Головна » Фанфіки » Відомі люди » Повсякденність

Лялька. Частина четверта
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 09.07.2018 в 19:31
Фанф прочитано: 245 раз
Категорія: Повсякденність
До фанфіка залишено: 0 відгуків



[ Викачати з сервера (550.0 Kb) ] 09.07.2018, 19:31
* * *Особливих проблем із тим, щоб наздогнати шкільнупрограму не виникло – Ліза чудово всіх наздоганяла. Закінчити навчальний рік
мала непогано. Якось наприкінці квітня мама, повернувшись зроботи, сказала: - Маю для тебе чудову новину! Влітку поїдеш наморе! Ліза витріщила очі: - Як це?! - Фірма надає путівку в літній табір в Одесу. Нутобто під Одесою… - Безкоштовно? Мама спохмурніла: - Та ні. Основну суму оплачує фірма, але трохидовелось доплатити. Сімсот гривень…Та нічого, я позичила в таких людей, які не
дуже вимагатимуть борг, і можна буде віддавати частково. Ліза була приголомшена. Вона ще ніколи не була наморі! Оце так пощастило! А мама розказувала: - Виїзд з Тернополя – третього липня. Повернення –двадцять восьмого. Це разом з дорогою, але все одно майже місяць відпочинку.В школі Ліза, звичайно, усім розтеревенила цю новину.Спочатку подружкам, потім класній, потім іншим однокласникам. - Круто, - сказала Віка. – А мені – «знову в ріднесело», - вона проспівала про село, пародуючи старезну пісню. - Мені б так, - позаздрила Женя. – В моїх батьківна мій відпочинок жодних планів. Дача, картопля – от усе й літо. Ще хтось із однокласників заявив, що теж їде наморе, і не в табір чи санаторій, а до родичів…Та навіть Оксана Миколаївна їхала в табір! Везладітей на відпочинок. Ліза довідалась про це, коли поцікавилась продовженням
літніх занять – вчителька пообіцяла їй серпень. Ліза тим не засмутилась, все ще
радіючи несподіваному щастю.Але згодом радості поменшало. Мама все сильнішетурбувалась, де набрати на ту поїздку грошей: треба ж і з одягу щось прикупити,
і харчів узяти в дорогу, і так з собою дати… Ліза подумала, що можна було б
хоча б на купальнику зекономити, але не вийшло. Той, який вона шила на себе
минулого року, вже виявився замалий. Як не дивно, незважаючи на вже літній настрій,Ліза закінчила рік досить добре. Втім, вона так і підозрювала. Але несучи
додому табель з оцінками, вона перебувала в поганому настрої. Віка їхала вже
завтра, сьогодні вони бачаться востаннє перед довгою розлукою. Червень, що
скоро мав настати, лякав – цілий місяць нудитись у хаті… Ввечері не треба було рано лягати спати, і Лізадопізна досиділа за комп’ютером. Ось тут – вже об одинадцятій вечора – в
спільноті The Hardkiss і з’явився анонс: «Тернопіль, 14 липня…»Вона спершу подумала, що їй це сниться. ВТернополі – концерт???Перечитувала знову і знову. Так – Тернопіль, 14липня, міський палац культури, 19.00. В коментарях під анонсом – прояви радості
тернополян. Серед них Ліза побачила велетенське «УУУУРРРРАААА!!!!» Євгенії
Куць. Серце стислось. Усім радість – а вона їде в табір! Майже на весь липень!
І чотирнадцяте число пропускає…Але посидівши ще, почитавши коменти і трохиподумавши, Ліза зрозуміла: ні в який табір вона не їде. Просто не пропустить
цей концерт ні за яких обставин! Правда, вона ще не знала, як повідомити мамі,
як бути з уже заплаченими грошима, але принаймні налаштувалась воювати до
останнього за це щастя. Тішила себе надією, що мама погодиться, бо концерт все
одно обійдеться дешевше, ніж поїздка в табір – недарма ж вона останнім часом
стільки ниє про борги й нестачу грошей. Ліза дуже розхвилювалась. Але як не знемагала віднетерпіння, твердо вирішила поговорити з мамою завтра. Ранок за вечір мудріший.
