Головна » Фанфіки » Відомі люди » Повсякденність

Лялька. Частина шоста
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 09.07.2018 в 20:32
Фанф прочитано: 463 рази
Категорія: Повсякденність
До фанфіка залишено: 0 відгуків



[ Викачати з сервера (550.0 Kb) ] 09.07.2018, 20:32
* * *Так-сяк докінчили сьомий клас. Віка поїхала в своєнезмінне село, інші дівчата теж позникали хто куди. Тільки Ліза знову
цілісіньке літо в – чотирьох стінах. Але ще більше гнітило безгрошів’я. Хоч мама і затримувалась тепер нароботі до пізнього вечора, грошей не вистачало. Як на лихо, та жінка з
синочком, Лізина клієнтка, теж потрапила під скорочення. Зв’язок з нею перервався, і замовлення зникливзагалі. На липень вирішили знову відмовитись від інтернету. «А в серпні –
побачимо», - сказала мама. Але мамині стогони й нарікання допекли Лізу ще вчервні, і вона наполягла на тому, що треба десь знайти інших клієнтів. «Я ж все
одно весь час вдома!» - переконувала вона. Вона ж і підкинула ідею дати в
інтернеті оголошення – поки ще сам інтернет у них є. Зрештою мама піддалась на
вмовляння, і вони разом продумали, як це організувати.Перш за все Ліза з’їздила ще раз до юного клієнта. Попросила в йогомами речі, колись нею пошиті – сфотографувати. Навіщо – теж пояснила. Потім
виклала фотки на своїй сторінці Вконтакті і додала до них текст: «Дешево шию
дитячі речі. Телефон мами…» І номер маминої мобілки. В коментарях попросила
всіх про репости. Віка, Аня й Женя, звичайно, виконали прохання того ж дня.
Женя навіть написала зі смайликами: «Підробляєш?» «Ага», - відповіла Ліза без
смайликів. Чи здогадується Женя, наскільки то серйозно? Але першим, хто
репостнув запис, на превеликий Лізин подив, був Тарас Малиновський. Вона навіть
подякувала йому в особистих повідомленнях. І так сталось, що в безінтернетний липень заоголошенням подзвонила незнайома жінка. Мама була на роботі, ввечері розповіла
Лізі. В родині дві дівчинки п’яти та чотирьох років – Зоряна і Злата. Родина не бідна, але вирішилизекономити на дитячій праці – самі чесно зізнались. Порядність гарантують.
Погодились платити навіть трішки більше, ніж мамина співробітниця. В неділю
чекають у гості – познайомитись і домовитись. Поїхали Ліза з мамою; і познайомились, ідомовились – і почалась праця. Жінка, хоч і ділова, Лізі сподобалась. Але
дівчатка, як згодом виявилось, були надзвичайно вередливі! Того вони не хочуть,
того не будуть… Приміряти недошиту річ – не вмовиш. Маму свою, щоправда,
слухались, але так незручно чекати, поки вона на них добряче нагримає і
примусить! Лізі мама розказала, що на літо домовилась із тією жінкою про дуже
плідну працю, а як почнеться школа, то братиме менше замовлень. Здається, це
було перше літо в житті Лізи, коли вона не могла дочекатись навчального року.  В кінці серпня сталась ще одна прикра подія.Одного дня Ліза сиділа за машинкою і шила. І раптом краєм ока помітила, як щось
велике летить повз балкон, а наступної миті це велике гепнуло по рамі, розбивши
скло. Ліза спершу страшно крикнула, а потім замовкла. Запала повна тиша, так що
дівчинка чула лише шалений стукіт власного серця. Знадобився певний час, щоб Ліза втямила, що сталось.Щось велике летіло з верхніх поверхів і зачепило їхній балкон. Добре, що впало
вниз, а не всередину. Усвідомивши це, Ліза подзвонила мамі і все розказала. - І що то було? – спитала мама, явно стривожена. - Не знаю! Я не бачила! - Гаразд, не панікуй. Прибери скло з підлоги.Великі шматки – руками, по одному. А дрібне віником. І все в сміття. Тільки
обережно, не поранься. Більше нічого не роби, я ввечері прийду, розберемось. Прибираючи скло, Ліза почула під балконом чоловічіголоси. Визирнула назовні; там говорили двоє молодиків років двадцяти. Говорили
засуджуючи: як, мовляв, можна викидати з вікна ще робочі комп’ютери? Мимо йшла жінка-сусідка; вонапросвітила незнайомців, що ця штука вилетіла з дев’ятого поверху, де живе
алкоголік – мабуть, він і викинув. Ліза збагнула: це ж тато Віки! Недарма Віканадавала перевагу інтернету в телефоні – мов знала, що таке колись станеться! А
як він її, Лізу, налякав! Ну й сволота! Того ж дня у двері подзвонили. Ліза, невідчиняючи, спитала, хто там. Виявилось – мама Віки; та Ліза й голос упізнала.
