Повернутись до головної сторінки фанфіку: Перше Різдво у Портленд Роу, 35

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

// Усім, кому зайшла ця чудова в усіх аспектах адаптація, з неповторною атмосферною картинкою, музикою, пропрацьованими деталями, які хочеться розглядати на стопкадрах, таким вдалим кастом, та й загалом… зайдіть на savelockwoodandco, locknation та підтримайте петицію, чи просувайте ідею в мережах, переглядайте на нетфліксі, щоб додати години стрімінгу, залучайте друзів і родину, адже серіал практично не мав реклами, про нього просто не знають. Можливо він знайде свій шлях для відновлення…

 

 

Неймовірний запах імбирних печеньок пробрався навіть у сон, повільно, але остаточно пробуджуючи Люсі. Вона деякий час лежала, насолоджуючись новими відчуттями і збираючись з думками. Так незвично і так приємно! Адже у неї ніколи не було справжнього Різдва. Мамі завжди було не до свят, вічно заклопотана та невдоволена, здавалося, вона просто ненавиділа усю святкову метушню, що вирувала щороку навколо.

А Портленд Роу 35, судячи з ароматів, був зовсім інакшим. Можна було б посперечатися, що зараз хазяйнує Джордж, та не було з ким. Хіба з Черепом? Проте той перебував у кухні і точно знав, чиїх рук це справа.

Від апетитного аромату аж запаморочилося. Не в силах більше стримуватись, вона вистрибнула з ліжка, швиденько вмилася та побігла вниз. До кухні дійти не вдалось, оскільки ще на сходах її наздогнав голос.

– Люсі, це ти? Давай сюди, дивись, що Локвуд притяг! Минулого року у нас її не було!

У бібліотеці з’явилася ялинка. Справжня ялинка. Красуня, пишна, струнка, з крапельками вологи на голочках. Така, аж дух захопило.

 

Джордж стояв біля каміна, над яким висів новесенький різдвяний віночок і усміхався.

– Навіть не знаю, що його так пройняло, торік заледве на кілька гирлянд погодився. А тут таке!

Люсі підійшла та стала поряд, милуючись змінами в кімнаті, вдихаючи запах свіжої хвої.

– І навіть це, уявляєш? – Вказав Джордж на віночок і зупинився. – Ти диви, з омелою, я й не помітив.

Він знову усміхнувся і, нахилившись, легко цьомнув її у щічку.

– Приходь по пряники, хвилин за десять будуть, йду гляну, чи остання партія не підгоріла.

Гримнули вхідні двері і розминатися йому довелося з Локвудом з купою коробок у руках. Той зайшов у бібліотеку боком, стараючись сам не перекинутись і не перекинути ношу.

– Джордже, міг би й допомогти!

То того вже й слід захолов.

– Ну як вам? За неї довелося добряче поборотися… – дбайливо складаючи коробки на диван, відсапуючись, промовив Локвуд. – З тебе, Люсі, декорування. Я тут дещо прикупив, і ще пошукаю зі старих запасів. А це… – він відклав найбільшу коробку, – віночки кожному з нас до кімнати та у кухню на стіл. Спершу навіть не думав брати, але мені дали добрячу знижку, продавець виявився нашим колишнім клієнтом, задоволеним послугами…

Розібравшись з ношею і скинувши плащ, Локвуд підійшов до Люсі.

– Ти все мовчиш… Не сподобалась? Треба було іншу вибрати?

Вона знітилась. От дурепа, стовбичить тут, як зачарована.

– Та ти що! Навпаки! Це моя перша…

Він нічого не відповів. Тільки трохи сильніше стиснув губи, немов поринув у спогади. Чомусь здалося, що у нього також дуже давно не було Різдва…

– Перша? – Немов прокинувшись, промовив врешті. – Що ж, тоді я дуже радий, що вона буде в тебе саме з нами! Ми влаштуємо справжнє сімейне свято, так?

На його обличчі вже сяяла незмінна локвудова посмішка, а в очах поблискували вогники.

– Розпалимо вогонь, засвітимо свічки, повісимо шкарпетки для подарунків! Ось прямо тут, на камін!

Він розкинув руки широким жестом, ілюструючи сказане. І застиг. Як Джордж. Чорт! Вона і забула про ту бісову омелу. Щось холодненьке покотилося від горла до шлунку і дихання пришвидшилось. Чому це її так схвилювало? І що саме схвилювало?

