+

Лань Вандзі зустрів його в супермаркеті.

Коли він зайшов до магазину від нього повіяло весною. Голосливо шось заявляючи хлопцю поряд, він безпереривно махав руками та гучно щось доказував тому ж хлопцю.
Вандзі, ніби повернувся до лісової галявини, на якій він з мамою гуляв у його дитинстві, тоді весна набула всіх своїх красок, а навкруги стояв неперевершений аромат весняних квітів, від цого хлопця йшла та сама атмосфера, що й від його згадок про ті дні. 

Коли той подивився на його у відповідь накруги все стало світліше, Вандзі клипав на нього своїми очами та, в очах напроти, мабуть, блестіли сонячні промінчики, бо Вандзі осліпило красотою тих шоколадних очей. Потім він посміхнувся, ненароком, і у Лань Вандзі зупинилось серце, а потім настільки швидко закалатало, що він не знав як це зупинити, через хлопця захотілось наново жити, цей день одразу став найкращім в його житті - день коли він зустрів своє щастя.

Хлопець стояв зі двома друзями, та дарував їм свій сміх, торкався та обіймав канючучи, не переставав гучно говорити, так що на них оберталися інші люди, та сміявся з тим хлопцем зі своїх жартів, а дівчина яка була розом з ними, старша на вигляд, йшла поряд та любовно посміхалась двом. Вандзі стало завідно, однак підійти познайомитися було соромно, не хотілось заважати їх компанії. Так що він залишився стояти на свому місці поки на його телефон не прийшло повідомлення, що брат чекає його на вулиці, піднявши голову від телефона захотівши останній раз взглянути на хлопця, але його як і не було.

Сідав він в автівку брата пригніченим, що не приховати він Лань Січеня.

- Лань Джань, щось сталось в магазині? - спитав Січень заводячи машину

- Нічого, - коротко відповів Вандзи.

- Лань Вандзі, - твердо сказав Лань Січень та подивився на брата. Ванзі на це нічого не відповів і до дому вони їхали мовчки.

Удома Лань Джань заперся в кімнаті та виходив тільки до туалету, тоді його й намагався спіймати Січень, та на намагання чоловіка поговорити з ним, Вандзі тільки хитав головою, та і Хуань відступив.

- Захочеш поговорити - я буду чекати тебе у своїй кімнаті, знай це, - сказав йому Січень коли в п’ятнадцятий раз намагався з ним заговорити, однак Вандзі не вважав це за потрібне - розказувати брати про його різке вподобання до якогось хлопця з супермаркету. Він не повинен турбувати брата через таке.

На слідуючий день в університеті йому наказали провести новеньких університетом, і як же він надіявся побачити там вчорашнього хлопця, бо він їх ніколи в місті не бачив, і коли він, вийшовши на двір університету, справді, побачив там вчорашнього хлопня - розгубився повністю. Той стояв разом з дівчиною та іншим хлопцем, саме ті що й з супермаркету. Постоявши пару хвилин подалі від нових учнів він зібрався з думками та пішов на зустріч. Зустріли його привітно тільки дівчина і той сонячний хлопець, третій подивився на нього та відвернувся, навідь руку не пожав привітатися. А його хлопчик одразу поліз під руку та почав насідати запитаннями.

- Привіт, ти наш куратор? Ти неймовірно гарний, а ти нам екскурсію проведеш? А ти викладач? Ні, точно не він, замолодий для цого, ти напевно на якомусь 3-4 курсі так? А як тебе звуть? Мене звуть Вей Усянь, однак ти можеш звати мене Вей Їном, скільки тобі років? А чого ти не відповідаєш, - очі Усяня округлилися та він продовжив вже тихіше, - ти німий? Вибач будь ласка, якщо це так, я не знав. 

- А-Сянь, дай молодий господин Лань збереться з думками і все тобі об’яснить, я ж тебе просила не насідати на нього, - Вей Їн розчервонівся та повернувся до Шидзе, щоб висловити їй пару «хороших» слів.