Гостя спитала, коли Лізина мама буде вдома; довідавшись, пообіцяла зайти
пізніше. «Це через розбите скло», - подумала Ліза. Ввечері вона вже збиралась спати, коли зновпролунав дзвінок у двері. Дві жінки зачинились у кухні, як колись дуже давно,
коли прибігала Віка, рятуючись від п’яного тата… Лізі кортіло послухати, про що вони говорять; тим більше, щомама страшенно засмутилась через несподівані збитки. Не витримавши, дівчинка
пішла до кухні «попити водички, бо спекотно навіть увечері». Увійшовши, вона
почула від гості фразу: - Так що багатство і бідність – це те, що людипридумують, і не про себе, а про інших…- Лізо, я думала, ти вже лягла, - приховуючиневдоволення, сказала мама. - Я хочу пити, - заявила дочка і взяла чашку. - О! От можна дитину спитати! – зраділа гостя. –Вона не стане брехати. От скажи, Лізо: в тебе є дороженні ляльки, аж дві штуки,
про які більшість дівчат можуть тільки мріяти. І разом з тим – ти не можеш
заплатити за інтернет, так що періодично його відключаєш. То ти багата чи
бідна? Ліза так розгубилась, що ледь не впустила чашку,розливши таки трохи води. Але вчасно знайшла вірну відповідь: - Ляльки подаровані. Обидві. - А кого це цікавить? Хто в цьому розбиратиметься?Люди бачать одне: в тебе є те, чого вони не можуть собі дозволити. Отже ти
багата, а вони бідні. І це по-їхньому погано: і те, що ти багата, і те, що вони
бідні. І починається: заздрість, пересуди… Але дарма. Я відволіклась. Вікно
чоловік полагодить найближчими днями, то вже я обіцяю…Далі слухати Ліза не стала – допивши воду,вислизнула з кухні. Але яке там вже спати? Дочекавшись, поки жінка піде,
спитала в мами, що то за філософські бесіди були. - Ой, - відмахнулась мама. – Намагаєтьсяпереконати себе та інших, що в її родині з фінансовим становищем повний
порядок. Та коли б її чоловік не пив, уже б давно мали пару машин і жили б у
крутому будинку, а не в цій квартирі!.. Ну та то вже їхня справа. Головне, що
за скло платити не доведеться. Тієї ночі Ліза ще довго не могла заснути, думаючипро людей, багатство і бідність. Згадувалась Оля Марків. Може, вона теж не так
уже може собі дозволити все-все, як колись уявлялось?..Наступного дня тато Віки прийшов лагодитипокалічений балкон. Цілий день возився; Ліза, шиючи, спостерігала за ним.
