Головна » Фанфіки » Оріджинали » Романтика

ЕПОХА ВІЙН. Пролог
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.05.2019 в 00:08
Фанф прочитано: 433 рази
Категорія: Романтика
До фанфіка залишено: 0 відгуків

Схожі фанфіки:

25.05.2019, 00:08
Ауріель сидів у в'язниці уже тиждень. Можливо трохи більше чи навпаки - менше. Не те, щоб він не вмів рахувати, просто після кількох днів тут бажання просто відпадало. Холод, сирість і пацюки - ці три речі робили перебування у цюпі Енал-Бууту для Ауріеля нестерпним. Факелів тут не бракувало: два в середині одиночної камери і один на стіні навпроти вхідних дверей. Завдяки маленькому віконцю Ауріель легко міг розібрати чи ніч зараз, чи день. Тому все його перебування тут було зведене до споглядання в віконце вдень і на милування полум'ям факела вночі, якщо він тоді, звісно, не спав.
"Завдяки клятій війні я піднявся, через неї я й помру" - казав собі Ауріель. "Але питання як саме? Мене повісять чи відрубають голову?". Хоча спершу слід дожити до страти. А це була не легка справа: він уже кашляв, мав закладений ніс, а голова просто тріщала кожного ранку, їжу, якщо це так можна назвати, приносили двічі на день - це був зазвичай хліб із якимось м'ясом або вареними куриними яйцями, пити приносили двічі на добу, хоча іноді тюремщик Гарон давав йому попити із свого бурдюка трохи вина, навіть знаючи за що Ауріеля кинули до в'язниці.
Іноді вони з Гароном розмовляли про різні речі. Так Ауріель дізнався, що тому уже шістдесят років. "Багато для людини, але для ельфа сильної крові - це середній вік" - казав він Ауріелю.
Цього ж дня Гарон вирішив почати розмову із Ауріелем з компліменту його бороді:
- Ще трішки і буде красивішою, ніж моя.
Ауріель у відповідь засміявся. Він пригадав коли у нього вперше почала рости борода.
"Вісім років тому - саме вчасно для ельфа Сильної крові, тобто в двадцять п'ять років.
Одноокий Гарон був доволі веселою людиною, хоч на перший погляд так не здавалося: він був відданий, серйозним та стриманим. Гарон навіть розповідаючи Ауріелеві як позбувся лівого ока, не втрачав свого почуття гумору.
- На, випий, друже, вина. Може ти вже зрозумієш якого сорту воно, - Гарон протянув бурдюк Ауріелеві.
Він ковтнув раз, потім вдруге і зрозумів:
- Світленьке із Лонсу. Звісно, не найкраще, що я куштував, але на безриб'ї і рак риба, - він протягнув бурдюк через щілину дверей камери назад до Гарона. - Дякую.
Лонс… Скільки спогадів мав Ауріель родом із цього прекрасного міста…
Тут почувся звук кроків - хтось спускається по сходам.
Гарон почухав кирпатий ніс.
- Цікаво, хто це йде сюди?
- Імператор, звісно, хто ж би ще? Прийшла моя смертна година.
Та увійшов до приміщення зовсім не імператор Муріель. Це був ельф із прекрасно відполірованими панцирем та наплічниками найвищого ґатунку. Очі його були мов зелене листя дуба, він мав коротке світляве волосся, яке полюбляв зачісувати направо, а обличчя його прикрашала легка щетина, яка вказувала, що відвідувач не є ельфом Сильної крові, як Ауріель, наприклад, а також кількотро шрамів, найбільший з яких був біля правого ока.
"Еллас" - зрозумів він. З ним він товаришував давно, хоч Ауріель був старшим на тринадцять років. Все розпочалось із того, що його на службу взяв батько Елласа - Вілтор Алас. Після того як хлопець врятував його у битві, лорд Алас зробив Ауріеля вчитилем Елласа по бою на мечах, так як визнав, що кращого фехтувальника,ніж Ауріель, він в житті не бачив.
