Мейбл - уже зовсім доросла - лиш зрідка згадувала про давні пригоди з Діппером у Ґравіті Фолз, але зараз звичним рухом розсунула книжки на полиці та витягла з глибини надійно захований блокнот у шкіряні потертій обкладинці. Вона обережно провела пальцями по знайомій шершавій палітурці, повільно відійшла від шафи та сіла в м’яке крісло, спершись на подушку і перехопивши старий щоденник зручніше. Він був не тим, що вона зазвичай зберігала в шухляді чи прямо на столі, про що знав би Діппер. Саме цей непомітний, такий несхожий за стилем на інші її речі блокнот був сховищем тих таємниць, які не дізнається ніхто з її близького оточення.
Щоденник пам’яті, щоденник спогадів, які мали місце протягом декількох чудових літніх тижнів в улюбленому Ґравіті Фолз, які не схвалили б її дядьки та брат. У тонкій книжечці були описані дні, про які коли-небудь можна було б і забути, які не були надто важливими для Мейбл… Якщо б не їх наслідки. І їй вже давно здавалося, що якщо б тоді вона прийняла зовсім інше рішення, зараз уже давно лежала у могилі.
Мейбл звично відкрила щоденник на першій сторінці, датованій серединою спекотного літа, та з сумною посмішкою подивилася на нерівний почерк дванадцятирічної дівчинки, яка прагнула записати все якнайшвидше, щоб ніхто не побачив, чим вона займається, не спіймав за цим, не помітив тоді ще нову обкладинку купленого швидкома блокнота.
Провівши пальцями по змазаних строках, вона нарешті зітхнула і поринула у читання.
Після бійки за Щоденник з Біппером Мейбл була змучена ненабагато менше за брата; все тіло боліло від отриманих синців, нещадно нило від утоми та явно хотіло, щоб хазяйка скоріше лягла спати, забулася в спокійній дрімоті і залишила вже цей жахливий день лиш у своїй пам’яті, не згадувала більше про жоден «епічний роман», провальну шкарпетко-оперу та небезпеку, що зависла над нею і Діппером, поки Білл знаходився в його тілі…
Хотілося скоріше змити з себе всі ці події, але сил на душ не вистачало, тому Мейбл просто впала на м’яке ліжко, підійнявши хмару пилу, і замріяно прикрила очі, задовольняючись вечірньою прохолодою, що протягувалася на горищі Хижки, та зручністю ковдр. У цей вечір вона лиш спромоглася скинути з себе чорні туфлі, а от перевдягатися було ліньки: хотілося лежати і відчувати, як кожний м’яз розслабляється під непохитною силою і натиском ковдри та матраца, які так добре огортали невелике тільце дівчинки, наче були ідеально створеними саме для неї.
У цілому, сон обіцяв бути міцним та без всяких звично дурних сюжетів. Такий зазвичай залишав після себе лиш темряву і злипливі, трохи спухлі очі після пробудження, а також - усвідомлення того, що хочеться зустріти новий день із посмішкою на обличчі, повністю прийняти майбутні труднощі, бо тіло цілком до них готово; воно відпочиле і розслаблене, здатне зібратися в будь-який момент.
І саме зараз, закриваючи важкі повіки, Мейбл із задоволенням сподівалася на ці відчуття, майже усвідомлюючи солодкість затишної ковдри, якою навіть не було бажання накритися: так вона втомилася. Ігноруючи метушню та стогнання Діппера від отриманих ушкоджень десь поряд, Мейбл важко зітхнула і майже самостійно вимкнула свідомість, поринувши в блаженний сон, розуміючи, що нарешті може залишити всі проблеми в минулому і відпочити. Не буде вже ніяких переживань з виставою, з шиттям ляльок та написанням сценарію, не буде біганини Діппера з ноутбуком Автора… Свобода і тиша.
Однак очікувана бездонна темрява відмовилася поглинати Мейбл з головою. Не встигла вона поринути у надійне забуття, як зображення стало занадто різке та яскраве, дуже виразне, начебто вона не заснула, а повернулася до одного зі своїх мальовничих плакатів, промальованому до найдрібніших деталей. Утім, утома випарилася, а сама Мейбл стала здивовано озиратися навкруги, не розуміючи, звідки взялися миловидна лісова галявина та озеро, над яким стирчав невеликий дерев’яний пірс (не надто міцний на перший погляд). Усе це було так знайомо, начебто вона вже була в цьому місці в одному зі своїх снів, але здивування викликало зовсім інше: чому вона усвідомлювала все, що відбувалося, чому відчувала ласкавий дотик свіжої трави під ногами і повівання теплого літнього вітру? Звідки грайливе сонячне проміння і цвірінькання пташок, шарудіння листя? Чому все так реально?
