a kiss from a past life

Йшла лише тридцять перша хвилина пари, але по відчуттях пройшло пів життя. І не те, щоб типографія нецікава дисципліна, ні, навпаки цікава, але при умові, що в тебе нормальний викладач. Але, на превеликий жаль усіх студентів цього університету, викладач скоріше намагається їх приспати, аніж донести нову інформацію.

Монотонний відголосок викладача долітає до одного з останніх рядів, де вмостили свої дупці кілька студентів. Одні дістали зошити для виду належного студента, інші неспішно гортають стрічку в інстаграмі, а дехто відсипається після ночі вештання чорт знає де. Звичайні студентські будні.

Техьон, на відміну від свого найкращого друга Чіміна, прислухається до нудотно-одноманітного голосу викладача, намагаючись хоч трохи вловити новий матеріал. Авжеж йому це не вдається і він звертає свою увагу на друга. Його персикове волосся набуває ще більшої барвистості під ранковими сонячними променями, що пронизують лекційну залу. Техьон ще не звикнув до попереднього кольору волосся, як Чімін знову відвідав перукарню, змінюючи колір з попелястого на персиковий. Але гріх казати, що йому не пасує новий колір. Втім, йому пасують усі кольори. Перевірено на бідній голівоньці Чіміна.

Хочеться напакостити і розбудити друга, щоб потім цілий день вислуховувати чуже бурчання милого і сонного Чіміна. Однак Техьон вирішує проявити дружнє милосердя і змилуватися над Чіміном, що цілу ніч гуляв із знайомими по нічному Сеулу.

Техьон чіпляється поглядом за свої руки. Довгі пальці з ідеальною пластиною нігтів зводять з розуму не тільки одногрупниць, а і його самого. На його скромну думку, йому пощастило мати такі пальці. Небагато хто може похвалитися тим, з якою легкістю він дістає до простати, при цьому не займаючи до чорта незручну позу.

Погляд проковзує на родимку на безіменному пальці правої руки і Техьон невагомо проводить по ній іншою рукою. Родимка знаходиться прямо на місці, де мала б бути каблучка, і, можливо, Техьон накручує себе, але для нього це доволі символічно.

Раптом його тілом проходить солодке тремтіння, а перед очима виростає з нікуди інша картинка. Це схоже на момент зі сну, котрий ти неочікувано згадав. Той самий сон, після якого не хочеться прокидатися, натомість продовжуючи плавати в ілюзії альтернативної реальності. Проте цей момент відрізняється від сну. Розмитий силует людини перед тобою не дає змоги навіть приблизно визначити «маркери» на кшталт кольору волосся, чи очей. Єдине, що відчувається, — дотик чужої руки, що тримає власну. Оксамитова шкіра у місцях, де торкається шкіри Техьона, ніби ніжні пелюстки квітки, пускає метелики, що пурхають навколо. Вони настільки чудові й різні, що приковують погляд, але як тільки чужі губи цілують безіменний палець у місці невидимої каблучки, метелики вриваються у тіло, розносячи у кожен його куточок відчуття блаженства і насолоди. Чужі губи, ніжні наче шовк, й теплий подих пускають іскру, що рухається від кисті руки аж до мозку, змушуючи його поринути в ейфорію. Коли губи незнайомця відсторонюються, йому надягають золоте кільце, знову цілуючи палець, тільки тепер на ньому красується скромна каблучка.

По відчуттях Техьона проходить щонайменше година, але у реальності проходить лише кілька секунд. Коли картинка світу повертається, тіло ще трохи відходить від приємних відчуттів. Такий собі післясмак, який змушує бажати відчути це знову. Проте ці проблиски насолоди й спогадів з’являються настільки неочікувано, що й годі гадати, коли буде наступний раз.

На обличчі з’являється ледь помітна усмішка, а подумки лунає щасливий вереск. Кожен раз як вперше. Техьону подобається це відчуття. Подобається, що воно з’являється в неочікуваний момент, тоді, коли ти про це й не думаєш. Одна секунда — ти на парі з нудним викладачем, інша — ти переживаєш відчуття, які не зможе подарувати жодна людина на Землі. Диво, не інакше.

Техьон спирається головою на руку, роздумуючи про каблучку на пальці, що побачив у видінні. У нього занадто багато питань щодо цього, але ніхто не в змозі на них відповісти.

Цікаво, з ким він зустрічався у минулому житті? Дівчина чи хлопець? Але дівчина навряд чи зробила б йому пропозицію. Чи ні? Гаразд, можливо то була дівчина. Однак, з чого Техьон взяв, що то була пропозиція? Не можна стверджувати, якщо то був безіменний палець правої руки, то це дорівнює пропозиція.

Думки плавають, перекриваючи одна одну. Одна сторона Техьона, наївна та мрійлива, наполягає на варіанті пропозиції, інша ж, жорстка та холодна, впевнена, що то проста каблучка. І Техьон розривається між ними. В одну хочеться вірити, але інша не дає спокою. Він боїться зробити неправильний висновок, хоча й від цього нічого не залежить. Йому не треба знаходити кохану людину по цим спогадам, не треба щось виясняти, виходячи з того, що мимохіть побачив. Це всього-навсього миттєві приємні відчуття. І якби вони не були настільки прекрасними, Техьон запитав би навіщо це все. Втім, він і досі не до кінця розуміє навіщо. Яке значення має минуле життя, якщо ти вже його прожив? Воно б мало значення, якби завдяки цим відчуттям ти розумів би, чи твоя це людина, чи ні. А так, ти просто не можеш відчути це знову з іншою людину, навіть, якщо ви кохаєте один одного. Тому що ці відчуття може подарувати тільки людина з минулого, яке ти вже прожив.

Пара закінчуються під довгі роздуми Техьона. Усі студенти квапливо покидають авдиторію, а Техьон будить Чіміна, який всю пару благополучно проспав. На щастя, це остання пара, після якої у Техьона робота в кафе, а в Чіміна… до речі, що в Чіміна.

— Які плани на день? — Техьон встає, відходячи від парти і очікуючи на те, поки мозок Чіміна увімкнеться, щоб повноцінно функціонувати.

— Поспати? — Чімін позіхає після солодкого сну.

— Ще не виспався? — хмикає Техьон, виходячи з авдиторії і прямуючи до виходу.

— Камон, я майже цілу ніч не спав. Звісно ж не виспався! — обурено заявляє Чімін, ніби це через Техьона він не спав.

— Хто ж винен, що тебе життя нічому не вчить. Щоразу не спиш і щоразу бідкаєшся, що сонний, — Техьон відверто регоче з друга, що тихо бурмоче собі під ніс, висказуючи своє невдоволення.

Надворі сонце, що приємно гріє маківки, і жодна хмаринка не стоїть на перепоні осінньому теплу. Хлопці виходять з території університету, розходячись у різні сторони: Чімін додому в їхню квартиру, Техьон на роботу в кафе неподалік.

Навчальний рік тільки почався і ще не встиг вижати всі сили й нервові клітини. Перший тиждень ознайомлення з новими дисциплінами і викладачами пройшов легко та швидко. Техьону щиро подобаються предмети в цьому семестрі, але деякі викладачі, на його думку, нудно подають матеріал. Для нього не проблема самостійно опрацювати нову інформацію, але все ж краще, коли замість того, щоб бити байдики на парі, ти дійсно можеш дізнатися щось нове.

Його місце роботи знаходиться через три сотні метрів від університету. Він досі нарадітися не може від того, як йому пощастило відхопити цю вакансію.

Вийшовши у весняний дощовий день з університету, Техьон вирішив не йти відразу додому, а посидіти у кафе, виконуючи завдання. Тоді він не розглядав варіанти підробітку, хоча й замислювався про те, щоб почати заробляти гроші. Його батьки добре забезпечені люди й він ніколи нічого не потребував, але бажання хоч трохи злізти з їхньої шиї і стати фінансово незалежним дзвеніло у кутку свідомості.

Зайшовши у затишне кафе, що розташовувалося найближче до його університету, Техьон побачив оголошення про вільну вакансію офіціанта. Тоді він вирішив, що це знак, і він зобов’язаний хоча б спробувати. На диво, його прийняли без досвіду і з гнучким графіком, щоб не пропускати заняття в університеті.

У кафе, як зазвичай, пахне кавою та випічкою, що майорить на вітринах. На фоні ненав’язливо грає музика, що додає плюсик до атмосферності кафе. Більша половина столиків зайнята і ближче до вечора людей буде ще більше. У п’ятницю важкий день, але люди щедріші на чайові.

Техьон швиденько проковзує до кімнати для персоналу, переодягаючись у робочу форму. Сьогодні його зміна закінчується о сьомій і в нього просто шалене бажання піти додому відпочити. Навчально-робочий тиждень виснажує не на жарт і вільного часу для відпочинку не так багато, як хотілося б.

Туди-сюди-туди і нарешті у Техьона з’являється хвилинка на відпочинок. Стоячи біля барної стійки, він ненароком чує розмову двох хлопців.

«— Ну, і як це було? Що ти відчував?

— Я не впевнений, що можу підібрати слова, щоб описати ті відчуття. Це було дуже приємно.

— Я вже не можу дочекатися, коли і зі мною це відбудеться.

— Ти ж знаєш, що зазвичай воно стається в неочікуваний момент, тому просто не акцентуй на цьому увагу і все буде.

— Розумію, але нікуди не діну цю нетеплячку.»

Техьона відірвала від післуховування чужої розмови (він не спеціально, просто стояв поруч!) група студентів, що тільки-но зайшла у кафе. Техьон поспішив обслужити їх, подумки прокручуючи розмову, що почув хвилину тому. Він хутенько прийняв замовлення (навіть ніхто з компанії не вибирав сотню років один нещасний десерт) і відніс його на кухню, знову повертаючись до місця, де стояв раніше. Хлопці, що розмовляли, вже зібралися йти, сміючись з незрозумілих для Техьона жартів.

Ця розмова наштовхнула його на спогади про свої перші відчуття від поцілунку з минулого життя.

У скільки це було? Якраз у вісімнадцяте день народження. Він як зараз пам’ятає той день.

Надворі була холодна зима, що бушувала за вікном шаленим вітром. Техьон зробив собі чай, готуючись до вечірнього сеансу домашнього кіно. Для нього дні народження не були чимось особливим. Це був звичайний день, у який ти стаєш на рік старішим. Таке собі свято. Він приймав вітання, але від святкування утримувався.

У квартирі він був один, відчуваючи комфорт від цього. Це ж так чудово, коли тебе ніхто не обмежує. Звісно, завжди бути самому не найкраще, що може бути, але інколи побути на самоті критично важливо для нього.

Увімкнувши випадковий новорічний фільм, він замотався у плед, чекаючи, поки чай знизить свою температуру. Він вбачає деякий дисбаланс у тому що, будучи замотаним у теплий плед, на ньому лише легенька майка та шорти. Навіть тепленькі стопці він цілеспрямовано проігнорував.

Його увага далека від сюжету фільма. Він задивляється в одну точку на екрані телевізора, літаючи у своїх думках, поки фільм проходить повз нього. І при усвідомленні цього, він відкидає зайві думки, занурюючись в атмосферу фільму. Але занурення занадто поверхневе, бо через кілька хвилин він знову поза межами фільму.