"Що ж, дофехтувався" - зробив висновок Ауріель.
Еллас виглядав по-справжньому шляхетно вбраний, і, як завжди, був ясний на вроду та мав запальний характер.
Хоч Ауріелю було якось ніяково від того, що друг побачить його в такому стані, та все ж він був радий бачити Елласа.
Він підвівся коли побачив друга у віконці дверей камери.
- Не думав, що ти прибудеш до моєї страти, - мовив підіймаючись Ауріель.
Еллас прикусив губу.
- Не кажи так, Ауріель, - його голос затремтів. - Можливо... Все обійдеться.
В'язень посміхнувся.
- Ти завжди був наївним дурником, Елласе.
З його зелених очей покотилась сльоза.
- Ауріель, я мав... Якщо я все розкажу, можливо...
- Тихо, Елласе, - він приставив палець до своїх губ. - Що зроблено, те зроблено.
- Ти мій друг і я тебе не кину.
Гарон показово покашляв.
- Там ще хтось іде, це вже точно імператор Муріель.
Ауріель просунув руку в щілину, через яку йому подають їсти.
- Бережи себе і свого батька, друже.
Еллас вхопив його руку обома своїми.
- В світі не буде кращого друга, ніж ти, і кращого холлатона, ніж ти.
В коридор між тюремними камерами Енал-Бууту увійшло п'ятеро людей. "Це кінець" - подумав Ауріель.
Імператор був одягнений у дорогу верхню туніку, напевно із парчі, поверх цього він мав позолочену кольчугу із сталевим нагрудником у вигляді корони Сауте'ему, а з лівого плеча звисав напівкруглий плащ, на якому Ауріель помітив герб роду імператора. Ельфів із імператорського роду звали Уатрами, і на їхньому гербі було зображено замок Нунсіл, столицю держави ельфів, над яким височіли два чудернацькі створіння - василіск і мантикора, а над їх головами - корона Сауте'ему. Корона, яка вінчала голову Імператора Муріеля вже сімнадцять років. "За ці роки він, напевно, не раз судив підлеглих за дезертирство і зраду. Що ж, я готовий".
Еллас вклонився імператору:
- Ваша величносте, я, напевно, піду.
- Залишся, Елласе, - відмовив йому Муріель. - Стань біля Анзаіеля позаду мене і послухай, що скаже твій друг.
Анзаіель глянув на Елласа своїми фіолетовими очами і махнув своєю каштановою гривою. Одягнений він був в позолочені сталеві обладунки із наплічниками у вигляді голів лиса. На грудях був зображений фамільний герб дому Сартіс- білий лис на зеленому полі. "Лис більше асоціюється із його батьком" - говорив якось лорд Вілтор Алас. Навідміну від зовнішності, Анзаіель справді не був схожий на свого батька за характером. Та все ж він, м'ягко кажучи не любив Ауріеля і на це були свої особисті причини.
Гарон відчинив двері від його камери і туди увійшов імператор із Анзаіелем.
Муріель мовчки глядів на Ауріеля, той в свою чергу - на імператора. Холлатон помітив, що через не найкращі умови у Його величності на лиці з'явилась солідна щетина, а на голові уже було надто багато волосся.
Імператор кліпнув своїми зеленими очима і почав:
- Ауріель, син Каріеля, холлатон Сауте'емської Імперії на службі в лорда Вілтора із роду Аласів, ти обвинувачуєшся в убивстві трьох воїнів на службі у лорда Корана Олдора і двох - лорда Гермена Сальваара. Ти можеш підтвердити або спростувати ці обвинувачення?
- Так, я... - запнувся Ауріель, - я вбив їх, захищаючи схарську дівчину від зґвалтування. Я просив їх залишити її в спокої, просив зупинитися, а вони... Вони оголили мечі, - холлатон видихнув. - Що було далі Ви знаєте.
Анзаіель усміхнувся:
- Скажи чесно, ти потім хоч трахнув цю схарську сучку?
Ауріель зиркгув на Елласа: той, не витримавши, ледь не кинувся на Сартіса.