Неприємний дядько, навіть коли відносно тверезий. І взагалі: вони, татусі,
створюють проблеми, а діти через них вимушені працювати… Настав вересень. Восьмий клас. Чутки справдились – класним керівником 8-го-Бстала Тетяна Андріївна. Втім, вже за пару тижнів виявилось, що все не так
страшно, бо за суворістю вчительки крилась її уважність до всіх і кожного. Ліза насолоджувалась уроками, ходила на них, як навідпочинок від нестерпних дівчаток Зоряни і Злати. Шиття було менше, і Ліза
знову пробувала пошити щось на ляльок, хоча вже без того ентузіазму, який був
пару років тому. Власне, помітно знизилась її активність в усьому,що стосувалось The Hardkiss.В офіційній спільноті вона вже давноне зависала. Що там робити аж роками? Читати й писати про те, яка класна група,
яка шикарна Юля, який привабливий Рома та який загадковий Крічі? Будь-кому
набридне. З новин – здебільшого нескінченний потік анонсів концертів,
фестивалів та просто виступів. Роками заздрити тим, до кого їдуть Харди? В
Тернопіль вони більше не їхали – хоч плач. Справжніми святами відданих прихильників ставалилише нові пісні, кліпи, влоги. Але з’являлись вони зрідка, та й то, обговоривши трохи новинки, Ліза зновувибивалась із спілкування. До речі, другу колекцію на ляльок так ніхто й не
надіслав, хоча і конкурс не відміняли. Все-таки складне завдання, хоч і приз
неймовірний.Ліза сама не відразу усвідомила, чому вона щебереться шити щось для ляльок. Тільки згодом зрозуміла: заради цього їй і були
потрібні ці ляльки – щоб щось на них пошити. Не хотілось кидати задуману
справу, надто що от саме тепер нарешті стало виходити просто чудово. І Ліза не
відмовилась би відправити Хардам навіть дві ляльки з якоюсь неординарною
моделлю… Але що саме пошити, чим вразити Юлю Саніну, вона досі не уявляла.  Соля продовжувала сваритись із Андрієм посередшколи, хоча він уже був її колишнімхлопцем. Одного вересневого дня, чекаючи разом з Вікою надзвінок під кабінетом географії, Ліза раптом почула вереск: - Віддай!!! Такі крики – не дивина у школі, мало хто в кого щовідбирає. Але кричало голосом Солі, тому Ліза миттєво знайшла однокласницю
поглядом. Он вона, біля дзеркала на стіні, знов свариться з Андрієм. Той тримає
над головою щось паперове… Він за літо виріс, а Соля так і лишилась найнижчою в
класі – можна було й не намагатись відібрати ту річ. Але Соля намагалась. - Автограф Юлі Саніної! – знущально повідомивАндрій, голосно, мов намагався донести цю інформацію всій школі. – Не вберегла!
І він розірвав шматок паперу… тепер зрозуміло,який – той самий плакат, яким Соля хвалилась після концерту. Та краще б Андрій цього не робив. Солярозлютилась, як ведмедиця чи вовчиця, і з усіх сил, всім тілом, штовханула
його. Андрій неслабко вдарився об дзеркало. Далі все відбулось дуже швидко. Почувся звук розбитого скла. Соля, вочевидь, нетямлячи себе, нахилилась підійняти гострий скляний уламок. Ліза прожогом
кинулась до них, ще не знаючи, що саме зробить, але вже усвідомлюючи, що щось
зробити треба. - Не лізь туди!!! – не своїм голосом крикнулаВіка, кидаючись за нею. Наздогнала і схопила Лізу за плечі; зупинила за два
кроки від місця бійки. Той окрик на мить відволік обох – і Солю, іАндрія. Ця мить вирішила все. Невідомо звідки біля парочки з’явилась Тетяна Андріївна: - Що тут таке?!Аж тепер Соля вирішила за краще впустити долушматок дзеркала; той брязнув виразніше, ніж їй, певно, хотілось. Та що там
казати про Солю? Сама Ліза, забувши свій несподіваний героїзм, слухняно пішла
за Вікою, що намагалась її відтягнути від місця події. Інші школярі теж або
позабирались куди подалі, або робили вигляд, ніби нічого не бачили. Чи вже
продзвенів дзвінок? Та ні, до класів ніхто не заходить… Ліза з Вікою повернулись на місце, де стояли дотієї бійки. Тільки тепер Ліза відчула, що її трусить. - Чого тебе туди понесло? – все дивувалась Віка. –Навіщо? Що б ти там зробила? Тільки потрапила б під гарячу руку…Вона не дорікала – вона насправді дивувалась. ВікаШатько – досвідчена в бійках з хлопцями. Хто б міг подумати? Ліза не знала, що
