Все й одразу

Настав день весілля.

Хатні ельфи зрання приводили все до ладу, їм на поміч решта Блеків постачили й своїх домовиків, тож тепер вони були всюди, однак коли гості почали прибувати, то вже здавалося, що ельфів замало.

На Піксі на честь свята почепили величезний бант з дзвіночком і він дзеленьчав, мов якийсь різдвяний олень. Андромеда була у піднесеному настрої попри свою громіздку сукню і натовпи бундючного панства навколо. Тонкс написав, що радо б пожив на грецькому острові. Лишалася тільки «предметна розмова» з Альфардом. 

Наречена цього дня сяяла, випендрювалася і капризувала як могла. Схоже, знайшла спосіб помститися всім родичкам, тож Андромеда, Нарциса і мама весь вечір пурхали навколо неї, чисто як три феї Лицемірства, щоб не дати гостям приводів для пліток. Однак Андромедине чуття близької свободи не могли зіпсувати навіть Белла і необхідність уникати Барті Кравча, який заповзявся поговорити з Андромедою «про все».

Було вже по десятій, коли Андромеді вдалося відлучитися від Белли і піймати дядька Альфарда на самоті.

— Нарешті! — не стрималася вона, падаючи в крісло.

Альфард всміхнувся.

— Хіба так починають ділову розмову?

Андромеда сперлася ліктями на ручку крісла і підперла долонями лице.

— Бачу погляд, сповнений юнацьких надій, — голос Альфарда прозвучав так, наче він не дуже радів подібним поглядам. — Отже, ти хочеш, щоб я дав тобі рекомендацію і поговорив про тебе з консулом на Корфу.

— Саме так, — кивнула Андромеда.

— І яку посаду ти собі запримітила? — Альфард розглядав гостей, немов і не вів важливої розмови.

— Секретарем чи діловодом, — миттю відказала Андромеда.

Альфард пожвавішав.

— Он як! — він крадькома позирнув на племінницю. — То ти не хочеш мати увесь світ одразу.

— Маленькими кроками, — бовкнула Андромеда, щоб не зізнаватися, що скромна посада на Корфу входила в її набір «усе й одразу».

Альфард гигикнув.

— З дівчатами буває дуже просто, — загадково сказав він.

Андромеда вичікувала. Він закурив сигару.

— То-о-о… — простягнула Андромеда, — ти допоможеш мені?

— А твоя мама що про це думає? — спитав він головне.

Андромеда зітхнула і трохи відхилилася.

— Це моє самостійне бажання.

— Хочеш втекти, — це було не питання і він навіть не глянув на неї, щоб переконатися у слушності свого припущення.

— Якщо говорити точно, то хочу спробувати самостійність, — дипломатично відповіла Андромеда.

— Тобто втекти, — відмахнувся дядько.

Андромеда стиснула губи. Отак це звучало дуже зухвало. Вона відшукала поглядом маму. Та сміялася в колі інших дам. Друела мала прекрасний вигляд сьогодні, схоже, вона раділа щиро, тимчасово забувши, як її останнім часом розчаровували її дочки. На мить в Андромеди виникла спокуса лишитися. Можливо, вона занадто драматизує. Згодом мама перестане злитися. Але завжди може підвернутися нова причина, з якої треба поступитися часткою своїх інтересів заради вигоди сім’ї Блеків.

— То ти точно все обдумала?

Андромеда зрозуміла, що Альфард вже якийсь час уважно дивиться на неї. Він почухав носа.

— Куди поспішати? — він підморгнув. — Мою адресу ти знаєш, а поки ще можна повеселитися.

Вона не зрозуміла, чи він про цей вечір, чи взагалі про ситуацію, й набурмосилася. Цієї миті до них наблизився гурт чоловіків, яких вів тато.

— Нарешті маю нагоду познайомити вас, — сказав він. — Це мій кузен Альфард Блек, а це — лорд Волдеморт.

Андромеда підвела погляд на чоловіка. Вона чула про нього від Белли, сестра захоплювалася ним приблизно так, як татком у свої дитячі роки.

Це був високий привабливий чоловік десь татового віку. Русяве волосся забране в хвіст, трохи старомодний одяг, спокійна посмішка.

— Прям лорд! — вигукнув Альфард з його повсякчасною іронією і спокійна посмішка гостя зшерхла.

