив обличчя руками - Ти чудовисько. Чому було просто не здати його поліції за домагання?
- Невже після такої кількості допитів ви ще не зрозуміли, що я сама поліція і покарання для тих, хто робить мені зле, та робить зле іншим?
- На сьогодні вистачить. Охороно. — Артур покликав ох
оронця і після пішов до свого кабінету, думаючи над почутим на сьогоднішньому допиті.