їй відповісти, тому теж спитала: - А чому ти побігла за мною? - Ну даєш! Ти ж ніколи ні з ким не билась – тебепросто покалічили б, і все. Дзвінок на урок врятував від цієї важкої розмови.8-Б поплентався на географію; але Солю з Андрієм Тетяна Андріївна кудись
повела… Мабуть, до директора. Навчальний день пропав – усім було не до уроків.Ліза ніяк не могла дочекатись, коли вже піде додому. Солі не було на географії і після неї – нафізкультурі. На передостанній урок – історію – з’явилась, але сиділа мовчки й похмуро. Тетяна Андріївнадала всім пораду поменше ставити однокласниці запитань. Шкода, бо Лізу якраз
мучило одне: як плакат з автографом опинився в Андрія? Він заходив до Солі і
зірвав плакат зі стіни? Чи Соля зберігала його десь у шухляді, куди й сама не
дуже часто зазирала, але Андрій про те місце знав? Втім, це вже не принципово.На останньому уроці – англійській мові – покичекали вчительку, хлопці намагались таки про щось розпитати Солю.- Відчепіться! – була відповідь, а в очах стількилюті, що… Ліза вирішила не питати про плакат ні сьогодні, ні будь-коли в
майбутньому. - …Розумієш, Віко, що найгірше? – нерозлучніподружки знову вертались додому удвох. – Він же не просто зчинив бійку, де
обидва могли постраждати! Він знищив дуже дорогу їй річ! – Лізу знову, вкотре за
сьогодні, затрясло від обурення. – Бачила б ти, Віко, яка вона щаслива була
тоді, на концерті, коли отримала той автограф! Він же навмисне це зробив! Щоб
наплювати в душу, зробити якомога болючіше! Ще й у школі, щоб всі бачили!.. –
Ліза більше не могла говорити – від люті перехопило подих. - Тобі треба випити чаю, - порадила Віка. - Гарна думка. Ліза зітхнула. День похмурий, небо сіре, от-отполлє дощ, а хлопці навкруги – падлюки. Справді, треба випити чаю. Це
заспокоїть. Дивно тільки, що Віка цього разу не стала нічогоказати про те, які всі хлопці погані. Може, побачила, що Ліза сама в цьому
переконалась?  Настав жовтень. І видався він того року ну дужепротивним – постійно дощі та вітри. І навчання проходило сумно й нудно. З літератури якраз вивчали народний фольклор. Наодному уроці довго читали про традиції українського весілля, а домашнім
завданням стало вивчити по три весільні пісні. Не обов’язково з підручника –
якщо хтось знайде в інтернеті варіанти весільних пісень, які подобаються
більше, то теж можна вивчити й розказати. Лізі чомусь найбільше припали до душі пісні, якісупроводжували розплітання вінка молодої. А серед них усіх – «А брат сестрицю
та й розплітає»:  А брат сестрицю та й розплітає.А цвіт рожа та й розцвітає.Не йди, сестро, заміж.Цвіт рожу споминає.  Вже мені, брате, рожі не рвати,Барвінку не щипати, І з хрещатого барвіночку Не ходити у віночку.  Особливо від тих слів про віночок було так щемно,що хотілось плакати. Ще тоді, на уроці, вчителька Уляна Михайлівна сказала: - Ви вже дорослішаєте, вам послухати про весіллямає бути цікаво…Авжеж, вони дорослішають. В Лізиній компанії усідівчата вже з жіночими формами. Багато хто почав фарбуватись. Віка он ще з
сьомого класу ходить білявкою. Женя давно фарбує і очі, і губи. Аня, здається,
потроху теж. Соля після скандалу «ударилась в готику» - пофарбувала в чорний
колір волосся, носила все чорне, для губ – тільки чорна помада, а на одязі
завжди купа якихось химерних залізних прикрас. Ліза волосся не фарбувала –
шкода було витрачати гроші на косметику, коли вони необхідні на важливіші речі.
Натомість пристрастилася до прикрас – тільки не до таких, як Соля, а до справді
гарних, яскравих. Тепер носила і каблучки, і браслетики, і намиста – половина
того добра була зроблена власними руками. Вона навіть вирішила проколоти вуха і
вдягти сережки, але ще побоювалась. Аня теж не фарбувала волосся – можливо, з
