- а як твій новий проєкт і підготовка до співпраці з закордонною компанією? Ти працював над цим більше року.
- мені важлива моя робота і все, що має до неї відношення, але зробити нашого сина щасливішим мені важливіше. — опустив погляд на, складені на животі, руки Клер.
- щось не так?
- ні, все добре, я буду намагатися зробити все ще краще.
- мені здалося, що тебе щось турбує.
Тревіс знову підвів очі на дружину. - дякую, що все-таки турбуєшся про мене і цікавишся подібним.
- ти робиш те саме вже п’ятнадцять років.
- там..інші обставини. Клер, ти ж поїдеш завтра з нами?
Розмову перервав телефонний дзвінок. - щоб його..вибач, я мушу відповісти. — на дорозі до балкону промовив Тревіс, закриваючи за собою двері.
Брюнетка глянула на годинник і після обернулась на бік.
- все, не дзвони більше, я все зрозумів і все вирішу. Я сам тобі подзвоню тоді, коли це буде потрібно. Бувай. — скинув дзвінок, увімкнувши режим «Не турбувати». - ти поїдеш з.. — чоловік замовк, побачивши, що Клер заснула. - продовжимо розмову вранці. — мовив пошепки, лягаючи поруч, але заснути одразу не вдалося. Тревіс лежав мовчки, не зводячи очей зі спини Клер, борячись з бажанням лягти ближче, поцілувати та обійняти, проте йому не хотілося приносити чергову порцію дискомфорту, лякаючи і змушуючи кохану заціпеніти на місці, не зронивши жодного слова.
Близько восьмої ранку до спальні батьків зайшов Джеф, сподіваючись побачити лише сплячу маму, проте підійшовши ближче хлопчика охопило радісне здивування—його тато був вдома, в черговий раз не поспішаючи на роботу. Малюк заліз на ліжко, вмощуючись посередині.
- хто тут до нас прийшов? — мовив сонний Тревіс.
- ти забув прокинутися після будильника? Зазвичай тебе вже немає, коли я приходжу в такий час.
- ні, ні, сьогодні будильник мені не потрібен. — чоловік розплющив очі, сідаючи на ліжко. - у мене дуже важлива зустріч з одним любителем іграшок.
- він збирає тваринок? — зацікавлено спитав Джеф.
- це треба уточнити. Джеф, ти збираєш тваринок?
Хлопчик кивнув на питання батька, даючи позитивну відповідь.
- так, він збирає тваринок. Сьогодні на нас чекає поїздка до торгівельного центру, де ми маємо купити коника. Поїдеш?
- точно-точно не треба на роботу і телефон не буде безперервно дзеленчати? — з повним поглядом надії говорив хлопчик.
- сьогодні цілком і повністю твій з мамою день. Ми проведемо його разом і поїдемо туди, де вам захочеться бути. Сідай ось тут, маю тобі щось сказати. — останню фразу сказав пошепки, протягуючи синові руку. Хлопчик підсів ближче, відразу обійнявши чоловіка за шию. - ходімо і приготуємо щось для мами, поки вона спить. Мені точно знадобиться твоя допомога.
Тревіс піднявся на ноги, йдучи разом з Джефом на кухню. На потрібному місці хлопчик сів за стіл, спостерігаючи за діями батька.
- що зазвичай ви з мамою їсте вранці?
- млинці, до них мама робить какао.
- спробуємо приготувати. Що нам треба..? — брюнет розгублено глянув на полиці.
- яйця, молоко і борошно. — мовив Річ. - привіт, детектив Джеф. — посміхнувся до племінника, даючи «п’ять»
- привіт, дядечку. — маленька рука потягнулась до руки Річа. - а ми робимо мамі..сюрприз.
- справді? — погладив хлопчика по голові і глянув на Тревіса. - твій тато дуже уважний.
- і сьогодні Кірін буде тут, пограємося разом?