Серце билося мимоволі швидко, глухо, виразно вдаряючись о ребра, луною відбиваючись по всьому тілу, наче заповнило стукотом все навкруги. І все ж страшно Мейбл не було. Це відчуття здавалось невідомим, змішаним з немалою цікавістю та здивуванням, нерозумінням та захопленням, воно тривогою та самотністю відпечаталося в таємничих тінях дерев.
А втім, на вустах розквітла невпевнена усмішка, коли Мейбл зробила декілька кроків до озера, почувши запах сирої землі, і стала на пірс, від чого старі дошки трохи прогнулися під її вагою та тихо скрипнули, навіваючи ілюзорне відчуття безпеки та спокою. Гладка поверхня озера, що ховала під собою довгі, кучеряві водорості та маленьких різнокольорових рибок, була огорнута невисокою стіною з очерету та зрідка покривалася ледь помітною брижею; подекуди по воді розпливалися акуратні круги від дотиків риб. І Мейбл підійшла до самого краю пірсу, з дитячою цікавістю розглядаючи природу, яка ніяк не поєднувалася з тим, що вона звикла бачити навколо себе.
Питання одне за одним миготіли в її розумі.
- Зіронька не впізнає власну підсвідомість? - глузливий металевий голос залунав позаду, через що Мейбл налякано підстрибнула та озирнулася, в той же момент зустрівшись поглядом з єдиним оком Білла, який звично висів перед нею в повітрі, начебто спираючись на тростину і ледь мружившись.
- Чого тобі?
Мейбл задерла носа і склала руки перед собою, не ховаючи ворожого ставлення до Білла: він зіпсував її виставу і весь день у цілому, що ж уже казати про нещасного Діппера, якому, здається, дісталося найбільше. А тепер він вирішив ще й сон спаплюжити, коли вона покладала на нього величезні надії, нарешті думала, що зможе повноцінно відпочити… Так де тобі.
- Як грубо, - награно ображено, але все ж так само іронічно вимовив Білл і відлетів трохи в сторону, відвернувшись від Мейбл. - Я прийшов висловити тобі своє захоплення: ти розумніша, ніж може здатися на перший погляд.
Мейбл насупилася, одразу ж спробувавши знайти каверзу. Однак, нічого такого не виявивши, мовчки стала очікувати на продовження, яке, власне, не наступило, тому ж залишилося лиш усвідомлювати, що слова Білла були… компліментом? Але враховуючи його другу частину - не зовсім. Наче й приємно, а наче й ні.
- Це все? - підозріло примружившись, перепитала Мейбл, з побоюванням зиркаючи на трикутну форму демона: вона здавалася якоюсь неправильною, моторошною, хоча, можливо, це все через те, що Білл встиг зробити чимало поганого при кожній їхній зустрічі, от і асоціювався тепер з чимось недобрим.
Так і не дочекавшись відповіді і вирішивши, що у сні їй нічого не загрожує, Мейбл знову повернулась до озера і стала вдивлятися в його гладку поверхню, глядіти на своє ж відображення у темно-зеленій воді. Однак буквально в ту ж мить поряд з нею безшумно з’явилося ще одне - високого білявого хлопця з краваткою-метеликом та циліндром. Мейбл миттєво перелякано озирнулася та наткнулася на білосніжну сорочку, зверх якої був одягнений довгий жовтий фрак. Вона підняла непорозумілий погляд і зустрілася з котячими очима неприродно-лимонного кольору.
- Так краще? - хитра посмішка повільно розтягнулася на його тонких вустах, і Мейбл механічно зробила крок назад, щоб відійти від Білла, який стояв занадто близько.
Однак пірс під ногами закінчився, і вона, незграбно махнувши руками, з писком полетіла прямо в озеро.
Нехай вода і не була дуже холодною, приємного в цьому не було нічого, і під голосний сміх Білла Мейбл виринула на поверхню, закашлявшись від несподіваності і ледве не заплутавшись ногами у водоростях. Утім, це не завалило їм переплестись з довгим волоссям, які мокрими пасмами тепер липнули до обличчя і шиї та майже повністю закривали очі. Одяг тягнув вниз. Однією рукою схопившись за жорсткий край пірсу, а іншою судомно намагаючись прибрати волосся, Мейбл хапала ротом повітря і мимоволі відмічала, що все ж потроху йде на дно, зовсім не звертаючи уваги на хриплий сміх над головою. Усвідомлення того, що вона не зможе так просто вибратися з озера, через те що піднятися на пірс - важко, а вийти на берег - нереально через щільну стіну очерету, прийшло, як тільки вона позбавилася останнього пасма волосся на очах і стерла з них залишки води. І ніякого захоплення це вже не викликало.
