- так, що це за дитя поруч з тобою?—спитав Нірагі, кладучи на стіл дві пляшки пива.
- якщо вірити словам божества і вірити в те, що говорить Нарі, виходить вона моє спасіння від того, ким я є зараз.
- тобі так набридло бути демоном і користуватися всіма можливостями, які перед тобою відкриті?
- так, адже коли живеш тисячу років, бачиш створення та розпад цілих імперій, бачиш народження нових країн та міст, вкотре намагаєшся знайти ту душу, якій дав обіцянку за життя…—Йону зробив кілька ковтків.
- і ця мотузка заважає дихати, ніби ззаду стоїть кат і знову намагається затягнути її щосили.
- демон імперії Мун, тепер мені ще цікавіше, що насправді сталося з тобою в той час.—Нірагі постукав пальцями по столі і відпив з пляшки. - що з тобою буде коли руда виконає свою місію?
- ти такий грубий.—демон перевів погляд на жнеця.
- тільки не говори, що тобі це не до вподоби.
- не буду. Коли Нарі розв’яже мотузку, я нарешті перетворюся на попіл, на цьому моє покарання закінчиться.
- тобто, тебе просто не стане і все?
- саме так.
- чому саме руда може розв’язати мотузку?
- тому що вона особлива, здається тільки вона і бачить ту мотузку.
- вона її точно бачить? Може просто використовує твоє демонічне обличчя і можливості?
- та ну тебе, з чого раптом тобі так цікаво?
- ну якщо вона справді твоє спасіння, то вона просто позбудеться тебе і дім буде моїм.—Нірагі посміхнувся дивлячись на Йону.
- то тобі треба тільки мій дім? Мені вже шкода душі, які проходять через твою чайну, та тут жодного співчуття не дочекаєшся.
- коли розлетишся за вітром, тоді можеш зайти в мою чайну і перевірити на собі, заодно відгук залишиш для начальства.—вказав пальцем вгору і зробив кілька ковтків.
- більш ніж на одиницю не чекай.—Йону знову посміхнувся і встав з місця.
- я піду працювати, з появою Нарі геть забув про роботу.
- закохався?
- ні, я дав обіцянку.
- цікаво хто той щасливчик. Може я?
- мрій, я точно не міг закохатися в когось схожого на тебе.
- взаємно, це було б більшим покаранням, ніж життя жнеця.
- вірно мислиш.—хлопець зайшов до своєї кімнати, сідаючи перед екраном монітора і беручись за проект, який йому не вдалося закінчити минулого разу.
Нірагі викинув пляшки і зайшов в свою кімнату, сівши за письмовий стіл, на якому лежало два нові конверти.
- так, подивимося хто і скільки в мене часу.—відкривши один із конвертів Нірагі побачив прізвище та ім’я чоловіка, який має померти через два дні.
- а тут у нас..—відкрив другий конверт. Червоними чорнилами було написане прізвище та ім’я.
- не може бути.—вскочив з місця і пішов до кімнати Йону.
Постукавши в двері залишився чекати на відповідь.
- заходь.—Йону подивився на двері.
- за правилами я не маю права робити щось подібне, але..та до біса.
Нірагі протягнув Йону другий конверт.
- що це?
- мені прийшов конверт з датою смерті твоєї рудої.
- жартуєш? Конверт пустий.
- ні, просто ти не бачиш. Там пише Хі Нарі, смерть настане завтра, причина смерті–падіння. Дивись не втрать свій шанс на спасіння, демон.
- дякую, виявляється ти вмієш бути корисним.
- не сильно радій, позбудься своєї мотузки як можна скоріше, адже після спасіння Нарі її рахуватимуть загубленою душею, яку треба повернути на місце задля збереження рівноваги.
- я залишу тобі дім, не хвилюйся.
- дуже на це сподіваюсь.—Нірагі вийшов з кімнати, повертаючись до себе.
