Де не плине час

Обличчя до болю обпікає, і Гаррі, мружачись, через силу розплющує очі. Він кілька разів кліпає, не розуміючи, звідки взялася така купа снігу, адже на вулиці ще вранці точно квітла магнолія. Зрештою, зціпивши зуби, він намагається підвестися й шукає очима Мелфоя.

— Про що ти шкодуєш? — питає раптом Мелфой. Їхні плечі щільно притиснуті одне до одного, попереду догорає пергамент, повільно осипаючись попелом.

— Тобто?

— Щось, що ти не встиг зробити.