А сьогодні – піде вже спати… Тим більше, якщо засидиться ще, то мама може
помітити хвилювання. І вона дійсно вимкнула комп і пішла спати. Але немогла заснути ще добрих півночі. Тож не дивно, що зранку ніякої розмови не
вийшло, бо Ліза проспала, як мама пішла на роботу. «Ну то ввечері», - вирішила вона. Так навіть ікраще – продумає добре, як почати важку 
розмову… Щоб задобрити маму, Ліза навіть вчасно виконалавсю хатню роботу. А щойно мама переступила поріг квартири, сказала: - Мамо, мені треба з тобою поговорити. - Про що? Я така втомлена… Дай хоч перевдягтися. Ліза замовкла, але не відходила від мами. Танарешті зрозуміла, що це щось важливе: - То кажи, що? - Я… - Ліза знітилась і опустила очі. - Що вже накоїла? - Нічого. Просто я хотіла сказати… Можна я в липніне поїду в табір? - От маєш! – розсердилась мама. – І що це запримхи? - В липні в Тернополі буде дуже важливий концерт… - Концерт? І який? – хоча мама, запитуючи, вжездогадалась. – І чому він такий важливий? - Хардкісс. Ну мамо! – Ліза відчула, що ладнавпасти на коліна. – Квиток не такий дорогий! Це буде набагато, дуже набагато
дешевше, ніж їхати в табір!- Дешевий квиток на один вечір. А потім ціле літодумай, чим тебе прогодувати…Ліза спалахнула: - То я тобі що – тільки зайвий рот у хаті?! – іледь не розплакалась.Вона очікувала, що мама зараз нагримає, і булаготова до цього. Але мама несподівано пом’якшала і тільки зітхнула: - Добре, Лізо, давай відверто. Мені важко самій утримувати тебе. Розумієш?Працювати ти ще не можеш, але тобі ж треба і їсти, і одягатись… Моїх грошей не
вистачає навіть на нормальну їжу. Чому, ти думаєш, я постійно скаржусь на твого
батька? Він же не допомагає зовсім! Ти помічала, що він лише приносить тобі
дарунки, але ніколи не дає грошей? Не тільки тобі, але й мені теж? Він завжди
дарував тобі, що йому спаде на думку… Ота лялька – мабуть, перше, що було по-справжньому
враховано із твоїх бажань. Але він ніколи не спитав мене про твої потреби. Не
спитав, чи добре ти харчуєшся, чи не хворієш… Коли ти лежала в лікарні, я
дзвонила йому, просила грошей хоча б на ліки! Почула лише: «Добре, я подумаю».