Лорд зміряв дядька оцінювальним поглядом і Андромеда вирішила, що новий ідол Белли їй не до вподоби. Аж тут він повернув голову й подивився їй прямо у вічі, наче почув її думки. Вона хотіла опустити очі, але не змогла. Натомість відчула, як на неї насувається тривога. Під поглядом лорда Волдеморта Андромеда відчула себе беззахисною, малою і загнаною в куток.

— Перепрошую, — пискнула вона.

Їй вартувало величезних зусиль піднятися з крісла і таки забратися з-під погляду страшного незнайомця. Поки вона перетинала заюрмлену залу, їй весь час здавалося, ніби той дивиться їй у спину, та щоразу, як вона кидала погляд через плече, лорд Волдеморт говорив з іншими чоловіками і навіть доволі приязно посміхався.

Полегшало тільки коли Андромеда вийшла з зали і притулилася спиною до стіни. За мить повз неї з діловитим виглядом промайнув Піксі. Непогано буде вийти з ним на свіже повітря. Андромеда побрела за псом, який цілеспрямовано перейшов до іншої зали, спритно уникнув небезпеки численних закаблуків і вискочив на терасу крізь прочинене навстіж французьке вікно.

Андромеда пішла за ним, ледве ухилилася від нічного метелика, який пурхнув на світло, і здивовано побачила надворі Роджера, Тедового пса. Вони з Піксі весело скакали довкола одне одного, припадаючи на передні лапи.

— Роджере, що ти тут робиш? — прошепотіла Андромеда до спаніеля.

Він привітно дзявкнув до неї і чкурнув у темряву. Піксі шугнув за ним. Андромеда і собі покрокувала слідом, розваживши, що нікому не буде до неї діла. Чалапати високими травами у пишній сукні було не дуже зручно. Загалом у цьому одоробалі зі спідницею, що утворювала майже досконалу півкулю, і з величезними воланами на рукавах було важко пересуватися будь-де і практично неможливо сходити в туалет без допомоги. 

Собаки привели її до хвіртки в кінці саду, де знайшовся Тед. Андромеда майже не здивувалася. Він якусь мить дивився на неї, а тоді порснув зі сміху. Андромеда закотила очі.

— Цю сукню вибрала моя сестра, це помста нареченої.

Не дивно, що справжніх подруг на роль подружок нареченої в Белли не знайшлося.

— Це схоже на повітряну кульку… навіть кулю, я б сказав, — шкірився Тонкс.

— Що ти тут робиш? — вирішила змінити тему Андромеда.

— Почув, що у вас весілля, і вирішив, що в такий клопітний день ти зможеш непомітно вислизнути з дому, — пояснив він. — Хоча через оцю сукню я трохи сумніваюся…

— Та годі вже! — Андромеда прочинила хвіртку і ледве вилізла в неї, аж Тедові довелося тягнути її за руку.

— Згодом я зможу зшити з цього десять нових суконь! — знайшла позитивну сторону Андромеда. Помста Белли була вельми марнотратною.

Вони всілися обіч доріжки. Після нетривалої боротьби з сукнею Андромеда таки знайшла доволі зручний спосіб сидіти. Тед спокійно чекав, знічев’я крутячи в руках колосок.

— То коли ти плануєш їхати на Корфу? — спитав він, коли Андромеда нарешті влаштувалася.

— Як тільки мій дядько Альфард знайде мені там місце, — відповіда вона, радіючи, що Тонкс зачепив цю тему. — Я послухала твоєї давньої поради і попросила його про невелику допомогу. Однак на багато я не розраховую.

Тед з серйозним виглядом кивнув і почав гризти колосок. Андромеда чекала подальшого розвитку розмови.

— Думаю, я зможу поїхати з тобою, — сказав він і її серце радісно стрепенулося. — Якщо ти справді хочеш, звичайно, —  швидко додав Тед.

Андромеда розплилася у задоволеній посмішці.

— Ньюту сподобалася ідея, щоб я зібрав для нього трохи матеріалу про природу Корфу, — сказав Тед. — А там побачимо на місці.

Андромеда хотіла кинутися йому на шию, коли це за спиною рознеслося громоподібне:

— Андромедо!!!

Вона злякано скочила. Тед, помітивши її жах, теж підвівся. Роджер загавкав і Піксі було теж, однак потім побачив, що це голова сім’ї, і розгублено задрижав хвостами.

