Головна » Фанфіки » Оріджинали » Містика

Безмежний дім
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 19.01.2018 в 00:19
Фанф прочитано: 919 раз
Категорія: Містика
До фанфіка залишено: 0 відгуків

Схожі фанфіки:


19.01.2018, 00:19
В тей час коли на небі ще тільки но створювалися зірки, а велика пустеля світів ще була океаном, перші самосвідомості вже шукали собі притулку. Вони не знали страху і сумнівів, безсилля чи незнання, не розуміли понять співчуття чи ненависті. Їм були невідомі голод і спека, холод відкритого космосу, паморозь часу ще не торкалася їхнього безтілесого розуму.
Тоді вони створили Дім. Він був одночасно і коридором між усіма рельностями, і рідною домівкую в будь-якому світі, і сховищем усього того, що не можна залишати вшитим у тканину світів чи часу. Скоро паралельні реальності роз'ятрили дім такими шалено великими сітями, що він ніяк по іншому як "Безмежний" вже називатися не міг і це ймення було викарбуване на ньому віками.
Двері в будинок знайти не так тяжко, аби була жага їх шукати. Вони враз можуть стати воротами замку, чи важкими ставнями портових загатів. Комусь вони являться кривенькою хвірточкою до старого дому, комусь дверима в парламент. Для когось притворяться дверями в його ж квартиру.
Будинок не має постійних мешканців, адже тільки він може бути постійним. Ніхто не безсмертний, ніхто не зможе жити довше самого Дому. Але ті хто все ж оселився в ньому, мають прекрасну нагоду побувати скрізь і всюди де тільки існує час і простір (а може навіть трохи далі). Пройшовши химерно сплетеними вулицями-коридорами можна потрапити і в сусідню галлактику, і в квартиру навпроти, потрібно лише знати місце в яке хочеш потрапити. Неважливо, хочешь ти побачити найвіддаленішу систему всесвіту, чи побувати на найбільш населеній планеті, Дім приведе тебе туди.