І все! Мабуть, думає ще й досі! - Він приходив до мене в лікарню...- Як? – здивувалась мама. – Коли це? - Ну… Якось прийшов один раз…- Чому ж ти мені не сказала? - Я боялась, ти сваритимешся. - І що ж? – мама, схоже, не на жарт розгубилась. –Він приніс ліки? - Та ні… Цукерки й пиріжки. - Ну от розумієш тепер, про що я кажу? Ліза промовчала. - А тепер дивись. Раптом, як сніг на голову, падаєця путівка. Трохи дорогувато, але мені майже цілий місяць інші люди допомагають
утримати тебе. Не можу я купити квитки кудись в будинок відпочинку на море на
нас двох – зате є можливість на те ж саме море поїхати з групою інших дітей. І
яке там харчування! Не наші помідори з банки, навіть влітку, а як мінімум,
свіжі овочі. Я вже не кажу про м’ясні котлети, яких ми тут не бачили вже скільки років!.. А ще – чудоваприрода, нові знайомства, друзі, купа найрізноманітніших вражень! Ну хіба ти
сама не хотіла б?Лізі було шкода маму. Але все, що вона описувала,здавалось таким тьмяним у порівнянні з Хардами! - Мамо, - тихо сказала Ліза. – Я хочу піти наконцерт. - Лізо, але за путівку вже заплачено! Гадаєш, занеї повернуть гроші? А якщо ні? - Якщо ні… Може, хтось погодиться купити її втебе? - Ну й розумні діти пішли, - втомлено буркнуламама. Але сама замислилась. Вона бачила, що як не крути,для доньки той концерт важливіший за місяць чудового відпочинку на морі… І якщо
квиток справді дешевший за путівку… А може, справді для неї так буде краще?.. - Гаразд, Лізо, - сказала вона нарешті. – Ядізнаюсь, чи не можна повернути путівку. Я порозпитую інших співробітниць, чи
не купить хтось її в мене… Може, хтось хотів поїхати, а не вийшло, бо я її
забрала… Але! Якщо нічого не вийде, то вказаного числа ти сідаєш на поїзд і
їдеш! Я не дозволю, щоб такі гроші були просто викинуті на вітер! - Добре, мамо! – погодилась Ліза; вона розуміла,що до кращого результату ця розмова вже не приведе. Лишалось тепер сподіватись, що на поїздку в табірсправді знайдуться бажаючі.Кілька днів Лізу трусило, як у лихоманці. Мама,немов щоб покарати, задавала все більше роботи. Ліза слухняно все робила, щоб
відволікатись від тривожних думок. А ввечері тільки мама прийде, спитає: «Ну
як?..»  Мама, вже знаючи, про що мова,
відповість: «Ніяк». І Ліза відразу за комп, щоб приховати засмученість. І лише одного вечора мама прийшла у незвичайнопіднесеному настрої. Ліза насторожилась. Може, продала путівку?.. Але причини
могли бути й інші. А звичне «ну як?» чомусь мов застрягло у горлі. Мама
заговорила сама: - Мабуть, щастя на твоїй стороні! В мене купили тупутівку, навіть гроші дали усі відразу!..- Як класно! – Ліза застрибала від радості. –Дякую, мамо! – і кинулась її обіймати.- Та тихіше! Ну й реакція! Ти в мене таки справжняфанатка групи! На вихідних, так і бути, поїдемо за твоїм квитком.Ліза була щаслива; але не розуміла, чому такащаслива мама. Вирішила, що мама радіє за неї. А насправді – просто тому, що
задача, яка здавалась невирішуваною, легко розв’язалась. І вона охоче розповідала доньці, що в нихна роботі була жінка, яка теж хотіла путівку. Їй не дали, бо її дитина вже
їздила від фірми, а от дівчинка Ліза – ще ні. Тепер же мама просто сказала
співробітниці, що виникли непередбачувані фінансові труднощі, і вона відправити
доньку в подорож не може. - Вона так зраділа! Навіть дзвонила чоловікові, щобвідразу й гроші привіз!..Ліза слухала, а сама думками була вже на концерті.Цікаво, якою буде Юля Саніна в Тернополі?.. В касі палацу культури в мами з дочкою зновувиникла суперечка. Ліза хотіла якнайближче до сцени, а мама – якомога дешевше,
а це були прямо протилежні бажання. Зрештою купили квиток у шістнадцятий ряд за
250 гривень. Взяли місце скраю, щоб можна було спуститись вниз до сцени; тільки
після такого розрахунку Ліза перестала сперечатись.Залишалось найважче: перечекати півчервня і першуполовину липня. Мама щодня навантажувала Лізу хатньою роботою. Спершу було
важко; деяких робіт Ліза ще й не вміла виконувати і постійно дзвонила мамі
радитись. Але потім увійшла в смак, і їй вже навіть подобалось. Справи не
тільки відволікали від настирливих мрій про концерт, але й чудово гаяли час.
