З передпокою чулися приглушені голоси.
- зламані ребра і безліч гематом, але організм молодий, відновиться швидко. Пильнуй щоб лежав і без різких рухів.
- дякую Джей, я в боргу перед тобою. — та той лише по плескав друга по плечу і вийшов з будинку.
Почувши звук дверей, що зачинилися, Тейт спробував підвестися, але спроби не увінчалися успіхом.
- не можна бісеня, тобі треба відпочивати. — Нейт підійшов до ліжка і сів поруч, гладячи хлопця по щоці.
- я створив тобі проблеми, вибач.
- ну, чого ти? Ти залишився живим, а більшого мені й не треба. Будеш тут, я не хочу, щоб ти повертався в той будинок.
- Нейт, я не можу, треба потерпіти…кхм..три тижні.
- а якщо він вб’є тебе за ці три тижні? Уявляєш, що буде зі мною? З твоєю мамою? Тейт, я не можу цього допустити.
- щастя моє — тремтяча рука Тейта торкнулася обличчя Нейта. - я не залишу тебе, треба потерпіти, у квітні ми поїдемо звідси, як і хотіли, пам’ятаєш?
- пам’ятаю, але я боюсь втратити тебе.
- не втратиш, обіцяю. — з усмішкою мовив Тейт, коротко поцілувавши брюнета.
- вірю. — повільно відсторонившись від поцілунку проговорив Нейт.
* * *
Цього разу пробудження було приємніше за попередні. Спритні пальці впевнено блукали у волоссі юнака, на що той розплющив очі з усмішкою на обличчі.
- доброго ранку, щастя моє.
- доброго ранку, бесеня. Підйом та сніданок, чекаю тебе на кухні. — коротко поцілувавши хлопця, Нейт подався на кухню і взявся до сніданку.
20 хвилин по тому.
- Нейт, мені час повертатися, я живу в тебе тиждень і брешу мамі, що зараз у дідуся.
Зробивши ковток води Харіс підвівся з-за столу і обернувся до вікна.
- впевнений?
- більш ніж, я не збираюся наражати тебе на небезпеку, ти знаєш, що Майлз може дізнатися про тебе, це не закінчиться добром.
- тільки врахуй, якщо він торкнеться тебе ще раз, я не залишатимуся осторонь.
Тейт підійшов до чоловіка і обвив його спину своїми руками.
- не чіпатиме, все буде добре. Два тижні, і це закінчиться.
- два тижні — тяжко зітхнувши Нейт обернувся до хлопця, обійняв його, залишаючи короткі поцілунки на маківці.
* * *
Пальто впало на ліжко, відсунувши фіранки і відчинивши вікно, юнак сів за свій письмовий стіл.
~Сан-Франциско чи Нідерланди?
Можна в обидві, не сидіти на одному місці.
Усміхнувся той, дивлячись на карту.
У двері постукали. Не чекаючи відповіді до кімнати зайшла Ебігейл.
- Тейт, нарешті ти повернувся.
Без слів хлопець підійшов до матері і сховався в її обіймах.
Саме ця жінка те, що тримало його у цьому будинку.
- синку, тобі вже краще ? Дуже боляче?
- ні, вже не боляче, все гаразд, матусю, правда.
- це справді дуже тішить.
Сьогодні…сьогодні Майлз повертається з відрядження.
- добре, постараюся уникати його.
- може, не варто? Його це злить.
- це краще, ніж знову відповідати на дурні питання і вислуховувати образи. Мамо, цього тижня у мене останній іспит.
У квітні після дня народження я поїду звідси, вибач, але я не можу залишатися тут.
Жінка намагалася стримати сльози, які з’явилися так само різко, як і звучали слова Тейта.
Ебігейл притиснула сина ближче до себе і погладила по голові.
- їдь, їдь і не дивись назад, милий мій. Роби, як відчуваєш, це твоє життя.
- дякую, мамо, як тільки влаштуюся заберу тебе до себе.
Поцілувавши в лоба, Ебігейл усміхнулася і потягла сина на кухню, де й пройшла решта дня.