- Вибачте, мене звуть Лань Вандзі, сьгодні я покажу вам вашу групу та представлю вас новим однокурсникам, йдіть за мною, - він показав рукою на вхід та пішов у тому напрямку, а іншим не залишилось вибору окрім того як піти за ним.

Тріо шось шепталось позаду, а сам Лань думав як не розплистися калюжею перед Вей Їном. Мати рідна, як йому підходе це ім’я, Джань запам’ятає це ім’я своїми губами назавжди, як і цого хлопця, ніхто йому ще так не подобався, якщо чесно, то йому, в принципі, ніхто до цого не подобався, він був повністю заглиблений учобою та вихованням від дядька, який був директором цого ж університету. До інциденту в магазині він навідь не думав, що буде мріяти про майбутне з кимось, а зараз він настільки бажав бути разом з цією людиною, що підкашувалися ноги.

Вони зупинилися перед авдиторією, та Лань повернувся до трьох лицем.

- Ви мадам Дзянь? Якщо так - ви не маете переступати поріг аудиторії бо не являєтесь студентом у цому університеті, а двох панів - прошу за мною, пані Дзян ви можете зайти до деканата і там задати питання, якщо вони у вас є, до побачення. - Лань Джань поклонився та не дивлячись на хлопців повернувся до закритої двері аудиторії. Тихо постукавши він відкрив двері та зайшов, а за ним ступили Дзян Чен та Вей Їн.

- Брат, - він поклонився та показва на двох за собою, - я привів вам новеньких, дозвольте, - він знову поклонився та тихо вийшов у двері, не почувши як його тихо покликав Вей Їн.

––-

- Та здався тобі той Лань, ми найдемо тобі кращого, - не замовчував Дзян Чен після того як вони вийшли від пари, бо на ній Усянь сидів весь засмучений невзаємністю Лань Джаня - бо він був такий холодний, навідь не взглянув на нього! А коли вони зустрілися, на подвір’ї витягнувся наче струною, він точно ненавидить його, однак в супермаркеті він так на нього дивився, йому здалося, що шанс, хоть і маленький, все ж таки є! - Ти таких Ланев ще сотню зустрінеш, та не вбивайся ти, ну, дивитися на твою кислу пику не можу.

- Не потрібне мені інших, я хочу тільки цого та в единому екземплярі. Ти бачив який Січень? Як вони можуть так відрізняти? 

- Та забий ти на нього, пішли краще гарно нап’ємося.

–—

- …, я хочу тільки цого та в единому екземплярі. Ти бачив який Січень? 

Ось як на відчуття розбите серце, однак Джань не дуже й хотів цого відчувати, однак, вибору у нього не було. Якщо це його брат - він точно нічого не буде робити, навідь заради себе та свого серця, яке вже розпалось на багато маленьких частинок.

Слідуючі декільки неділь для них двох були пеклом; Вей Їн намагався якось зкотактувати з Лань Джанем, та навідь простого спілкування раз в день би хватило, він навіть не говорив про дружбу чи щось більше, парою слів на день перекинутися, цого б було достатньо, однак у Джаня на це були інші плани; він масимально стрався уникати Усяна, а також почав уникати брата, бо дивдячись на нього він тільки й думав про те, як той залицяється до Вей Усяня, як вони радісно живуть разом, а Лань Джань до скону залишиться один з розбитим серцем.

Січень побачив, що його теплі відносини з братом почали потрохи морозитися, зараз брат дивитися на ньго сумними очами, та на питання відповідав максимально коротко, навіть не дивлячись на те що він і до цого мало говорив зараз це пару слів в недлію, навіть для такого не говіркого Лань Джаня - це дуже мало. Раніше він говорив про свої проблеми та вони обговорювали університет, а зараз - нічого з цого, Січеню це зовсім не подобається, а що сталось з брата не витягнеш, прийдеться вирішувати по своєму.

Придивляючись в університеті до Лань Джаня Січень побачив, що його брат завжди кудись спішить та оглядається наче за ним гоняться, але нікого позаду не було видно. Зі сторони.
 
