Повернутись до головної сторінки фанфіку: ”Ꮶʙіᴛᴇнь дᴇʙ'янᴏᴄᴛᴏᴦᴏ„

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

 

Березень, 1990 рік.

 

- Ось і не правда, Нейт, я зможу поїхати і тоді виконаю свою обіцянку. — активно запротестував Тейт, закидаючи сумку на плече.

- поїдеш і забудеш мене, але ти справді цього заслуговуєш.

- щастя моє, я ніколи тебе не забуду. Чесно. До того ж, ми можемо поїхати разом, ти продовжиш навчати мене музиці і ховатися нам не доведеться. 

Нейт посміхнувся і взявши хлопця за руку посадив на своїх колінах.

- я входжу до твоїх планів?

- ну звичайно, невже ти думав, що так просто мене позбудешся?

- так, щохвилини думаю, як мені набрид цей кумедний хлопець.

Тейт жартома стукнув брюнета по плечу.

У свою чергу, чоловік посміхнувся і поцілував хлопця в чоло.

- тобі час, мій милий, не хочу щоб батько знову лаявся. Не забудь сховати записи, а при наступній зустрічі на тебе чекає сюрприз.

- заінтригував. Мені вже цікаво, що там.

- терпіння бісеня, скоро все дізнаєшся.

Тейт коротко поцілував Нейта в щоку і мило посміхнувшись пішов до дверей.

Так, за цей час їхнє знайомство повільно переросло в дружбу, а дружба перетворилася на почуття. Тейт і Нейт потай від усіх проводили багато часу разом. Обидва відчували себе по-справжньому живими та потрібними.

На своє 18-річчя Тейт вирішив поїхати з міста разом із коханим, тому чекав закінчення трьох тижнів, які, як він вважав, тривали цілу вічність.

Хлопець зайшов в будинок і залишив речі у вітальні.

- привіт синку, вечеряти будеш?

- так, мамо, тільки сходжу руки помити.—поцілувавши маму в щоку Тейт пішов до ванної, а згодом повернувся на кухню, привітавшись з батьком сів за стіл.

Вечеря пройшла мовчки, у цього сімейства не було спільних захоплень і тем для обговорення, та й тиша радувала кожного Маршалла, все ж так краще, ніж черговий скандал.

Закінчивши трапезу містер Маршалл підвівся і пішов у вітальню, залишаючи дружину та сина наодинці.

- спасибі, мамо, вечеря бездоганна, як і завжди. — місіс Маршалл не встигла відповісти, як з вітальні почувся крик чоловіка, який змусив здригнутися обох.

- Тейт! Іди сюди негайно!— хлопець підвівся з-за столу і пішов до батька, в глибині душі розуміючи в чому справа.

Батько стояв посеред вітальні і тримав в руках записник Тейта, той самий з текстами його пісень.

- ти смієш порушувати мою заборону?

Що ти взагалі з себе уявило, щеня безродне?

- навіщо ти чіпав мої речі?—абсолютно байдуже промовив Тейт.

- мені питати твого дозволу?— чоловік жбурнув блокнот у бік хлопця, той прилетів у плече і з шелестом сторінок упав на підлогу до його ніг. - у цьому будинку немає заборон для мене, настав час це запам’ятати, телепню. Ти будеш покараний за неналежну поведінку.—пряжка ременя дзвінко розстібнулася. Взявши ремінь в руку містер Маршалл неквапливим кроком пішов вбік сина.

Спочатку він кілька разів вдарив рукою по обличчю, останній удар збив хлопця з ніг.

Крихку тишу розрізав глухий ляпас.

Удар пряжкою ременя припав на спину, за ним було ще кілька, хлопець вигнувся, намагаючись уникнути повторного влучання у вже болісне місце.

Чоловікові здалося, що цього мало і тому з новим припливом злості почав бити сина ногами.

Тейт, у свою чергу, тільки прикрив голову, хоч якось захищаючись від чергового покарання армійськими черевиками батька.

Біль у всьому тілі та запаморочення. Тейта не лякала думка про можливу смерть, його лякало тільки те, що він більше не побачить Нейта, не почує заспокійливий голос і не побачить улюблену усмішку.

Удар, ще один, та ще. Чоловікові було все одно, куди він потрапляє. Ребра це, чи легені, нирки чи печінка, різниці немає.

- запам’ятай вже, нікчемо, тобі ніколи не піти проти мене, ти завжди робитимеш те, що я скажу і підкорятимешся мені. У тебе немає права голосу, виродку, вбий це до своєї порожньої голови.

До цього моменту безпорадна Ебігейл не витримала і з несамовитим криком намагалася відтягнути чоловіка від майже безпам’ятного хлопця.

- ти вб’єш його, Майлз! Це ж твій син! Перестань, я прошу тебе!

Той лише з огидою глянув на хлопця і вдаривши «на прощання» пішов у свою кімнату, дорогою продовжуючи висловлювати невдоволення. Перелякана жінка присіла поряд з сином. Паніка та думка про те, що вона могла втратити Тейта переростали в істерію. Ебігейл то закривала обличчя руками, то обережно торкалася побитого юнака і крізь задушливі сльози благала Всевишнього не забирати у неї дитину. Коли Тейт розплющив очі, йому здавалося, що минуло кілька днів. На диво він відчував біль не так яскраво, як раніше.

- Боже мій, Тейт, пробач мені. — мовила місіс Маршалл і з новою силою зайшлась слізьми, але хлопець лише шумно видихнув і, зібравши останні сили, підвівся з підлоги та тримаючись за стіни вийшов на вулицю. Останнє, що він запам’ятав перед тим, як втратити свідомість, це те, як двері будинку відчинилися і він побачив Нейта, а після темрява і голос коханого, який благав не залишати його.

    Ставлення автора до критики: Позитивне
    Надіслав: Karube Suguru. , дата: пн, 11/20/2023 - 00:06