Чому він не може сконцентруватися на фільмі? Нецікавий? Та ні, скоріш навпаки. Веселий, з нотками романтики та гумору. Але його увага постійно вхоплює щось інше, або ж просто дає простір думкам поглинути її. Думок завжди багато, але Техьон наполегливо намагається не думати про проблеми, чи щось важке для нього. Якщо й думати, то про щось ненав’язливе й легке. Наприклад, солодка рожева вата. Або замок з хмар. Є багато таких речей про які не втомлюєшся думати.

Він згадує про чай, який уже явно охолов. Беручи чашку у руки, плед ненароком спадає з одного плече, по якому миттєво проходиться прохолода кімнати. Потрібно накинути тканину назад, але у голові наче якийсь блок стоїть на цю дію. Він просто дивиться на своє плече, обводячи поглядом кожну недосконалість шкіри, щоб у висновку наткнутися на маленьку родимку.

За одну секунду відбувається щось неймовірне, на думку вісімнадцятирічного хлопця. Його ніби переносить в інший Всесвіт. Його погляд все так само спрямований на своє плече. Техьон ніби бачить біля себе когось, але це більше схоже на марення. Повністю розмита картинка і лише, коли чужі губи торкаються місця родимки, погляд трохи краще фокусується, показуючи все і водночас нічого. Фокус погляду затуманюється відчуттям від майже невагомого поцілунку. Гарячий дотик губ пускає заряди тепла по всьому тілу, піднімаючи температуру тіла на градус вище норми.

Другий поцілунок відчувається, ніби поцілунок ангела, що хоче знизити температуру, яку раніше сам викликав. Він лагідний, ніби накочує хвилю ніжності на тіло, остуджуючи його. Такий контраст, від абсолютно різних і в той же час однакових поцілунків, вбиває і змушує бажати більшого.

Моргнувши, Техьон повертається у реальність. Фільм на задньому фоні залишається не переглянутим, бо тепер усі його думки були у цьому моменті, відтворюючи його знову й знову.

Спогад закінчується, а робота продовжується. Техьон з легкою усмішкою від згаданого прямує до нових відвідувачів прийняти замовлення. Кожен такий момент збережений в окремій скриньці і, здається, він буде пам’ятати кожен поцілунок навіть у старості при склерозі.

Повертаючись додому о сьомій тридцять, Техьон зустрічає на порозі задоволеного і хитрого кота під іменем Чімін. І що цей чорт уже задумав?

— Здивуй мене, — починаючи роззуватися, мовив Техьон.

— Ми йдемо в клуб, — впевнено констатує факт Чімін.

— Не здивував, але міг сказати раніше.

— Щоб ти взяв додаткову зміну на роботі, або вештався чорт знає де, аби тільки не йти в клуб? Ні, дякую.

— І коли таке було? — обурився Техьон, піднявши брови вгору.

— Ніколи, але краще перестрахуватися.

Техьон закотив очі, пішовши у ванну. Якщо вже йти у клуб, то треба хоча би привести себе до ладу. В інший день він би відмовився, опирався і залишився вдома. Однак зараз втому перекриває якесь дивне бажання і потреба? Ніби він повинен піти в клуб, інакше пропустить щось важливе. Техьон не пам’ятає, щоб раніше відчував подібне, але опиратися цьому почуттю не бачить сенсу. Хіба це не означатиме опиратися собі?

Вода акуратними краплями стікає по вигинах стрункого тіла. Техьон щиро дякує богу? Всесвіту? Батькам? за красиву фігуру з ідеальними пропорціями, що утворюють форму пісочного годинника. Він так багато чує компліментів про фігуру і як же йому ніяково відповідати на питання «які вправи ти виконуєш, щоб підтримувати фігуру в тонусі» чи «на яких дієтах ти сидиш?», що він навіть зарядки не робить і їсть що заманеться. З одного боку, він розуміє, що цього не потрібно соромитися, як і пишатися цим. З іншого ж, йому ніби соромно за те, що він має фігуру мрії, при цьому не докладаючи ніяких зусиль. І разом з компліментами летіли заздрісні погляди, які намагалися приховати, але виходило, чесно кажучи, погано. У висновку дві сторони борються всередині нього: одна плює на все це з високої башні, інша приймає це близько до серця.

Його погляд слідує за маленькою краплиною води, що невагомо ковзає по грудях, спускаючись на підтягнутий живіт, та проходиться по родимці внизу живота. Далі Техьон за нею не слідкує, звертаючи увагу на родимку. Шия болить дивитися під таким кутом, але відвести погляд місія непосильна. Думки затуманюються, свідомість ніби вимикається, залишаючи Техьона без нічого.

Цей спогад не різкий, а повністю просочений плавністю переходу від реальності до своєрідної магії. Навколо світ, що представлений стінами ванни, розмивається і затемнюється, ніби використали віньєтку під час редагування відео. На стегнах з’являються чужі пальці, що обпікають своїми дотиками ніжну шкіру. Тілом проходить тремтіння в передбаченні чогось до жаху пристрасного.

Чужі губи з кожною секундою скорочують відстань до низу живота Техьона. І чорт, Техьону здається, що проходить вічність, перші ніж вологі губи торкаються золотого місця. Тягучий поцілунок встромляє у шкіру ікла з сумішшю чогось гарячого і… хтивого. Він розпалює всередині полум’я бажань віддатися і взяти, що переплітаються воєдино, розтікаючись по всьому тілу. І зрештою все повертається назад у початкову точку, направляючи кров у зону паху. Це відчувається занадто. Занадто багато збудження і спеки в тілі.

Техьон не бачить перед собою щось чітке чи конкретне, тільки силует людини, яка стоїть перед ним на колінах, притискаючись губами до шкіри. Дідько, це зваблює до чортиків перед очима, а відчуття від безперервних тягучих поцілунків змушує ледь не падати. Але щось невидиме тримає його тіло, що полегшує загальну ситуацію. Ситуацію, де втрачаєш розум.

Скільки проходить часу? Хвилин десять чи може навіть двадцять? Насправді не пройшло й хвилини. Це так дивує і кожного разу Техьон забуває про цю особливість спогадів.

У голові розтуманюється, але відчуття досі поколюють у місці поцілунку, продовжуючи зводити з розуму. Техьон розуміє, що треба йти збиратися, та чорт, треба хоча б вийти з душу, але ж так не хочеться. Хочеться постояти під теплою водою у залишках найдивовижніших відчуттів, які тільки може відчути людина.

Однак бігати й швидко шукати одяг, коли за тобою хвостиком ходить Чімін зі словами “швидше”, от зовсім не хочеться. Тому Техьон вимикає воду, витирається та виходить з ванної, ловлячи погляд Чіміна, який так і випромінює заклик «Поспіши!». Тільки от куди спішити Техьон не знає. Зараз тільки восьма година вечора і навіть якщо вони запізняться, то ніякої всесвітньої катастрофи не станеться, бо вони йдуть у клуб, куди апріорі запізнитися неможливо. Але це не означає, що Техьон буде повільно збиратися. Ні, ні, йому ще потрібні його вуха і відносний спокій нервової системи.

Йому припало до душі одягнути чорний кроп-топ без рукавів, шкіряні штани, що облягають, наче друга шкіра, та шкірянка на верх, якщо буде холодно. Чи не занадто це.. відверто? Дивлячись на себе у дзеркало, виникає таке питання і сотні відповідей, чому він так вирядився. Наприклад, знайти когось на ніч, хоча у його думках до цього моменту навіть духу такої думки не було. Але зараз Техьону ця ідея здається хорошою? Тобто, чому ні? Ось Чімін практикує таке ледь не кожного разу, коли знаходиться у клубі. Високих моральних цінностей у нього ніколи не було, та й до чого вони тут взагалі, якщо він просто хоче отримати задоволення. Це не антиморально, чи не так?

Він вирішує не переодягатися, начепивши на талію срібний ланцюжок, що приємно холодить шкіру. Кілька штрихів підводки і він має нереально сексуальний вигляд, на його скромну думку.

Двері з грохотом відчиняються і в кімнату заскакує Чімін, відкриваючи рот, щоб підігнати Техьона, але з його вуст вилітає тільки вражене «оу».

— Ти маєш привабливий вигляд, — захоплено промовляє Чімін, напрочуд забуваючи з якою метою зайшов.

— Дякую, ти також, — Техьон оглядає друга, на якому напівпрозора сорочка та чорні джинси. На обличчі ніякої ознаки макіяжу, а з прикрас лише самотні сережки у вухах.

— Ні, ні, ні, ти пиздець, який сексуальний, Техьоне. Вирішив цього вечора були спокусником? — Чімін підходить до нього, обходячи з усіх сторін, щоб розгледіти лук Техьона.

Техьон лише трохи зніяковів. Якщо у Чіміна, людини, яка у клубах буває частіше, ніж вдома, така реакція, то що ж буде, власне, у клубі?

— Усе, ходімо, а то й так не встигаємо, — Чімін розвернувся та вийшов з кімнати, ігноруючи Техьона, який закотив очі.

Вони ще й як встигають.

У клубі, як завжди, людно, і щоб проштовхнутися до бару потрібно стикатися з багатьма людьми. Але Техьону, якого Чімін тягне за руку за собою, це не загрожує, бо той же Чімін розштовхує всіх на шляху. Ось що означає мотивація випити плюс безцеремонність, яка кипить у жилах Чіміна.

Біля бару, на щастя, небагато людей. Чімін робить замовлення за них двох, чудово знаючи смаки Техьона, і поки вони очікують на коктейлі, Чімін починає абсолютно ненав’язливу розмову.

— Спокусник уже знайшов свою ціль? — хитро підморгує Чімін, обводячи поглядом кожного присутнього у радіусі своєї видимості.

— Якщо ти про себе, то мені звідки знати, га? — невдоволено пирхає Техьон.

Кутики губ Чіміна злегка піднімаються, в очах на мить запалився вогник грайливості, а пальці потягнулися до волосся, щоб зачесати його назад. Він нахиляється впритул до Техьона, його дихання обпалює скроню, після чого він говорить прямо на вухо:

— Техьоні, ми обоє знаємо про кого я говорю. Можливо у тебе й не було на меті знайти секс на одну ніч, але на твою, прости Господи, дупу в штанах, що облягають усе як треба, точно хтось зверне увагу. Тому подумай щодо цього, адже я, як ніхто знає, скільки у тебе не було сексу, — Чімін відхиляється якраз у той момент, коли бармен ставить їхні коктейлі.

Техьон обробляє слова Чіміна і загалом погоджується з усім, тільки…

— Яка різниця, коли в мене був останній секс? Можливо я взагалі асексуал?

— Стогони, що лунають із твоєї кімнати, так не думають, — Чімін підморгує, випиваючи половину свого коктейлю.

Ланіти Техьона заливаються червоною фарбою і він, ніби підліток, опускає голову, попиваючи свій коктейль через трубочку.

— Ей, та ти чого? Я ж нічого проти не маю, принаймні твої стого..кхм… твій голос мені не заважає, так що не соромся.

Техьон би й хотів щось сказати, але вибирає промовчати. Він знає, які розпусні розмови може вести Чімін, і знає, що його ланіти, що злегка розчервонілися від алкоголю та того, що його застукали, не витримають такого припливу крові у разі продовження розмови.

Він розвертається спиною до барної стійки, розглядаючи натовп, що п’яно рухається під басисту музику. Дух свободи, радості та розслабленості літає у задушливому приміщення клубу, пробиваючись у кожну частинку тіла. Атмосфера окуповує розум, причіплюючи бажання віддатися танцю посеред спітнілих тіл. Хочеться танцювати до болю в ногах, щоб кожен м’яз був задіяний у хаотичному танці.