В цю годину Джань бачив як за ним слідкують улюблені очі, куди б він не біг, але іноді дивлячись в обличчя Вей Усяна він бачив там таку тоску, що хотілось підійти на обняти, і чомусь ця тоска завжди поверталась на обличча хлопця, коли він дивився на Джаня, однак до чогось приписати цю тоску Вандзі не міг, едине, що було у нього в голові - тоска Вей Їна за Січенем, бо вони не могли багато контактувати у стінах університету.

Старший брат Лань перший час не міг зрозуміти в чому реальна проблема, спочатку його думки були про булінг, однак всі до Лань Джаня в університеті відносились спокійно, у нього було декілька знайомих, вчителі всі любили Джаня бо він був відмінником та активним студентом. Однак це на перший погляд так; на перервах Джань не стояв на одному місці - зажди перебагав, ніби намагався злитися з людьми, якщо щось бачив, то розвертався та йшов в іншу сторону, Січень так би і нічого не помічав як би до нього не підійшов, в один день, новий студент Вей Усянь.

Він зайшов до кабінету після пар та став перед столом опустивши очі.

- Добрий день, Лень Січень, я б хотів дізнатися, точніше, не могли б ви дізнатися.., ну точніше спитати.., ну чи там.., я хотів.., точніше, ви можете передати Лань Джаню, що я б хотів з ним дружити, бо він мене уникає! - майше прокричав хлопець та зігнувся в просьбі.

«Ось в чому діло» подумав Лань Січень та усміхнувся Усяню

- Добре, я йому передам, вибач за мого брата він трохи сором’язливий та відлюдний, йому важко заводити друзів, однак дякую, що не залишаєш цю ідею, ви будете гарними друзями, - скачав чоловік і побачив, як у Вей Усяня засвітилися очі, він легенько підпригнув та хлопнув долонями.

- Велике вам дякую! Тільки обов’язково передайте йому. Йой, вибачте, до побачення, ще раз дякую!

Та він моментально вибіжав, майже пританцовуючи - Січень скаже Джаню, що він хоче бути його другом, думав Усянь, а там може вони переростуть в щось більше, як Вей Їн цого хоче!

__________

Прийшовши додому Січень застав свого брата за вечерею, підсівши до нього, та вмостившись на стулі рядом, він вирішив почати розмову, щоб розповісти йому про сьогоднішню просьбу Вей Їна

- Привіт, - почав Січень, - як справи у школі? - Лань Джань тільки кивнув і продовжив далі їсти свій пісний суп з овочами, - сьогодні розмовляв з Вей Їном, - Лань Джань спочатку замер, а через секунду підняв погляд та залякано подивився на брата, на його обличчі було водночас і переляк і цікавість, однак більше всього було - непорозуміння, це було видно по його піднятих бровах та напів відкритому роті, він навіть подалі відставив тарілку з супом, зціпивши руки разом, хлопець випрямився та приготувався слухати далі, - він мені розповів, що у вас є деякі, як сказати, труднощі в комунікації - ти його уникаєш, це правда?

Дивлячись на барта повністю відкрити очами Вандзі перший раз не знав, що сказати, та й чому брат завів з ним цю розмову?

Вей Їн попросив?

В сенсі? 

Хлопець бачив, що той бігав за ним та намагався підійти поговорить, однак навідь одного погляду було достатьньо на Усяня, щоб ще не заживше серце Джаня знову покривалось новими порізами-шрамами, від очей, які на нього дивилися повз коридор, кидало то в спеку то в холод, трусило все тіло, та хотілось прижати до себе, ніколи не відпускаючи, але з братом він не змагається. 

Опустивши очі хлопець намагався не показати, що вони наповнилися сльозами, гарячі каплі майже зірвалися, коли Січень знову заговорив.

- Мені здається, що ти йому подобаєшся, я бачив, як він до тебе тягнеться, з вас будуть гарні друзі, подумай над цим, добре? Мені його шкода, бо хлопчик хоче з тобою дружити, хочь спробуй. А я вже піду до кімнати, сьогодні жахливо втомився, на добраніч. 

