- я мушу зрадити свої принципи, зрадити саму себе. Я буду брехухою і всі мої слова до прийняття цього рішення виявляться обманом, але я готова піти цим шляхом, адже на кону твоє успішне майбутнє. — нахилилася до шестирічного хлопчика, залишивши поцілунок на рум’яній щічці. - я не дозволю тобі жити в злиднях, тиняючись з місця на місце в пошуках кращого життя. Обіцяю, що ти отримаєш все, чого меш прагнути. — поправила ковдру. - я люблю тебе, Річ. — піднялась з крісла поруч з ліжком і пішла на вихід з кімнати, вимкнувши світло.
- привіт. Вибач, що так пізно. Я подумала над твоєю пропозицією і готова дати відповідь.
- я завжди радий бачити твій дзвінок, можеш телефонувати в будь-який час. — голос чоловіка по той бік був задоволений, з нотками дитячої радості. - якою буде твоя відповідь?
- я згодна вийти за тебе. Зустрінемося і обговоримо решту?
- чути ці слова від тебе значно приємніше, ніж вигравати черговий тендер. — за голосом було зрозуміло, що Тревіс увесь час посміхався. - мені під’їхати прямо зараз?
- ні, краще завтра. Річ спить і зараз не дуже зручний момент.
- тоді побачимось завтра до обіду, серденько.
- так..побачимось завтра. — Клер скинула дзвінок, ховаючи телефон за спину.
П’ятнадцять років по тому.
- мамо, тато сьогодні теж буде зайнятий? — п’ятирічний хлопчик сидів на своєму улюбленому місці вдома—підлога у вітальні, з м’яким і кучерявим килимом, вкладена всілякими іграшками.
- синку, у тата важлива зустріч на роботі, сьогодні він затримається і пізно повернеться додому. — Клер закрила ноутбук, відклавши його на дивані поруч. - але до нас має заїхати дядько Річ, ви зможете погратися.
- тато мене більше не любить, так?
- Джеф.. — жінка опустилась на підлогу поруч з дитиною. - тато дуже сильно тебе любить, правда. Він працює, бо хоче для тебе хорошого майбутнього, з часом ти це зрозумієш.
- нічого, можеш не пояснювати. Хоча б ти мене любиш. — Джеф посміхнувся, відвівши погляд від мами. - можна мені погратися на подвір’ї?
- так, синку, тільки одягни черевички.
Хлопчик залишив поцілунок на щоці Клер і побіг за своїм взуттям, а вийшовши на вулицю зупинився перед вікном вітальні, помахавши рукою. Клер усміхнулася діям сина і помахала у відповідь, момент по тому сідаючи на диван і беручи до рук телефон.
- щось важливе, серденько? Я готуюсь до зустрічі.
- так. Спробуй принаймні сьогодні повернутися додому швидше, є розмова, яка стосується Джефа.
- він захворів?
- ні, з його здоров’ям все добре.
- так, це чудово. — Тревіс замовк, переглядаючи заплановані на день справи. - я спробую приїхати до десятої, гаразд?
- чекатиму.
- Клер, я люблю тебе.
- я теж..до вечора. — перервала дзвінок, вертаючись до роботи.
По обіді Джеф повернувся в дім, а за кілька хвилин в двері постукали.
- здається це дядько Річ, зачекай у вітальні, добре?
- саме знайду нову іграшку, дядько має її побачити.
- так, так, він довго чекав на поповнення твоєї колекції звірят. — усміхнулася, відчиняючи двері. - треба ж, сьогодні ти цілий і прийшов в той час, як і сказав.
- тобі теж привіт, сестричко. — високий брюнет посміхаючись дивився на сестру. - сьогодні не надто теплий прийом.
- трохи пізніше про це поговоримо. Проходь, мий руки і йди до вітальні, Джеф вже зачекався.
- мій хлопчик, я скучив за ним. — поцілував брюнетку в чоло, після чого зайшов до будинку.
- і залишається знайти цього коника. — кілька годин після приходу Річа маленька рука вказала на картинку з білим конем, чорна грива якого була заплетена в дрібні коси.
- детективна операція Джефа і Річа розпочинається. — підхопив хлопчика на руки. - прийом, як чути? Детектив Джеф вже вилетів на спецоперацію з пошуку Кіріна, прийом?
- прийом. Детектив Річ.. — посміхаючись Джеф продовжив. - пошуки розпочато, прийом.