Техьон у прискореному режимі допиває коктейль, і нахиляється до Чіміна, щоб той краще його почув.

— Ходімо танцювати.

— Ого, Техьоні, ти мене приємно дивуєш, — Чімін повторює за Техьоном, випиваючи останню краплю напою. — Летс гоу.

Техьон усміхається і піднімається зі стільця, відразу зіштовхуючись з хлопцем, що проходив повз. У руках незнайомця по класиці жанру стакан з напоєм, половина з якого опиняється на футболці хлопця.

Мозок Техьона злегка відпочиває, як і його хазяїн, тому інформація про те, що відбувається, надходить у сповільненому режимі. Техьон охає і ступає крок назад, врізаючись у Чіміна, що спостерігав за цим всім. Але Техьон навіть не звернув уваги на невдоволене бурчання друга, дивлячись на хлопця перед собою, що оцінює масштаби катастрофи.

Темне волосся виблискує під кольоровим світлом, спадаючи на обличчя, пухнасті вії приховують якусь дитячу чарівність, що зовсім не вписується у дану обстановку, на відміну від акуратних губ з пірсингом у вигляді кільця.

Чорт, сексуальний.

— Вибачте, будь ласка, я вас не побачив, — Техьон повертається на Землю, відразу вибачаюсь перед незнайомцем.

— Блядь, — коротка й небагатозначна фраза вилітає з привабливих вуст хлопця. Він піднімає погляд на винуватця мокрої футболки, збираючись знатно вилаятися тому в обличчя. Однак, натикаючись на карі, глибиною у Всесвіт, очі, нецензурні слова випаровуються з голови, залишаючи протяги і пил. Що такі красиві очі хочуть знайти у клубі, де купа п’яних душ? Чонґук не розуміє і не може придумати, що сказати. Що робити? Чому в найважливіший момент мозок схожий на желе і зовсім не допомагає?

— Думаю, кмх, усе гаразд, — Чонґук тягне найдружелюбнішу усмішку, на яку тільки здатен.

— Справді? Може вам чимось допомогти?

— Техьоне, ходімо, тобі ж сказали, що все окей, — Техьон не встигає посперечатися з другом, бо той уже тягне його на середину танцполу.

Техьон невдоволено дивиться на Чіміна, ставши прямо перед носом того, і скептично піднімає одну брову. Перші секунд десять Чімін не розуміє, що з Техьоном. І лише одне думка скакнула у його п’яну голову.

Він нахиляється до вуха Техьона, щоб переконатися у своїх судженнях:

— Тобі він сподобався? Хотів познайомитися?

— Чіміне, ти невиправний, — Техьон закочує очі, хоча якась частина його свідомості повністю згодна зі словами друга. — Це було неввічливо.

Чімін примружує очі, злегка усміхаючись, і починає танцювати. Його погляд усе сказав сам за себе. Та й Техьон не зовсім дурник, щоб не розуміти. У клубі неввічливо звучить, як якась казка. Він вибачився, а цього більш ніж достатньо, щоб мати рівень “ввічливої людини в клубі”.

Техьон повторює за Чіміном, починаючи рухатися у такт музики і відкладаючи думки на потім. Силует красивого хлопця розмивається у пам’яті й Техьон просто насолоджується гучною музикою, що відбивається у кожній клітині тіла.

Вони танцюють безперервно хвилин двадцять, після чого Чімін повідомляє, що йде у вбиральню, відразу зникаючи з поля зору. Техьон не акцентує на цьому уваги, як і не звертає увагу на хлопця позаду себе. Він, здається, настільки втягнувся у ритмічні танці, що не помічає навколо себе нічого.

Клубна музика розковує, атмосфера свободи вбирається глибоко у шкіру, а люди у відвертому одязі, що танцюють до біса сексуально, змушують Техьона приєднатися до них. Його руки обводять вигини тіла, стегна плавно рухаються зі сторони в сторону, а відвертий одяг на ньому доповнює картину, наносячи останні штрихи шаленої сексуальності.

І, можливо, Техьон не усвідомлює, який привабливий має вигляд. Можливо, йому просто немає коли про це думати. І можливо, він зовсім трохи не помічає чужий погляд, що обводить кожну лінію стрункого тіла.

Чонґук же спостерігає. Витріщається, якщо бути точнішим. Але, чорт, коли перед тобою так танцюють у відкритому одязі, неможливо дивитися на когось іншого. Найбільше вражає те що, побачивши красиве обличчя хлопця, що зіпсував твою футболку, зовсім не очікуєш від цього ангела у диявольському вбранні, таких гарячих танців.

Техьон відривається на повну. Йому начхати на те, що про нього подумають у даний момент. Та й навіть якби він про це думав, то що про нього можуть подумати п’яні люди у напівтемряві?

Він закидає голову назад, дивлячись на стелю, і це була не найкраща його ідея. Голова паморочиться і Техьон намагається втриматись на ногах. Його хилить убік, а потім назад, де він зіштовхується з кимось. І хотілося б вибачитися, але ноги не втримують і він, розкинувши руки, готується до падіння. Однак, очікуваний біль не відчувається. Натомість він відчуває теплі долоні, що тримають його за талію. Погляд миттєво знаходить темні очі, що заглядають кудись всередину, ніби пронизуючи його і дістаючись до самої душі.

Знову він.

По тілу проходить тремтіння, яке хлопець навпроти не помічає, але Техьон аж занадто відчуває його. Для нього це ніби землетрус у 12 балів, але руйнуються не будинки, а він сам під пильним поглядом.

Техьон знаходить в собі сили піднятися і відсторонитися, але що сказати один чорт знає. Вибачитися вдруге за вечір ніяково, чи якось тупо. Але й стояти мовчки не найкраще рішення.

Натомість Чонґук рятує його, заговоривши першим:

— Цього разу прості вибачення мене не влаштують, — нахабна посмішка розповзається на чужому обличчі й при звичайних обставинах Техьон послав би хлопця в ліс по малину, але цього пана-сексуальний-секс хочеться хіба що послати до себе додому на ліжко. — Потанцюємо?

Техьон здатний тільки кивнути, облизавши губи, які по відчуттях нагадують Сахару. Втім, це не має сенсу, бо у горлі сухість дорівнює 99% і якого чорта хочеться запитати. Йому б випити зараз чогось, але він не готовий відмовитися від танцю з людиною, яка так притягує до себе. Можливо, лише можливо, що він усе ж прислухається до Чіміна і проведе ніч з цим хлопцем.

Їхні тіла піддаються ритму музики, але погляди кожного з них розглядають один одного. Техьон стрибає поглядом від кільця на губі до міцної шиї, а після натикається на руку хлопця, повністю забиту різноманітними татуюваннями. Дідько, це зводить з розуму. У клубі, де все освітлення зводиться до мінімуму, неможливо розгледіти кожен візерунок, але загальні контури видно доволі непогано. Техьон плавиться, ніби масло на сонці, і водночас згорає від бажання провести язиком по кожній лінії тату. Цікаво, тільки рука в татуюваннях, чи ще десь є?

Розуміючи, що погляд сильно затримався на руці в чорнилі, Техьон зрештою відводить його, стикаючись з хлопцем. Очі в очі, рух в рух. Це якесь божевілля, яке шалено важко витримати. І Техьон вирішує ризикнути, щоб у результаті отримати щось більше, ніж простий танець у клубі.

Він розвертається, повертаючись спиною до хлопця, та ступає крок назад, втискаючись у міцні груди. Його натяк непристойно прозорий і руки, які з’явилися на його талії, кажуть, що натяк оброблений і прийнятий.

Техьон рухається плавно, згинаючи ноги та трохи опускаючись перед хлопцем. Стегна спокусливо рухаються зі сторони в сторону і вже через хвилину, притиснувшись до тіла позаду сильніше, він відчуває чуже збудження, яке він роздразнює ще більше, проходячись по ньому сідницями. Не те щоб він любив знущатися з людей, ні, він страшенно любив гратися, дражнити і відчувати чужі хіть та бажання.

Пальці на талії стискаються сильніше, але це не приносить дискомфорту, а навпаки мотивує продовжувати. Техьон торкається руками своїх стегон, проводячи вгору, та невагомо пробігає ними по чужих руках, і завершує шлях на чужій шиї, коли заводить руки за свою голову.

Чужий подих відчувається на шиї і це справді руйнує Техьона. Він ледь втримується, щоб не обмякнути у міцних руках, бо, чорт, заборонено взаємодіяти з його шиєю. З його найбільшою ерогенною зоною.

Минає секунда, як шкіру обпікають чужі губи, пускаючи по тілу розряд збудження. Після першого поцілунку інші відчуваються більш сміливими і Техьон просто не в силі триматися, але єдине, що він робить, це закидає голову на чуже плече, надаючи більше доступу до тотально-небезпечної зони. Рухи уповільнюються, ніби світ поставили на 0,5 ікс, а у голові пелена збудження та розслаблення. Занадто. Це занадто для одного Техьона.

Сотні поцілунків зливаються в один, але це все одно приносить шалене задоволення. Техьон хоче більшого і водночас, щоб поцілунки не припинялися.

Чонґук зовсім трохи відхиляється від досліджуваного місця, піднімаючись губами до ділянки за вухом. Торкається ледь відчутно, але цього вистачає, щоб відчути, як затремтіло чуже тіло, і водночас як завмер Техьон. Чонґук подумав, що це ерогенна зона Техьона, у той час як Техьон зовсім не зрозумів, що сталося. Відчуття такі, коли спливає спогад про поцілунок з минулого життя, але замість спогаду реальність. Не було чогось іншого перед очима, чужі руки прекрасно тримають його за талію, але той поцілунок не був таким, як сотні інших. Неможливо, це точно неможливо, йому просто привиділося. Треба сфокусуватися на чомусь іншому.

З усіх можливих варіантів, Техьон вибирає поцілувати хлопця позаду. Глибоко, з нотками пристрасті та розпусти. І що ж, йому подобається цілуватися з людиною, яка має пірсинг. Він ніби охолоджує поцілунок, надає змогу погратися з ним, облизати, відчуваючи посмішку хлопця, який розуміє думки Техьона по його рухам язика.

Техьон повертається у чужих руках, обіймаючи незнайомця за шию і міцніше притискаючись до нього. Хочеться ближче, сильніше, але між ним жодного міліметра простору і притиснутися ближче неможливо.

Чонґука плавить від хлопця, що тиснеться все сильніше до нього. Він ніби принц розпусти й одночасно людина, з якою хочеться бути поруч. Не тільки в фізичному плані, але й в духовному. Однак зараз йому доступний тільки фізичний контакт, що вже саме по собі непогано. Тому він вирішує трохи пізніше подумати про інші бажання, а поки концентрується на в’юнкому тілі у своїх руках.

Техьону подобається все, що відбувається, крім одного: занадто багато зайвих очей. Він відсторонюється від чужих губ і притуляється до вуха незнайомця, щоб прошепотіти:

— Поїхали звідси, — мазок язика змушує Чонґука ледь чутно простогнати.

Він не відповідає, а лише бере Техьона за руку, щоб вивести з приміщення клубу. Він не хотів цього казати, боявся зіпсувати свою репутацію в очах хлопця. Хоча, яка нахрін може бути репутація у хлопця з клубу? Чонґук боявся відмови хлопця, від якого член боляче впирається у щільну тканину джинсів.