Поки все зробиш – от і день пройшов. Мама з роботи прийшла – вже вечір. Ліза за
комп’ютер. На минулихканікулах вона нудилась, сидячи цілий день в інтернеті, де вдень рідко хтось
щось писав. А тепер – поки працювала, новин збиралось досить. Все передивишся,
де треба, повідписуєшся – от і вечір пройшов. Такий зручний розклад – тільки
встигай перед сном лічити дні на настінному календарі.За тиждень до концерту Ліза подумала, що іти самійбуде сумно. Віка в селі, та вона й не прихильниця Хардів. Ліза написала
повідомлення Ані Стрижак, питала, чи йде вона на концерт. Прийшла відповідь:
«Ні. Мама каже, що для нас це занадто дорого». Така відповідь видалась Лізі
якоюсь холодною. «Вона їх більше не слухає, - раптом зрозуміла. –Відколи загинули її тато і брат, їй не до музики». Стало гірко, ніби Ліза втратила раптом частинкучогось, що досі було таким дорогим! Вона ледь не заплакала… але опанувавши
себе, втупилась знову в монітор. Лишались Женя і Соля. Більше хотілось написатиЖені, але вона була в оффлайні, а Соля – онлайн. Ліза написала їй: «Ідеш на концерт?» «Звичайно!» «Я теж іду. Може, разом підемо?»«Ну, я з Андрієм іду… Я його спитаю, чи можна тобіприєднатись». Але ідея іти в компанії з Солиним хлопцем Лізі несподобалась. Вона ображено написала:«Тоді не треба, я так тільки буду третьою зайвою».Але через інтернет Соля, певно, не вловила образиі відповіла цілком мирно: «Ну, власне так. Але ми все одно побачимось. Доречі, а ти хіба не їдеш на море?» «Ні. Все змінилось». Отже, всі надії на Женю. Вона з’явилась в мережі лише через дві години.Ліза вже хотіла спати, але звернулась до неї із тим самим запитанням, чи йде
Женя на концерт. «Аякже! Уже з квитком!» «То може, разом підемо?» «Ти ж їдеш в табір?» - шокований смайлик. «Та ні… Дещо змінилось, і тепер я маю змогу пітина концерт», - Ліза не стала розповідати, що сама ж усе й змінила. «Круто! Чого ж ти мовчала? Купили б квитки поруч».Ліза аж ляснула долонею по столу. Справді, чому неопитала подружок перед тим, як їхати за квитком? Хай там з цінами їй не все
було по кишені, але вибір місць був. А з подальшої розмови виходило ще цікавіше. У нихіз Женею навіть в один ряд квитки, але – з різних боків. Женя теж вирішила, що
не сидітиме весь концерт на одному місці, взяла скраю, але в кінці ряду, а в
Лізи – на початку. «Я дурепа», - підсумувала Ліза. Женя відповілавеселими смайлами. Але вони домовились, що принаймні в зал увійдутьточно разом.  Нарешті настав цей великий день. Спека видаласьнеймовірна. Ліза поки дійшла до зупинки, щоб їхати в палац культури, вже
страшенно захотіла пити. Але мама не дала їй з собою грошей, води не купити –
доведеться терпіти. В приміщенні було прохолодніше, ніж на вулиці чи вавтобусі, але стільки людей, такий галас!.. Треба було зідзвонитись із Женею, і
Ліза почала шукати місце, де тихіше. Нарешті примостилась в коридорі біля вікна
і набрала номер.- Я вже їду, - повідомила Женя. – А ти? - А я вже тут! - Як?! Уже там, в палаці?- Так. - Тоді займай чергу! - Та тут ще ніякої черги немає! Але людей багато.Добре, як почнуть пускати в зал, то займу. - Я приїду, наберу тебе. Ліза лишилась стояти біля вікна. Спершувидивлялась, чи не побачить Солю або її приятеля. Або обох разом. Та де там!..
