Була ніч. Чорна, як дупа зсередини. Денні заснув чорним сном і бачив чорні сни. Снилося йому, шо він в чорному-чорному лісі, в чорній-чорній хаті, в чорній-чорній кімнаті… Взагалі-то не факт, що снилося, але чомусь такі думки виникли в Ділана, поки він поволі, з гидкими підсміхуйчиками собі під носа, стягував з Денні чорну засмальцовану ковдру. І підло закутався у неї, мов у кокон.
— Якщо ДТЕК не змусив тебе мерзнути, то змушу я, — прошепотів він, перевернуся на другий бік і заснув у краденій (як і все в московії) ковдрі.
— О, курва! — викрикнув Денні, раптово прокинувшись на секунду, але не зрозумів, шо ся робе, і знов вібрубався.
Насправді йому снилося, шо він йде по холодному і темному Сільпо, і ніяк не може знайти новий кокосовий батончик від Рошен. Такої паніки він не відчував ще із часів своєї першої афери. А потім посеред Сільпо звідки не візьмись — коза стоїть. Ну він і взявся її доїти. Що він доїв насправді — ніхто ніколи не дізнається, це велика загадка масонів.
В якусь мить Деніел різко розплющив очі й вирячився на стелю, яка ледь освітлювалась вуличними ліхтарями. Або, як варіант, його власними вишкіреними біленькими зубами, котрі він щодня чистив пастою Блендамет з фтором та кальцієм та спеціальною щіткою з вібрацією (як він застосовував цю щітку крім як для чищення зубів — теж ніхто ніколи не дізнається, але тут вже постаралися не масони, а прибульці). Він звівся на ліктях і зрозумів, чого йому снилась така дурня. Зникла ковдра, а срати, ой, спати у самих трусах і футболці зимно. Тим паче, що газ дорогий, а субсидія того року не вийшла.
— А най тебе тебе шляк трафе, — прошепотів він, подивившись на Ділана, — сволота теплокровна.
Він потягнувся й вчепився за ковдру, але Ділан обмотався нею так щільно, ніби от-от має перетворитися з гусениці на метелика. Деніелу гусениця Ділана ще була треба, тож він виривав ту ковдру і так і сяк, але не виходило хоч вбий.
— Кавалок гімна ти, а не соулмейт.
Він обійняв себе руками і почав цокотіти зубами.
Під цей стукіт прокинувся Ділан.
— Хто там? — із підлою пикою запитав він.
— Т-т-твоя с-с-мерть, с-с-собако, — промовив Денні, паралельно намагаючись видерти ковдру із клешнів свого хлопа.
— Шо, змерз?
— «Нє, бля, загрівся», — подумав Денні, а вголос сказав: — Ні.
Нащо збрехав, і сам не знав, але раптом у роті стало так м’якенько і смачно, шо і ковдри було вже не треба. І він знову відрубався.
Настав ранок. Пташки за вікном цвірінькали голосно, але довбойоби, котрі сралися в твіттері, цвірінькали голосніше. Денні розумів, що щось не так, але що саме? Ноги-руки на місці, мізки — не факт, але й не факт що вони колись у нього були.
Так от, щось було не так. Ділан все ще спав біля нього, хропів шо аж хата тряслася. Денні задер ковдру — чомусь тепер він був накритий і повністю голий, дивно. Можливо, це якраз те, що було не так, але він відчував, що це ще не все. Під ковдрою все було в порядку — обидві їхні гусіні на місці, лобки виголені і випуцувані на ґлянц. Денні не пам’ятає, шоб Ділан колись голив свій лобок, але хтозна, раз в рік і палка стріляє.
Він потиснув плечима, встав (він, а не у нього), потягнувся, нагнувся, розігнувся, одягнувся і поплівся до ванної. Забагато «ся» в одному реченні, але як то ся каже — та до сраки, Денні урок української мови про тавтологію прогулював. Зайшов, встав біля умивальника (він, а не у нього, та майте бога в серці, блять!) почав вмивати писок і всьо. І ся скінчив добрий ранок. Ні, інопланетяни не вкрали його зубну щітку з вібрацією на досліди. Але, використавши її за непрямим призначенням, за справжнім Денні використати її так і не зміг. Його рот не відкривався.