Пробираючись крізь натовп п’яних людей, Чонґук дістає з кишені телефон, щоб набрати один єдиний номер. І вже на виході з клубу Чонґук натискає на виклик.

Гудки звучать рівно дві секунди, після чого чується чоловічий голос з іскрами невдоволення:

— Що знову? — відразу з порогу, як то кажуть.

— Я зараз скину адресу клуба, забереш мене, будь ласка, — пам’ятаючи, як друг любить ввічливість, він не забуває додати чарівне «будь ласка» в кінці.

— Знову? Я тобі що, таксі? — Чонґук дупою відчуває, як чужі очі закочуються.

— Ну загалом так, ти ж працюєш таксистом, хьоне, — Чонґук видає сміховинку. — Ти ж знаєш, що я гарно віддячу і ще ти найпрофесійніший, найшвидший водій на світі.

— І це факт, підлизо, — чоловік цокає на іншому кінці проводу. — Гаразд, скидай адресу, скоро буду.

— Дякую, Джин-хьоне, — Чонґук усміхається, завершуючи дзвінок.

Техьон намагається придумати що робити, але крім як слухати розмову, у голову більше нічого не приходить. Тому він стоїть біля Чонґука і вслухається, а п’яний мозок намагається скласти пазли що до чого. Але щось взагалі не виходить нічого зрозуміти, якщо чесно.

— Нас відвезе мій друг, гаразд? — Чонґук тупцяє з однієї ноги на іншу, опустивши очі.

— Окей, — Техьон подумки дякує за пояснення і просто розслабляється. — До речі, мене Техьон звати.

Так, представитися не завадить після того як обслинялили один одного.

— Чонґук, — ніяковість швидко пройшла. Відчуваючи розслабленість Техьона, Чонґук і не помітив як напруга залишила його.

— І часто ти просиш друга відвезти тебе з невідомо ким додому? — грайливо запитує Техьон, не маючи на увазі ні крапельки претензій.

— Оу, ні, це вперше. Зазвичай він мене забирає самого.

— Я завжди хотів мати друга з машиною. Ну, знаєш, таксі й усе таке.

— Повір, ти б краще вибрав ходити пішки, аніж усю дорогу слухати обурення і буркотіння друга, — Чонґук сміється, заражаючи Техьона сміхом.

До них під’їжджає дорогий чорний автомобіль. Техьон не сильно розбирається у марках і тим більш у моделях, але його знання дозволяють упізнати Мерседес. До чорта дорогий мерседес, варто зазначити.

— Ем, це твоє «таксі»? — здивовано запитує Техьон, повертаючись обличчям до Чонґука.

— Так, таксі преміум класу.

Чонґук спішить підійти до машини, скло якої біля пасажирського місця прямо перед його носом опускається. Усередині сидить чоловік тридцяти років у дорогому класичному костюмі, піджак знятий і лежить на вільному сидінні. Волосся ідеально вкладене і навіть шторм не зіпсує зачіску, що сяє гелем.

Хьон як завжди має вишуканий вигляд.

— Привіт, Джин-хьоне, ти маєш неймовірно красивий вигляд, — хитра усмішка на мить осяює обличчя Чонґука, але відразу ж зникає, щоб хьон нічого не побачив.

Джин скептично оглядає хлопця, що на половину засунув свою голову в салон автомобіля, а після звертає увагу на незнайомого хлопця позаду. І він би подумав, що це друг Чонґука, але Джин знає всіх друзів і знайомих свого підопічного, а цього бачить вперше.

Він розуміє все без слів. Джин хоч і не подає вигляду, що здивований і трохи злий, що Чонґук вирішив використати його таксі, як «швидше доїхати, щоб потрахатися», але, чорт, він ніколи так не робив. Жодного разу з ним не було ніякого хлопця, а тільки п’яне тіло Чонґука. Можливо цей хлопець позаду Чонґука не просто хлопець на одну ніч, тоді це все пояснює.

— Залазьте і швидко.

Наказ виконано оперативно, щоб Джин не встиг передумати. Хлопці сіли на заднє сидіння і всю дорогу мовчки переглядалися один з одним. І тільки Джин з переднього сидіння непомітно оглядав Техьона у дзеркало заднього виду. Хлопець дійсно красивий, навіть по високих мірках Джина, з гарною фігурою, але чи цього достатньо, щоб Чонґук попросив підвезти їх додому?

Через п’ятнадцять хвилин машина під’їжджає до під’їзду Чонґука, зупиняючись посеред дороги, що вночі не так важливо.

— Дякую, хьоне, з мене пібімпам, або все, що ти забажаєш, — Чонґук усміхається і виходить з машини, а Техьон слідує за ним.

Машина від’їжджає, а хлопці заходять у скромний, але чистий будинок. Будівля містить тільки п’ять поверхів і не має ліфта, тому вони піднімаються сходами.

— Тобто, коли ти казав «віддячу», ти мав на увазі смачну їжу? — Техьон посміюється, знаючи скільки коштує це елітне таксі, і що приготовлена їжа навіть не покриє витрати на пальне, вже не кажучи про оплату праці.

— У Джин-хьона кури не клюють грошей і від мене він їх не приймає, а от смачно поїсти він любить, на відміну від того, щоб приготувати щось, — Чонґук відчиняє двері ключем, поки говорить про друга.

— Я його розумію, також не люблю готувати, — тобто не вмію, але ж необов’язково це знати людині, яку ти бачиш вперше і востаннє.

І останнє гучно пробиває свідомість. Вони знайомі лише нещасні кілька годин, навіть менше, але Техьону так комфортно з Чонґуком. Він не соромиться жартувати, ставити питання, а ще Чонґук до біса красивий. З ним хочеться побути довше, говорити осінніми вечорами, будучи укутаними в пледі, гуляти по вечірньому Сеулі, але аж ніяк не переспати і забути.

Техьон сам від себе не очікує, коли цілує Чонґука. Глибоко і жадібно. Якщо у нього є вечір насолодитися Чонґуком, він буде це робити максимально ефективно. Чи він просто хоче не думати про наступний ранок, після якого вони більше не зустрінуться?

Техьон притискається до накачаного тіла, прикритого бісовою тканиною, та залізає руками під футболку, проводячи кінчиками пальців по контурах кубиків. А потім пальці перебираються на бік, невагомо проводячи по ньому. І Техьон відчуває чуже тремтіння, у той час як губи завмирають, випускаючи тихе зітхання.

Здається, Техьон відкопав чутливу зону Чонґука, і хто він такий, щоб не користуватися цим сповна.

Чонґук швидко змінює їхні позиції, притискаючи Техьона до себе таким чином, щоб між ними не було лишнього міліметра. Руки Техьона заблоковані і не можуть творити незаконні дії з його тілом. Чонґук, звісно, знав, що йому подобається дотики до цієї ділянки тіла, але цього разу дотики відчуваються занадто добре, що аж кістки пробиває глухим задоволенням. Чи це вмілі пальці, чи якась магія, Чонґук не знає, але йому подобається. Подобається цей спокусник, що опустився нижче, виціловуючи м’язисту шию.

Чонґук зупиняється, беручи Техьона за руку та ведучи у спальню. Раз, і вони на ліжку. Два, і вони голі. Три, і пальці Чонґука, змащені лубрикантом, неквапливо рухаються у чужому тілі. Важко тримати себе під контролем, коли на власні очі бачиш, як твої пальці зникають у кільці м’язів. Але це видовище навіть близько не стоїть з тим, як від задоволення кривиться чуже обличчя, а з губ злітає черговий стогін.

Розтягнувши Техьона як слід, Чонґук піднімається доріжкою з поцілунків до чужих грудей, що рвано піднімаються та опускаються. Губи притискаються до трохи солоної від поту, але не менш солодкої шкіри, підбираючись до сосків, але не торкаючись до них.

Чонґук нахабно дражнить, а Техьон й обуритися не в змозі. Розум затуманений пристрастю та задоволенням, і сказати хоч слово здається надважким завданням.

Губи торкаються місця, де знаходиться одна з родимок. Груди зсередини обпалює яскравим задоволення, прямуючи від серця до кінцівок. Місце поцілунку приємно лоскотить теплом і чужим подихом. Але цього разу картинка перед очима чітка, як ніколи. Ніякої пелени, розмитості й невідомості, а тільки Чонґук, що продовжує дарувати поцілунки, не схожі ні на чиї інші. Це збиває з пантелику і не дає зрозуміти, ілюзія це, чи реальність.

Можливо його обманює власний мозок і малює ілюзію тих самих відчуттів? Ті відчуття не сплутати ні з чим, але Техьон не помиляється. Він прямо в цю мить відчуває той самий спектр почуттів, що кожного разу тримають його в полоні спогаду. Але це неможливо. Неможливо відчувати це саме з випадковим хлопцем з клубу. Чи не так?

Чонґук помічає чужу реакцію, але не знає, що насправді відчуває Техьон. Вирішує, що йому просто подобається, тому продовжує пестити груди, не обділяючи увагою соски, які до цього ігнорував.

Техьон, розм’яклий під чужими поцілунками, не відразу чує, що в нього запитують.

— Готовий?

Чонґук уже натягнув презерватив, додатково змастивши його змазкою, та звернув свій погляд на Техьона, чекаючи відповіді. Хочеться до божевілля відчути, як стінки стискають член, відправляючи його у другу галактику. Але без чіткої згоди, він і не ворухнеться.

— Так, швидше, — Техьон чіпляється короткими нігтями за міцну спину, притискаючись до Чонґука ближче.

Чонґук слухається, акуратно входячи в Техьона. Він рухається повільно, поки кришу зриває не на жарт, а Техьон стогне, високо і голосно. Його голос відбивається печаткою всередині Чонґука. І ввійшовши повністю, Чонґук цілує хлопця під собою. Язиком скеровує поцілунок, направляючи Техьона, який до тями не може координувати свої рухи. Боже, його просто хочеться до божевілля, навіть якщо він уже в твоїх руках, хочеться більше. Це тіло, обличчя, дотики зводять з розуму, і Чонґук просто не може (не хоче) опиратися. Йому це подобається. Йому подобається Техьон.

Його рухи тазом набирають швидкості, вбиваючись у піддатливе тіло. Поцілунок розірваний, але обох це мало хвилює. Один ледь не задихається від члена всередині, який щоразу проходиться по простаті, а інший від того, який хлопець під ним. Чонґуку подобається бачити відображення задоволення, яке він приносить, на красивому обличчі.

Зрештою до Техьона повертається свідомість і він тягне Чонґука за шию до себе, щоб прошепотіти:

— Хочу зверху, — Техьон кусає мочку вуха й посміхається, уявляючи як це звучить для Чонґука.

Чонґук відразу ж міняє їхні позиції, чим завдає собі невиправного болю в районі паху. Це занадто гаряче. Обличчя Техьона сяє хтивістю і посмішкою, що плавить всередині органи. Це занадто для одного Чонґука, але що він може зробити? І чи хоче він щось робити?

Техьону потрібно лише кілька секунд, щоб освоїтися на стегнах Чонґука. Він повільно опускається на член, не розриваючи зоровий контакт. Тепер черга Чонґука плавитися від задоволення під ним.

Чонґук знаходить у собі дещицю сили, щоб покласти руки на соковиті сідниці Техьона, злегка розводячи їх вбік. Йому до чортиків хочеться розгледіти гнучке тіло на ньому, але темні очі не дають жодного шансу відвести погляд.