- завтра. І куди ти зібралась лізти? Ай, чому я сподівався на те, що тут все буде гладко і без підстав зверху?—хлопець одягнув пальто і пішов до дверей, відчиняючи їх прямо в місцеву бібліотеку, де часто проводила час після занять Нарі.
- я так і знав, що побачу тебе тут.
- Боже, що ти тут робиш? Я не задмухала сірника, чесно.
- знаю, я сам прийшов.
- оо, так ти сумував?—Нарі посміхнулась і закрила книжку.
- ще чого? Я по справі. Забирай свої книжки і ходімо, треба поговорити.
Дівчина підійшла до Йону і приклала руку до його лоба.
- хм, та наче температури немає. Братику демон, це справді ти?
- мого двійника не існує. Ти йдеш?
- почекай хвильку, візьму необхідне.
Кілька хвилин потому Нарі йшла поруч з Йону по нічній вулиці. Легкий туман оповив будинки та дерева, крізь нього пробивалися приглушені промені місячного світла.
- так про що ти хотів поговорити?
- буде звучати дивно, проте це правда. Жнець сказав, що завтра ти помреш.
- братику, у вас погані жарти.
- я серйозно, ти помреш від падіння, скоріше всього розіб’єш свою розумну голівоньку.
- ей, не смішно, я не хочу помирати так рано, що ти будеш робити без мене?
- тому і говорю тобі про небезпеку. Посидь завтра вдома, почитай книжки і роби щось спокійне і не пов’язане з висотою.
- я не можу, завтра мій перший робочий день.
- справді?
Дівчина кивнула.
- і куди ти влаштувалась?
- в те кафе, куди ти мене водив.
- я жартома сказав про кафе, коли ти питала пораду, ти буквально прийняла мої слова.
- ну, там справді добре, хазяйка хороша жінка, тому не переживай, нікуди лізти не збираюся.
- і не думай, від тебе залежить і моє життя.
- ай, міг і не нагадувати, я всеодно пам’ятаю.
- молодець, тішить.
- почекай.—Нарі зупинилась. - тобі сказав жнець?
- так, в чому справа?
- ти знаєш жнеця?
- чому тебе так дивує те, що я знаю таких осіб?
- мене дивує, що ти досі живий. Ти ж знаєш, якщо жнець тричі промовить твоє ім’я–ти помреш. А, братику, не дивись йому в очі, зачарує ще.
- йому нема до мене діла, так що не зачарує.
- а це прозвучало якось сумно.
- не вигадуй, ходімо, ти там казала щось про перший робочий день, пора спати.
- говориш так, ніби я мале дитя.
Йону усміхнувся.
- ти і є мале дитя.
- ей, та годі тобі. Нічого подібного.
- тримай сірники при собі, якщо почуєш небезпеку то знаєш, що треба зробити.
- гаразд, зразу ж прийдеш мене рятувати?
- в мене немає вибору. Тітка більше не чіпала?
- ні, вона зайнята своїми справами, я приходжу додому вже тоді коли вона спить, а спить вона міцно.
- от і добре, однією проблемою менше. Ми на місці.
- швидко, з тобою ніби час йде по іншому.
- тобі здається. Лягай спати і будь обережна.
- виявляється навіть демони можуть про когось турбуватися.—Нарі посміхнулась і пішла до будинку. - доброї ночі братику демон.—сказала дівчина, стоячи біля дверей.
- доброї ночі.
Наступного дня Йону прокинувся раніше ніж зазвичай, слова Нірагі трохи непокоїли його, адже від цієї дівчини залежало, як швидко закінчиться його покарання.
Трохи зібравшись з думками він пішов вниз.
- кудись зібрався?—спитав Ю Рі, вкладаючи до рук Йону чашку кави.
- ти коли приїхав?
- кілька хвилин тому, так куди зібрався?
- в мене справи, дякую за каву.
- він біжить рятувати загублену душу.—з усмішкою сказав Нірагі, зайшовши до будинку.
- загублену..що?