Ділан, звісно, якось раз грозився, що зашиє йому писок, якшо буде багато пиздилинькати, але ж не міг він це зробити направду. Там більше вночі, в тьмяному відблиску своїх золотих коронок.
Ліричний відступ (на уроки літератури Денні ходив, так). Якось раз Денні треба були гроші на нові карти, і він пробував вночі вирвати в Ділана ті колонки кліщами і здати в ломбард. До ломбарда діло не дійшло, бо Ділан пригрозив, шо пустить собі на коронки його обручку. Одружилися вони зовсім недавно, тож обручкою похизувався він ще не всім, а отже пускати на коронки її ще не можна. Та і йти знову до стоматолога — най його шлябан бухне тих стоматологів з їхніми цінами. Залазь потім в оті кредити, продавай нирку, шоб віддати гроші… Воно йому треба? Воно йому не треба. Тому Денні віддав Ділану його коронки, котрі акуратно склав у папакетик від презерватива, і викинув з голови цю ідею.
Так от, рот у нього не відкривався. І він не розумів, чому.
Взагалі, Денні з Діланом одружилися не те що недавно, а буквально три дні тому. І за ті три дні подій у них сталося стільки, що декому хватить на сто років. Але не будемо про це. Головне, що соулмейтів вибирала система, штучний інтелект. Але окрім того усі соулмейти мали ще якусь свою особливість, і ніхто не знав, в кого яка. Так ось, якось раз (вчора перед сном) Денні з Діланом вирішили вияснити свою особливість і цілу годину сиділи мовчки і медитували. Ну як мовчки. Ділан мовчав. Денні весь час шось згадував, шось питав, то йому щось чухалось, свербіло, то хотілось плакати, то сміятися. Діланом аж теліпало, але він тільки кривився і мовчав. А потім Денні взагалі відрубився посеред медитації. Ось цим Ділан був задоволений. Дуже задоволений, очевидно, аж настільки, що тепер Денні думає, що Ділан певно щось йому зробив, щоб його нарешті заціпило на віки вічні.
Денні відмовлявся у це вірити. Ділан такого зробити не міг. І от якось таки, правдами і неправдами, він таки зрозумів, у чому справа. Йоб твою мать блять з тими вікнами. Ледве він привідкрив рота, як звідти виповзли пасма старечого лобкового волосся. Трошки сивини стирчало то там то сям, і перша думка Денні була що пора фарбуватися. В фарбі він не розбирався, але знав, шо акрилова шкідлива і смердить. Потім лупнув себе по чолі. То ж йому дісталась найгидкіша мітка соулмейтів — коли ти брешеш своєму соулмейту, то волосся з його лобка кочує у твій писок. Та ще й проявилась вперше, а отже волосся в роті було сплутане і збите в купу.
Він відчинив шафку, бо згадав, що бачив там тример, котрим Ділан стриже волосся у носі, і крихітний гребінець, котрим той розчісує волосся у вухах. Спершу він акуратно, по трошки, розчесав ковтуни, а коли зміг широко розкрити рота — вибрив його так, шо той аж заблистів як псячі яйця. Весь умивальник був у кучериках, і Денні взяв їх згрібати. І підстрибнув, коли почув, як ззаду нього хтось човгає ластами і спиняється в дверях. Він розвернувся — спершись до одвірка у позі топ-моделі по-українськи, там стояв Ділан.
— Шо, брив собі писок?
— Ні, — пискнув Денні, аж почервонівши від несподіванки і сорому.
Й одразу ж відчув, як у роті знову стало м’якенько та смачно. Та бодай його. Треба переставати брехати, бо немає сечі терпіти ці пекельні борошна.