І врешті-решт Техьон закидає голову назад, розриваючи пильний зоровий контакт. Його рука лягає на власний член, стимулюючи його до закінчення, а стегна набирають все більших обертів.

Техьон кінчає собі в руку і Чонґук, спостерігаючи за цим та відчуваючи як стискаються стінки навколо його члена, виливається у презерватив. Техьон падає зверху, втрачаючи разом з оргазмом усі сили, а Чонґук обережно припіднімає чужі стегна та виходить з нього. Зав’язаний презерватив летить кудись у сторону, а ковдра, що лежала збоку, накриває спітнілі тіла.

Мова про душ навіть не йде, адже Техьон відключається майже відразу, а бажання збудити його у Чонґука навіть не виникає. Це занадто жорстоко. Особливо при умові, що ти сам сонний до божевілля. Алкоголь в організмі дає про себе знати і вдало присипає мозок, відправляючи свідомість у солодкий сон.

Ранкове сонечко не пробивається, але Техьону це не заважає прокинутися, відчуваючи під руками тепло чужого тіла. Він з важкістю розплющує очі, фокусуючи погляд на обличчі біля себе. Вистачає однієї миті, щоб зрозуміти, де він, хто біля нього та що було вчора. Йому б встати, одягнутися та покинути чужу квартиру, але замість цього він продовжує розглядати красиве обличчя біля себе. Він помічає кілька родимок на обличчі, що так чудово доповнюють красу Чонґука. Незважаючи на той образ, в якому був Чонґук увечері, зараз він спить наче янголятко, яке хочеться захистити від жорстокого світу.

Однак, це лише хлопець з клуба, який хотів переспати з кимось, а не знайти людину для стосунків. Очевидно, що бажання Техьона залишитися з Чонґуком, занадто простодушне, враховуючи місце їхнього знайомства. У нього немає вибору, крім як піти додому, поки той не прокинувся.

Саме так він і робить, тихенько збирає речі, одягається та покидає чужу квартиру. На серці важкий камінь і незрозуміло, чи то від того, що він пішов, навіть не попрощавшись, чи то від якогось іншого почуття. Техьон знає, що буде шкодувати, але він не хоче мати жалюгідний вигляд в очах Чонґука. Ще не вистачало, щоб його жаліли, чи виперли з квартири як надоїдливого коханця.

Техьон виходить на вулицю, одночасно заходячи в карту, щоб подивитися де він взагалі знаходиться. Згодом він викликає таксі, бажаючи лише доїхати додому та закутатися у ковдру. І єдине, про що він просить у Всесвіта, — щоб Чіміна не було вдома. Йому зараз зовсім не хочеться говорити.

Звісно ж, Техьон ніколи не був улюбленцем Всесвіту, і його бажання залишилися проігнорованими. Чімін сидить на дивані у вітальні, дивлячись якесь шоу по телевізору. Безперечно, Чімін навіть уявлення не має, що показують по телевізору, бо сам сконцентровано сидить у телефоні. Однак двері, що гупнули, відволікли його увагу на Техьона, що увійшов до вітальні.

Чімін мовчить, але Техьон відчуває, що зараз його завалять питаннями. І перш ніж Чімін відкриває рота, Техьон тихо промовляє:

— Пізніше, гаразд? — по Техьону, мабуть, видно, що його зараз краще не допитувати, бо Чімін просто мовчки киває, знову занурюючись у телефон.

У більшості випадків Чімін так просто не відчеплюється, поки не розвідає всі деталі. Але вони знайомі не перший рік, і Чімін знає, коли свою допитливість треба засунути куди подалі. За це і багато чого іншого Техьон його дуже любить.

Техьон заходить у свою кімнату, зачиняючи двері, та падає на ліжко. Дві хвилини він лежить нерухомо, дозволяючи думкам захопити свідомість. Він дозволяє кожній думці пройти крізь себе, щоб відпустити її. Це допомагає. Не повністю, але хоча б трохи голова розвантажуються.

Він тягнеться руками під подушку, щоб знайти там безпровідні навушники. Техьон швиденько знаходить у плейлисті новий альбом улюбленого виконавця та налаштовує гучність, щоб насолодитися його особистим заспокійливим.

Мелодія джазу ллється з навушників, наповнюючи тіло легкою ейфорією. Техьон піднімається, щоб швидко переодягнутися та повернутися у ліжко. Йому здається, що найідеальніший відпочинок від цього всього, це просто полежати, замотаним у пледі з музикою в навушниках. Саме так він і робить, зовсім не помічаючи, як провалюється у сон.

Коли він прокидається, сонце вже сховалося за горизонтом, фарбуючи небо у рожеві кольори. У кімнаті напівтемрява, що спокушає знову поринути у сни, але Техьон наполегливо бореться з цим почуттям, бажаючи піти попити води. У горлі пустеля, тіло ватне, але від денного сну йому дійсно стало краще і легше. Всі важкі почуття ніби випарувалися під час сну і тепер не заважають поговорити про все, що відбулося.

Техьон виходить з кімнати, прямуючи на кухню, де за столом сидить Чімін, всмоктуючи локшину швидкого приготування. Їхні погляди зустрічаються, але Чімін відразу відводить погляд, тихо запитуючи:

— Виспався?

— Так, ще є упаковка?

— Так, візьми у тумбі, — Чімін продовжує дивитися щось у телефоні, поки не доїдає вечерю. Техьон у цей час тільки приготував, якщо це можна так назвати, свою вечерю, і сів їсти.

Чімін терпеливо чекає, поки друг поїсть та почне розмову. Самому не хочеться починати, бо це може перетворитися на допит, а судячи з стану Техьона, цим він нічого не доб’ється, а головне, нічим не допоможе другу.

Техьон же по класиці жанру не знає з чого почати. У нього є час подумати про це, поки він їсть локшину, але, чорт, у голову зовсім нічого не лізе.

Він відсуває тарілку від себе і зовсім тихо починає.

— Отже…

— Ну нарешті, — Чімін по-доброму цокає, вмить роблячи серйозне обличчя. — Я уважно слухаю, щоб надати дружню психологічну підтримку.

Техьон усміхається, бо мати такого друга — це скарб у чистому його вигляді.

— Я переспав з хлопцем з клубу, а на ранок я пішов додому, поки він не прокинувся, — Техьон прикушує нижню губу, опускаючи погляд.

— У чому проблема?

— Можливо, лише можливо, що я хотів би з ним чогось більшого, аніж просто секс. Розумієш, поки ми чекали на машину, щоб поїхати до нього, ми трохи поговорили і мені було так комфортно з ним. І ще є дещо, але це трохи дивно.

— Про що ти?

— Є ймовірність, що мені здалося, але коли він поцілував мене у місце родимки, я відчув усе те, що відчуваю кожного разу при спогадах. Я не знаю, як це пояснити, але відчуття були ідентичні.

— Ти ж знаєш, що це неможливо?

— Знаю і тому думаю, що мені здалося, але ці відчуття, вони ж занадто унікальні, щоб їх сплутати, і це збиває мене з пантелику.

Чімін зо дві хвилини щось обдумує, граючись зі своїм браслетом, а потім насуплює брови, дивлячись на Техьона.

— Знаєш, що я про це думаю? Мені все ж здається, що ти переплутав. Ти сам сказав, що він тобі сподобався не тільки в плані сексу, а й у розмові, так? — у відповідь невпевнений кивок. — Можливо, через це ти підсвідомо вирішив, що відчуваєш те ж саме, що й при спогадах?

Техьон нахиляє голову вперед, обдумуючи слова друга. І це здається йому переконливим, адже неможливо відчувати те унікальне почуття, проте цілком реально хотіти відчути це з кимось.

Техьон погоджується з теорією Чіміна, бо вона звучить доволі реально, на відміну від його слів, які йому самому здаються смішними.

І водночас від цього всього стає сумно. Ця солодка думка паморочила голову. Такий чудовий чоловік, поцілунки якого відчуваються так яскраво. Чи не гарний привід продовжити те, що почалося в клубі? Але надія розбилася об суворі брили пояснення друга. І від цього знову стає паскудно на душі.

Чімін розшифровує чужі емоції на обличчі Техьона і поспішає обійти стіл, щоб обійняти його. Техьон впирається головою у чужий живіт, обіймаючи руками талію.

— Тихо, тихо, маленький. Ти засмутився через нашу розмову?

— Ні, звісно ні. Просто я сподівався на щось, сам не знаю на що, а тепер зрозумів, що надії будувалися на крихкому льодові.

Чімін вплітає руку у пухке волосся Техьона, граючись ним і водночас роблячи масаж. Намагається підтримати мовчки, наскільки це взагалі можливо.

— Хочеш разом подивитися фільм?

— Хочу.

Так і проходить їхній вечір за переглядом комедії. Техьон забуває про все, засинаючи в обіймах друга, а Чімін додивляться фільм, вимикає телевізор і також засинає.

Наступний ранок починається з того, що Чімін біля нього крутиться-вертиться. Техьон прокидається від цього шурхотіння та спрямовує розфокусований погляд на Чіміна. Той припиняє рухатися, а його мордочка випромінює провину, і з самого ранку це має надзвичайно милий вигляд. Серце Техьона розчулюється разом з ним, бажаючи стиснути Чіміна в обіймах.

— Вибач, що розбудив, — Чімін підтискає нижню губу і з щенячими очима дивиться на Техьона.

Техьону навіть хочеться засміятися.

— Тобто, коли ти залітав у мою кімнату вночі, чи рано-вранці, ти не вибачався, а зараз, коли вже майже дванадцята, ти вибачаєшся, — Техьон стримує смішинку, бачачи як Чімін хоче заперечити, але Техьон його перебиває: — Оце так диво, не інакше.

Чімін закочує очі і забирає руку, що затерпла, з-під голови Техьона. Отак старайся, терпи заради комфорту друга, а тобі навіть не подякують.

Він відвертається від Техьона і дивиться у вікно, де сонце розкидає свої промені, даруючи своє тепло всім, хто тільки забажає. У голову Чіміну приходить чудова ідея — витягнути Техьона на прогулянку, щоб відволікти та розважити.

З діловим виглядом він знову повертається до Техьона та викладає йому свою ідею.

— Ми сьогодні йдемо гуляти в торговий центр, разом сходимо в кіно.

— А мене запитати?

— А ти не хочеш? — Чімін піднімає одну брову, складаючи губи у напівусмішку.

— Хочу, звісно, але ти навіть не дав мені ілюзію вибору.

Вони обоє заливаються сміхом, підтримуючи це лоскотінням один одного. Техьон по-особливому любить їхні вилазки в торговий центр. Ніби нічого особливого, але емоцій маса саме там. То Чімін щось забуде, а Техьон, забравши його речі, буде спостерігати, як він бігає по крамницях, щоб знайти загублену річ; то Чімін влаштує показ мод у крамниці з одягом, не забувши кинути в Техьона якісь речі, щоб той приєднався; то вони раптом вирішують станцювати якийсь тренд з Тіктоку посеред торгового центру. Загалом, їм завжди весело гуляти разом будь-де, але у торговому центрі більше можливостей втворити якусь дурницю.

— П’ять хвилин на збори, — Чімін з ентузіазмом встає з ліжка, прямуючи у свою кімнату, а Техьон продовжує ліниво лежати. Чімін аби за пів години зібрався, на відміну від Техьона, якому потрібно максимум хвилин п’ятнадцять.

