6.
- Чого вам від нас треба? Ви вже достатньо наробили лиха, годі. — Кричала жінка в коридорі житлового будинку, тримаючи за руку шестирічного хлопчика.
- Я просто хочу поговорити з вами, міс Оконел. — Сказав Рафаель, кладучи руки перед собою, намагаючись заспокоїти жінку. - Ви лякаєте свого сина, давайте просто поговоримо.
- Геть звідси! Твою подружку вже нічого не врятує. — Дженіфер Оконел вдарила Рафаеля в груди і, схопивши сина, зайшла до своєї квартири. Рафаель закрив обличчя руками, а трохи згодом подивився на Леона.
- І що нам робити?
- Спробувати в іншому місці. — Мовив Леон, дивлячись в список адрес на своєму телефоні.
- Я гадав, що з сусідкою буде найпростіше.
Рафаель відійшов від дверей сім’ї Оконел і пішов в кінець коридору, де в квартирі Доусон працювала оперативна група.
- Раф, я розумію твої почуття і розумію, що ти хочеш врятувати кохану людину, але ніхто не говорив, що цей шлях буде легким. — Леон потер брову і подивився в підлогу, а після на занепокоєнного хлопця. - Тим паче після її зізнань вчора.
Раф повернувся до адвоката.
- Все так погано?
- Гірше, ніж ти можеш уявити.
10:00.
Центральний відділок міста Сан-Франциско.
В кімнату для допитів привели затриману. Кілька хвилин потому до кімнати увійшов Артур та Річард.
- Здрастуйте, міс Доусон.
- Вітаю.
Річард мовчки сів на своє місце, беручи до рук нову справу.
- Сьогодні без містера Альфі?
- О, ні, він скоро прийде, ми почекаємо.
Ейда кивнула і відвела погляд на свої руки.
- Не гидко на них дивитися? Чи тобі все таки байдуже? — Випалив Річард.
Ейда подивилась на слідчого і нахилила голову в бік.
- Ви так і не зрозуміли, містер Грей, шкода. Я вважала вас розумнішим.
Грей зніяковів, а після підскочив з місця і вдарив рукою по столі, нахиляючись до дівчини, яка сиділа в тому ж положенні, не мигнувши оком.
- Замовкни Доусон, інакше я влаштую тобі неймовірно веселе досудове життя в камері.
- Раджу утриматись від погроз, містер Грей, це не компетентно.
До кімнати увійшов Леон Альфі і став поруч з Ейдою. Річард зніяковів і сів на свій стілець.
- Пробачте, Річард трохи емоційний, і працює він недавно. — Сказав Артур відкриваючи папку.
- Тоді вашому колезі не варто було братися за подібну роботу. — Леон поправив комірець своєї сорочки, поклав папку на стіл і сів на своє місце.
- Мабуть ви маєте рацію. — Артур прокашляв. - Отже, сьогодні ви розповісте нам про вбивство вашого сусіда, Майлза Оконела. — Тернер дістав фотокартку смуглявого чоловіка років тридцяти восьми, кладучи її перед Доусон.
- Вирішили брати з передостанніх? — Ейда посміхнулася і взяла цигарку. - Майлз жив в квартирі через стіну, тому я добре чула їхні сварки та те, як він лупцював дружину через тарілку не на тій полиці. — Затяжка, а після невеличкий клубок диму. - Вона була вагітна, місяць десь сьомий чи восьмий, і в них був син років п’яти. — Трохи помовчала. - Одного вечора я поверталася з роботи і їхню лайку було чутно донизу. Коли я піднялася сходами, побачила як Дженіфер вибігла з квартири з кількома синцями на руках і скроні. За нею вибіг Майлз, хапаючи за руку. Я спитала в неї чи все нормально, але Майлз почав лаятися і заштовхав Дженіфер в квартиру, з якої чувся плач хлопчика.
- Чому ви не звернулися в поліцію? — Спитав Артур.
- Наступного дня я зустріла Дженіфер біля магазину, спитала чи можу їй допомогти, але вона відмахнулась і сказала, що все в порядку, просто Майлз посварився з мамою і вона не змогла підібрати слів аби його підтримати та заспокоїти.
- Що було далі?
- Я не хотіла на цьому зосереджуватися, тому вирішила не втручатися.
Рік тому, житловий будинок на вулиці В’язів, Сан-Франциско.
До квартири Ейди хтось наполегливо стукав.
Дівчина підійшла і, відчинивши двері, побачила заплаканого сусідського хлопчика.
- Хей, що трапилось? Ти поранився? — Ейда присіла біля дитини.
- Там..там мама і..і тато..вони..— Хлопчик не міг нормально вимовити слова, його трусило і сльози ніяк не зупинялися.
Доусон взяла дитину за руки і витерла сльози зі щік.
- Я дам тобі води, ти посидиш в мене на дивані і я увімкну тобі щось подивитися, а сама піду до твоїх батьків і попрошу, щоб вони були тихіше, добре?