Тато стрімко крокував до них у компанії — хто б сумнівався! — Белли. Андромеда похолола. Тато — це не мама, це значно-значно гірше. Про неї й Теда він нічого не знав, бо в їхній сім’ї тато був найвищою інстанцією покарань. Аж дивно, чому Белла одразу доповіла не йому.

— З ким ти тут волочишся, паразитко?!

Белла позаду захихикала.

— Пане Блек, — обурено почав Тед.

— Стули писок, вишкварку! — проревів Сиґнус.

Андромеда поспішила йому назустріч, підхопивши свої спідниці.

— Тату, легше! — з докором сказала вона, недооцінивши ступінь сп’яніння Сиґнуса.

— У моєму домі не буде такого! — загорлав він і заарканив її закляттям за талію.

— Гей, не застосовуй до мене магію! — обурилася нечуваній поведінці Андромеда.

Тато непевним кроком рушив і смикнув її за собою так, що вона перечепилася через тупу спідницю й впала. Аркан закляття луснув — схоже, стараннями Теда, бо поки Андромеда підіймалася, над її головою засвистіла дуель. Тонкса відкинуло на добрі пару метрів, тато здійняв паличку і з його вуст раптово зірвалося:

— Круціо!

Тед скрикнув.

— Тату! — вигукнула Андромеда і механічно штовхнула його руку, аж паличка вискочила з пальців і впала десь у темряві.

Волосся на потилиці заворушилося від татового вчинку й залишків магії у повітрі. А вже наступної миті важка рука батька втелющилася Андромеді у вилицю. В очах спалахнуло від болю. Вона навіть не одразу зрозуміла, що знову лежить: біль у голові затьмарив світ, а спідниця пом’якшила падіння.

Белла знову реготнула. Піксі налетів і вхопив батька за штанину. Той спробував відбитися від пса, смикнув ногою, та Піксі злетів у повітря, не розтискаючи щелепи.

— От же ж кляте бидло! — заволав Сиґнус.

Андромеда притиснула руку до палаючої щоки і наставила паличку на батька перш, ніж підвелася.

— Піксі, фу!

Пес відскочив у темряву.

— Що? — гмикнув Сиґнус і похитнувся. — Вже зовсім здуріла?

Андромеда заклякла від страху. І від образи. Вуха й щока горіли, всередині вирувала лють впереміш з соромом, що Тед усе це бачив, що тато… батько її вдарив. Белла теж вихопила паличку й пальнула закляттям, але й вона була напідпитку й промазала повз Андромеду.

— Експеліармус! — закляття Теда вибило паличку з руки Белли.

— Ах ти ж, — та зробила крок чи то в сторону Теда, чи то за своєю паличкою, гигикнула й осіла на траву, п’яна як чіп. Сиділа й реготала.

— Ну давай, зневаж батька, — тим часом блазнював Сиґнус. — Куди вже гірше, й так таскаєшся з бруднокровим, як якась шльондра.

Сльози запекли Андромеді очі. Вона прекрасно знала, що це все означає. Або зараз. Або ніколи. Потім батько не дозволить їй піти. Він ніколи не думає двічі й не проявляє милосердя. Пре на таран, як той місячний телець крізь хащі. Вже завтра вона буде заручена з кимось, хто «триматиме її в належних рамках».

— Закляктус! — крізь зуби гиркнула вона.

Белла перестала рохкати від сміху й розкрила рота. Андромеда, налякана навіть більше, ніж дотепер — вона застосувала магію проти батька, тепер вороття точно нема, — повернулася до старшої сестри:

— Ненавиджу тебе, сука йобнута!

Тупо, але в голові промайнуло найменш доречне: «Мама нас не так виховувала». Андромеда схлипнула. Белла сиділа з кислою мармизою, висока зачіска з’їхала набік. Піксі встав поряд з Андромедою й несамовито загавкав на Беллу, теж вивалюючи всю свою лють. Белла й далі просто кліпала очима. Андромеда гадки не мала, що в сестри на думці, однак ніяких ознак каяття не було помітно. Це було несила терпіти. Андромеда підхопила свою багатошарову спідницю, свиснула Піксі й побігла геть, від маєтку Чортополох, свого дому, повз Теда Тонкса, перед яким їй було соромно, в абсолютне й незнане нікуди.