- Ю Рі, не слухай цього телепня,він сам не тямить що говорить.
- сам ти телепень, така твоя вдячність? Міг би і нагодувати.
- прямо з ложечки?—Йону подивився на Нірагі.
- ну спробуй.
- бачу ви знайшли спільну мову.
- так навіщо ти заїхав?
- а, точно, дідусь просив передати тобі запрошення на його прийом. Сам знаєш, скоро відкриття нового філіалу, але він сказав, якщо ти будеш зайнятий, то він все зрозуміє.
- я геть про це забув, дякую Ю Рі, передай дідусю, що я обов’язково прийду.
- гаразд, дядечку жнець, ви теж можете прийти, тільки не дивіться в очі гостей.
- я прий… що ти сказав?
- що?
Нірагі став поруч з Йону і вони обоє подивились на Ю Рі.
- звідки ти знаєш?
- боже, ви такі дивні. Я знаю, що дядько Нірагі жнець, ну сам подивись на те, як він одягається, на всі документи в його кімнаті і на його обличчя.
- що не так з моїм обличчям?
- нічого, гарне в тебе обличчя.—промовив Йону, сам того не помітивши.
Нірагі з подивом глянув на Йону, проте нічого не сказав.
- і я знаю, що ти демон.
- звідки?
- я ще в шість років все зрозумів, дядечку.
- очманіти.—Йону хотів щось сказати, але навколо його пальців з’явився клубок диму.
- мені пора, Ю Рі, ти нічого не бачив.
Через мить Мун Йону зник, залишаючи шокованого Ю Рі разом з Нірагі.
Коли світло розсіялося, Йону зрозумів, що стоїть на даху багатоповерхівки. В іншому краю стояла налякана Нарі, всім тілом втиснувшись в стіну, навпроти неї стояв привид, який своїм виглядом когось нагадував Йону.
- то от як ти виглядаєш.—привид зареготав, неспішно роблячи кроки назустріч дівчині.
- чого..чого ви від мене хочете?
- я давно за тобою спостерігаю, ще з того моменту, коли жила твоя матір.
- ви знали мою маму? Але..звідки?
Привид знову зареготав.
- я блукаю між світами майже тисячу років, я бачив багато людей і багато «рудоволосих спасінь» які насправді виявлялися оманою.
- вона не одна з них.—Йону став перед дівчиною, закриваючи її від привида.
- так от що з тебе вийшло в кінці кінців, не думав, що зможу побачити тебе ще раз, Йону.
- я теж, імператоре Мун.
Привид зайшовся сміхом.
Перед Йону стояв його батько, привид людини, яка мала захищати свою плоть і кров, але через лихі язики обрала інший шлях, нарікаючи своє дитя на безсмертя.
- чого ти досі не зник з цього світу?
- я не можу піти, та чи тобі не знати через що я досі тут, не прикидайся, ти завжди був розумним, але недостатньо.
- хочеш довести до кінця свою справу?
Знову посміхнувся, облизнувши свої чорні губи та виставивши перед собою руку.
- хочу, цього разу закінчу те, що почав тисячу років тому.
- тисячу років тому перед тобою стояв інший Мун Йону, зараз все змінилося.
- може ти правий, проте я бачу, що та частинка тебе ще досі живе, хоча сьогодні не про це, я побачив дівча і знаю, що вона для тебе значить, скоро знову зустрінемося.—привид старого імператора востаннє усміхнувся і зник так різко, як і з’явився.
Перелякана Нарі, яка весь час стояла мовчки за спиною Йону, нарешті заговорила.
- Й..Йону?
Хлопець обернувся до неї і поглянув в очі.
- ти ціла? Він не встиг тебе зачепити?
Нарі міцно обійняла Йону, притискаючись до його грудей.
- я думала..думала жнець збрехав..і нічого не станеться..але потім з’явився цей..п..привид, я злякалась, дуже. Думала ти не прийдеш.
Йону легенько обійняв Нарі, погладжуючи по спині.