- залюбки, але я мушу бігти в справах, заїду погратися ввечері, ще й казочку тобі почитаю, домовились?
- краще розповіси щось про байки.
- от і вирішили.
- синку, покажеш мені, що то за Кірін?
- зараз принесу картинку. — зліз з стільця і побіг до своєї кімнати.
- соромно зізнатися, але я не вмію готувати. Можеш допомогти? — обернувся до Річа.
- що на тебе найшло? До чого це все? — став поруч з чоловіком, дістаючи з полиць потрібні інгредієнти.
- я пішов у відпустку, хочу провести час з дружиною і сином, що в цьому поганого?
- подай з холодильника яйця і молоко, знаєш, які вони на вигляд?
- годі тобі, Річ, все не настільки погано.
- якби ти допомагав Клер, то проблем з приготуванням сніданку не виникало б.
- моя робота цього не дозволяє. — поклав поруч з мискою яйця та пляшку молока. - я зробив щось не так, тим самим наштовхнувши тебе на ненависть? Я справді не можу зрозуміти причину твого бажання, аби ми з Клер розлучилися, і не розумію, чому ти так вороже налаштований.
- чорт, Тревіс, припини. — хлопець нервово змішував інгредієнти. - будь собі хорошим бізнесменом і батьком, на здоров’я, от тільки ти не зможеш зробити Клер щасливою, і мене дратує, що через мене вона погодилася на все це.
- але тепер все інакше, у нас є Джеф і..
- облиш, ми обоє знаємо, що Клер так і не змогла покохати тебе, а піти не може, бо хоче кращого для Джефа, хоче йому батька поруч, і не може покинути тебе, адже не знатиме спокою, якщо так вчинить. — відклав змішане тісто і глянув на брюнета. - я до кінця життя буду вдячний вам обом, бо не помер в злиднях, шукаючи шматок черствого хліба, та ми давно не діти, Тревіс. Клер заплатила високу ціну і я завжди буду ненавидіти себе за це. Моя сестра не стала щасливою, бо обрала мене, переступивши всі принципи і бажання. Якщо не зміг ощасливити Клер, то хоч Джефа не занапасти, дитинство не триває вічно і з часом його потреба ділитися з тобою подіями зі свого життя не буде такою гострою. — опустив голову, наступних кілька секунд стоячи мовчки, а після - обсмаж по кілька хвилин з обох боків і постарайся обійтися без пожежників. — ще раз глянув на Тревіса і поспішно покинув кухню, а після того й дім.
П’ятнадцять років до цього дня.
Тревіс зайшов до лікарняної палати, зупинившись поруч з ліжком.
- я сказала, що ми обійдемось без суду, вам не обов’язково приходити сюди щодня.
- не можу зупинитися і змусити себе проїхати повз. Клер, мені дійсно шкода за ту аварію, я не хотів принести вам стільки проблем і зробити боляче.
- так, я знаю, ви не схожі на таку людину. — дівчина трохи припіднялась, вцілілою рукою притримуючи гіпс на пошкодженій руці.
- вам не пасують синці на обличчі, там має бути тільки посмішка.
- ви прийшли поговорити про це?
- ні, зовсім ні, маю пропозицію.
- в чому вона полягає?
- я дещо перевірив і дізнався, що ви втратили батьків два роки тому, у вас залишився молодший брат і ви змушені все вирішувати самотужки. Клер, виходьте за мене заміж. Не буду приховувати, ви мені подобаєтесь, для мене не має значення ваше положення і кількість проблем, адже все можна вирішити.
- жарт не надто вдалий.
- я не жартую. Якщо станете моєю—я подбаю аби ваш брат мав все, що йому потрібно, а вам не доведеться так важко працювати, зможете закінчити навчання і забудете, що колись ці проблеми взагалі існували. Не обов’язково давати відповідь одразу, я можу почекати стільки, скільки вам буде потрібно. Швидкого одужання, серденько.
П’ятнадцять років по тому.
