— Не думаю, що це хороша ідея.
— От побачиш, усе буде супер, Северусе!
Лілі смикає його за руку, і він знехотя підводиться з землі.
— Береш мене за талію, ось так, а другою долонею тримаєш мою. Та підійди ближче, не соромся!
Северус повторює собі, що нічого такого в цьому немає — ніхто тут їх навіть не бачить — і робить крок уперед. У Гоґвортсі вони звикли тримати дистанцію, тож неочікувана близькість бентежить і збуджує. Її тіло м’яке та тепле, пасмо волосся, що вибилося з-під обідка, лоскоче йому щоку. Легкий запах лаванди заполоняє відчуття, і вже немає нічого й нікого, крім Лілі.
Вона мугикає щось із «Бітлз», здається «Гей, Джуд», пропускає деякі ноти, але Сереверус швидко входить у ритм. Він веде її за собою: спершу несміливо, потім упевненіше, і зрештою кружляє з нею по траві, наче робив це вже сотні разів. Танцювати з Лілі просто — вона єдина, з ким він би хотів це робити. Вона всміхається і мружиться від полуденного сонця.
— А ти переймався, що в тебе не вийде, — весело зазначає вона. — Та в тебе талант, Северусе!
— Я не беруся за те, до чого не маю хисту.
— А скромний який! То тепер ти підеш зі мною на травневий бал?
Вона не запитує — вона стверджує. Зрештою, він ніколи не вмів їй відмовляти. Вона це знає і не боїться цим користуватися.
Северус закручує її до себе, і ось вже тендітна спина впирається йому в груди. Їхні обличчя за кілька міліметрів одне від одного. Він відчуває її серцебиття, відчуває її подих у себе на підборідді.
— Піду, — промовляє він хрипко.
Лілі переможно скрикує й цілує його в носа. Северус не встигає отямитися, як вона вже розкручується від нього, хвиля рудого волосся застилає зір.
— Ти нечесна, — зітхає він. — Дуже-дуже нечесна.
— А я ніколи й не стверджувала, що чесна.
— Циць. Я і так знаю, що ти найпідступніше створіння в Гоґвортсі. Шкода ґрифіндорців: їм бракує мозкової спроможності, щоб зрозуміти, яка бестія мешкає з ними в гуртожитку.
— Ти такий щедрий на компліменти, Северусе. Лести мені далі, не зупиняйся.
Та її щоки вкриваються рум’янцем, наче яблука в серпні.
— Хитра, лиха, облудлива левиця. Ти їси людські серця на сніданок, а ввечері туманиш розум. Тобі не місце серед невинних чаклунів.
Лілі заходиться дзвінким сміхом, бісики так і грають в її очах.
— Добре тоді, що ти не невинний чаклун. Було б прикро позбутися твоєї компанії.
— Авжеж, — радо погоджується Северус, — я найжахливіший чаклун серед усіх. Тому ніхто, крім мене, тебе не витримає.
— Як мені пощастило, що ти в мене є.
Вона зупиняється, манірно присідає в реверансі, а потім зривається з місця й тікає за дерево. Тепло її долонь миттєво вихолоджується зі шкіри.
— Наздоганяй, Северусе, — гукає вона. — Якщо я підступна левиця, то я так просто не дамся. Тим паче різним жахливим чаклунам.
І що тут удієш, коли перед тобою ставлять такий ультиматум?
Доводиться наздоганяти.