Вранці Клер прокинулася першою, лежачи на грудях Тревіса.
- я боявся розплющувати очі, бо все могло бути сном.
Брюнетка посміхнулась. - ні, це не сон. — припіднялась. - все сказане вчора цілковита правда.
- треба було піти у відпустку раніше?
- можливо, та все стається тоді, коли приходить відповідний час. Потрібно відвезти Джефа в садочок, піду приготую сніданок.
- може краще я все зроблю?
- з тебе вже досить кулінарних експериментів.
- тоді мені залишається відвезти маля до садочка.
- це справді можна, з цим впораєшся. — коротко поцілувала, потім мовила - після повернення обов’язково візьмися за вирішення питання на рахунок тієї компанії, гаразд?
- так, спробую все вирішити мирним шляхом. — з посмішкою мовив Тревіс. - але після розмов з адвокатом жодних робочих питань, я хочу провести більше часу разом з тобою.
- у нас багато днів попереду, а тепер час вставати. — Клер сіла на край ліжка, одягаючи халат. - Джеф дуже зрадіє, що сьогодні ми знову поснідаємо разом.
- сам не можу перестати цьому радіти. — повернувся до дружини. - що скажеш Річу? Він злий на мене.
- він увесь цей час злився бо думав, що я нещасна поруч з тобою. Коли побачить, як все склалося за час твоєї відпустки–змінить думку. Насправді Річ завжди був і буде тобі вдячний, це я добре знаю, тому не переймайся. — встала з ліжка, заколовши волосся. - ви зможете знайти спільну мову.
За сніданком.
- татку, скільки часу ми будемо снідати разом і ти будеш возити мене в садочок?
- гадаю так точно буде до кінця цього тижня, а вже потім я буду намагатися брати вихідні частіше. Куди хочете поїхати влітку?
- на море. Хочу побачити черепашок.
- добре, поїдемо на море. — посміхнувся. - може хочеш щось змінити у своїй кімнаті?
- мені подобається моя кімната, не хочу нового. — хлопчик доїв, а в двері постукали.
- здається Річ прийшов, я відчиню. — Клер встала з-за столу, лишаючи чоловіка і сина наодинці. Через кілька хвилин жінка повернулась на кухню, слідом зайшов Річ.
- привіт, детектив Джеф. Вибач, що не заїхав ввечері. — підійшов і взяв племінника на руки.
- я дуже міцно заснув, ми багато ходили і гралися. Можу показати коника сьогодні, вже після садочку.
- буду чекати на твоє повернення.
- сідай, поснідаєш зі мною, Тревіс збирається відвести Джефа і ми якраз поговоримо за цей час.
- бачу тато повернувся до родини, це тішить.
- якщо маєш бажання, то залишайся тут частіше і будь поруч з сестрою і племінником, сам все бачитимеш і тобі буде спокійніше. — Тревіс встав з-за столу, забравши дві тарілки до посудомийки. - та все обговоримо потім, нам з Джефом вже час. — підійшов до Клер, поцілувавши в щоку. - дякую за сніданок, серденько. — забрав сина на руки і покинув кухню.
- що це було? — сів за стіл, не зводячи здивованого погляду з сестри.
- ти дещо пропустив. — поклала перед братом тарілку з їжею.
- а тепер давай детальніше.
- я вирішила дати нам з Тревісом ще один шанс. Ти можеш на мене злитися, але я хочу спробувати і нарешті щиро покохати його. Я не можу обманювати свою дитину і користуватися добротою і почуттями Тревіса, це не чесно. Він дав нам шанс на краще життя, а зараз старається виправити помилки по відношенню до Джефа не зважаючи на те, що має проблеми на роботі. Я хочу бути поруч з ним не тільки формально і через умови, а хочу нарешті стати йому дружиною, яка буде поруч і допоможе впоратися з усіма труднощами.
- ти впевнена, що це зробить тебе щасливою? Зможеш його покохати не дивлячись на те, що в тебе не виходило зробити цього всі ці п’ятнадцять років?
- так, впевнена. Здається я вже починаю закохуватися.