- та чому не виходить? Здається роблю все правильно. — Тревіс трохи нервово намагався перемогти вже, майже повністю, зіпсований млинець.
- татку, воно пече в очі. — Джеф зажмурився, закривши обличчя руками від хмари диму на кухні.
- синку, вибач. Я зараз відчиню вікно, поки посидь у вітальні, добре?
- добре, тільки заберу іграшку зі столу. — схопивши черепашку хлопчик побіг до вітальні.
Тревіс відчинив вікно і повернувся до плити.
- треба трохи по-іншому. — Клер прокашляла, зупиняючись біля чоловіка. - краще увімкнути витяжку, зменшити температуру і додати менше олії, так буде краще. — зосереджено промовляла брюнетка, роблячи все необхідне. - потім треба помалу перевернути млинець на інший бік, при цьому не розливаючи олію по всьому будинку. — взяла Тревіса за руку, разом з ним перевертаючи млинець. - так, все правильно. Бачиш, зовсім не складно. — глянула на чоловіка, який увесь час з захопленням, і ще цілою низкою змішаних почуттів, спостерігав за її діями. - вибач, здається я захопилася.
- я запам’ятаю цей урок надовго. — посміхнувся. - все справді не так важко, як здавалося до твоєї появи, проте мені точно далеко до такої майстерності.
- ти міг розбудити мене і я б приготувала сніданок, не обов’язково так цим перейматися.
- збирався зробити щось приємне, але схоже не надто вдало.
- мені приємно, правда. Тобі не завадить час від часу тренуватися, але картина цілком позитивна. — відпустила руку Тревіса, взявши один млинець. - і картина смачна, так. Я зроблю каву, чи зайнятися млинцями?
- я впораюсь, в разі невдачі буду сподіватися на твою допомогу.
- так, жодних проблем. — взяла дві чашки. - Річ спускався?
- він поїхав, обіцяв зайти ввечері. Перед його від’їздом ми трохи поговорили.
- і як? Все добре?
- так, здається добре. Клер.. — вимкнув плиту, повернувшись до дружини. - ти за цей час принаймні раз жалкувала про своє рішення прийняти мою пропозицію?
- Річ тобі щось сказав? — відклала чашки на стіл.
- ні, нічого.
- може наша сім’я для когось не буде ідеальною, а для когось може навпаки буде взірцем, та я вже точно знаю, коли ти щось приховуєш чи коли щось не дає тобі спокою. Після того дзвінка я сумнівалася, що вчинила правильно, проте потім ні, жодного разу. Ти дотримав слова і досі робиш все, про що кажеш, навіть сьогодні лишився вдома і відклав роботу, аби побути з сином.
- дякую, мені достатньо знати, що ти не ненавидиш мене.
- Тревіс, я не маю підстав для ненависті. Ти хороша людина, хороший чоловік і батько, нехай увесь час зайнятий, але це не робить тебе поганим.
- чути це від тебе дійсно те, що мені було потрібно. Я…чорт забирай. — різко відійшов від плити, тримаючись за щойно обпечену руку.
- ай..дай гляну. — підійшла ближче, оглядаючи місце опіку. - мабуть сильно пече, постраждала вся долоня. Зараз візьму аптечку, у нас є мазь від опіків.
- з мене поганий кухар. — зажмурився.
- отож. — дістала з коробки мазь, акуратно дмухаючи на руку. - доведеться тобі припиняти зі своїми експериментами.
- іншим разом замовлю доставку.
- іншим разом можеш просто розбудити мене і я все зроблю. — обережно нанесла мазь на опік. - дуже боляче?
Тревіс тихо спостерігав за діями Клер, не чуючи її питання.
- тобі сильно пече? — глянула на брюнета.