- вас добре чути, прийом. Зверху надійшов наказ, що детективу треба спати, аби на пошуки Кіріна було достатньо сил. — Клер зупинилася біля столу.
- треба згортати операцію. — пошепки мовив Річ. - знайдемо коника завтра, а тепер пора летіти спати. — підійшов до сестри, перекладаючи Джефа на її руки.
- залишишся сьогодні на ніч? — сонно потираючи лоба заговорив хлопчик.
- так, обов’язково, ти маєш розповісти мені про те, що насниться.
- і ти теж.
- якщо ви домовились, то я віднесу цього детектива спатки.
- добраніч, дядечку. — Джеф поклав голову на плече Клер.
- добраніч, мій хлопчику, солодких снів.
- можеш зачекати тут або на кухні, я вкладу Джефа і повернусь до тебе.
- вважай, що твій холодильник спорожнів на відсотків так сімдесят.
- на здоров’я, я скоро. — разом з дитиною пішла до кімнати.
- мамо, розкажеш щось перед тим, як я засну?
- що б ти хотів послухати? — поправивши ковдру Клер сіла поруч з сином.
- яким був малий дядько? Ви жили в такому ж будинку, як і ми зараз? Дядько мав багато іграшок чи тільки свій улюблений мотоцикл?
- що ж.. — пройшлась рукою по спині хлопчика.
П’ятнадцять років до цього дня.
- Річ, ходімо вечеряти.
- Клер, дивись, що маю. — дитина сіла за стіл, показуючи сестрі зроблену з горіхової шкаралупи черепашку. - якщо знайдеш каштан, то обов’язково принеси мені, будь ласка.
- у тебе дуже гарно вийшло. — посміхнулася. - каштан обов’язково буде. А тепер вечеряти і час спати.
- можна я не буду їсти макарони? Я..не дуже голодний.
- пані дала трохи більше грошей і мені вистачило на молоко і рис, а ще я маю дещо для тебе, але без вечері не зможу віддати.
- молоко? — посунув тарілку ближче до себе. - я передумав, зголоднів трохи. Виглядає смачно, дякую.
- через тиждень одна вакансія буде вільною і я зможу працювати більше, тоді молоко у нас буде частіше, обіцяю.
- а де твоя вечеря?
- своє я вже з’їла, а ти не відволікайся, бо їжа охолоне.
- Клер..я сумую за маминими обіймами, і за татовими розповідями про байки..він обіцяв показати мені справжній мотоцикл. — доївши вечерю Річ відклав ложку.
- я теж сумую за ними. — встала зі свого місця і підійшла до брата, поклавши руки на його плечі. - щоб їздити на байку тобі потрібно добре спати і їсти, а ще треба вчитися, бо не отримаєш прав. — поцілувала в маківку. - дивись. — дістала з кишені невеликого іграшкового мотоцикла. - ним не сильно награєшся, можна хіба на ключі почепити, але нехай він буде тобі нагадуванням про те, що не можна зупинятися і завжди треба йти до поставленої мети, навіть якщо буде важко.
- він такий гарний. — Річ з посмішкою взяв свій подарунок, роздивляючись отриману і бажану іграшку. - колись я обов’язково буду їздити на такому і ти будеш першою, кого я візьму з собою покататися. — повернувся до сестри і міцно обійняв.
П’ятнадцять років по тому. В кімнаті Джефа.
- так, дядько дуже любив байки, і навіть ставши дорослим не покинув свого захоплення. — поцілувала хлопчика в чоло. - пора спати, синку.
- я радий, що у вас був хороший будинок і дядько мав гарні іграшки. Добраніч, матусю.
Клер усміхнулася і вимкнула світло в кімнаті сина, залишаючи нічник.
Річ лежав у вітальні на дивані, дивлячись на ключі в своїй руці.
- холодильник вже порожній?
- я передумав. Пам’ятаєш цей байк? — показав брюнетці міні-байк, прикріплений до своїх ключів.
- пам’ятаю, ти таки зберіг його. — сіла поруч.
- так, насправді та вечеря була смачною.
- я сказала Джефу, що в тебе було багато гарних іграшок і ми жили в хорошому будинку, а не те, що ми ледь як зводили кінці з кінцями і всіма твоїми іграшками були тваринки, зроблені з горіхових шкаралуп і каштанів. Я погана мама, брешу своєму синові.
- ти хороша мама. — поклав голову на плече Клер. - малому не обов’язково це знати, точно не тепер, та й що б змінило, скажи ти йому всю правду?