Хіба в такому натовпі відшукаєш знайоме обличчя? А потім відволіклась на дівчинку… До вікнапідходила маленька, ще дошкільного віку, дівчинка. А в руках у неї велетенська
як на її зріст лялька Роми Скоробагатька. Ліза на мить відчула заздрість і
непереборне бажання вихопити зараз ляльку з рук і тікати, і таким чином
заволодіти ще одним іграшковим Хардом. На щастя, це відчуття і пройшло миттєво.
Вона ж законослухняна дівчина, та й прийшла на концерт, а не для того, щоб
красти.А наступної миті Ліза побачила, що дівчинка несама, а з татком і кількома подружками. Власниця ляльки розповідала, що пошила
на Рому шорти й футболку; майже сама пошила, мама тільки трохи допомагала. І
вона принесла ляльку на концерт, щоб показати самому Ромі, але от біда:
відірвався ремінець від гітари, і тепер інструмент волочився біля ніг
музиканта. Та то нічого – тато зараз щось придумає і все полагодить. - А як ти покажеш Ромі? – спитала якась ізподружок. І дівчинка, поки тато зосереджено чаклував надгітарою, нафантазувала, що раз у них квитки в перший ряд, то вона може просто
поставити ляльку на сцену, туди, де Рома грає…Ліза ледве стримала сміх. Навряд чи музикантзверне увагу на якусь там ляльку, та ще й під час концерту, коли йому треба
грати, а не очима лупати. А якщо й зверне увагу, то навпаки, може подумати, що
то подарунок. Забере ляльку назовсім. Ну й дурна малеча!..- Готово! – сказав тато дівчинки, вертаючи їйляльку. – Тримай. Тільки ні в якому разі за гітару не смикай.Вони пішли, а Ліза ще стояла і думала. Цікавовиходить. Ляльки хоч і дорогі, але є в багатьох. Та й в магазинах є, навіть у
звичайнісіньких супермаркетах. Отже, люди беруть, інакше б не торгували ними…
Та от хоч би ця дівчинка. Зовсім ще маленька, а ляльку має, ще й квитки в
перший ряд, тобто найдорожчі.«Мабуть, не такі вже в нас люди бідні, якскаржаться!» - подумала злісно.Так не хотілось псувати собі настрій! Де вже таЖеня? Довелось ще трохи почекати, перш ніж загравнарешті телефон.- Я вже тут, - сказала Женя. – А ти де? - Зліва від входу біля вікна. За хвилину вони зустрілись. Ліза неймовірнозраділа, побачивши в Жені почату пляшечку мінералки.- Дай ковтнути, - попросила вона. Женя засміялась: - Перша фраза на концерті: «Дай води». Але дала, не скупилась. - Ну й людей! – казала вона, поки Ліза пила воду.– Буде повний зал.- Хіба в них буває інакше? Потім вони ще трохи чекали, коли почнуть пускати взал, і ще довго – коли ж надійде їхня черга. Втім, удвох було весело. А в залі
розлучились. Зітхнувши, Ліза пішла шукати своє місце. І поки музиканти
збирались вийти на сцену, Женя набрала її, і вони ще балакали по телефону. Женя
ж першою помітила рух на сцені: - Ідуть! – і вимкнула зв’язок.Ліза перш за все звернула увагу на Юлю. Вокалісткацього разу була з довгим чорним волоссям, одягнена в легкий літній одяг – якась
довга футболка і шорти темного кольору… чи щось таке, видно було не дуже добре.