Січень піднявся, проходячи повз Вандзі хлопнув його по плечу. 
Як тільки за спиною чоловік закрив двері з очей Джаня покотилися солоні сльози. Якби ви знали - як Джань кохає Вей Їна, як він тягнеться до цого сонечного хлопчика, з ним б він забув про всі страждання, однак через його неймовірну сором’язливість він прогавив свій шанс тоді в магазині, а зараз шансу в нього вже не залишилось. Якби ви знали, як Джань хоче, щоб Вей Їн позвонив зараз в його двері та сказав, що він теж кохає його до нестя..

По квартирі роздався звук дзінка. Дверного дзвінка.

Лань Джань підірвався та побіг до дверей в надії, що його бажання здійсниться, однак за дверима стояв кур’єр з квітами.

- Добрий вечір, - широко посміхаючись сказав хлопчина та протягнув йому букет квітів, - квіти для господина Ланя, там всередині є записка, не забудьте її прочитати, до побачення, гарного вам вечора.

Це був, бузок? В середині весни? Як таке можливо, хто в такий час знайшов бузок та ще й різних кольорів. Джань обережно тримаючи букет закрив двері та подивився, що там за записка про яку говорив кур’єр.

Одразу ж найшовши її Джань побачив клаптик паперу рожевого кольору згорнутий вдвоє, та підписаний «Для Лань Вандзі». Він обережно положив клаптик паперу в кишеню, та пішов на кушню, щоб поставити квіти у вазу. На кухні обрізавши стебельця знизу, щоб квітка довже прожила, він поніс букет до себе в кімнату, та поставив на тумбу поряд з ліжком, хто б це не був, однак його старання будуть оцінені максимально.

Забравшись на ліжко він достав з кишень листівку та відкришви почав читати її: 

«Привіт, це Вей Їн, я хотів з тобою поговорити в школі, однак ти мене минаєш, я не можу зрозуміти чому, тобі так важко хоч одне слово мені сказати, чи я для тебе занадто голосливий, чи я тобі не подобаюсь? О, ні, вибач, я переписую цей лист вже, трясця, шостий раз і все одно не можу нормально його написати без образ, хочу я не маю права на тебе ображати, ти мені не клявся в тому, що ми кращі друзі навіки. Я не буду довго тягнути, бо ти мабуть, навідь не захочеш читати чей лист, бо чого я тобі здався? Ти такий гарний, розумний, неперевершений, з тобою всі хочуть дружити, та на кінець ти внук директора університету, що я можу тобі дати? Вибач, ще раз, я не хотів, ні я хотів тобі написати. 
Точніше, ти мені подобаєшся, до нестями, я вже не можу, я скоро буду лазити по стінам, тільки б ти хоч раз на мене взглянув, хоч кивни мені, я благаю. Ти й уяви не маєш, як я в тебе закоханий, ти такий, я не можу передати словами, ще тоді в сумермаркеті, я думав у нас буде шанс, мені здалося ти тоді на мене так дивився, ніби хотів собі, але виявилось це була моя уява, яка хотіла собі того, що насправді не було. Я тобі ще раз повторю - я шалено тебе кохаю, до запаморочення, до сирот по шкірі, до трясу в ногах, коли ти на мене дивишся, я б хотів з тобою провести все своє життя, щоб через років 10 у нас появився маленький, я хочу щоб його звали Лань Юань, це ім’я так пасуватиме твоєму призвіщу, я хочу мати невеличкий будинок в якому буде пахнути щастям та затишком. Вибач ще раз, я трішки замріявся, кохаю тебе.»    

- Трясця, - сказав Джань прочитавши текст, - цей весь час я робив нам боляче сам? - на паперу були розмиті букви та сухі краплі, видно, що Вей Їн плакав коли писав його, скільки він ще плакав в моменти як Джань його уникав? Він, стільки часу, робив боляче людині яку найбільше кохає? Він жахливий. Вей Їн навіть знайшов йому бузок - символ першого кохання.

Обережно покалаши лист біля букету Джань думав, що робити далі: підійти в школі? Чи запросити на прогулянку після неї, чи написати повідомлення, може теж відправити квіти, однак за нього вирішило повідомленні на телефоні з незнайомого номеру.

