- що ти бляха такого накоїв, що ті покидьки викрали мою сестру?
- я не мав уявлення, що вони готові піти на подібне.
- та мені байдуже, чуєш? Роби все, аби Клер повернулась додому вже сьогодні ввечері. Хоч ціною своєї компанії, роботи, грошей, впливу чи навіть свого життя, але поверни мені Клер, живою.
- не кажи Джефу, що виникли проблеми і Клер в небезпеці. Я все владнаю.
- я не такий придурок аби говорити дитині подібні речі. Використай свій мозок в правильному напрямку і виріши, що тобі важливіше–дружина чи та компанія. — обійшов Тревіса, йдучи до кімнати племінника.
- вибір давно зроблено. — брюнет забрав ключі від свого авто і вийшов на вулицю, прямуючи до покинутого заміського складу.
Півгодини по тому, на вході до будівлі.
- я на місці, в якому напрямку йти?
- крики твоєї дружини зійдуть за вказівник?
- послухай, ми ніби домовились, що ти більше не зачепиш Клер.
- виникло бажання передумати. Зараз моя людина підійде до тебе, стій на місці. — чоловік скинув дзвінок. За мить Тревіс почув кроки позаду себе, але розвернутися і побачити людину йому не вдалося–удар тупим предметом по голові змусив чоловіка втратити свідомість.
- він завжди так довго спить? — зареготав. - мені стає нудно. Міг не так сильно розганятися. — глянув на чоловіка, який вдарив Тревіса.
- шеф, ти ж знаєш, я грав в бейсбол, і цей мудень мене нервує.
- якщо він здохне—не бачити нам закордонних партнерів.
- Тревіс…не смій тут померти. — пошепки говорила бліда, зв’язана і замучена Клер, сидячи неподалік непритомного чоловіка. - ми маємо…маємо звідси вибратися.
Чоловік повільно і важко підняв голову, жмурячись від приглушеного світла. - Клер…ти в порядку?
- якби..не лякав мене своїм майже трупним виглядом–було б…ще краще.
- вибач, я не хотів аби ти постраждала через мене.
Деміан розвернувся, підходячи до Тревіса.
- ну нарешті бізнесмен ожив. Як спалося?
- переходимо безпосередньо до того питання, яке тобі кортить вирішити. Для початку..відпусти Клер і ми поговоримо.
- а-а, ні, тут я буду ставити умови. Твоя красуня лишиться з нами. Раптом ти передумаєш в той самий момент, як її слід охолоне?
- не передумаю, ми вирішимо цю справу. Даси гарантії, що вона більше не постраждає?
- ти вже задрав. — блондин піднявся і з розмаху вдарив Клер по обличчю.
- облиш її! — закричав Тревіс, намагаючись розв’язати мотузки.
- нормальні гарантії? Чим довше будеш тягнути час своїми промовами, тим більше вона отримає.
- гаразд, щоб тебе..давай обговоримо умови.
Клер підняла погляд на Тревіса. - не треба, ти багато втратиш.
- якщо буду опиратися, то втрачу більше. Угода не така важлива, якщо тебе не буде поруч.
- романтично, ніжно, навіть якось шкода розлучати..було б, якби ти не гальмував. — присів перед Тревісом, а позаду Клер зупинився помічник Скотта. - отже, умови прості. Ти підписуєш кілька паперів, тим самим погоджуючись на відмову від співпраці з закордонними партнерами, а моя компанія отримує вільний шлях і наша співпраця забезпечена. В випадку, коли ти відмовишся–Скотт лишить ще кілька позначок на витонченому тілі твоєї брюнетки. Раджу поквапитися. Може ти помітив, що її личко не таке вже рум’яне. До твого приїзду Скотт добре постарався, скажімо так, випробовував нещодавно придбані ножі. Я здається не казав, але він у нас фанат холодної зброї, тож, кожна хвилина має значення, хто зна, раптом тобі ще вдасться встигнути і відвезти Клер до лікарні, підлатати трохи?
- що він зробив з Клер?
- ножі дійсно гострі, можна абсолютно спокійно поставити п’ять зірок. — усміхнено говорив Скотт. - але маю один не випробуваний. Думай швидше.
- то якою буде твоя відповідь, Тревіс Маєрс?
- давай свої..
- Тревіс. Зачекай.. — Клер перебила чоловіка. - подумай ще раз.
- немає про що думати, я хочу мати повноцінну сім’ю і хочу, аби ти була в порядку, не поранена. Клер, я люблю тебе і мені не важливо, що там не вигорить з тим чи іншим партнерством. Я краще працюватиму ще рік над іншим проєктом, ніж втрачу жінку, яку люблю більше за життя, але матиму той клятий договір.