Сьогодні Чімін не на жарт лякає Техьона, зібравшись за рекордні двадцять хвилин. До найближчого центру добиратися близько сорока хвилин на метро, тому вони беруть по одному навушнику та вмикають музику під яку хочеться танцювати. Це своєрідний розігрів перед пригодами в торговому центрі.

Доїхавши до пункту призначення, хлопці в першу чергу купують квиток на фільм. Вони вибирають сеанс через годину, щоб удосталь нагулятися по торговому центрі.

Чімін затягує їх у найближчий фаст-фуд, набравши купу смаколиків. Техьон з усього цього їсть тільки картоплю фрі, а от Чімін наїдається, ніби в останнє. Гріх його в цьому звинувачувати.

Поки Чімін дуркує з бургером, погрожуючи з’їсти його, Техьон оглядається навколо. Усі столики зайняті, що й не дивно у вихідний день. Біля каси черга і Техьон проходиться поглядом по кожному відвідувачу. І тільки на одній людині погляд зупиняється. До біса знайоме тіло і як би Техьон не старався, але обличчя він побачити не може, оскільки чоловік стоїть спиною до нього. Одна його сторона шалено хоче, щоб чоловік повернувся обличчям, а інша молить про те, щоб він не повертався. Техьон піддається страху і квапить Чіміна, щоб швидше піти. Не хоче, щоб його побачили й упізнали. Соромно за втечу.

Але чи пам’ятає Чонґук його? Техьон у цьому не впевнений.

Чімін не розуміє, що відбувається, але й не звертає на це особливої уваги. Йому не дали нормально поїсти і це його хвилює куди більше, ніж заскоки друга.

— Техьоне, куди ти мене тягнеш? Я хочу поїсти на місці, а не під час бігу, — Чімін намагається перечити, але у Техьона, ніби титанова сила у руках з’являється.

Вони вилітають за межі фаст-фуду, наляканий Техьон та незадоволений Чімін. І жоден з них не помічає погляду чоловіка, що обернувся, почувши знайоме ім’я.

— Та стій ти, куди ти летиш? — Чімін злий. Йому не дали поїсти, а зараз тягнуть невідомо куди.

— Там був Чонґук.

— Хто це та… Ох, справді? — злість випаровується і на зміну їй приходить своєрідне співчуття. — Техьон-і, потрібно було мені про це сказати, й ми швидко пішли б звідти.

— Я злякався, — Техьону соромно перед Чіміном, але хто як не він підтримає його?

Чімін намагається придумати як відволікти Техьона і вчасно згадує про фільм. Він бере його за руку та тягне за собою у сторону кінотеатру. Там точно не буде ніяких Чонґуків, що псують настрій Техьону.

Вони проходять перевірку квитків і займають місця. Потроху зал наповнюється людьми, а до фільму залишаються лічені хвилини. Величезний чорний екран займає всю стіну перед глядачами, а звуки хрустіння попкорну виганяють із зали тишу.

Техьон відкидається на стілець, заплющуючи очі і думаючи про своє, а Чімін залізає в телефон. Хоч і їхній ряд майже зайнятий, але місця біля них вільні.

Екран загоряється, показуючи рекламний ролик, і Техьон розплющує очі, спостерігаючи за людьми, що саме заходять у зал. Врешті-решт він закидає цю справу і дивиться на екран.

Фільм починається і всі люди затихають. Тишу порушує людина, що вбігла у зал, явно запізнюючись на фільм. Техьон у темряві кінотеатру, що освітлюється тільки екраном, побачив того, від кого так відчайдушно втікав з фаст-фуду. І, звісно ж, доля підготувала для нього подарунок, бо Чонґук займає місце біля нього, ставлячи Техьона перед беззаперечним фактом: йому немає куди втекти. Йому залишається тільки змиритися і намагатися зосередитися на фільмі, коли біля тебе сидить людина, з якою у вас залишилася недомовленість.

І Техьон чесно намагається не дивитися на нього, але погляд сам скакає на стегна, потім на руку, і зрештою добирається до обличчя, де його зустрічають блискучі очі, у яких відбивається аж ніяк не фільм, а смуток. Техьон щиро сподівається, що це не через нього, але водночас він хоче вірити, що Чонґук сумував за ним.

Чімін бачить усе. Не дивлячись на свою неуважність, він може помітити, коли щось не так. І це «щось не так» сидить зараз поруч з Техьоном, дивлячись прямо в очі останнього.

Чімін штурхає Техьона ліктем, щоб привернути його увагу і нахиляється, щоб сказати:

— Ми можемо помінятися місцями, якщо тобі некомфортно.

— Усе гаразд.

Але наскільки гаразд, Техьон ще не визначив.

Чонґук не намагається щось вияснити, він просто дивиться фільм, час від часу відволікаючись на Техьона. Господи, навіть у напівтемряві Техьон надзвичайно красивий. Злегка пухкі губи, акуратний ніс, рожеві ланіти й темні очі, що дивляться на екран, а Чонґуку дуже хотілося б, щоб вони дивилися на нього, як кілька хвилин тому.

Техьон відчуває чужий погляд і не знає куди себе подіти. Він навіть уявлення не має про що фільм, думаючи тільки про одну людину. І врешті-решт він не витримує. Попередньо повідомляючи Чіміна про те, що йде у туалет, він виходить із зали. Він не помічає, що Чонґук виходить відразу після нього.

У коридорі пусто і Техьон полегшено видихає, спираючись на стіну. Він дивиться на підлогу, рахуючи квадратики плитки, поки перед ним не стає хтось. Техьон підіймає погляд і зустрічає чужий, повний нерозуміння, запитань і розгубленості.

Немає куди тікати, немає що сказати і тому він знову опускає погляд.

— Я думаю, нам варто поговорити, — Чонґук порушує тишу, звертаючи на себе Техьонову увагу.

— Про що? — строїти з себе дурника? Чому б і ні?

— Чому ти втік уранці?

Техьона збило з пантелику таке пряме запитання. Він аж ніяк не очікував, що Чонґук буде таким прямолінійним.

— Просто, — промовив Техьон, намагаючись обійти Чонґука, щоб втекти від розмови. — Мені треба йти.

Чонґук, якому відповідь Техьона не дала якогось прояснення, легенько схопив його за руку.

— Для мене це аж ніяк не просто, тому поясни чому?

Дотик Чонґука, навіть у такій неоднозначній ситуації, ніби пелюстки троянди. Такий ніжний, м’який, що посилає мурашки у саме серце, змушуючи його битися швидше. Це відчуття занадто дивне, хоча б тому що він ніколи такого не відчував від звичайного дотику чужої руки.

— Давай чесно, для тебе ж це був лише секс на одну ніч? Знаю, що так, і для мене також. То чи є сенс продовжувати цю розмову? — Техьон говорить з безапеляційною впевненістю, але ця впевненість тримається за єдину нитку — небажання виявитися наївним дурником, з якого можна посміятися. Якщо спочатку для Техьона це було справді не більше ніж разовий секс, то після розмови і ближчого знайомства з Чонґуком, хотілося трохи більшого, ніж просто секс. Однак він нізащо не зізнається в цьому Чонґуку.

Чонґук відступає на крок назад, уважно вдивляючись в обличчя навпроти. Йому хочеться побачити хоч крихту брехні, але залізний виріз обличчя Техьона не дає змоги хоч щось зрозуміти.

Техьону в цей момент хочеться почути слова «ні, для мене це не тільки секс», але він розуміє, що не почує цього.

Всередині щось наполегливо дряпає душу, вимагаючи зізнатися Чонґуку, сказати, що всі його слова — брехня, обійняти і притиснутися до нього. Але чортова гордість та страх блокують це бажання, і Техьону нічого не залишається, як змиритися.

— Якщо ти так кажеш, то гаразд. Я більше тебе не потурбую, — Чонґук просто йде, забиваючи на фільм, який так довго чекав. Настрій до чорта жахливий і повертатися у залу, де поряд буде сидіти людина, до якої тягнеться його душа, але не мати змогу доторкнутися, зовсім не хочеться.

Техьон, як тільки Чонґук зникає з поля зору, вимикає байдужий вираз обличчя, показуючи справжні почуття — тотальну розгубленість та розчарування. На очах мутніють прозорі краплинки, що одна за одною стікають по ланітах. Він знову спирається об стіну позаду, сповзаючи по ній вниз.

У цей момент Чімін виходить із зали, відразу підбігаючи до Техьона. Він допомагає йому встати та відвозить додому. Не розпитує, не набридає запитаннями, а просто мовчки допомагає добратися додому. І тільки у комфортній обстановці Техьон розповідає про все, що сталося. Чімін вислуховує, не знаючи чим допомогти другові, але вирішує не залишати його самого. Він бачить весь спектр негативних емоцій на обличчі друга і розуміє, що все складніше, ніж він спочатку думав.

Через кілька днів, Чімін, у якого болить серце від нещасного Техьона, вмовляє його піти на вечірку, розвіятися та потанцювати. Техьон неохоче погоджується, вирішуючи хоча б спробувати відволіктися та переключити свою увагу з Чонґука.

Після слів Чонґука у кінотеатрі, Техьон змирився з тим, що більше ніколи його не побачить, не почує мелодійний голос, не матиме змогу потонути у темних очах, які манять до себе, наче магніт. Але доля була не згодна з Техьоном, підкинувши йому можливість знову побачити його. На вечірці, де купа незнайомого люду, був і він. Той, хто одним дотиком змушує тремтіти від задоволення.

У напівтемряві важко достеменно роздивитися людину, але коли мова йде про того, про кого постійно думаєш, твій зір дивує тебе самого. Кілька пасм спадають на обличчя, навіть попри укладку, яку зробив Чонґук. Усмішка сяє на обличчі, коли він слухає хлопця навпроти себе. І Техьону від цієї усмішки стає тепло на душі. Але усвідомлення, що ця усмішка не призначена йому, б’є по свідомості.

Техьон справді думав, якщо спробувати забути Чонґука і жити далі так, ніби нічого не було, буде легше для них обох. У результаті він постійно думав про нього, згадував ті незабутні відчуття, що дарували чужі губи, прокручував у голові їхню розмову у кінотеатрі. Чи все він зробив правильно? З кожним разом, коли він ставить собі це запитання, впевненість з тріском падає. Тоді йому здавалося, що це найкраще рішення, зараз у голові лише лунає запитання: «А чи не зробив я помилку?».

Техьон не сміє заперечувати, що Чонґук красивий, але він вправно заперечує той факт, що йому навіть просто бачити Чонґука приємно. Інколи в Тікток йому попадались відео з красивими пейзажами, чи відео зсередини будинку, де за вікном йде дощ чи сніг. Це викликає у Техьона почуття затишку і комфорту, що змушує передивлятися відео по кілька разів поспіль. І зараз Техьон розуміє, що ті відео не мали нічого спільного з комфортом, порівняно з Чонґуком. Від цього хочеться сміятися, але Техьону дійсно стає спокійніше від однієї присутності Чонґука. Лише їх закінчено-незрозумілі стосунки псують це відчуття.

Від цих думок починає боліти голова, чи це від гучної музики, що відбивається вібрацією у всьому тілі? Чорт його знає.

Техьон вирішує відкласти самокопання та роздуми про Чонґука на потім, випиваючи коктейлі, що дбайливо приніс йому Чімін.

І далі, із затуманеною головою, поки Чімін відволікся на інших людей, Техьон вискользнув з його поля зору, пішовши у напрямку, де раніше бачив Чонґука. Раціональна частина його мозку каже, що це погана ідея, а інша частина, затуманена алкоголем, штовхає його тіло у пошуках лише однієї людини.