«Це Дзян Чен, приїджай за цієї адресою, Вей Їн закрився в кімнаті та вже 3 годину плаче, ми нічого не можемо зробити, я тебе прошу, він від цого збожеволіє, якщо він тобі не байдужий - приїджай та порішай вже це!

Підірвавшись з ліжка Джань побіг з кімнати в кімнату брата попросити в нього ключі від машини, чи він був настільки настирливим, чи брат одразу зрозумів, що шось не так - віддав ключі відразу і Вандзі одразу вибіг з квартири, навіть не перевдягаючись, так само в пішамних штанах та улюбленій футболці. Він не відчував холоду, хоча на вулиці вже холодна весна, його серце скакало галопом, а руки трусились ніби пральна машина.

Одразу найшовши машину він вбив адресу до навігатора, та виїхав з парковки. Нарушиючи всі правила дорожнього руху, по трасі він гнав всі двісті з дозволених дев’яноста, його це ніяк не колихало, до адреси яку скинув Джян Чен він прибув за десять хвилин, а не за сімнадцять, як по навігатору говорилось, перед дверима його вже чекав хлопець, який провів Джаня до квартири. Йшли вони в повній тиші, тальки чулось, як за вікном завиває вітер. Зайшовши до квартири, та дійшовши до останьої кімнати в коридорі Чен показав йому на двері, розвернувся й пішов, залишився Вандзі розбиратися самому. 

В кишені розривається телефон, а у нього серце, його коханий зараз сам, за цими дверима, вже декілька годин підряд плаче, як він міг таке допустити?

Тихенько постукавши в двері, він не почув відповіді й спобував сам відкрити, однак двері були закриті, він постукав ще раз, однак гучніше, і за дверима шось зашуркотіло, а потім роздавс хриплий голос

- Дзян Чен, я сказав тобі забиратися, що ти від мене хочеш!? Дай мені спокою!, - прокричав хлопець по ту сторону дверей, та щось впало, потім роздався глухий стогін, Джань перелякано схватився за ручку двері, однак та все так і була зачинена. Він ще раз постукав.

- Вей Їн, з тобою все гаразд? - по ту сторону двері на секунду все затихло, а потім знову роздався плач, - Вей Їн, відчини двері, я тебе прошу. Він ще раз спромігся відкрити двері, однак ручка все ще не піддавалась.

- Що ти тут робиш, - тихо, по ту сторону двері роздалось, - прийшов познущатися? Прочитав письмо, смішно було наді мною кепкувати в школі, ти ж бачив, як я за тобою бігаю, як я хочу зблизитися, ти спеціально мене уникав! Я тебе ненавиджу!, - Джань розумів, що Усянь на емоціях це говорить, однак його останні слова плотно засіли в голові, він вже збирався відходити від дверей, як за ними знову роздався плач.

- Вей Їн відкрий двері, я тебе благаю, любий, відрий ці чортові двері, - Джань стукнув по дерев’яній поверхності і замок відчинився.

Він залетів до кімнати та побачив, як заплаканий Усянь стоїть трішки подалі від нього, його сумний погляд та налиті сьозьми очі, найгірше, що Джань бачив в свому житті, його сонце повинно усміхатися через нього, а не стояти зараз поодаль роняючи гарячі сльози.
Постоявши декільки секунд, та вдивляючись в таке кохане обличча він не міг зрозуміти, що така яскрава людина найшла в ньому, як такий хлопчик міг його покохати, однак з роздумів його вивів новий схлип, його коханий закривши обличча руками присів та заплакав, знову.

- Я так тебе кохаю, Лань Джань, так кохаю, мене розриває, я більше не можу, я тільки і роблю, що мучаюсь, від цієї любови, однак я так хочу бути з тобою, до скону хочу твоїх обіймів і поцілунків, хочу щоб моє перше побачення було з тобою, щоб мій перший раз був з тобою, я стільки за тобою бігав, в мене вже немає силу, я не можу.