– Так, ми також помітили, Джордж вже поцілував мене, – не знати нащо здавлено промовила скоромовкою.

Навіщо? Навіщо???

Локвуд видався заклопотаним її раптовим виступом, посмішка згасла, як і вогники в очах, чоло злегка нахмурилось, що видавалося лише ледь помітною складкою.

– Ем… смію припустити, ти хотіла насправді сказати, що не в захоплені від такої перспективи ще й в моєму виконанні? – врешті вимовив.

Її заціпило. І через те, куди повернула розмова. І те, що тепер будь-яка відповідь буде видаватися провокаційною. І, як на зло, нічого путнього в голову не лізло…

– Не хвилюйся, я не знав, що ці віночки з… Ми її повиймаємо. Звичай це просто звичай, не примус якийсь.

Він рішуче зняв прикрасу та вже ступив два кроки, як Люсі врешті отямилась.

– Ні! Ні, не в цьому справа!

Локвуд зупинився, здивовано й уважно обернувшись до неї.

– Я і Джордж… ми працюємо разом, колеги. А я і… ти… тобто, ми, звичайно, також партнери… тобто БІЗНЕС партнери… – ніколи в житті вона так не затиналася, і не молола такої дурні, – але окрім цього ти мій працедавець… і орендодавець… і…

– О! – на його обличчі з’явився задуманий вираз. – Так, ти права, я не думав про нас з цього боку… скорше, як про… друзів… так, це виглядало б… недоречно…

– Просто, з мого боку це теж могло виглядати недоречно чи трактуватися незрозуміло…

Зараз Люсі видавалася собі такою заплутаною та жалюгідною, що просто замовкла. Та й вже не знала, що хотіла сказати. Чи чого взагалі хотіла.

Локвуд раптом лагідно усміхнувся, повернув віночок на поличку і ступив до неї ближче. Легенько підібрав пасмо волосся, забираючи його їй за вушко і, схилившись, поцілував у щічку. Його вуста були теплими, злегка обвітреними і трошки колючими, вони торкалися так делікатно, що якби її попросили описати це, то властивим словом, мабуть, було б «ніжно». Чи то час застиг, чи то він трохи довше за необхідне затримався в поцілунку, та феєрверк відчуттів, що вибухнув у ній її поглинув. Вона гостро відчувала зараз все. Локвудові пальці, що заледве торкались шиї. Пасмо волосся, що лоскотало шкіру. Легкий, ледь помітний і дуже приємний запах лосьйону після гоління. І навіть його подих.

Він відхилився, знову посміхнувшись.

– Веселого Різдва, Люсі!

І швидко вийшов із бібліотеки.

А поцілунок все ще палав. Та що з нею не так???

По дорозі на гору заглянув Джордж, кинувши:

– Йди, скуштуй, вже готові!

Прокляття, що ж з нею не так???

Вона видихнула, скидаючи ману і впевнено покрокувала до кухні. На столі лежали апельсинки у вазі, гора цукерок і розмальовані пряники, викладені на таці. Взяла перший ліпший і застигла. Той був у вигляді різдвяного віночка.

– Ти цілувалася з ним! – раптом гримнув голос в її голові.

Мало не перекинувши стілець і не перекинувшись сама, Люсі відсахнулася.

– Що? – тільки й змогла вигукнути.

– З тим клятим Локвудом! Ти цілувалася з ним! Думаєш, я не знаю, що то за вираз на твоєму обличчі? Думаєш, я не бачив такого ніколи в житті? Вважай! Через цього ідіота ти втрачаєш здоровий глузд!

– Я ні з ким не… Це були дружні поцілунки під омелою! І з Джорджем теж!

Та навіщо вона взагалі оправдовується перед ним? Рвучко замкнувши банку, Люсі вискочила з кухні.

Чому тремтять її пальці? Чому вона все ще відчуває той клятий поцілунок?

Так, досить! Це вже занадто! Просто у неї ніколи не було справжнього Різдва! Це всьому причина! Але тепер все зміниться. У неї з’явилась сім’я. І буде багато, багато гарних днів. І не одне щасливе Різдво. Адже до цього теж можна звикнути?

    Ставлення автора до критики: Позитивне
    Надіслав: Everlight , дата: пн, 12/25/2023 - 13:42