тих же причин, що й Ліза. Так, дівчата дорослішали і відчували це. Але ж цебуло так цікаво! Лізі не вірилось, що на стародавніх весіллях дівчата сумували
за дівуванням, як про це свідчили пісні. Але коли натрапила на ту пісеньку про
те, що більше не носити віночка, то сама ледь не плакала від усвідомлення, що
зі світлим і гарним дитинством, юністю доведеться розпрощатись назавжди. Ще й ця осінь за вікном!.. Так і налаштовує насумно-ліричний лад. Over and over we are One till the October… Фраза з пісні
улюбленої групи непрохано увірвалась в пам’ять. Знову і знову ми єдині до
жовтня… Уляна Михайлівна розповідала, що в Україні весілля відбувались
переважно восени. Що ж, все правильно: якщо пробули разом до «жовтня», тобто,
якщо не розлучились, тоді восени – весілля. Так от про що співає Юлія Саніна! Переконавшись, що весільні пісні точно вивченінапам’ять, Ліза увімкнула October. Сумна пісня,що не кажи. Тільки в жовтні й слухати… дівчатам, які дорослішають. Під цю пісню все уявлялось, як холодний осіннійвітер зриває з голови дівчини вінок. Таке життя – для кожного настає свій
жовтень…Дещо веселіше проходив урок, коли вивчені піснітреба було розповідати. Поки літературу вела Катерина Степанівна, можнабуло вчити абияк і при цьому отримувати хороші оцінки. Колишня керівничка була
стара і вже глухувата. Вона не завжди добре чула того, хто біля дошки, часто
перепитувала учня. А якщо підказувати з-за парт – тільки не кричати, а просто
говорити – того не чула взагалі. От оцінки й виходили добрі. З молодшою Уляною Михайлівною довелося вчитипо-справжньому. Окрім того, вона не визнавала методу викликати учнів за
алфавітом – в неї був довільний порядок, і ніхто ніяк не міг вивести
закономірності, за якою б проводилось опитування. Так що коли на одному уроці
мали відповісти всі, увесь клас сидів і чекав напружено. - Ну що? – розпочала вчителька урок. – Готові довесілля? Добре, вона хоч жартувати вміє і робить це часто.Інакше напруження було б нестерпним. Сміх у класі вона, вочевидь, сприйняла заготовність: - Ну, раз повивчали пісні, тоді починаймо. Додошки піде… Вовчак. - А чого я?! – грубо спитала Соля. Ліза не втрималась, похитала головою. Як зміниласьподружка! Чи вже колишня подружка?.. Такою агресивною стала, на всіх кричить,
гримає, де треба і де не треба… А що найприкріше – всіх цурається. Після
скандалу Ліза якось подумала, що хоч і не годиться про щось Солю розпитувати, але
підтримати може й треба, щоб не думала, що всім до неї байдуже. Ліза написала
їй у Вконтакті: «Та плюнь ти на того Андрія – він тебе не гідний! І за автограф
не переживай – поки Юля Саніна на сцені, завжди лишаються шанси на ще не один
автограф. Або навіть на щось інше…» В кінці смайлик. Соля прочитала те
повідомлення, але не відповіла – ні в інтернеті, ні потім у школі. Все це згадалось і подумалось за мить. - А чого не ти? – відповіла вчителька. – Розказала– і весь урок сидиш спокійна, поки інші нервують. Хіба для тебе це погано? Соля, промовчавши, пішла до дошки. Пісні зпідручника вона вибрала найкоротші, а розказала їх, як скоромовки. - Дев’ять, - зітхнула Уляна Михайлівна, схиляючись над журналом.- А чого дев’ять? - Бо на більше ти не розказала. Чи може, ти хочешменше? Соля зі злим обличчям пішла за парту. - Слухаємо далі… Шатько. А отут Ліза не могла стримати посмішку. Ну хіба єхоч один однокласник, який не зрозумів би, чому Шатько викликали після Вовчак?
Звичайно, щоб після темної особи біля дошки побувала світла! Те, як змінилась Віка, Лізу теж дивувало. Найкращаподружка, яку вона ще з дитинства знає забіякою, що терпіти не може хлопців і
часто з ними б’ється… Ні, ніз ким не билась вже давно. І взагалі в сьомому класі почала переживати за свою
агресивність. Цим вона відрізняється від Солі: побувши злою на весь світ, Віка
зрозуміла, що так не можна, і захотіла змінитись. І їй це вдалося! А Солі –
подобається такою бути… Вона й не мінятиметься, бо не захоче, її все влаштовує.