Обійшовши майже весь перший поверх будинку, Техьон бачить знайомий силует біля виходу. Він сміливо і наскільки це можливо рівно йде до нього і робить те, що завжди ненавидів в американських шкільних серіалах, — цілує Чонґука на очах у всіх.

Він не тисне на Чонґука занадто сильно, а просто зминає чужі губи, які через хвилину відповідають йому взаємністю. І це робить Техьона трохи сміливішим. Він обіймає Чонґука за шию, запускаючи одну руку у його волосся. Напевно, збоку це має занадто вульгарний вигляд, але яка різниця, якщо на його поцілунок відповідають?

— Підемо туди, де менше очей? — з ноткою грайливості запитує Техьон, хоча насправді це говорить алкоголь, що він влив у себе.

Техьон не дає відповісти, спускаючись губами до шиї і залишаючи один за одним солодкі поцілунки. І кожен приходиться по родимках на шиї. У Чонґука до біса багато родимок у цій області, хоча раніше Техьон не помічав цього.

Чонґук завмирає, відлітаючи свідомістю на сотні кілометрів від власного тіла. Кожен поцілунок відчувається через призму відстані, але замість слабшого зв’язку, він відчуває набагато тісніший.

Він ніби здалеку бачить себе і Техьона, що розціловує його шию. І це так схоже на видіння з минулого життя, але водночас він розуміє що це неможливо. Але який сенс думати про щось неможливе, коли ніжні губи викликають у тобі такий діапазон емоцій і відчуттів?

Техьона збентежило мовчання на його запитання і він зупинився, дивлячись в очі Чонґука.

— Ходімо, — Чонґуку не хочеться знову почути слова, що це лише секс, але він хоче Техьона, навіть якщо це на один раз.

Вони піднімаються по сходах на другий поверх, де розташовані кімнати, доступ до яких мають тільки хороші друзі власника будинку, серед яких і Чонґук.

Вони проходять по коридору, але раптом з кімнати, що служить вбиральнею, виходить красива дівчина у короткій спідниці і топі, що гарно підкреслює її фігуру. Дівчина хитро посміхається і підходить до Чонґука, ніби і не помічаючи поруч з ним хлопця.

— Чонґуку, ось ти де. Ти ж пам’ятаєш, що ми планували… — дівчина зрештою кидає зневажливий погляд на Техьона, — розслабитися?

У Техьона весь світ повільно самознищується. Гидке почуття роз’їдає зсередини, і навіть алкоголь не справляється з цим болем. Техьон справді думав, що Чонґук ні з ким після нього не спав? Думав, що він такий єдиний? Побачив якусь ілюзію небайдужості у чужих очах і побудував на цьому фундаменті замок, який при першій можливості розвалився. І чи винен у цьому Чонґук? Звісно ні. Він нічого не обіцяв Техьону, не клявся у вірності, чи коханні. Ба більше, Техьон сам окреслив межі їхніх короткотривалих стосунків. Тому все, що зараз відбувається, точно не провина Чонґука.

— Що ти мелеш? — Чонґук перший відходить від неочікуваної заяви подруги свого друга. — Ми не домовлялися ні про що і я не розумію, що ти цим хочеш добитися.

— Ти просто забув, милий, — дівчина робить крок до Чонґука, грайливо кладучи руки на його шию. — Ти сказав, щоб я йшла у кімнату, а ти підійдеш пізніше.

Дівчина кидає погляд на Техьона, щоб зрозуміти його емоції, але на її розчарування, він не втікає, не кидається звинувачувати Чонґука, а просто слухає розмову. Це дратує дівчину. Вона очікувала зовсім іншої реакції.

Техьон, якщо ще мав сумніви, то після погляду дівчини, зрозумів, що тут відбувається. Навряд чи Чонґук про щось з нею домовлявся. Скоріш дівчинці дуже подобається Чонґук (не можна її за це засуджувати) і вона, побачивши конкурента, вирішила від нього позбавитися. Але її план не дав бажаного результату.

— У мене нормальна пам’ять і я не зовсім п’яний, аби не пам’ятати такого. Тим більше, ти мене ніколи не цікавила у такому плані, тому це має вигляд, наче ти влаштовуєш виставу. Тільки з якою метою?

Дівчина злиться і намагається придумати хоч якусь відповідь, аби не мати вигляд дурепи. У результаті вона хмикає, кажучи, щоб він не витрачав її часу, якщо невпевнений, і йде, буквально палаючи злістю.

— Пробач, я не знаю, що на неї найшло.

— Здається, я знаю. Напевно, ти їй сильно сподобався, раз вона наважилася розіграти таку сцену.

— Мені шкода, що так вийшло.

— Ти в цьому не винен, але я хотів би піти додому. Це не через тебе, просто настрій зник, гаразд? — Техьон заглядає Чонґуку у вічі, намагаючись одним поглядом переконати.

Ця вистава завдала хвилинного болю, але не вплинула на його думку про Чонґука. Хіба що підтвердила привабливість Чонґука. Але після цього весь запал, що підкріплювався дією алкоголю, зник, забираючи з собою все збудження та хіть.

— Так, я розумію.

Техьон божеволіє від бажання взяти номер телефона у Чонґука, чи запросити його кудись, але зараз для цього не час і місце. Він дозволяє собі піддатися цій думці і просто йде з вечірки, написавши Чіміну, що пішов додому.

Через кілька днів, кожен з яких обвітрений таємним бажанням побачити у натовпі знайоме обличчя, Техьон дізнається, що у Сеулі відбудеться концерт Гаррі Стайлза. І хто він такий, щоб пропустити такий подарунок долі. Його музика грає у навушниках, коли немає настрою, коли він йде в університет, чи на роботу, коли вдома хочеться просто насолодитися гарною музикою. Техьон не стверджує, що він найвідданіший фанат, але музика цього виконавця займає особливе місце в його серці.

Однак іти доведеться самому. У них з Чіміном різні музичні смаки від слова зовсім. Техьону подобається спокійна музика, а Чіміну навпаки ритмічна, під яку хочеться танцювати. Більше немає людей, кому він міг би запропонувати піти, тому доведеться самому веселитися на концерті.

На щастя, Техьону вдається відхопити квиток у гарному місці. Навіть не за всі гроші світу, що безмежно радує його не сильно багатий гаманець.

Весь час до концерту Техьон жив у передбаченні гарно проведеного часу, але думки про Чонґука не поступалися концерту. Техьон справді кожного дня сподівається побачити його серед незнайомих людей, щоб нарешті проявити довбану рішучість і запросити кудись. Тепер він точно знає, що хоче. Він хоче Чонґука. Хоче спілкуватися з ним, дізнатися про нього більше, познайомитися з його цікавим другом Джином і купу інших речей. Техьон більше не дасть задню і не промовчить у момент, коли треба взяти номер телефона. І пішов до чорта цей страх бути жалюгідним, чи нав’язливим.

Але чи зустрінуться вони ще хоча б раз, щоб Техьон мав змогу запросити його на чашечку кави?

У день концерту, Техьон відпросився з роботи, щоб підготуватися та вчасно прийти. Він недовго думав, що одягнути, оскільки сфокусувався на зручності. Чорна футболка з принтом та світлі улюблені джинси, в яких зручно навіть на Кіліманджаро підніматися. І на всяк випадок наверх накинув чорну кофту, якщо раптом буде холодно. Вуаля, наряд, щоб повеселитися на концерті готовий.

Він добрався до стадіону, швидко пройшов перевірку квитків та за допомогою персоналу знайшов своє місце. З його місця гарно видно всю сцену і, на його щастя, музика не буде грати у самі вуха, бо колонки знаходяться на пристойній відстані.

Концерт почнеться буквально через кілька хвилин, але Техьон уже у передбаченні чудового вечора. Його вражає атмосфера, що панує на стадіоні. Стільки людей, енергії, радості, а співак ще навіть не вийшов на сцену.

Буквально за хвилину до початку, на місце поруч з Техьоном приходить хлопець. Техьон можливо б і не звернув на нього увагу, якби той не так зацікавлено поглянув на нього. І повертаючи голову, Техьон не вірить власним очам. На стадіоні п’ять тисяч місць, але вони зараз стоять один навпроти одного. Не в одному секторі, не в одному ряду, а ось тут поруч.

Чонґук усміхається наче мріяв про цю зустріч не менше Техьона. Хоча, хтозна, можливо так і є. А Техьон продовжує стояти, не в змозі щось сказати. Ось скільки він думав про їхню зустріч, а в результаті завмер, наче кролик перед хижаком.

— Радий тебе бачити, — в очах Чонґука сяє радість, через що очі блищать навіть у напівтемряві. І Техьон справді не повинен так довго дивитися у чорні, глибиною в океан, очі.

— Я також, — здається, Техьон недооцінив цей вечір. Він має бути неймовірним не тільки через концерт виконавця, якого він любить, але й через людину, яка стоїть поруч і усміхається.

Початок концерту, а увага Техьона зовсім не на сцені. Ні, він, звісно, дивиться на сцену, але периферійним зором намагається зловити емоції Чонґука. І покидає він цю марну справу тільки, коли у всьому залі починає грати добре знайома мелодія пісні Falling.

Усередині приємно відкликається кожен біт музики, що розливається поміж людей у залі. І навіть, якщо сильно хотіти, не можна стриматися, щоб не підспівувати ламаною англійською.

Віддавшись повністю концерту, Техьон не помічає закоханого погляду збоку. Чонґуку треба було б дивитися на сцену, де співак виконує одну з його улюблених пісень, але він не може відірвати погляду від Техьона, що підспівує та усміхається найяскравішою усмішкою, яку тільки бачив Чонґук.

Закінчилася перша пісня і Техьон повертається до Чонґука, помічаючи, що той дивиться на нього. І цей погляд важко описати словами, але Техьону не потрібно цього робити, йому достатньо того, що він побачив його. Побачив почуття у глибині чужих зіниць.

В обох в очах сяють зірки, що уособлюють радість (закоханість) та якусь тендітну надію. Надію, на щось більше. І Чонґук не витримує під тиском бажання поцілувати Техьона. Він охоплює руками його лице, притуляючись губами до його. Музика, що так гучно грала, враз опинилася ніби поза зоною їхньої досяжності. Зараз є тільки вони і для кожного важливо тільки те, що вони обоє цього хочуть. Чонґук поцілував — Техьон відповів. І це насправді найкраще почуття для обох. Знати, що це не просто секс, чи хвилинна слабкість, а справжнє бажання отримати дотик людини, у яку ти закоханий.

Техьон відсторонюється першим, щоб прошепотіти у саме вухо, бажаючи бути почутим.

— Тоді, у кінотеатрі, я збрехав. Для мене це був не просто секс. Я хотів і хочу бути з тобою. Завжди.

— Я також, — закріплювальний поцілунок, що ставить печатку на їхніх словах. Це мало статися набагато раніше, якби страх не завадив промовити потрібні слова. Але, можливо, через ці етапи потрібно пройти, щоб справді усвідомити свої почуття до іншої людини.

Цілий вечір вони проводять разом, підспівуючи та обіймаючись. Техьон відчуває комфорт поруч з Чонґуком. Йому не страшно показати свій спів, не страшно показати свої емоції майже незнайомій людині. Важко пояснити чому, але навіщо пояснювати щось, якщо достатньо того, що Техьону добре з Чонґуком?

