Головна » Фанфіки » Оріджинали » Містика

Не ходи над водою Оріджинали
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 24.03.2017 в 17:20
Фанф прочитано: 395 раз
Категорія: Містика
До фанфіка залишено: 1 відгук

Схожі фанфіки:


24.03.2017, 17:20
Сонце яскраво світило на небі ласкаво зігріваючи своїм промінням все живе. Квіти, трави, дерева всі вони хотіли отримати для себе побільше його тепла, тянулись вгору простягаючи до нього свої руки-віти. Ніжний, ласкавий вітерець кружляв у своєму танку дерева, подеколи зриваючи з них листя і несучи його по всьому лугу. Птахи мелодійно й голосно співали вихваляючись один перед одним своїм умінням.

Молодий хлопець стояв на березі широкої річки і з посмішкою на губах дивився в воду. Повільна течія несла за собою листя, дрібні гілочки дерев бажаючи очистити себе від непотрібного бруду. Крім того в ній було безліч істот яким, скоріше за все також заважав увесь цей непотріб. Раптом, у воді щось блиснуло, хлопець нахилився вперед, бажаючи краще роздивитись, але не втримався на ногах і полетів вниз. Він не встиг навіть закричати, як уже опинився у воді під самим берегом.

- Прокляття! - Вигукнув він намагаючись вибратися з річки і в кінці кінців йому це вдалося. Але тепер його одяг був повністю мокрим, з нього струмками стікала вода та щей до того - повністю в рясці, а на спині яскрава зелена смужка. Тепер мати точно лаятимуться. Мало того, що він покинув череду так ще й умудрився зіпсувати чисту сорочку.

Раптом почувся плескіт води, а за ним веселий дзвінкий сміх. Хлопець швидко оглянувся бажаючи знайти того хто бачив його ганебне падіння і здивовано застиг: на березі близько в десяти метрах від нього сиділа молода дівчина звісивши ноги в воду і весело поглядаючи на нього. Він почухав голову. Якесь диво, коли він прийшов, то її тут не було. Як же вона опинилась тут?!

- І чому ти там стоїш? Давай, йди-но сюди тільки обережно, а то знову полетиш вниз!

Парубок опустив голову намагаючись приховати палаючі щоки, але, здавалось це ще більше звеселило незнайомку. Це його розлютило. Та хто вона така що сміється над ним? Він різко підняв голову, відкинув з лиця мокрі пасма що заважали і рішуче направився до дівчини бажаючи висказати їй декілька речей. Та поки він йшов його злість зникла і він любувався цією незнайомкою.

Вона сиділа у високій траві і спостерігала за ним своїми великими карими очима обрамленими густими віями. Губи були бліді, майже непомітні на білосніжній шкірі зате брови були наче намальовані. Довге чорне волосся вільно лежало на спині з якого стікала на землю вода. Вона була в одній сорочці яка чомусь постійно спадала з плеч, але, здавалося, дівчину це ніскільки не бентежило.

- Як тебе звати? - Спитав він опам'ятавшись.

Вона посміхнулась оголивши ряд білосніжних, наче перлини, зубів.

- Мене звати Оленка, а тебе? Раніше я тебе тут не бачила.

- Ярослав, - просто відповів парубок не маючи сил відвести погляду від тонкої шиї дівчини. - Я... Я сюди доволі часто прихожу і тебе теж ніколи не бачив.

- Та сідай, чого ж ти стоїш? Мені навіть незручно... - Почала була Оленка опустивши голову.

Ярослав обережно сів біля неї.

- Як ти тут опинилася? Коли я прийшов, тебе не було.

- Все тобі потрібно знати, - примхливо промовила вона. - Ти мене не бачив, а от я тебе так. Як ти стояв на березі і дивився в воду, а потім взяв і впав в річку мов якась колода, - вона дзвінко засміялась, а Ярослав присоромлено опустив голову. - Я спустилазь з іншого берега там і лишила свій одяг.