- Вей Їн

Він присів поряд та обняв Усяна, той обхватив його руками і ногами, та тільки дужче заридав у плече, клянясь в любові, та просячи його не кидати, Лань Джань сам майже плакав, він не хотів такого, він не хотів, щоб його кохання зараз через нього страждало. Він піднімається з Усянем та лягаю на ліжко. 

Подумавши встати та підняти ковдру він розтискає руки, однак Усянь тільки дужче до нього прижимається. 

- Молю не йди, хоч сьогодні побудь зі мною, я так хочу щоб ти був зі мною, будь ласка, молю. 

- Не плач, я нікуди не йду, я залишусь на стільки на скільки на хочеш, я тільки підійму ковдру, відпусти на секунду, я нікуди не дінусь, - Чжань прибав з обличча Усяня, яке той підняв, волосся та пальцями погладив вилиці, - я тебе кохаю, і нікуди не піду, обіцяю.

Очі Вей Їна широко відкрилися і він знову заплакав.
- Не може бути, як ти можеш кохати такого, такого як я, ти наді мною жартуєш, - сховавши, знову, обличча у Джаня в шиї він тихенько плакав, однак руки та ноги не розжимав, а тільки сильніше прижимався.

- Вей Їн, подивись на мене, - однак хлопець на це нічого не відповів, продовжуючи тихень схлипувати йому в шию. Вандзі обережно підняв його обличча від своєї шиї та подивився в очі людини напроти, вони світилися місячним сяйвом з вікна, та мали такий гарний шоколадний колір, що Джань тонув в них ніби в морі. 

Взявши його на підборіддя він потонув не тільки в очах, а й в устах свого коханого, дивлячись в ошалашені очі, він потрохи рухав губами, однак Вей Їн оціпинів та перші декілька секунд зовсім нічого не робив, потім легкий поцілунок переріс в майже змагання. Усянь зжимав його футболку на спині в кулаки, а Джань вплів пальці в волосся на потилиці коханого, довго поцілунок не продлився, бо не хватило повітря.

- Тепер віриш? - сказав Лань Джань, та посміхнувся, Вей Усянь посміхнувся йому у відповідь та потягнувся знову за поцілунком, але Вандзі його зупинив. 

- Стій, не зараз я повинен тобі все об’яснити; я не спеціально тебе уникав. Ти сподобався мені ще в магазині, однак я не навадився до тебе підійти тоді, ти був такий сонячний на твому фоні я сіра хмара, а коли ми зустрілися на вулиці університету, ти завалив мене питаннями, що я розгубився, а потім я почув, що ти говориш який мій брат шалено гарний, та як ти хочеш з ним зустрічатися і я вирішив, що я не буду заважати вам і тоді я став тебе уникати, я не знав, що ти мене кохаєш, вибач мені.

- Мені ніколи не подобася твій брат, я закоханий в тебе з супермартеку, так самою Ти такий гарний та розумний, я до сих пір не можу повірити, що людина яку ти кохаєш - я.

- Але я чув як ти брату саазав, що не хочеш нікого іншого, а потім щось про те що Січень гарний.

Усянь нахмурив брови бо про щось старанно думав, не пройшло й 5 секунд, як його брові взлетіли та він тихенько засміявся.

- Хахахах, о ні, ти чув тільки кінець розмови, перед цим я жалівся брату який ти гарний, і що я хочу тільки тебе одного, - його лице запалало рожевим, й він вткнувся Джаню обличчам в шию, - вже тоді я засмучувався, що ти на мене не дивишся, однак надія була на взаємини, та я її не покидав, але потім ти почав уникати мене ще дужче, та я й перестав на шось сподіватися й закинув ідею до тебе залицятися.

- О-ні, це через мене ти зараз, - Джань винувато опустив очі та прижався до Вей Їна, - вибач я не хотів, щоб ти стільки страждав, вибач, що уникав тебе, вибач любий.

Вей Їн обійняв його у відповідь та прошепотів на вухо, що теж кохає. Його очі зліпалися, тому він сховавши обличча в грудях Джаня заснув крепкий сном, а за ним й заснув Лань Вандзі.

Вони нарешті разом.