Повернутись до головної сторінки фанфіку: Save a demon

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

 

 

- я вдома. 

- ти годину бачила? Куди тебе носить?

- тітонько, я ж готуюсь до екзаменів, треба більше часу сидіти в бібліотеці за книгами.

- не бреши мені, знаю я твої бібліотеки. Йди приготуй вечерю, ми зголодніли.

- але ж..

- мені повторити? 

- ні, я вже йду.

Нарі віднесла рюкзак до кімнати і пішла на кухню, щоб приготувати вечерю для тітки та її дітей, з якими їй довелося жити після смерті своєї мами.

Готуючи, дівчина думала про слова привидів, та згадувала обличчя Йону, думала, як саме має його врятувати і в чому її значимість в його житті.

- ти глянь на неї, мамо, вона сміється.—крикнула Хі Джи, дивлячись на Нарі.

- екзамени в голові значить? —жінка встала з дивану і підійшла до Нарі. - чого смієшся?

- нічого, нічого такого, тітонько. 

- не бреши мені.—тітка замахнулась та вдарила Нарі по обличчю. - твоїй мамі було б соромно за таку доньку як ти.

Дівчина закрила обличчя руками і вибігла з дому, на ходу витираючи сльози.

- чому соромно? Що я роблю не так?—сіла на пагорбі, дивлячись на нічне місто, намагаючись перевести дихання та трохи заспокоїтися. Через кілька хвилин взяла до рук коробку сірників і запалила один з них. - давай братику демон, ти мені потрібен.—задмухала вогонь і повернулась назад.

- що цього разу?—мовив Йону, закриваючи книгу і дивлячись на дівчину.

Нарі сумно посміхнулась і помахала рукою.

- тільки не кажи, що ти плачеш.—хлопець сів поруч з дівчиною і подивився на її обличчя.

- та не плачу я, в око щось потрапило, здається.

- навіщо тоді мене кликала? 

- знаєш, мені спокійніше коли ти поруч. Я маю тебе врятувати? Значить побудь трохи зі мною, це буде відплатою за спасіння, гаразд?

Йону посміхнувся.

- гаразд, але ти розповіси правду, інакше я не зможу тобі довіряти і розповісти в чому твоє завдання.

- ну це буде чесно. Домовились.—Нарі протягнула Йону мізинець.

- закріпимо домовленість?

- я не люблю торкатися до людей.

- чому?—з цікавістю проговорила дівчина.

- коли я торкаюсь до когось, я бачу минуле життя людини.

- вау, моє теж можеш побачити? 

- думаю так.

Нарі взяла Йону за руку. 

- Нарі..я не бачу, нічого не бачу.

- а мені було цікаво дізнатися. Чому не бачиш?

- не знаю, може через те ким ти є, або це твоє перше життя. 

- а..—посміхнулась. - отже я особлива. 

- дуже не радій.—Йону забрав свою руку і подивився на нічне місто.

- що я маю зробити? Ну для того, щоб врятувати тебе.

- ти не бачиш чогось особливого чи незвичного? 

- наче ні, а що? 

- значить ти не моє спасіння. 

- ей, на що ти натякаєш?

- ти не можеш врятувати мене, якщо не бачиш причину. 

- може я побачу її з часом? 

- може, а може ні. Так чому ти плакала? 

- ну..—Нарі обійняла свої коліна. - я живу з тіткою та її дітьми, моя мама померла коли мені було шість. Тітка не віддала мене до притулку тільки через те, що мама залишила мені гроші на навчання, якими я зможу скористатися після двадцяти років.

- вона тебе б’є? 

- інколи, але вона буває доброю, рідко, та це не проблема, я скоро знайду роботу, може є варіанти?

- сходи в якесь кафе, навіть не знаю.

- допоміг.

- звертайся. Заспокоїлась?

- так, дякую. Що ще ти можеш окрім як бачити минуле і створювати світло на долоньках?

- бачити майбутнє, читати думки і переміщатися в просторі.

- а ти правда крутий.—Нарі з тією ж посмішкою легенько вдарила Йону в плече. - як ти став демоном? Мама колись розповідала мені, що Бог карає людину за її гріхи, дає безсмертя і змушує надалі жити пам’ятаючи все, що він колись скоїв. 

- твоя мама була розумною. По суті вона права, так і є.

- і в чому твій гріх? 

Йону поглянув на Нарі.

- давай іншим разом, мені час.—хлопець встав з землі і поправивши одяг пішов до дверей комірчини.

- ей, ти куди?—Нарі підскочила з місця і побігла за Йону, в останній момент заскочивши в двері.