"Слава Енпаулісу, що не кинувся". Анзаіель був чи не найкращим фехтувальником в усьому Наарі і будь-який меч навпроти його "Блиску" виглядав як зубочистка. І справді, позолочений меч-півторак із ебоніту виглядав неймовірно, а довершувало його руків'я у вигляді лиса.
- Як ти смієш, Анзаіелю, так говорити із холлатоном Сауте'ему, ще й в присутності Його Величності імператора Муріеля!
- Помовч, Алас, - фиркнув Муріель.
- Якого тоді дідька ви попросили мене залишитись тут?
Почувши ці слова, Анзаіель, скрививши мармизу, почав намацувати свого не менш красивого, ніж "Блиск", кинджала.
- Не тобі говорити про повагу коли ти так розмовляєш із імператором! - дорікнув Сартіс. - Негайно попроси вибачення, а інакше будеш наступним!
"Ще й цього бракувало". Та, на щастя, у Елласа стало клепки попросити прощення за свої слова.
- Тільки з поваги до моєї дружини і водночас твоєї сестри я тебе не вб'ю, але наступного разу я відріжу тобі язик і віддам твоєму батькові, Елласе, - застеріг Муріель. - Можеш бути вільним.
Не встиг Еллас покинути темницю, як імператор знову звернувся до Ауріеля:
- У твоєму віці я вже правив Сауте'емом після смерті мого батька, імператора Реніса. Мені уже було не до таких дурниць: я мав дружину і двох дітей, - говорив імператор, щоправда забув, що у нього, крім імператриці Еліф і їхніх дітей, принца Маквіеля і принцеси Ассари, було не менше трьох десятків наложниць і купа незаконнонароджених дітей. Батько говорив Ауріелю, що було навіть створено спеціальну гвардію, зібрану з байстрюків імператора. Їх звали Синами Імператора, хоча входили туди не тільки сини, а й дочки Муріеля. Підрозділи цього загону зараз охороняють законних дітей імператора: і у Маквіеля, і у Розаіль, і у Гвендолена, і у Ассари є, як найменше, п'ять воїнів цієї гвардії для захисту власного життя.
Навіть після цих довгих спогадів Ауріеля імператор продовжував говорити:
- Ким ти був до того, як лорд Вілтор Алас взяв тебе у зброєносці після битви за Айзенол? Ніким, - сам відповів Муріель. - А я ж після того, як ти врятував лорда Аласа в в одній із пізніших битв, висвятив тебе в лицарі, пам'ятаєш?
- Я пам'ятаю битву за Ні'Ар. Лорда Вілтора скинув кінь. Щастя те, що він зумів вижити. Ми тоді програли.
- Що ж, Ауріелю, - підсумував імператор, - а сьогодні програв ти. Гароне, веди цього зрадника на центральну площу, а ти, Анзаіель, доручи бити в дзвони і скликати людей на страту.
"Ось і все. Тепер справді кінець".
Очі Ауріеля палали ненавистю, та його лице не показувало ніяких радісних емоцій щодо вердикту Муріеля.
"Десь в глибині душі я його поважаю, а чи поважає він мене після цього всього?"
Гарон одягнув на Ауріеля малі залызні кайдани і тихо мовив йому на вухо:
- Мені шкода.
Тюремник вивів Ауріеля із підземелля і одразу за ними вийшли імператор та Анзаіель. Перший мовив до другого:
- Анзаіелю, я хочу, щоб ти виконав цей вирок...
Його подих ставав все тяжчим і тяжчим. "Я віддаю своє життя задля дорогої мені людини. Яка смерть може бути кращою, ніж ця?"
Анзаіель впав на коліно, вітер роздмухував його каштанове волосся, зібране в так званий "кінський хвіст".
- Це буде честю для мене.
Ауріель просто закрив очі. Він віддавав перевагу своїм спогадам замість ненависних поглядів солдатів Сауте'емської армії.