- пробач. — чоловік нахилився, цілуючи Клер, на що та виронила мазь на підлогу, заціпенівши на кілька секунд, після чого заплющила очі, майже повністю віддаючись моменту. Через мить Тревіс повільно відсторонився, забравши руку зі щоки Клер. - я..скучив за тобою, останнім часом бажання обійняти тебе, просто доторкнутися чи..поцілувати надто велике, вибач.
- ми поговоримо про це пізніше, зараз не дуже вдалий час, я обіцяю, ми повернемося до цієї теми. — жінка відступила кілька кроків назад. - треба закінчити перев’язку, інакше зачепиш і болітиме, зараз. — підійшла до коробки, беручи бинт.
- Клер..я.
- потім, Тревіс, все потім. — трохи тремтячими руками продовжила перев’язку. - постарайся за сьогодні не зашкодити собі ще кілька раз, відпустка вийде не надто вдалою. — відклала бинт до коробки і подивилась на Тревіса.
- ця відпустка виходить найбільш вдалою за останні кілька років, навіть опік не змусить мене думати по-іншому.
- ти серйозно налаштований. — усміхнулась. - Джеф, пора снідати, ходи до нас.
Сніданок пройшов за розмовою Тревіса та Джефа, а Клер мовчки спостерігала за радісним сином, і часом дивилась на зацікавленого розмовою чоловіка. Майже під кінець сніданку Тревісу зателефонували.
- зараз не вчасно. — подивився на свій телефон.
- можеш відповісти, за цей час я зберу посуд і переодягну Джефа. — встала з-за столу. - почекаємо тата в твоїй кімнаті.
- я швидко закінчу цю розмову і більше жодних дзвінків. — прийняв дзвінок, йдучи на терасу.
Клер зібрала тарілки, склавши до посудомийки. - ви з татом молодці.
- чому? — зацікавлено спитав хлопчик. Брюнетка посміхнулася, присівши біля сина.
- жінкам приємно, коли їхні чоловіки роблять їм сюрпризи. — поцілувала в щоку. - млинці були дуже смачні, дякую.
- чоловікам подобається, коли їхня матуся посміхається. — по плескав в долоньки, обійнявши Клер за шию.
- ходімо одягатися, не будемо змушувати тата довго чекати. — піднялась, тримаючи Джефа на руках. На мить Клер обернулась до вікон тераси, побачивши, як Тревіс злісно продовжував телефонну розмову.
Через двадцять хвилин в кімнаті Джефа.
- а потім підемо до кафе?
- так, чом би й ні? — застібнула замок на взутті хлопчика. - після повернення додому поговориш з татом і ви подивитеся на твоїх тваринок.
- тато цього хоче? Йому хтось дзвонить і можливо доведеться поїхати..але нічого, ми разом подивимося на тваринок, добре?
- звичайно ж тато цього хоче. Як я і казала, він дуже сильно тебе любить, просто увесь час дуже зайнятий, але твій батько точно не поганий і точно дуже щасливий, що ти у нас є.
Тревіс зупинився біля дверей до кімнати сина, стоячи мовчки і слухаючи розмову з того боку.
- Джеф, дорослі часто проводять увесь час на роботі, бо мають людей, про яких хочуть дбати і мають бажання дати цим людям все найкраще.
- так само як тато?
- саме так. Сьогодні тато вдома і ми разом підемо за коником, а потім ви пограєтеся і побудете вдвох. — погладила сина по голові. - він дійсно любить тебе більше за інших, просто зараз обставини не дозволяють увесь час бути поруч.
Чоловік постукав у двері. - можна зайти?
- так, татку, заходь.
- бомбезно виглядаєш. — посміхнувся. - я можу посидіти тут з Джефом, а ти матимеш час спокійно зібратися. — глянув на Клер.
- от і чудово, Джеф збирався показати тобі тваринок. — піднялась. - там справді є на що подивитися, і будь уважним, бо треба запам’ятати всі імена.
- я підкажу. — хлопчик підійшов до своєї полиці. - буде легко все запам’ятати, я зараз розкладу.