Коли двері відчинилися, перед дівчиною відкрився зовсім інший вид, якого раніше вона не бачила. 

- це не схоже на Корею, де ми? 

Йону повернувся на голос дівчини і здивовано поглянув на неї.

- ти просто пройшла за мною крізь ці двері?

- так, як ми тут опинились? Це твій фокус з переміщенням? —Нарі підійшла до Йону і постукала по плечу.

- ти справді крутий, братику демон.—посміхаючись мовила рудоволоса і пішла вздовж американських вулиць, з цікавістю дивлячись по сторонах.

- очманіти, спасіння і на таке спроможна?—Мун Йону трохи постояв, зосередившись на своїх думках.

- агов, ходімо вже, я вперше закордоном, хочу все роздивитися.—Нарі повернулась за Йону і взяла за руку, ведучи за собою. 

- а навіщо ти сюди перемістився? Хотів від мене втекти? 

- та ні, я часто тут буваю. Почекай мене в готелі, в мене невеличка справа.

- що? Залишиш мене одну в чужій країні без паспорта та грошей?

- в тебе є сірники, покличеш якщо знадобиться, я не піду надовго. 

- може я боюсь? 

- ти і боїшся? Не повірю. Ти бачиш привидів, говориш з ними і зараз розмовляєш з демоном, за яким сама побігла в якісь двері, тому навіть не говори мені про страх.

Зайшовши в готель Нарі сіла біля вікна і глянула на Йону.

- ти ж не будеш довго? 

- не переймайся.

- що мені зараз робити?

- придумай щось, ти ж розумне дитя.—Йону посміхнувся і вийшов з готелю.

- і чим зайнятися?—Нарі пройшлась вздовж холу, після піднялась сходами виходячи на невеличкий балкон, з якого добре було видно все, що відбувалося за вікном.

Внизу знаходилась скринька для листів, побачивши яку у Нарі загорілись очі.

- в мене з’явилася ідея.

Кілька хвилин потому дівчина поклала листа в конверт і після кинула його до поштової скриньки, посміхнувшись, вийшла на вулицю.

- я знайшла тебе.—мовила та, сідаючи на траву на пагорбі, внизу якого було кілька могильних плит, біля яких сидів Йону.

- виглядає сумним, напевно безсмертя і справді більше прокляття, аніж благословення.—посидівши ще трохи Нарі вирішила підійти до демона. 

- 1920 рік. Тут тільки твоє фото, а імені нема.

- чому не чекала в готелі? 

- я вже зробила все, що хотіла, тому вирішила прийти до тебе. Ти ж не проти? Ні, от і чудово.—дівчина знову подивилась на могильну плиту з фото Йону.

- думаю, ви були хорошою людиною, зараз теж хороший. Не переживайте, я врятую вашу грішну душу від прокляття і ви будете вільним.—Нарі посміхнулась і поклонилась, після чого подивилась на демона.

- ходімо вже, спасіння.

Після відвідин могил людей, які на протязі життя були важливими для Йону, він разом з Нарі пройшовся вздовж вулиць, відповідаючи на її питання.

- ти бачив Америку геть іншою?

- так, я бачив як хижини перетворювались на ці готелі.

- ти міг купити хижину і перетворити її на крутецький готель.—посміхаючись говорила Нарі. - ой, котра зараз година вдома?

Йону подивився на годинник.

- одинадцята ранку.

- ти ж зараз не жартуєш? 

- ні.

- чорт, мені пора на заняття. Можеш знову відкрити двері додому? Будь ласочка.

- ходімо назад.

Згодом дійшли до дверей, через які потрапили сюди і вже через мить стояли вдома посеред вулиці.

- ура, в тебе вийшло. Дякую братику демон, я ніколи не забуду цей день, а зараз вибачте, мені час на заняття.—посміхнувшись та поклонившись Нарі побігла в бік школи, а Йону залишився на місці, дивлячись їй в слід.

- ух, романтично, демон завів собі подружку?

Йону повернувся до Нірагі, який стояв позаду нього.

- що ти тут робиш?

- працюю, точніше відпрацював і збираюсь додому. 

- який молодець. Ходімо вже.

- хочеш йти разом?

- та годі тобі, нам всеодно в одне місце. 

- Йону, це точно ти? А де бурчання чи мовчанка?

- ай, тепер ти зануда чи що?

- все, все, мовчу, ходімо.

    Ставлення автора до критики: Позитивне
    Надіслав: Karube Suguru. , дата: нд, 11/26/2023 - 22:37