- пане, що вас привело до мене? Могли б подзвонити і я сам приїхав би до вас.—промовляв чоловік років вісімдесяти п’яти, після того як побачив Йону.
- Ю Шин, не треба, все добре, в тебе всеодно безліч справ, не потрібно витрачати час на те, щоб їхати до мене через моє ж питання.
- як побажаєте, не можу вам заперечувати. Ю Рі щось накоїв?
- наче ні, він старається повернути вашу довіру і гроші.
Ю Шин трохи посміхнувся.
- бачу, але він часто робить дурниці і прикривається тим, що він мій онук.
- думаю, йому треба трохи часу щоб порозумнішати, в будь якому випадку він під наглядом.
- так, маєте рацію. Що ж, ви хотіли про щось розповісти, прошу.—чоловік повернувся в своє крісло і поглянув на Мун Йону.
- пам’ятаєш, я розповідав тобі про те, як я став таким і як зустрів ту жінку, яка обмовилась про рудоволосе спасіння?
- так, пригадую.—Ю Шин задумався, складаючи руки перед собою. - але чому ви вирішили підняти цю тему після того, як сорок років навіть не задумувалися про те дівча?
- сьогодні я зустрів її, точніше вона мене викликала.
- ви впевнені, що це точно вона? Вона бачила мотузку?
- цього я поки не знаю. Вона говорила про привидів, які їй розповіли, що вона спасіння демона і що вона може викликати мене в будь-який час, достатньо тільки задмухати сірник чи свічку.
- залишається тільки один варіант щоб дізнатися правду.
Йону підняв погляд на Ю Шина.
- що ти маєш на увазі?
- вона може вас викликати, говорить з привидами і її не злякала мотузка, якщо вона її справді побачила. Побудьте з нею якийсь час, поки не впевнитесь, що вона справді спасіння демона.
- дякую Ю Шин, я ні на мить не пожалкував, що того дня знову з тобою зустрівся.
Чоловік посміхнувся, дивлячись на свого рятівника, який зараз виглядав ніби його син чи онук.
1948 рік. Сеул.
- отже ти переродився, Сан Ши.—Мун Йону присів перед хлопчиком, який сидів на сходах, колись свого, будинку і витирав сльози.
- я Ю Шин, ви щось плутаєте.
- потім ти все зрозумієш, Ю Шин, трохи згодом, а зараз ходімо.—чоловік встав і поправивши свій одяг протягнув руку хлопчині.
2023 рік. Сеул.
- і я вдячний вам за ту руку, наврядчи колись зможу відплатити за те добро.
- Ю Шин, ти вже давно відплатив за добро, не тільки в цьому житті.—Йону встав з крісла. - бережи себе, пізніше побачимось.
- до зустрічі.
Після виходу з будинку руки Йону знову обвив дим, а згодом вже знайомий спалах світла і от, він стояв за спиною рудоволосої дівчини, яка сиділа на лавці серед осіннього парку.
- знову перевіряла можливості і правдивість?
- ой.—Нарі підскочила, побачивши Мун Йону вона посміхнулась і сховала сірники в кишеню.
- мені сумно стало, а ще хотілось побачити тебе і дізнатись трохи більше, бо минулого разу щось не вийшло.
- до речі, хороше місце, краще ніж минулого разу.
Дівчина знову посміхнулась, поправляючи ремінці свого рюкзака.
- випускний клас?
- таак, скоро екзамени і потім коледж.—трохи помовчала уважно дивлячись на хлопця.
- ти точно демон?
Йону вийняв руку з кишені пальто і на його долоні з’явилося зелене світіння, потім стиснув долоню і забрав руку до кишені.
- я навіть не знаю, що тобі відповісти, Нарі.
Дівчина поплескала в долоні і знову посміхнулась.
- добре, вірю.—зробила кілька кіл навколо хлопця.
- я тут подумала, дядечко тобі не підходить, я буду звати тебе братик демон, гаразд?
- а можна ніяк мене не звати?
- о ні, ні, ні, нам доведеться багато бачитися, а свого імені ти ще не сказав.
- і поки не скажу.
Нарі стала перед Йону, дивлячись йому у вічі.
- поки? Значить не відкидаємо вірогідність того, що колись скажеш.
- ти голодна?
- а..та ні, а що?
- ай, брехати демону погана ідея. Я бачу, як ти думаєш про курку.
- ей, ти думки читаєш чи що?
- так, ходімо.
- куди?
- годувати тебе. Раз ти мій порятунок, значить треба зробити так, щоб ти не померла з голоду перш ніж врятуєш мене від прокляття.—посміхнувшись Йону пішов вперед.
- ого, як красуня та чудовисько?—Нарі побігла за Мун Йону. - ну, ти не чудовисько, ні, це просто приклад.
- так, так, я зрозумів.
Через тридцять хвилин в кафе.
- м, а що ще ти вмієш робити?
Говорила Нарі, насолоджуючись обідом.
- і ще, може теж трохи поїси? Друга чашка кави за короткий час, ай, не добре.
- не переймайся, краще мовчки їж і не відволікайся.
- та братику демон, поговори хоч трохи.
- гаразд, потім розкажу тобі про все, лиш спочатку мені треба знати чи насправді ти моє спасіння, а може ти обманюєш?—Йону склав руки на грудях і подивився на дівчину, а вона відклала їжу, кладучи руку на серце.
- братику демон, я правду кажу, не сумнівайся.
- ти вперше така серйозна, аж не по собі.—хлопець посміхнувся і зробив кілька ковтків кави.
- їж поки тепле, потім поговоримо.
- так ти вмієш посміхатися? Тобі личить.—Нарі з посмішкою кивнула Йону і продовжила їсти.
Через кілька хвилин задоволена та сита дівчина вийшла з кафе.
- дякую, тепер я точно готова рятувати хоч сотню демонів.
- куди там сотню, не квапся.
- а я можу, не сумнівайся. —трохи підскакуючи пішла вперед.
- а, до речі, як ти так швидко з’являєшся позаду мене? Справа лише в сірниках?
- не знаю, я не контролюю цей процес, проте я відчуваю тебе і знаю коли ти про мене думаєш.
- правда..?
- так. Твої думки відволікають мене від роботи і змушують йти до тебе.
Нарі подивилась на Йону.
- ти наче мій хранитель.
- я і є хранитель, тільки не конкретної людини.
- правда?
- правда. Пішли, проведу тебе додому.
- а може ще трохи погуляємо?
- уроки час робити, ходімо.
- ну братику демон, ще трохи.
- якраз погуляємо до твого дому.
- та ну тебе.—Нарі насупилась і далі мовчки йшла поряд з Йону.
Згодом зупинилась біля будинку та подивилась на демона.
- що?
- нічого, дякую.
- будь ласка і ще, не задмухуй сірники та свічки коли заманеться, тільки коли буде справді необхідно.
- я подумаю, бувай братику демон.—з посмішкою побігла в дім.
- і чому саме вона?—мовив хлопець в порожнечу і пішов до свого будинку.