- не знаю, але я втомилася брехати.
- і зараз ти говориш не про розповідь Джефу.
- так..котра година?
- майже одинадцята, а що?
- Тревіс мав приїхати до десятої. Джефові потрібен батько. Сьогодні він спитав, чому тато його більше не любить.
- кепсько, дуже. Він не може взяти відпустку і провести кілька днів з сином? Тревіс директор компанії, чому б не дозволити собі подібного?
- я не знаю, сьогодні поговоримо.
- Клер.. — підняв погляд на сестру. - ти вже не та розгублена і змушена тягнути на собі дім, і молодшого брата, двадцятирічна дівчина. Мені давно не шість років, я непогано вчусь і закінчивши останній курс матиму хорошу освіту і в подальшому таку ж хорошу роботу. Ми впораємося без допомоги Тревіса, ти можеш піти від нього.
- Річ, я..
- Клер не слухатиме таких нікудишніх порад.
- о, привіт Тревіс. Саме про тебе говорили.
- так, я в курсі. — перевів погляд на дружину.
- я не чула, як ти зайшов. Будеш вечеряти?
- буду. Де Джеф?
- спить. — встала з дивану.
- я трохи спізнився, завтра ситуацію буде виправлено, обіцяю.
- ти не пробував йти в мери? — Річ піднявся з місця.
- перепрошую?
- Річ, досить цього, ви розбудите Джефа. Ти пам’ятаєш де твоя кімната.
- так, пам’ять в мене чудова.
Тревіс зняв піджак, кладучи на спинку стільця. - здається спати тобі не сильно кортить. Присядь, повечеряємо і поговоримо.
- я не голодний.
- тоді можна просто поговорити.
- Тревіс, нам нема про що говорити. Я приходжу сюди заради сестри і племінника. Йому треба чоловік поруч, тому я і тут, можеш не дякувати. — підійшовши до Клер і поцілувавши її в чоло Річ пішов до кімнати, в якій жив після весілля сестри, а зараз час від часу залишався на ніч.
- твій брат сьогодні не в гуморі. — сів за стіл.
- він бачив, що Джеф засмучений, тому так себе поводить. — поклала перед чоловіком вечерю. - смачного.
- так, здається його можна зрозуміти. — взяв дружину за руку, змусивши її заклякнути на місці. - дякую, після вечері ми поговоримо, так?
- так..їж і не поспішай, розмова нікуди не дінеться.
- мені теж є що тобі сказати, скоро прийду до кімнати і продовжимо там.
- гаразд, чекатиму. Відпустиш руку?
- вибач, вийшло різко, я не хотів тебе лякати чи зробити боляче. — відпустив руку Клер, перевівши погляд на їжу.
- все в порядку, ти нічого з цього не зробив. — зробила крок назад і кілька секунд дивилась на спину Тревіса, після чого піднялась в спальню.
Через годину.
- що ти збиралася розповісти мені про Джефа? — Тревіс зайшов до кімнати, витираючи волосся рушником.
- ти йому потрібен. — відклала книгу на тумбочку поруч з ліжком. - сьогодні Джеф спитав, чому тато його більше не любить.
- не люблю? Боже..я люблю тебе і Джефа більше за все на світі. — відклав рушник і сів на ліжко. - що ти йому сказала?
- що ти багато працюєш задля його кращого майбутнього, з часом він все зрозуміє. За можливості приходь додому до того, як Джеф ляже спати, хоч іноді. Він дуже хотів показати тобі свою колекцію тварин і розповісти про останню потрібну йому фігурку.
- я замовлю цю фігурку прямо зараз. Хто йому треба?
- Тревіс, подарунки не вирішать і не змінять такі почуття Джефа. Буде краще, якщо ви вдвох поїдете до торгівельного центру і там купите цю фігурку, разом, де ти триматимеш його за руку, розумієш?
- розумію. — обернувся до Клер. - мені шкода, що робота заважає бути хорошим батьком і чоловіком, я буду намагатися все виправити, обіцяю.
- ти хороший чоловік і батько, і я розумію, чому в тебе немає часу бути вдома. Я не засуджую тебе і ніколи не буду цього робити. Джеф теж все зрозуміє коли виросте.
- дякую, але я не хочу чекати моменту, коли наш син зненавидить мене і буде переконаний, що не потрібен мені, попри це думаючи, що я його не люблю.
- що збираєшся робити?
- піду у відпустку і почну рятувати свою сім’ю, допоки це можливо.