Хлопчик кивнув і зайшов до квартири Ейди, сідаючи на диван. Мультик та стакан води трохи допомогли дитині заспокоїтися, кілька хвилин потому він посміхався, спостерігаючи за мальованими героями мультфільму. Ейда прикрила двері своєї квартири і пішла до сусідів, вхідні двері яких були відчинені навстіж.
- Агов, ви забули, що не самі тут живете?
Злий Майлз відійшов від своєї дружини, яка сиділа під стіною, захищаючи своє, вже й так, побите обличчя.
- Що ти сказала?
- Тобі погано чути? Ви тут не самі, тим більше ви дитину лякаєте, чи ти забув про свого сина?
- Не втручайся в мої сімейні справи, сам все вирішу.
- Та годі тобі, ваші сварки чує весь дім, дитина бігає по сусідах і не може слова вимовити від страху. — Ейда пройшла повз чоловіка і подивилась на Дженіфер. - Просто скажи і я викличу сюди поліцію, поки він не вбив тебе і вашу ненароджену дитину.
- Все…все нормально, не треба нічого робити.
- Про себе не думаєш, то подумай про своїх дітей.
Дженіфер піднялась на ноги, тримаючись за живіт.
- Кай до тебе пішов..так?
- Так, сидить і дивиться мультики.
- Можна.. цієї ночі він в тебе заночує? Він добре спить та не боїться тіней і темряви.
Ейда помовчала, закрила очі і, пролаявшись про себе, подивилась на жінку.
- Гаразд, тільки подумай про те, що твоя дитина не може завжди тинятися по сусідах. — Залишивши позаду себе Дженіфер та Майлза Ейда пішла до своєї квартири.
11:16.
Центральний відділок міста Сан-Франциско.
Кімната для допитів.
- Після повернення я вклала Кая спати, крики затихли і до ранку було спокійно. Потім Дженіфер прийшла до мене і, подякувавши, забрала сина додому, а згодом, мабуть через тиждень, її забрали до лікарні. Майлз в черговий раз побив її і почалися передчасні пологи.
- Після народження другої дитини він перестав бити дружину? — Вперше за весь час спокійно запитав Річард Грей.
- О ні, вона відвезла дітей до своєї матері. Він продовжив гамселити Дженіфер, поки одного разу її батьки не приїхали з дітьми та не побачили всієї картини. Батько Дженіфер забрав її з дітьми до себе.
Артур знову пройшовся поглядом по справі Майлза Оконела, згодом подивившись на Ейду Доусон.
- Як і коли ви його вбили?
- Це було вночі, він напився і почав грюкати до моєї квартири. Я відчинила двері і він буквально впав на підлогу коридору.
Рік тому, житловий будинок на вулиці В’язів, Сан-Франциско. 1:00.
- Навіщо ти сюди переїхала? — Хитаючись, спитав чоловік.
- Іди спати, нам немає про що говорити.
- Є крихітко, повір. Ти так хотіла врятувати Дженіфер і малих, завжди ходила поруч, говорила їй всяку маячню, от вона і забралась до батьків.
- Ще скажи, що це я її туди відвезла.
- Та я тебе.. — Майлз замахнувся, але Ейда встигла відвернутись. Втративши рівновагу Майлз впав на підлогу.
- Я викличу копів, забирайся звідси поки ще можеш.
- Бо що? Думаєш я їх боюсь? — Чоловік почав реготати, підіймаючись з підлоги. - Я вб’ю тебе, мале стерво, щоб більше не лізла до моєї дружини, а на рахунок поліції мені нема чого переживати. — Посміхнувся і вхопився за стіну.
- Проспися спочатку. Копам розкажеш свої байки. — Ейда пішла до телефону з метою подзвонити до поліції, але Майлз став перед нею і штовхнув, збивши дівчину з ніг.
- Копи тебе не врятують. — Чоловік навис над Ейдою,хапаючи її за горло.
12:00.
Центральний відділок міста Сан-Франциско.
Кімната для допитів.
- Я намагалася вирватися, він був п’яний і скинути його з себе було трохи легше. Я відповзла до кухонного столу, на якому лежали ножиці. Потім вхопила їх і перший удар прийшовся в ліве плече. — Взяла другу цигарку, зробивши кілька затяжок продовжила говорити. - Він був приголомшений коли побачив, як кров зафарбовує його білу майку. Потім знову кинувся на мене, але я вдарила ножицями ще декілька разів, після чого він впав на підлогу, і я продовжила наносити удари один за одним. Коли я побачила, як його погляд втупився в стелю і він більше не чинив опір, я зрозуміла, що він мертвий. — Помовчала, кладучи недопалок до попільнички. - З його тілом я вчинила так само, як і з тілом Пола Фролло та інших. — Подивилася на Леона, а потім на слідчих. - На сьогодні все? В мене голова розболілась, наврядчи далі зможу пригадати деталі інших справ.
Артур
гучно видихнув і покликав охорону.
Наступного дня до відділку приїхав Рафаель та Меделін.