З Оксфорду в Куку-Йоптівку: що змусило чоловіка за першої можливості переїхати з Великої Британії до нашого села?

   Прекрасний день 11 листопада, коли бабці відмічають день пам’яті святої Анастасії Римлянині, молоді день звільнення Херсону від російської окупації, а діти радісно грають біля озера Бандерка, розлякуючи сорок з дерев. Біля міста на проїзджаючому повз автобусі зупиняється порядний молодик з валізою і не впевнено крокує вулицею Вишневою, роздивляючись місцевий архітектурний колорит часних будинків. Біля озера він помітив красиву і елегантних жінок, що споглядали на граючих в камишах діток, вони також звернули увагу на парубка на лівій частині дороги - одразу видно, що не свій, бо місцеві ходять лише посеред вулиці.

— Привіт, односельчани!

— Добрий вечір. —Привітно відповіла йому Аксанка коли в той час Фаїна Іванівна доповнила її слова простягнутими руками зпереду, ніби тримаючи коровай з сіллю.

— Я вчився в Оксфорді деякий час, але побачив в Тік Ток це прекрасне село і подумав, та ну його, і до вас!

— О, то вітаю вас! На якій вулиці будете жити? — Радісно спитала Аксаначка, не зводячи погляду зі своїх дітей.

— Точну адресу ще не знаю, але біля гей-клубу, однозначно!

— Ооооо, то вам на Затишну! — Скрикнув місцевий письменник, що йшов зі сторони бібліотеки з комп’ютером в руці.

— Та нєє, на Затишній лесбійський клуб! — Наголосила Аксана — Хай на Ірини Федишин селиться. На нашому сайті є карта, почитаєте інфу про село. І не слухайте людей, вулиця Європейська - то вже давно не Фаріон!

— Ось це у вас реформи!! — парубок відкрив на телефоні сайт Куку-Йоптівки і одразу побачив мапу такого неймовірного села. — То лесбійський клуб на Затишній, а я або на Федишин, або на Садовій.

— Аааа, точно, переплутав, Боже поможи! Вибачте, зовсім голова вже не варить. — Письменник Лаврентій почухав потилицю від ніяковості.

   Вітер підсилився і почав хилити дерева до води. Так гарно сонце ще не відбивалось в озері села - хвилі здіймали яскраве сонячне світло до верху, ніби намагаючись позбутись їх, але все марно, - вони знову опускались на свій рівень. Останнє листя летить з скронь дубів до долу, стелячи незаасфальтовані дороги села, які постійно намагається привести до ладу депутат сільради Шмякіно.

— Все добре, пане, а ви де живете? — Попри сильний вітер все ще бадьоро спитав новоселець у зніяковілого письменника і підморгнув, щоб послабити обстановку. Але хто зна, чи помітив це отримувач.

— Та то я на затишній 10 живу, по праву сторону від моєї хати є місце пусте, ото я сподіваюсь, що біля мене нарешті вже хтось хату збудує.

— Далеко від центру. Сподіваюсь, у вас є авіа-сполучення?

— На жаль, немає, їздю на лісапеді і ями щебнем засипаю… — Похмуро відповів чоловік, що б’є рекорди села зі збирання грибів в лісі поблизу.

— Ну нічого, напишемо петицію щодо будування як мінімум двох аєропортів на території нашого села. — В цей час Шмякіно, підслуховуючи розмову, зрозумів що цей молодик приїхав селитися і тихенько підсунув йому у подарунок гроші, поки той говорив. Це слугувало приємним здивуванням.

Карга Іванівна роззула очі і здивовано, у підвищеному тоні спитала… — Та нашо він нам?! — В цей час Аксанка і Лаврін Романович осуджуючи витріщились на нього, вже готуючись здіймати бунт.

— І цю ідею фінансує депутат сільради?! Ми проти цього! — Загорланив письменник.

— То ж лише двісті гривень! Я даю ґроши у подарунок всім, хто приїзджає селитись у наше село задля підвищення цікавості до активної участі в нашому суспільстві! — Одразу зауважив мудрий депутат сільради і похлопав хлопця з Оксфорду по плечу. — А як тебе звати?

— Я Сергій і повністю погоджуюсь з вашим методом залучення до громадської активності. Не те що по всій країні, зубажиння одне.

— Ну добре, зради немає! — Підсумкував Лаврін. — На годиннику вже друга сорок три - це номер маршрутки якою я їздив в Дніпро, коли жив в Дніпропетровській області. Як зараз пам’ятаю те, як я закинув все своє минуле і почав життя з чистого листа в Куку-Йоптівці…

— Я теж раніше жив в Дніпропетровській області, омагад! — Сергій трохи запнувся і потім сказав тихіше… — сорі, в мене ще британський акцент не вийшов.

— Да ви шо, які люди! По всьому світу розкидало, а зустрілись в цьому селі. Куку-Йоптівка об’єднує! Куку-Йоптівка, як то у вас в Оксфордах кажуть, форевер!