- все добре, тепер я знаю з ким маю справу, щось придумаю.
Дівчина трохи відійшла, дивлячись у вічі демона.
- якщо іншого разу я не встигну тебе викликати?
- тобі не доведеться мене кликати, ходімо додому, візьми необхідні речі, а все інше куплю трохи згодом.
- куди ти мене відправиш?
- зараз дім демона для тебе найбезпечніше місце.
- тобто я буду жити в тебе?
- так, давай потім обговоримо деталі, гаразд?
Нарі кивнула і пішла за Йону.
Через кілька годин, зібравши необхідні речі, Йону та Нарі стояли біля дверей будинку.
- тут точно буде чим зайнятися, в тебе ж немає хатньої робітниці?
- немає.
На вулицю вийшов Нірагі, з подивом дивлячись на сумки. - як це розуміти?
Нарі підбігла до Йону, закриваючи його очі своїми долонями. - це жнець, не дивись йому в очі і не кажи свого імені.
Нірагі хмикнув і склав руки на грудях.
- Йону, поясниш?
- так.—хлопець забрав руки дівчини. - я знаю хто він, не бійся, тебе чіпати він не буде.—після перевів погляд на Нірагі.
- не повіриш хто вирішив з’явитися, тому Нарі житиме у нас, не чіпай її і навіть не думай лякати.
- яка турбота, я вражений. Гаразд.
- може підемо вже в дім, я трохи замерзла.
- ходімо. Нірагі, відчини двері.
- який код?
- я не знаю.
Нарі здивовано подивилась на хлопців. -хочете сказати, що не знаєте код від власного будинку?
- та він нам не потрібен, ми і без нього обходимось.—Йону пройшов крізь двері і відчинив їх з іншого боку.
- нагадай мені спитати код в Ю Рі, бо інакше не попадеш всередину.
- так точно.—дівчина посміхнулась і зайшла всередину.
- тобі так нудно зі мною, що вирішив привести свою рудоволосу?—сказав Нірагі, схилившись біля самого вуха Йону. В свою чергу Йону повернув голову в бік жнеця так, що між їхніми обличчями залишалось кілька сантиметрів. - ти уявити не можеш наскільки сильно, здається от-от зійду з розуму від суму.—усміхнувся і пішов за Нарі, показуючи їй нову кімнату, залишаючи Нірагі посеред гостинної.
Вечором цього ж дня.
- так кажеш то був привид старого імператора?—спитав Нірагі у Нарі, яка сиділа навпроти нього.
- так, він був схоже одягнутий, а ще говорив з Йону так, ніби вони не були просто знайомими.
- цікаво, наш демон вирішить зізнатися в чому справа чи піде вирішувати все самостійно?
Жнець трохи задумався потираючи лоб.
До будинку зайшов Ю Рі.
- здрастуй дядечку жнець.
- і тобі привіт, нечиста сила в своїй кімнаті.
- бачу ви реально знайшли спільну мову.
Ю Рі посміхнувся і подивився на дівчину.
- оу, вибач, спершу не помітив. Я Ю Рі, племінник Мун Йону і онук голови.
- чому я навіть не здивований? Який би з тебе був Рі, якщо б не згадав чий ти онук.
Нарі усміхнулась і підійшла до Ю Рі.
- я Хі Нарі, рада познайомитися.—протягнула руку для рукостискання. Ю Рі потиснув руку з посмішкою на обличчі. - взаємно.
- ей Ромео, ти забув за чим приїхав?—сказав Нірагі, беручи до рук свою пляшку з водою.
- а, так, що ж, був радий познайомитися, ще побачимося.—хлопець швидко пішов до кімнати Мун Йону.
- у них різні прізвища, але Йону його дядько?
- я сам не розумію їхніх родинних зв’язків, краще спитай нашу нечисту силу. Мені треба на роботу, може хоч ти приготуєш чогось на вечерю?
- без проблем, удачі, дядечко жнець.