Додому Техьон не повертається, бо Чонґук наполегливо запрошує його до себе, щоб просто поговорити, розділити враження від концерту та заснути в обіймах один одного. Цей вечір подарував не тільки незабутні враження від концерту, але ще й людину, з якою ти можеш бути собою. Техьон не вірить у долю, але якщо це був її викрутас, то він за нього безмежно вдячний.

Ранок починається з того, що Техьон намагається намацати Чонґука, який в теорії має лежати поруч. Однак, або йому це все приснилось, або Чонґук втік з власної квартири. Або мозок сонного Техьона будує занадто божевільні теорії.

Він розліплює очі, оглядаючи простір навколо. Усе, перша теорія відкидається, бо він дійсно у квартирі Чонґука. З важкістю в ногах, Техьон піднімається з ліжка і прямує на кухню, звідки приглушено чути тихі звуки чужої метушні.

І справді, Чонґук тихо (наскільки це можливо) готує щось на кухні. Техьон підкрадається до нього ззаду, щоб обійняти за талію та притулитися до міцної спини.

— Ох, трясця, не встиг, — розчаровано зітхає Чонґук, відчуваючи тепло чужого тіла.

— Що не встиг?

— Приготувати сніданок у ліжко, — Чонґук залишає справи і повертається до Техьона обличчям, щоб не втрачаючи часу, поцілувати його. Техьон з радістю відповідає, добираючись хитрими пальчиками до низу спортивних штанів. — Твої руки такі нахабні, — між поцілунками простогнав Чонґук.

— Твоїм рукам варто повчитися.

Чонґук натяк розуміє з півслова і тому його руки переміщуються на сідниці Техьона, легенько стискаючи їх.

Техьон спускається вниз, залишаючи поцілунки біля резинки боксерів, але замість того, щоб опуститися нижче, він навпаки піднімається стежинкою поцілунків угору. Коли справа доходить до шиї, він випадково натикається на родимки, які щедро розсиплені на шиї Чонґука.

Чонґук відразу реагує, здригаючись і бачачи на диво чітке видіння. Знову ці унікальні відчуття від кожного поцілунку, але замість розмитого силуету людини, справжній Техьон. Кожен його поцілунок відчувається як порція солодких катувань, які ти готовий випрошувати на колінах, аби людина продовжувала дарувати чуттєві феєрверки одним своїм дотиком губ.

Техьон, відчуваючи Чонґукову реакцію, зупиняє потік поцілунків, заглядаючи йому у вічі. Він хоче запитати, що послужило такій редакції, але його випереджають.

— Можливо, ти подумаєш, що я божевільний. Я зрозумію, але я не можу про це мовчати, — Техьон напружується, очікуючи почути слова, які весь час проєктує його страх. — Ти ж знаєш про ці всі штуки з відчуттями поцілунків з минулого життя? Так ось, я знаю, що ці відчуття абсолютно унікальні і їх неможливо сплутати, перебуваючи з кимось у реальності, але я відчуваю те ж саме з тобою. Перший раз я списав на випадковість, чи помилку, але я не можу ігнорувати це вдруге, чи навіть втретє, бо я впевнений, що поцілуй ти мене знову, я відчую ті ж самі відчуття.

Техьон розгублений, але водночас подумки полегшено зітхає. Радує, що Чонґук заговорив про це, а не про щось на кшталт «це все помилка». Але як вийшло так, що Чонґук відчуває те саме, що він? Техьон думав, що йому здалося, коли відчув те, що апріорі неможливо відчути з іншою людиною. Однак вони двоє не можуть помилятися, адже так?

— Я також це відчуваю. Я думав, що мені здалося, але якщо ти також це відчуваєш, то видно, що не здалося.

— Спробуємо знову. Якщо ми помилилися, ми нічого не відчуємо при поцілунку, але якщо ні, то нам потрібно знайти цьому пояснення.

— Так, це гарна ідея. Я перший поцілую.

Чонґук відхиляє голову, щоб дати більше доступу Техьону до своєї шиї. Техьон несміливо дивиться йому в очі, а після притуляється губами до однієї з багатьох родимок, ніжно цілуючи і намагаючись вловити чужу реакцію.

А у Чонґука мурашки від поцілунку і реакція знову така ж сама, як при спогадах. Видіння слабше і він більше наближений до реальності, але це не відміняє того, що все схоже на спогад.

— Я не помилився, — Чонґук бере чужу руку в свою і підносить її до свого обличчя. Техьон думає, що Чонґук захотів відчути тепло його руки, але він аж ніяк не очікує, що Чонґук поцілує його безіменний палець, де знаходиться родимка.

Він бачить ту ж картину, коли вперше відчув це, сидячи на парі. Поцілунок, ніби дотик пелюстки квітки, і відчуття, що переносять тебе у другий Всесвіт. Однак, замість розмитої картинки людини перед собою, він бачить чіткого Чонґука, що не відриває від нього погляду.

В очах у Чонґука німе запитання, на яке Техьон здатний тільки ствердно кивнути. Це так дивно, відчувати те, що завжди було секундним почуттям, з людиною, яка має змогу дарувати незабутні поцілунки ледь не щосекунди.

— Тож, як це можливо? — запитує Техьон.

— Почекай, я згадав одну історію, яку мені розповідала мама у дитинстві. Тоді я думав, що це казка, але можливо там є крихта правди. Мама розповідала про двох людей, які зовсім не відчували спогадів з минулого життя, але зустрівшись, вони відчули дивні відчуття при поцілунках у певних місцях. Як я зрозумів, вони не знали, що взагалі можна щось таке відчувати. Вони запитували у людей, які розбираються у даній темі, чому так відбувається. І тоді їм пояснили, що коли людина відчуває від поцілунку конкретної людини щось не схоже на жоден поцілунок, це означає, що ці люди мали романтичні стосунки у минулому житті.

Техьон хвилину другу обдумує розповідь Чонґука, насупивши брови та прикусивши губу. Він переводить погляд на Чонґука, щоб побачити віру в це, але там немає розділення на правду і брехню, а тільки здогадки та невпевненість.

— Тобто, якщо вірити цій історії, то ми були парою у минулому житті і тому відчуваємо поцілунки один одного як спогади?

— Так, але наскільки це правда, я не знаю.

— Мені подобається ця теорія, тому буде правда, — сміючись, заявляє Техьон. — Цікаво, чи ми звикнемо до реакції на поцілунки один одного, чи щоразу будемо відлітати свідомістю до неба?

Чонґук сміється, обіймаючи Техьона та погрожуючи зацілувати до смерті. Вони насолоджуються обіймами один з одним, розбавлюючи їх поцілунками та розмовами.

Так дивно знайти людину, з якою тобі з першого слова комфортно, а ще дивніше дізнатися, що при поцілунках у певні місця саме від цієї людини, усе всередині здригається від рідкого, променистого задоволення. І здавалося б, що це якесь божевілля і що насправді це якась ілюзія, чи самообман, але це реальність, у яку складно повірити. Але Техьон не просто вірить, він з головою занурюється у свої почуття, не боячись довіритися собі та Чонґуку.

Через тиждень

— Ти зараз ось так просто кидаєш мене, промінюючи мене на нього?

— Не драматизуй, я всього лиш переїжджаю до Чонґука, — Техьон закочує очі, коли Чімін з докорами бігає за ним хвостиком, поки він збирає свої речі.

— Це зрада! З ким мені тепер дружити?

— Зі мною, з ким же ще. Я не їду за кордон, а просто переїжджаю до Чонґука. Ми, як і раніше, будемо спілкуватися.

Техьон, попри те, що розуміє, що Чімін жартує, обертається, щоб міцніше стиснути його у своїх обіймах.

— Ти ж знаєш, що я тебе дуже-дуже люблю, Чіміні.

— Я також тебе люблю, — не дивлячись на невдоволене бурчання, Чімін відповідає на обійми друга.

У висновку Чімін допомагає Техьону зібрати речі, спаковуючи їх у коробки. Хто ж знав, що у нього стільки багато речей? Техьон ось точно не знав, сказавши Чонґуку, що у нього зовсім мало речей, половина з яких уже в квартирі Чонґука.

Після двох годин зборів до них заїжджає Чонґук, щоб допомогти спустити речі до таксі. Тільки от побачивши купу коробок та пакетів, у Чонґука виникло декілька питань до Техьона.

Техьон, бачачи шок і розпач на обличчі Чонґука, спішить виправдатися не так перед Чонґуком, як перед собою.

— Я трохи недооцінив кількість своїх речей, — ніяково промовив Техьон.

— Трохи?

У їхню розмову втручається Чімін, що заходить у кімнату Техьона.

— Техьоне, вийди, нам з Чонґуком треба поговорити, — з найсерйознішим у світі лицем каже Чімін.

— Про що? — здивовано запитує Техьон, у той час як Чонґук знає про що буде йти мова.

— Коханий, вийди, будь ласка, інакше, підозрюю, Чімін тебе нікуди не відпустить.

Техьон залишає на губах Чонґука короткий поцілунок і виходить з кімнати, прямуючи на кухню, щоб випити чогось. Він довіряє їм обом, тому майже не хвилюється. Майже, бо усе ж за життя Чонґука трохи хвилюється. Чіміна не так часто зустрінеш з таким серйозним виразом обличчя.

— І так, якщо ти образиш Техьона, у тебе будуть великі проблеми із здоров’ям, — Чонґуку трохи смішно чути це від людини, яка поступається йому у фізичному плані, але водночас йому приємно, що Техьон має друга, який так за нього хвилюється.

— Ти мені це ще при знайомстві сказав, я пам’ятаю, — Чонґуку весело, на відміну від Чіміна, який з повною серйозністю ставиться до цієї розмови.

— Пообіцяй мені, що не скривдиш його, — зі складеними на грудях руками каже Чімін.

Чонґук не любить обіцяти, особливо, коли не впевнений, що зможе виконати свою обіцянку. Але зараз єдине в чому він впевнений на сто відсотків, так це те, що він ніколи не дозволить собі скривдити Техьона, інакше сам собі наб’є пику, а Чімін закріпить.

— Обіцяю, що ніколи не скривджу нашого Техьона, — поклавши руку на серце, промовив Чонґук.

Вони вийшли з кімнати і до них відразу рвонув Техьон, залишаючи чашку з чаєм на столі. Він спочатку кинувся до Чонґука, оглядаючи його з усіх сторін.

— Фух, ти цілий, я боявся, що від тебе живого місця не залишиться.

Чімін показово закочує очі, проходячи на кухню і дістаючи три бокали та вино «на чорний день».

— Не буде ж він мене бити, — сміється Чонґук, але Техьон зберігає серйозний вираз обличчя.

— Мене він бити точно не буде, бо любить, але от ти для нього фактично чужа людина, яка забрала мене у нього, тому, я б не ризикував стверджувати, що він тебе не буде чіпати.

Чонґук лякається. Тобто, Техьон же жартує? Чімін на вигляд дуже милий, який не образить і комаху, не те, щоб прикластися до людини.

— Та жартую я, — Техьон сміється з переляканого обличчя коханого та тягне за собою на кухню.

Вони випивають по одному бокалу червоного вина, святкуючи переїзд Техьона, а після Техьон ще хвилин двадцять прощається з Чіміном, не забуваючи декілька разів запросити того в гості.

Чонґук спостерігає за цим і не може не радіти, що Техьон має такого чудового друга, який готовий погрожувати людині, вдвічі більшій за нього самого, коли йдеться про Техьона та його почуття.