травня 2023

інколи коли закриваю очі, бачу перед собою твоє щасливе обличчя, а тоді відкриваю, і ти щезаєш..

можливо наші відносини ще можна врятувати, можливо наші почуття ще можна розпалити, та чи потрібно це, якщо я єдиний, хто намагається?

Понеділок 28.05.2018р.
Місто Луцьк.
Волинська область.
Україна.

Наступного дня, коли всі поснідали та вдягнулись, Арабелл вивів учнів на поляну серед дерев. Едін впізнав її: тут влітку любив спати Піннель. Осінню трава вже впала та пожовтіла, як і хутро самого Піннеля, що спостерігав за ними з дерева.

Наступного дня з’явилися соплі. Це було занадто. Едін дуже хотів вдарити когось. Але замість того він набрав воду, яка стікала з даху після дощу, вмився та спробував відмити бруд з одягу. Хотілося бути таким же охайним, як і інші, але на одяг сили не вистачало.

Ранок видався дуже холодним. Едін не зміг заснути. Всю ніч він провів в тісному провулку між пекарнею та жилим будинком. Тут не було нічого, окрім бочок із сміттям та бродячих котів.

Через декілька днів Арабеллу стало краще. І Едіну також. Він встиг дуже себе накрутити.

Наступний день був трохи нудним. Арабелл не хотів прокидатися навіть поснідати. Махнув рукою на голосного Едіна, накрився ковдрою та сказав робити що хочеться.

Едін провів у лісі майже весь день. Він ходив за пухнастим зеленим хвостом, що грайливо ховався серед дерев. Було весело ганятися за Піннелєм. По дорозі попадалися рослини, які потрібні для зілля, тому, можна сказати, збиранню трав не заважала гра в доганялки.

Едін вагався. Але чи хотів він прославитися як трусливе курча? Ні, звісно ні! С одного боку боятися нічого: сигіли проженуть погану енергію з кладовища, але з іншого боку… Якщо Арабелл дізнається, що Едін пішов гуляти без дозволу в ночі…