- так благородно. — Деміан відкрив папку, кивнувши Скотту аби той розв’язав руку Тревіса. - мені надто нудно все це слухати. Постав кілька підписів і продовжуйте собі ніжитися в іншому місці.
- чорт з тобою. Забирай собі всі ці домовленості, тримайся тієї фірми, роби що завгодно, тільки забудь за існування моєї сім’ї і не займай нас. — Тревіс взяв ручку. - відпусти Клер, вона піде до авто і я все підпишу.
- звісно ж ні. Підписуй. — Деміан вказав на місця, де Тревіс мав залишити підписи. - ти сам даремно тягнеш час.
- і моє бажання перевірити останній ніж лише зростає. — Скотт усміхнувся. - треба прискоритися.
Тревіс глянув на Клер, яка змучено схилила голову на бік, заплющивши очі, а після одразу повернувся до паперів, підписуючи сторінки.
- як гарно. І ще один момент, навіть не думай повідомляти про нашу ділову зустріч до поліції. Ти ж сам розумієш, які втрати понесе твоя родина, адже так?
- просто відпусти нас і насолоджуйся бажаним деінде.
- звісно, звісно. — поклав папку до своєї сумки. - Скотт, можеш розв’язати Тревіса. — підняв з підлоги ніж, йдучи до Клер. - був радий познайомитися і поговорити. Твій чоловік якось довго думав, а ти нам так добре допомогла. — поклав руку на плече брюнетки. - нічого особистого, тобі просто не пощастило. — встромив ніж в живіт Клер, різко провернувши кілька разів. Брюнетка крикнула, прокашлявши, а з кутиків її рота полилася кров. - все, Скотт, нам пора валити. — витягнув ніж, поспішно йдучи до виходу.
Тревіс скинув мотузки, швидко розв’язуючи мотузки з ніг та рук Клер.
- не заплющуй очі, гаразд? Зараз поїдемо до лікарні, все буде добре.
- Тревіс.. — брюнетка говорила хрипло і ледь чутно.
- не треба, все скажеш мені завтра вранці.
Коли мотузки лягли на землю, Клер впала на руки Тревіса, важко дихаючи і тримаючись рукою за рану, яка безперервно кровоточила. Брюнет підхопив дружину, притискаючи до себе.
- потерпи трохи, я викличу швидку.
- не думай..звинувачувати себе в тому, що тут..відбулося. Ти хороший..чоловік, і мені шкода…що я вирішила дати нам шанс так пізно. Тревіс…я люблю тебе. — Клер важко видихнула, закривши очі.
Рік потому.
- Ешлі хороша, ви знайдете спільну мову. Їй вже кортить з тобою познайомитися. — Річ слабко усміхнувся. - не буду змушувати Джефа чекати ще більше, він хоче до тебе і взагалі бачила б ти його обличчя, коли лікар дозволив заходити до тебе частіше. — продовжував говорити Річ, сидячи поруч з лікарняним ліжком своєї сестри. - я люблю тебе, і ми всі чекатимемо на твоє повернення. — поцілував в чоло, після чого вийшов в коридор, кажучи Джефові, що той може зайти до палати.
- привіт, матусю. — вже вищий, і сильно змінений, Джеф сів на стілець, зрідка поглядаючи на Клер. - вчора були останні заняття, я вже закінчив перший клас. Звучить якось не солідно. — прокашляв. - вчителька казала, що в мене хороші результати і я не погано справляюсь з поставленими завданнями. Дядько Річ зустрічається з Ешлі, вона дуже хороша і ми здається знайшли спільну мову. Вони часто приїжджають до нас, Ешлі залишається зі мною, а дядько і тато кудись їдуть. А..тато, татові погано. Він майже не буває вдома, завжди каже, що багато справ і мусить працювати, але я чув, як він говорив зі своїм заступником, кожного тижня кажучи, що мусить продовжити свою відпустку і вистежити тих покидьків, якщо поліція за рік так нічого не змогла зробити. — перевів погляд на матір. - він хоче зайти сюди, поговорити з тобою, але не може, не наважується. Іноді говорить з дядьком, плаче і каже, що саме він винен в тому, що зараз ти в комі і лікарі не дають ніяких позитивних прогнозів, бо треба було раніше віддати місце іншій компанії. Я не буду звинувачувати тата, він точно ніколи не хотів подібного, і я знаю, що ти б теж не звинувачувала його. Нам тебе не вистачає, без тебе дім порожній, іноді здається, що там вже ніколи не буде чутно сміху. Повертайся скоріше, будь ласка, я люблю тебе, матусю.