Мейбл знову підвела погляд і побачила, як Білл, присівши на одне коліно, від чого пелена фраку розпростерлася по дошках, хитро всміхнувся, виблискуючи яскравими очима, і протягнув їй долоню в рукавиці, пропонуючи допомогу. Мейбл тут же згадався день, що минув, коли він так само протягував їй руку, тільки для того щоб забрати Щоденник Діппера. Можливо, і зараз в цьому є якась каверза?
Однак довго вона не роздумувала і з не менш лукавою посмішкою швидко схопилася за його руку, з силою потягнувши на себе. Білл, не очікуючи такого розвороту подій, миттєво втратив рівновагу, а усмішка сповзла з його обличчя, коли він так само полетів в озеро. Обидва в той момент опинилися під водою, і Мейбл, відчувши вагу чужого тіла, насилу розкрила очі, споглядаючи в зеленуватій рідини бульбашки повітря, що спливали, підкинуті золоті пасма та циліндр, що вже опинився на поверхні озера. Вона схопилася за дерев’яний стовп, який підтримував пірс, і вже від нього відштовхнулася на поверхню, спливаючи та лишаючи Білла позаду. Дно також залишилось десь далеко внизу, вкрите шаром мулу та кучерявих водоростей.
Мейбл виринула і тут же залилася дзвінким сміхом, скоса глядячи на злий вираз лиця Білла, який продовжував прошивати її гнівним поглядом, ігноруючи прилиплі пасма волосся. З обох стікала вода, але чомусь Мейбл заражала своїми веселістю та сміхом, і всього через декілька хвилин на обличчі Білла також з’явилася посмішка, і він хрипко розсміявся, замружившись, спостерігаючи за мімікою Мейбл. Вона здавалася йому кумедною і, що найголовніше, навіть милою. Ще вдень вона зацікавила його своїми діями, здивувала небуденною догадливістю, а зараз ще й розчулила. І Білл, навіть мокрий до кісток через її пустощі, беззаперечно не шкодував, що вирішив навідатися.
- То чого ти хотів, Білл? - вже згодом, після тривалої балаканини, з добродушною посмішкою поцікавилася Мейбл, схиливши голову набік.
Вони, вже майже сухі, сиділи на краю пірса, притримуючись певної дистанції, і вона колихала ногами, зі щирим інтересом глядячи на демона, який на ділі виявився куди більш цікавим на язик, вдячним слухачем та відмінним оповідачем.
Ймовірно, Мейбл могла б навіть сказати, що після цього сну її думка про нього змінилася на краще, чого точно не оцінить Діппер, якщо вона вже вирішить поділитися з ним цією подією. А втім, робити цього вона не буде, бо тоді її балаканина з Біллом зійде нанівець.
- Нічого, - терпко посміхнувшись, відказав Білл, примруживши одне око.
«Дізнатися тебе краще», - промайнула в його голові справжня відповідь, і він відвернувся, знову прискіпливо дивлячись на те, якою силою утримував це місце в нормальному стані, не пускаючи до спокійного озера божевілля розуму Мейбл. Вона не дізнається цієї деталі сну, а воно того і не варте.
І Мейбл на те продовжувала посміхатися, й далі не вірячи в правдивість його слів, наче шкірою відчуваючи, що не може Білл так просто до неї з’явитися. Утім, ці думки тут же відходили на задній план, а сама Мейбл у результаті навіть відмітила, що людська форма демона, яку він прийняв виключно задля неї, неймовірно приваблива. Їй подобався той сон. Це значно краще, ніж безтурботна темрява, що очікувала б її в іншому випадку.
Мейбл почула кроки, що наближалися, і миттєво згорнула щоденник, перелякано ховаючи його під подушку. Не можна, щоб ті записи хтось побачив, щоб хтось дізнався про те, що вона до самого Дивногеддону декілька разів на тиждень бавилася з Біллом у снах, слухала його історії і намагалася пояснити якісь свої, дівчачі проблеми, на які він завжди всміхався, дорікаючи її за дріб’язковість. І їй то все одно подобалося.
Їй подобався Білл, подобалася його манера поводження, подобалося все, хай вона й розуміла, що його гадання - найважливіші в його нескінченному житті. Вона розуміла, що не зможе відмовити його, і це розбивало її серце, змушувало відвертатися і непомітно стирати з очей пекучі сльози. Їй було нестерпно боляче в той момент, коли він обманом забрав у неї розкол. Вона злилася, боролася за свою правду, але після з журбою згадувала ті сни і проведений разом час, розуміючи, що вони - точно не найкраща пара.
І вона не визнавала того, що нестерпно сумує за непереносним демоном, поки в один момент просто не розридалася біла його статуї і зрозуміла: в неї дійсно серйозні проблеми.