- залюбки подивлюсь, не поспішай.
- синку, ти поки розкладай іграшки, а я на хвилинку заберу тата.
- я почекаю. — обережно розкладав іграшки вздовж полиці.
Клер вийшла з кімнати сина, покликавши за собою Тревіса.
- що сталося? Ти був знервованим за телефонної розмови, ввечері здається теж дзвонив той, на дзвінок якого ти не чекав. У тебе проблеми на роботі?
- це доведеться довго пояснювати. — видихнув, не зводячи погляду з Клер. - ми можемо поговорити про це ввечері? Я обіцяв Джефу, що сьогодні ніяких розмов про роботу.
- сподіваюсь ти таки поясниш, і сподіваюсь, що ти не перейшов дорогу тому, з ким краще подібного не робити.
- все не так погано, це можна вирішити. Я справді все тобі розповім, але ввечері.
- добре, чекатиму цієї розмови. Джеф зачекався, а мені пора збиратися. — повернулась, йдучи до спальні.
- і знову ти турбуєшся про мене. — погляд Тревіса був прикований до спини Клер.
- ми все-таки сім’я. — дівчина зайшла в кімнату.
Через годину Тревіс та Клер вже йшли торгівельним центром, тримаючи Джефа за руки.
- можна погратися там з іншими дітьми?
- так, звісно, тільки не біжи далеко, аби ми з мамою тебе бачили.
- я буду поруч, люблю вас. — відпустив руки батьків і побіг до гральної частини.
- і ми тебе любимо. — Клер сіла на вільне місце, тримаючи в руках коника. - сьогодні він веселий, це радує.
- треба було купити цю іграшку вже давно. — сів поруч, дивлячись на хлопчика, який з посмішкою грався з іншими дітьми.
- справа далеко не в іграшці. Йому був потрібен час з батьком, а не просто фігурка.
- я справді був сліпим і мені здавалося, що гроші все вирішать, хоча мав би розуміти почуття Джефа краще за інших. — перевів погляд на підлогу. - адже мене виховала мама, бо батько завжди був зайнятий роботою і не мав часу на нас. Він купував багато іграшок, давав кишенькові і потім дав мені освіту, а ще пізніше роботу. Я вдячний йому за те, що маю зараз, але все ж мені б хотілося, щоб мій батько провів зі мною принаймні один день, не згадуючи про роботу та гроші. Мама мені говорила, що варто спробувати уникати татових помилок і в майбутньому бути уважнішим до дружини і дитини, а я вчинив по-іншому.
- ти ніколи не розповідав про свого батька таких деталей. — обережно взяла Тревіса за руку, дивлячись на його обличчя. - ти не такий, як твій батько, і я добре знаю, про що кажу. Навіть за роботою ти знаходив час, аби бути уважним до мене, а зараз пішов у відпустку, маючи важливий для компанії проєкт над яким працюєш вже багато часу, бо не хочеш аби наш малюк думав, що ти його більше не любиш.
Тревіс глянув на Клер, накривши її руку своєю. - Річ був правий сказавши сьогодні вранці, що дитинство не триває вічно і з роками бажання Джефа щось мені розповідати вже не буде таким гострим, адже у мене з батьком все саме так і було. Я не хочу втратити тебе і сина за горою паперів та угод.
- ти багато над цим працюєш і я все розумію. Джеф розумний хлопчик і також зрозуміє, що ти хочеш тільки кращого. — Клер трохи помовчала, а потім обійняла Тревіса, цього разу здивувавши чоловіка своїми діями. - ти дійсно хороший батько, а також хороший чоловік, точно кращий з усіх, кого мені доводилося знати.
Брюнет мовчки обійняв Клер, заплющивши очі. - мені пощастило мати розуміючу дружину, дякую.
- за що?
- за все. Ти не покинула мене після того, як отримала бажане, розумієш і лишаєшся поруч, хоча так і не змогла покохати.
- Тревіс, я..