Серце ярослава швидко забилось. Він неначе тільки що помітив що Оленка була в самій нижній сорочці. Вона була повністю мокрою і тому обліпила тіло дівчини обмальовуючи кожний її вигін. Бліда шкіра просвічувалось через тонку тканину сорочки, хлопець бачив її стрункі ноги, груди які помітно виділялись на всьому тілі.

- Так... Чія ти донька? - нарешті спитав він не відводячи погляду від її грудей.

- Я живу в тому будинку за цим берегом річки, - відповіла вона піднявши руку і вказуючи напрямок.

- Так ти донька пана?

- Так, - з гордістю відповіла вона і з викликом поглянула на Ярослава. Вона посміхнулася, облизнула пересохші губи і уже хотіла щось сказати, як раптом злякано зойкнула. - Благаю! Благаю, не розповідай батьку, що я тут була, іннакше він буде сердитись! - Оленка гаряче схопила парубка за руку і піднесла її до своїх вуст.

Хлопець дивився на неї мов зачарований. він бачив що вона злякана, як важко й швидко дихає.

- А що мені за це буде?

Оленка здивовано подивилась на нього наче серйозно роздумувала його питання.

- Я тебе поцілую, - лукаво промовила вона примруживши очі.

- Згодний, - нероздумуючи відповів він.

Раптом Оленка нахилилась до нього близько-близько однією рукою обійнявши його за шию, а іншою тримала за руку. В цей момент її лице було так близько до нього, що Ярослав відчував на своїх губах її дихання, чув терпкий запах смоли і польових квітів. Його рука мимовільно поповзла вверх. Великим пальцем він ніжно провів по її підборідю, піднімаючись все вище до скронь. Оленка посміхнулась і обережно почала віддалятись від нього не відпускаючи з обіймів.

- Але для початку спіймай мене... - Тихо проговорила вона в самі губи.

Ярослав нахилявся далі за нею бажаючи отримати свій обіцяний поцілунок, але здавалось що Оленка дратує його. Вона то зупинялась і піддавалась знову вперед доторкаючись своїми грудьми до нього то знову віддалялась тягнучи за собою вниз.

Його голубі очі дивилися на неї і не міг відвести погляду. Він упивався її красою, бажав щоб ця мить ніколи не припинялась.

- Не ходи над водою, - тихо, але впевнено сказала вона будучи вже по шию в воді.

Ярослав не зразу зрозумів що коїться. Він неначе прокинувся і рипнувся, бажаючи вирватись з міцних обіймів Оленки, але пізно. Дівчина міцно тримала його в своїх руках, Тонкі пасми волосся чорними зміями обвилинь навколо рук парубка і теж не пускали. Вони були немов живі.

- Рятуйте! - Злякано закричав Ярослав нарешті зрозумівши що це ніяка не панночка, а справжнісінька мавка. Але було вже пізно. Його крик заглушила вода. Він відчував як нелюдська сила тягне його вниз на дно. Пересиливши себе він відкрив очі і виявив що на нього досі дивляться бездонні чорні очі мавки. В очах світилась впевненість і злоба, а на вустах грала лукава посмішка.

Хлопець боровся до останнього, бив ногами по воді, намагався вирвати руки але марно. Вода потрапила в легені, він не міг поворухнутися. Життя покидало його, але він ще досі чув її останні слова.

Не ходи над водою
Категорія: Містика | Додав: natashaartemenko
Переглядів: 395 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/3 Міфічні істоти, Фентезі, Містика
Всього коментарів: 1
secret 20.08.2017 в 13:54Спам
Плюси:
1. Непогана замальовка на класичний сюжет.
Мінуси:
1. Певні орфографічні та пунктуаційні помилки;
2. Мені не вистачило опису мавки, надто вже він скупий. Відповідно, і реакція Ярослава на її дії здається не до кінця правдоподібною.
53
0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close