А за хвилину заграла музика, і Лізі стало не до зовнішності кумира. Ліза вставала танцювати. Швидко втомлювалась,сідала знову. Коли сиділа, розглядала музикантів, хоча вони, на відміну від
Юлі, виглядали точнісінько як на усіх фотках. Кілька разів Ліза намагалась
сфоткати Юлю телефоном – виходило погано. Зрештою облишила марні спроби, бо
телефон образ Юлі тільки псував. «І все-таки, яка вона класна», - думала Ліза щоразу,як вокалістка зверталась до глядачів, висловлюючи своє захоплення публікою або
оголошуючи пісні. Про кожну пісню щось розповідала; чи що вона означає, чи як
створювалась… Ліза розуміла, що все так само відбувається в усіхмістах і на всіх концертах. Але ж те, що вона бачить – це не десь і колись, а
тут і зараз! У її рідному місті, і вона тут, присутня на цьому святі! Наче
частинка цього величного дійства! Як же це класно! Півтори години промайнули, як п’ять хвилин. Музиканти вийшли робити селфі,і коли увімкнули яскраве світло, Ліза побачила, що волосся Юлі не чорне, а
темно-синє. Більше нічого розгледіти не вдалося, бо всі встали ще й підняли
руки – Лізин зріст поки що не дозволяв їй бачити щось далі голів з попереднього
ряду. Коли Юля попрощалась із тернопільськими глядачами, Ліза ще не вірила, що
все закінчилось. Лише коли побачила, що всі рухаються до виходу, спохопилась і
теж пішла за всіма. Концерт приголомшив її настільки, що вона забулапро все на світі. Навіть про Женю. Перед очима стояв образ чарівної, усміхненої
Юлі Саніної, а в голові ще звучали пісні. Organ, Make up, Stones, Hurricane – наскакували одна на одну, одна іншу збивали, наче змагались за правоякнайдовше звучати в пам’яті.Що відбувалось навкруги, Ліза ледь усвідомлювала. - Лізо! Лізко! Чуєш? Оглухла. Від барабанів? Глузливий дівочий голос. Дуже, дуже знайомий. Лізаозирнулась на нього і побачила не Женю, про яку щойно згадала, а Солю з
кавалером. Однокласниця сяяла від щастя, а в руках тримала згорток глянцевого
паперу.- Дивись! – радо вигукнула вона. – Я маю автографЮлі Саніної! Вона розгорнула той папір, і виявилось, що цеплакат з Юлею з якогось журналу. І він дійсно був підписаний знайомим з
інтернету автографом! - Де ти його взяла? – здивувалась Ліза. - Вміти треба! – хвалькувато заявила Соля. –Читала колись в групі, як автографи в музикантів бере Єгор і потім роздає? Ну
то ми з Андрієм прийшли задовго до початку і чемно викликали його сюди в
коридор. Я дала плакат і попросила автограф. Він і взяв мені автограф… Класно,
правда?! - Звісно! Ну й пощастило тобі! Вітаю!.. Андрій нічого не говорив, але мав вираз обличчя «абез мене цього не було б». Тут у Лізи заграв телефон – Женя. - Ти де? – голос подруги був стурбованим. – Ти щене поїхала додому? - Ні, я ще в коридорі. - То почекай мене там, біля вікна, де мизустрілись. Хоч на зупинку підемо разом. Вже пізно… - Гаразд. Поки Ліза розмовляла з Женею, Соля з Андріємпішли. Ліза самотньо стояла біля того ж вікна,спостерігаючи, як розходяться люди. Які різні відчуття: до концерту і після
нього!.. Он і Женя… з порожньою пляшкою з-під води. Ага,тепер ясно, де це вона затрималась!.. Женя підлетіла до Лізи, мов на крилах, і зненацькаобійняла. Та від несподіванки і рота відкрила. - Я така щаслива! – вигукнула Женя. – Я побувалана їхньому концерті! – І вже тихіше проспівала: - Хай встає соне-ечко! Ой
місяць щезає!.. - Ходімо вже, - сміялась з неї Ліза, - бо якзаночуємо тут, то точно побачимо, як встає сонечко! – останнє слово вона
вимовила з наголосом на «е», як у пісні. Надворі вже сутеніло. Приємний вечір, спекапослабшала, дме прохолодний вітерець. Такі красиві кущі й квіти перед палацом.
І щойно закінчився такий чудовий концерт!.. Чого ще потрібно Лізі для щастя?..
Категорія: Повсякденність | Додав: Darkness | Теги: частина четверта, The Hardkiss, Лялька
Переглядів: 245 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 Повсякденність
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close