- Дванадцять. Далі… Уляна Михайлівна викликала ще двох дівчат не зЛізиної компанії. Ліза відволіклась від роздумів і втупилась у книжку,
повторюючи вірші. І щоразу, коли доходила до місця про віночок, перед очима з’являлась картина: вінок, квіти якогорозлітаються від сильного вітру просто з голови дівчини. І чому цей образ такий
нав’язливий? Наче переслідує.От що весільні пісні роблять! З October’ом вкупі…- Стрижак. Ліза знову спостерігала за подругою. Анярозказувала вірші, дивлячись у підлогу – так краще зосереджувалась. Розповідала
бадьоро, але кілька разів затиналась. - Допомагайте, - казала вчителька. Ані підказували, вона раділа, коли згадувала вірш,і так само бадьоро продовжувала. - Вісім, - вкотре зітхнула вчителька. – Бачу, щовчила, але наче відволікаєшся на щось… Аня нічого не відповіла. Засмученою через вісімкуне виглядала – та в неї з літературою весь діапазон оцінок бував. Все залежало
від тем і творів: щось їй ішло легко, а щось не давалось ніяк. Ще одна дівчина, а потім…- Семенюк. Ліза вийшла. Нормально розказала пісню про коровайі почала про вінок. «І з хрещатого барвіночку не ходити…» І раптом Лізі перехопило подих. В цю мить воназрозуміла, що за образ стояв перед очима і чому так нав’язливо переслідував. Зрозуміла все! Не тільки провінок – взагалі про добру частину життя: і свого, і інших! А на зміну вінку прийшов образ інший: весільнасукня, дуже розкішна, вся в білих квітах. Порив холодного вітру обриває ті
квіти, і вони розлітаються – але Лізі вже не страшно і не шкода їх. Тому що
вони засяяли для неї новою надією…- Допомагайте, - безнадійний голос вчителькиповернув її до дійсності. Ліза без підказок повторила рядки: «І з хрещатого
барвіночку не ходити у віночку». Потім розказала ще одну пісню на розплітання
вінка. - Одинадцять. Що це з дівчатами сьогодні? Видноже, що вчили, а майже кожна змовкає напівслові…- Дівчата хочуть заміж! – несподівано пояснивхтось із хлопців. Клас зареготав; під той регіт Ліза повернулась запарту. - Он як? – вчителька теж розвеселилась. – Тоді дамоїм ще трохи помріяти, а послухаємо хлопців. Іди, Пилипчуку, розказуй. Свят Пилипчук, однокласник, що висунув версію провесілля, не збентежився, з готовністю пішов до дошки і непогано розказав. - Малиновський. Сусід по парті теж не злякався. «А все-таки не всі хлопці погані», - подумалаЛіза. Вона сама собі зараз здивувалась. Стільки ненавидіти Андрія за його
підлість, часто згадувати хамовитих хлопців з лікарні – і при цьому за кілька
років лише тепер побачити, що от Тарас ще нікого не скривдив. Та й Пилипчук
дівчат не ображає… Щоправда, часто він веде себе просто по-дурному. Але Тарас –
реально класний хлопець. Ну чому вона цього не помічала? З ним можна спробувати
подружитись – навряд чи він буде проти… Не зустрічатись, звичайно, такого щастя
Ліза собі ще не хотіла, надто ж, що ще нікого й не кохала. А от подружитись –
можна. Як він сам колись казав? «Ми ж однокласники, нам спілкуватись не
заборонено». І коли Тарас повернувся за парту, Ліза привіталайого з дванадцяткою. - Дякую, - ввічливо сказав він.Ну що ж, непогано для початку дружби. А потім Ліза відкрила чернетку і почала малювативесільну сукню. Щоб не забути, якою вона уявилась, і потім за малюнком шити. - Куць. І Ліза знову спостерігала за «своєю». Женя Куць.Мабуть, єдина в їхній компанії дівчина, що не зазнала родинних та інших
особистих неприємностей. Вона найвеселіша і найрозсудливіша серед них; спокійна
і не знервована, як решта. А головне – саме вона найбільше підтримувала Аню,
коли загинули її рідні. Цікаво виходить: на компанію з п’яти восьмикласниць – лише одна дівчина не маєсерйозних проблем. Статистика – хоч в якийсь паблік для шкільних психологів
пиши!  Дорогою додому Ліза захоплено ділилась із Вікоюпланами: - Ти не повіриш! Я нарешті знаю, що пошию на ЮлюСаніну! Це буде весільна сукня. На ній буде багато-багато квітів, але вони не
будуть триматись міцно, з часом усі позлітають. Це такий символ, що свята
швидко минають. І взагалі, все хороше в житті може несподівано закінчитись.
Нормальна ідея? Як гадаєш? - І ти потім їй відправиш? - Звичайно! Чи даремно мені ту ляльку дарували? - Чому б і ні? – задумливо відказала Віка. – ТаКорольова, що в них тоді перемогла – у неї ж теж колекція була із символами.
Правда, я вже не пам’ятаю, з якими. - Із символами пекла, - Ліза все пам’ятала! І подумки додала: «А в мене буде –з реальним життям».
Категорія: Повсякденність | Додав: Darkness | Теги: Лялька, частина шоста, The Hardkiss
Переглядів: 463 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1 Повсякденність
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close