***

Коли темінь вечора вже починає спускатися на місто, а потік машин ще й досі перевантажує перехрестя, на вулицю виходить М'ята. Прозвали так дівчину за м'яко-зелений колір очей і мідне волосся, що відблисках яскравих неонових ламп(якого б кольору вони не були) здавалося набувало чи не малахітового відтінку. Вечір - пора метушлива, гамірна. М'ята в цей час завжди вигулювала свого собаку, бо то чи не єдина мить коли вона могла відсторонитися від усіх своїх проблем, спокійно влившись в швидкий людський потік центральних вулиць. Величезний натовп був схожий на ріку, яку дівчина мала перепливти, що б дістатися парку. Раніше вона часто губилася в цьому нескінченному русі, але зараз це не становить проблеми для неї, і навіть якщо натовп пронесе її трохи лише за його волею, але проти напрямку руху дівчини вона в будь-який момент зможе зорієнтуватися і повернутися на попередній маршрут.
Ольдо вже також звик до міста. Він ставився до нього як і до чужаків, що приходять в його дім - завжди радий бачити, але тільки якщо вони нічого не заподіють його хазяйці і залишаться у добрих стосунках з нею. Поки що його все влаштовувало. Життя в місті навчило собаку більш спокійно відноситися до навколишнього середовища. Перший час важко переносив маленьку площу квартири та скоро всі справи після переїзду владили й встановили графік вигулу Ольдо.
Знайомі обличчя, зграя собак, що живуть у парку, втоптаний грунт алей, тмяне світль ліхтарів. Проході або пробігають парк як можна швидше, або бажаючи насолодитися вечірньою прохолодую прогулюються по ньому повільними кроками відміряючи хвилини свого спокою. М'ята спустила з повідка Ольдо, сама сіла на лаву, дістала з портфелика книгу й уткнула всю свою увагу в друкований текст її сторінок. Ольдо прекрасно вигулював себе сам.
В котрий раз з головою поринувши в світ книги дівчина ловила поміж сотень нервових зв'язків, серед образів героїв оповіді, думку про те, що і сама б змогла впоратися з тими випробуваннями, які випадали на долю персонажів. М'ята всією своєю душею прагнула потрапити в якусь таку ж незвичайну пригоду як і описана в неживих літерах на тонкому папері. Вона, заради такого святого діла, перечитала декілька десятків книжок про виживання, майстрівництво, обробку матеріалів, окремо читала про найрізноманітніші хвороби, та їх симптоми, отрути. Знала все про шиття з підручних матеріалів підручними матеріалами, про приготування їжу з найрізноманітніших продуктів. Не раз дівчина збирала кавелку друзів, знайомих і просто однодумців і шла в похід. Часто могла зникнути на декілька днів, а потім вернутися з фотографіями зробленими в сусідній області. Дівчина працювала в журналістькому відділі місцевої газети. Її роботодавці вже звикли до шалених вибрикеньок і дивилися на них крізь пальці - часто з так от пригод М'ята привозила не лише гарний настрій, а й матеріалу на декілька номерів вперед, при тому достатньо гарного матеріалу.
Думки, ідеї, образи носилися в голові дівчини табунами, налітаючи одне на одного, перебиваючи, перестрибуючи, штовхаючись у всій тій метушні, що називалася мозговою діяльністю. М'ята, щойно дочитавши останню главу книги, закрила книгу, голосно стукнувши обладкою по останнім сторінкам. Підняла свій погляд до самих зірок, щурячись від яскравого світла ліхтаря над нею. Трохи прикривши очі довгими віями вона коротко зітхнувши, голосно свистнула, підізвавши Ольдо.
- Ольдо! Додому! - м'який високий голос на коротку мить наче розрізав душну тишу літнього вечора. Собака вибіг на голос хазяйки з високих кущів ірису, що росли на іншій стороні алеї. - Ну, що? Нагулявся? - запитала М'ята. Ольдо коротко гавкнув, весело виляючи волохатим хвостом, сів, і наче мітлою почав замітати пил паркової доріжки. Дівчина потріпала друга поміж вух, піднялася, сунула до портфелика книгу й, причепивши до нашийника Ольдо повідка, легкою ходою пішла в бік свого будинку.
Вулиці вже починали пустіти, зелень парку вже не різала очі, а лиш туманним нагадуванням про пору року, нависала, наче маніж цирку, над головою, в деяких місцях повністю ховаючи від очей зоряне, майже безхмарне, небо. Шелестіння листя не могло перекрити, гучних в вечірній тиші, кроків дівчини. Ольдо покірно йшов поруч зрідка поглядаючи на свою хазяйку, наче перевіряючи чи ще вона веде його. М'ята щей досі була в полоні своїх мрій. Вона брела майже не дивлячись поперед себе. Дівчина зараз подорожувала забутими стежками покинутої після апокаліпсису планети, мужньо вступаючи в бій з виродками хімічних експерементів зараженими радіацією і переносчиками найстрашніших хвороб людста. Вже вийшовши з паркової зони, М'ята перенеслась в часи середньовіччя де стала рицарем круглого стола і вправлялася з мечем на рівні кращих мечників королівства. Вона не відволіклась від своїх думок навіть коли п'ять хвилин не могла встромити ключ в замочку шпарину. Нарешті відчинивши двері й впустивши пса, М'ята вирішила, що сьгодні знову почне збиратися в похід. Але не в той, який на цій планеті, поруч з цивілізацією, а тей, далекий, в світ зі своїх мрій.
   Вже по старій звичкі дівчина стягнула з найвищої полиці шафи величезний похідний рюкзак. Приземисто-зеленого кольору, аби не сильно виділятися серед дерев та заростей у лісі, з білими вставками світловідбтваючого матеріалу, він здавався зовсім новим, хоча М'ята відходила не раз відходила собі ноги з ним на плечах. Безліч кишеньок, лямок, застібок, пристібок робили рюкзак трохи незграбний, але в умілих руках всі чі відділи наповнювались і в повністю зібраному стані він виглядав набагато краще.
Категорія: Містика | Додав: Equanimity
Переглядів: 919 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1 Попаданці, Міфічні істоти, Історичні епохи, Повсякденність, Фантастика, Фентезі, Містика
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close