- можеш нічого не казати, все добре, я радий тому, що маю зараз і мені цього достатньо. — замовк і обійняв міцніше, та вже через кілька хвилин повільно і неохоче відсторонився. - і за це теж дякую, мені було потрібне щось схоже.
- мені..не важко, це найменше, що я можу зробити.
Близько дев’ятої вечора сім’я Маєрс повернулась додому. Тревіс взяв сплячого Джефа на руки і відніс до його кімнати, а Клер зачинила двері, пішовши в спальню. Вклавши сина спати Тревіс повернувся до дружини. Зайшовши в спальню сів на край ліжка, спостерігаючи за Клер, яка розчісувала волосся.
- спить?
- так, здається дуже міцно. Я залишив Кіріна на тумбочці біля ліжка.
- точно спатиме міцно, адже сьогодні було багато позитивних емоцій. — відклала розчіску, обернувшись до чоловіка. - розповіси про ті дзвінки? Чи зараз не вдалий для цього час?
- я обіцяв розповісти ввечері, тому так, ми поговоримо. — склав руки на колінах. - ти знаєш, що моя компанія працює над проєктом і попереду чекає співпраця з досить серйозною іноземною компанією. На цю співпрацю претендує ще одна фірма, у них не надто хороша репутація, ті звикли усувати своїх конкурентів не зовсім..цивілізованими методами. Мені телефонують з пропозиціями відмовитися від цього проєкту і дати їм дорогу, в іншому випадку погрожують змусити мене силоміць погодитися на їхні умови.
- все настільки погано?
- я не знаю. Ми не можемо віддати їм цю співпрацю, це потягне за собою збитки і підірве репутацію моєї компанії, на майбутнє буде важко отримати вигідну компанію собі в партнери, і я не знаю, як вчинити.
- то не погоджуйся на їхні умови і не відступай від свого. — сіла поруч з чоловіком. - поговори зі своїми адвокатами, подай до суду на цю компанію, ти точно виграєш, бо всі документи чисті, немає відступів від законних дій і все, що ти маєш зараз дісталося тобі за рахунок великої праці.
- думаєш це все можна вирішити законним способом?
- гадаю завжди є шанс. Варто спробувати, і дякую, що розповів правду.
- я звик виконувати свої обіцянки. — усміхнувся, так само не зводячи очей з Клер.
- це я вже точно знаю. До речі, про шанси.
- шанси?
- так, останнім часом я багато про це думаю. Джефові потрібна сім’я, справжня. — повністю обернулась до брюнета, дивлячись на зацікавлене і дещо налякане обличчя навпроти себе. - я не можу так продовжувати й надалі, не хочу залишатися поруч тільки на умовах, за яких я погодилася вийти за тебе.
- ні, Клер, будь ласка, не треба йти. — взяв за руки. - якщо хочеш, я спатиму в іншій кімнаті, сам готуватиму сніданки і вечері, пратиму одяг, не буду тебе зачіпати і не буду потрапляти тобі на очі.
- йти? Боже, Тревіс, я не збираюся йти від тебе. — глянула на руки, а потім знову на обличчя чоловіка. - я хочу дати нам шанс почати все спочатку. — вивільнила руку, поклавши її на щоку брюнета. - я хочу дати нам шанс стати щасливими. Той поцілунок вранці..він змусив мене знову повернутися до цих думок, і я хочу закохатися в тебе, цього разу по-справжньому, без умов, бо це не чесно по відношенню до тебе і я не м
ожу це продовжувати. Я й далі хочу бути твоїм серденьком.
- Клер, я точно ніколи не зможу забути сьогоднішній день та вечір, ти вкотре зробила мене щасливим.
- я не хочу зупинятися на цьому. — пересіла на коліна Тревіса, тримаючи руки на його плечах. - і більше не хочу брехати. — повільно і з усією ніжністю поцілувала брюнета, руки якого обережно лягли на її талію.