- я не збираюся перешкоджати тобі. — почав їсти. - не ставитиму умов і не буду поводити себе, як ображена дитина. Я згоден, що завдяки Тревісу ми впоралися з усіма труднощами і стали тими, ким є зараз. — відпив трохи кави. - я буду тільки радий, якщо ти нарешті будеш щасливою, тільки не помилися у своєму виборі. Джефові потрібна справжня і щаслива сім’я, маючи це він не буде почувати себе покинутим.
- я знаю, що ти хочеш для мене лише найкращого, і ціную твою турботу.
- ти хочеш і робиш для мене все те саме. Клер, я..не розумію, чому злюся на Тревіса. — відклав чашку. - так, згоден, він старається бути хорошим чоловіком і батьком, любить тебе і це помітно від самого початку, а ще він прийняв мене і не обманув тебе, проте мене охоплює лють, коли ми з ним бачимося.
- Річ. — взяла хлопця за руку. - я розумію твої почуття, скоріш за все не до кінця, але розумію. Ти злишся не на Тревіса, а на себе, і це помилка, адже ти не винен в тому, що тієї ночі я прийняла це рішення.
- не винен? Якби мене не було–ти б не вийшла заміж за чоловіка, якого не кохала, ти б не зрадила саму себе, прийнявши таку пропозицію.
- агов, послухай мене уважно, гаразд? — встала зі свого місця, зупинившись навпроти брата. - ти ніколи не був винен в тому, що все склалося таким чином. Я люблю Тревіса, нехай так було і не з самого початку. Я маю сина і чоловіка, дім, роботу, а найголовніше те, що я маю брата. Ти не зійшов з дороги і не сів десь подалі, увесь час жаліючись на життя і цілковиту несправедливість навколо. Я пишаюсь тобою, і так буде завжди. Навіть якби я мала змогу повернутися в минуле і мала б знову обирати, чи погодитися мені на пропозицію Тревіса—я б погодилась. — тримала хлопця за руку, не зводячи погляду з сумних очей. - якщо ти й хочеш на когось злитися і ненавидіти, то саме я маю бути цією людиною, бо змусила звинувачувати в усьому себе того маленького хлопчика, який навіть після смерті батьків шукав хороші сторони в усіх ситуаціях, лишаючись поруч зі мною і не даючи опустити рук.
- ні, Клер, я не буду цього робити. — піднявся, обійнявши сестру. - я люблю тебе і завжди буду вдячним за те, що ти врятувала мене від поганого життя, натомість віддавши своїх п’ятнадцять років. Якщо тепер ти справді готова до почуттів, хочеш дати вам шанс, то нехай, я всеодно лишусь поруч.
Через кілька годин в домашньому кабінеті Тревіса.
- і я мала рацію, насправді Річ злий не на тебе. З часом ви точно поладнаєте.
- мені б не хотілося сваритися з твоїм братом, я знаю, наскільки він тобі важливий. Річа можна зрозуміти, я відчував би те саме, якби моя сестра..
- не треба. Це в минулому. Я знаю, що ці думки робили тобі боляче, тому не варто раз за разом повертатися до цього.
- але за будь-яких обставин не звинувачуй себе. — вимкнув ноутбук. - повечеряємо сьогодні не вдома? — обернувся до Клер, яка стояла біля полиці з книгами.
- так, я не проти. Заберу Джефа з садочка і можемо поїхати.
- у Річа не було планів на вечір?
- здається не було.
- буде не чемно просити його посидіти з Джефом.
- та ні, він не буде проти. Ти не помічав, як вони проводять час разом, тому дійшов до такої думки. — підійшла до брюнета. - Річ не буде проти, проблем не виникне.
- одна таки є.
- і що за проблема? Все пов’язано з тією компанією?
- ні, жодної роботи. — посміхнувся. - залишається обрати місце для вечері.
- можеш обрати на свій смак, нехай це буде мені сюрпризом. — нахилилась і поцілувала в щоку. - а зараз мушу бігти. Мені потрібно забрати кілька документів з офісу аби було легше працювати вдома, а потім заберу наше маля і повернусь.
