Головна » Фанфіки » Оріджинали » Містика

Світ Тіней оріджинал
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 12.05.2017 в 17:21
Фанф прочитано: 896 раз
Категорія: Містика
До фанфіка залишено: 0 відгуків

Схожі фанфіки:


12.05.2017, 17:21
-Каро, ти мене взагалі слухаєш?
-Ага,-говорю я на автоматі, бо після історії п’ятдесятої я вже не слухала.- Звичайно.
- Це добре, бо я якраз дійшла до цікавого моменту. Слухай, а я їй кажу ти б придивилась до нього, може він тобі не підходить. А вона відповідає…
Я сиділи і майже нічого не чула. Зараз було відверто нудно. Того, як завжди в такі моменти, думала про своє. Мені здавалося, що з роками з Аллою стає нудніше і нудніше спілкуватися. Хоча познайомились ми ще в інституті. Тоді вона здавалася веселою і цікавою. І навіть історії як вона розтрощила в черговий раз телефон були смішні. Зараз розмови стали сірі, буденні.
-І, до речі, подзвониш мені завтра після роботи. Зустрінемось. Познайомишся з моїми друзями. Декого ти ще не знаєш.- і невпевнено усміхнулася, бо знала, що я не люблю такі вилазки.
Просто через те, що знайомі Алі так само були нудні. Це жінки, які були старші за неї. Половина з них були вже розведені і найбільше для них свято- це п’ятниця, коли сидиш з вином і перечислюєш проблеми і нові плітки. Я намагалася відгородитися від них, бо не хотіла стати схожою. Група може сильно впливати на одну людину, хоч якою сильною вона б не була. Саме це сталося з Аллою. Я боялась повторити її долю.
-Окей. Та я можу бути пізно. Закінчую проект по дизайну. Я вже ж тобі жалілася на те, що він затягнувся.
-Ладно. Так і бути. Сама зайду за тобою. Може ще ж ти вирішиш відмазатись від зустрічі. Я тебе знаю. Не ображайся.
Я не ображалася. Тільки тяжко видихнула. Постаралась посміхнутись.
-Заходь. Я тебе не соромлюся.
На цьому і розійшлися. Аля побігла на манікюр. А мені не потрібно було нікуди спішити. Вихідний. Я бачила, що там знову похолодало і буде падати дощ. Я не хотіла сидіти в кафе , тому вирушила в сусідній книжковий. Ніколи не думала, що колись я так захоплюся книжкам. В дитинстві ніхто ніколи не міг загнати мене за книжку. А от за останні 10 років я вже перечитала стільки книжок, що могла легко стати літературним критиком. І в половині книгарень я вже була «своя» людина. І от зараз я зайшла в книгарню, продавщиця мене привітала і одразу розповіла про новинки, повела їх показувати. І як слухняна дитина, якій пообіцяли, що покатають на поні, пішла за нею. Я швиденько вибрала, благо досвід дозволяв і вийшла якраз в грозу. Моя удача мала дивний характер. Мені завжди щастило в дрібницях, але в важливій справі - ніколи.

Кожен має свої дивні приколи. А я навіть не один.
Наприклад, не люблю їздити на громадському транспорті. І хотіла йти пішки додому. Але не тут то було.

Тільки встигла я зайти в кафе, щоб нагрітися, коли до мене подзвонили з роботи і сказали, що я терміново необхідна. Я була дуже сердита. В мене ж немає парасолі навіть, щоб дійти до зупинки! Так сердилася на невдале співпадіння, що навіть не помітила, як погода виправилась. Я на радостях почала предзвонювати і казати, що прийду. Краєм ока, поки говорила, я бачила як до мене наближався незнайомець. Я зупинила одним порухом і вказала на телефон.
Пізніше, коли я вже йшла на роботу я часто бачила його обличчя. Він мене не переслідував, просто його лице вириналао серед натовпу то тут, то там. Не сказала б ніколи, що обличчя яке бачиш раз у житті легко запамятати.
Хоча може я його десь вже бачила?..
Категорія: Містика | Додав: Cara_Zy | Теги: оріджинал
Переглядів: 896 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.5/4 Повсякденність, Джен, POV, Містика
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close