"Це кінець". Кінець його недовгого, але щасливого життя. Він досяг того, чого й не планував досягнути. Він, будучи простим сином коваля, став лицарем Сауте'ему, холлатоном на службі Вілтора Аласа. На Ауріеля нахлинули спогади. Він згадав той день, той солодкий день, коли він переміг на турнірі в Лонсі, на якому в фінальній битві вибив із сідла Анзаіеля. Напевно, саме після цього він так його зненавидів. "Ну звісно, адже якийсь гівнюк без роду переміг наслідника Айзенолу, як він ще міг відреагувати?". Балачки у народі та висміювання зачепили тоді сімнадцятирічного Анзаіеля, адже вже тоді його звали кращим бійцем та наїзником не тільки в Імперії, а й на всьому Наарі. Його переміг новоспечений лицар, навіть не поллатон, а лише холлатон і байдуже було на те, що Ауріель був старшим на десять років від Сартіса. Вже пізніше лорд Вілтор Алас розказував йому, що напередодні турніру Анзаіель пообіцяв Лареллі Тауріс перемогти на турнірі і присвятити цю перемогу їй. "Я бачив її лиш раз, я справді був вражений її красою. Не дивно, що сімнадцятирічний хлопчина закохався в неї". Анзаіель не завоював Лареллу, а цей єдиний випадок, коли Ауріель бачив Лареллу був на її заручинах із Елласом, який на дев'ять років молодший за неї. Дату весілля ще не обрали, але воно мало відбутися після закінчення цієї війни.
"Шкода, що не погуляю на Елласовому весіллі" - посміхнувся Ауріель, дивлячись на натовп, який зібрався поглядіти на страту.
І справді, народу було чимало. Ауріель помітив кількох лордів та деяких своїх знайомих. Був там і лорд Енфер Дорас, і лорд Агбер Олдор із своїм братом Таргоніусом, а також лорд Етелін Сальвар та капітан найманців із острову Сварт, якого кликали Яструбом.
Видивляючись знайомих у натовпі, Ауріель не помітив як його привели до місця страти. Гарон трішки заметушився, а потім поставив кубан, на якому кололи дрова, перед холлатоном. Ауріель знову подивився на натовп. В кількох метрах від нього він помітив, що Еллас намагається прорватися до друга, але, на жаль, цього він зробити не зміг - охорона скрутила йому руки і відвела подальше.
Гамір в натовпі пронизав хриплий голос імператора:
- Зараз, посеред війни, ми повинні стратити цю людину. Це не сварт, а ельф, який воював на нашому боці, - зауважив Муріель. - І це не простий вояка, а холлатон Сауте'емської Імперії! Його ім'я Ауріель і він зрадив свою країну заради якоїсь схарської дівки і її принад! Сьогодны на ного чекаэ кара!
Імператор презирливо сплюнув і підійшов до Анзаіеля та мовив до нього:
- Закінчуй цю справу.
Народ заволав на честь згоди. Друг Анзаіеля на ім'я Агель Дорвен схилив Ауріеля на кубан, а Гарон зібрав його волосся, щоб воно не перешкоджало мечу виконавця вироку.
Тільки Анзаіель витягнув з піхов свого меча, як на "Блиску" замиготали промінчики сонця. Сартіс схилив підборіддя на ручку меча:
- Ауріелю, в тебе будуть останні слова?
- Ні, - відповів він. - Роби свою справу…
Категорія: Романтика | Додав: AJIJIADEH
Переглядів: 433 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 Попаданці, Міфічні істоти, Історичні епохи, Повсякденність, Статті, Драма, Дружба, Джен, Слеш, Фемслеш, Фантастика, Фентезі, Омегаверс, Злісний автор, Стеб, Гумор, Пропущена сцена, Флафф, Навчальні заклади, Жахи, Експеримент, Пародія, Перший раз, Психологія, Філософія, Поезія/Лірика, Соулмейти, Кохання/Ненависть, ER (Established Relationship), Hurt/comfort, POV, PWP, Songfic, Curtain story, Екшн (Action), AU, Поезія/лірика, Ангст, Містика, Романтика
Всього коментарів: 0
avatar

Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close