- отже на роздуми в мене приблизно дві години.
- так, впораєшся?
- безсумнівно. — піднявся з-за столу, взявши Клер за руку. - будь обережна дорогою і не забувай про ремені безпеки.
- повернусь ціла і неушкоджена.
- я не розраховую на інший розвиток подій. — поцілував в чоло. - я люблю тебе, серденько. Можеш не казати цього натомість, я все розумію.
Клер знову поцілувала Тревіса в щоку, відпустивши його руку і пішовши до дверей. На мить жінка зупинилась і обернулась назад, побачивши, що чоловік повернувся на своє робоче місце, розглядаючи папери.
- Тревіс.
- щось забула? — глянув на дружину.
- я люблю тебе. — з посмішкою говорила брюнетка. - ти виглядаєш ще привабливіше, коли зосереджений на роботі.
- це найкраще з того, що я б хотів почути.
Клер, так само посміхаючись, вийшла з кабінету, вирушаючи по справах.
Кілька годин по тому Тревіс пішов до вхідних дверей, чуючи стук.
- я розумію, що у вас нібито медовий місяць, але малого забрати з садочка точно могли. — з того боку стояв Річ, тримаючи за руку Джефа.
- так, почекай, Клер поїхала за Джефом..—глянув на годинник - дві години тому. — присів перед хлопчиком. - синку, на вулиці прохолодно, проходь всередину.
- де мама?
- мама..мама поїхала в справах і здається її авто зламалося, тому не змогла заїхати за тобою. Я зараз зателефоную до мами, не хвилюйся.
Річ насторожено спостерігав за Тревісом, надалі намагаючись говорити без свого занепокоєння. - так, схоже на те, біжи до кімнати, я скоро теж прийду і покажеш мені Кіріна.
- я чекатиму. — Джеф пішов до своєї кімнати, залишаючи чоловіків наодинці.
- де моя сестра? — тепер вже не приховуючи свого занепокоєння промовив Річ.
- Клер сказала, що заїде до офісу, а потім в садок, але вона вже давно мала повернутися назад. Зараз зателефоную.
- на мої дзвінки вона не відповідала.
- можливо батарея сіла. Чорт.. — чоловік увімкнув телефон, набираючи номер дружини, але його зупинив вхідний дзвінок. - може це Клер з чийогось телефону. — взяв слухавку. - Клер? Ти в порядку?
- майже. — заговорив чоловічий голос. - здрастуй, бізнесмен.
- з ким я розмовляю?
- як прикро, що ти не впізнаєш. Знатно ти нас морозив кілька тижнів, прийшов час вирішувати питання серйозно, з чіткою відповіддю в фіналі.
- вирішуй це питання зі мною, а не через мою дружину.
- ну ні, маючи важелі впливу легше отримати те, що нам треба. Може тепер будеш більш відкритим до розмови?
- що ти хочеш і де вона? Навіть не смій чіпати Клер.
- контракт з закордонною компанією, все просто. Та ти що? А якщо зачеплю?
- не час для ігор, і вплутувати сюди мою дружину немає сенсу, вона не причетна до моєї роботи. Давай зустрінемося і обговоримо всі питання.
- ти ба, справді став відкритим до розмови. Скільки ти там нами поневіряв? Тижні два. На твоїй красуні вже сім позначок, так би мовити нагадування тобі за кожен день, коли ми лишалися ні з чим і йшли в сильні збитки. Маєш годину аби прийти на склад за містом, тільки без своїх приколів з ментами, адвокатами та іншою хрінню правосуддя, почув?
- я приїду, тільки не чіпай Клер, будь ласка. Вона не має відповідати за те, що було зроблено мною.
- ну тут як подивитися. Чоловік і дружина одна сатана, всі справи, та й у вас миленька сім’я, дитина по-моєму є. Як будеш дивитися в очі синові, коли його матір доставлять додому частинами через те, що ти, впертий козел, не йшов на мої умови, а? — усміхнувся. - поквапся, а то не встигнеш сказати їй того, що там зазвичай кажуть в останні хвилини перед смертю.