Осінь, 1989 рік.
Сонячне проміння ніжно пестило юне обличчя. Розплющивши очі хлопець тихо промовив — ранок, знову. — підвівшись на ліктях, він окинув поглядом свою кімнату і через кілька хвилин підвівся з ліжка повільно йдучи до шафи. Одягнувшись у відповідне вбрання юнак вийшов з кімнати і пішов на кухню, звідки долинали голоси батьків.
- доброго ранку, синку. —з ніжністю в голосі промовила місіс Маршалл, дивлячись на сина.
- доброго ранку, мам.
Хлопець сів за стіл і одразу зустрівся з незадоволеним поглядом свого батька.
- ти запізнився. Режим понад усе, невже так важко вставати вчасно? Безтолковий, послав же Всевишній сина. — змірявши сина невдоволеним поглядом, містер Маршалл, як ні в чому не бувало, повернувся до звичного заняття, читання ранкової преси.
- 5 хвилин — витримавши паузу, хлопець продовжив – я спізнився на 5 хвилин.
Чоловік відклав газету і перевів погляд на сина.
- ти смієш заперечувати мені?
- Я.
Не встиг закінчити фразу, як у розмову втрутилася місіс Маршалл.
- Тейт, снідай та йди на заняття, спізнюватися не найкращий задум. — жінка подивилася на сина з благанням в очах, ставлячи перед ним сніданок.
Хлопець видихнув і сперечатися не став. Поснідавши, він подякував мамі і встав з-за столу.
- поводься належно свого прізвища, і ніякої музики. Не запізнюйся після занять. — схрестивши руки на грудях, випалив чоловік.
- я все пам’ятаю, батьку, до вечора. — вдягнувши пальто хлопець вийшов з дому, занурившись у свої думки.
- потерпи Тейт, залишилося ще трохи і це закінчитися, ще трохи. — за кілька метрів від навчального закладу хлопець зупинився і видихнув, поправив волосся і, ледь як усміхнувшись, зайшов до будівлі. Знайшовши свою аудиторію Тейт зайняв вільне місце і став чекати початку заняття.
Пройшло кілька хвилин з моменту дзвінка на урок, незабаром в аудиторію зайшов високий, стрункий, темноволосий чоловік, якого раніше Тейт тут не зустрічав.
- Вітаю, я Нейт. — усміхнувшись, чоловік продовжив — Нейт Харіс. Ваш новий викладач. Сподіваюсь ми знайдемо спільну мову і ніхто нікому тріпати нерви не буде, повірте мені, стирчати в цій дірі немає жодного бажання. Але на жаль, вибору я не маю, тому давайте допоможемо одне одному.
Сівши за стіл Нейт оглянув учнів, зупинивши свій погляд на Маршаллі, який слухав вчителя, водночас перебуваючи в своїх думках.
- цікавий хлопець, в ньому щось є. — мовив пошепки Харіс, розпочинаючи лекцію. Очевидно його зовсім не турбувало слухають його чи ні. Він хотів якнайшвидше закінчити робочий день і повернуться до свого дому, знову повернутися до свого маленького світу, в якому був лише він та його улюблене заняття, написання нової музики. Це було всім, що цікавило молодого викладача. Через годину Нейт закінчив лекцію і давши учням домашнє завдання оголосив, що ті вільні. Усі поспішно залишили аудиторію, крім одного учня. Тейт повільно складав зошити у свою сумку і час від часу поглядав на вчителя, який наспівував раніше не знайому для нього мелодію, паралельно записуючи щось у свій зошит.
- я не чув такого, хто автор? — слова Тейта змусили Нейта відволіктися і усміхнутися.
- це моя робота, але вона ще не закінчена.
Очі Тейта заблищали, він взяв свою сумку і підійшов до учительського столу, з цікавістю роздивляючись чоловіка.
- Ви пишете музику? Граєте на чомусь? — на обличчі Тейта заграла щира, майже дитяча посмішка. Розмови про музику так манили хлопця, викликаючи шалений інтерес, незважаючи на те, що ця тема була під суворою забороною в його сім’ї.
- приблизно з твого віку. Так, на гітарі.
- це дуже цікаво, пане Харіс. — усмішка спала, повертаючи назад колишню холоднокровність. - дякую за відповіді, мені час.
Нейт знову підняв погляд на хлопця і, трохи вагаючись, продовжив - якщо тобі цікаво, то можемо обговорити музику після занять, бачу ця тема тобі цікава.
- було б чудово, пане Харіс, до побачення. Хлопець поспішно покинув аудиторію. Брюнет глянув у слід юнака і повернувся до свого зошита. Написавши кілька рядків до своєї чергової роботи, він зібрав речі і пішов додому, де взявся за улюблену справу, відволікаючись від подій робочого дня. Тим часом Тейт неспішно попрямував додому. Зайшовши до будинку хлопець зняв верхній одяг та пішов у свою кімнату. Впавши на ліжко, закрив очі, подумки повернувшись до розмови з вчителем, який викликав лише усмішку на його обличчі.