Головна » Фанфіки » Оріджинали » Історичні епохи

(Chapter 1): Інквізитор?
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 27.04.2018 в 14:37
Фанф прочитано: 428 раз
Категорія: Історичні епохи
До фанфіка залишено: 0 відгуків



[ · Скачати дистанційно (за згоди автора) ] 27.04.2018, 14:37
Жінка — хоча вона була ще молодою дівчиною, — швидко йшла прямим, як стріла, коридором величезного будинку. Якщо можна було назвати будинком гігантський замок, який був скромною обителлю Папи Римського. На вулиці гуркотів грим та спалахували блискавиці. На плечах дівчини 9її звали Елен) була важка шерстяна мантія, із підбитим білячим хутром подолом. З хутра скрапувала вода, залишаючи на холодній кам'яній підлозі мокрий слід. Одягнена вона була у просте довге чорне плаття під шию, взута у високі шкіряні чоботи з тисненими візерунками й золотими пряжками. Бліде, з гострими, аристократичними рисами лице з не по віку серйозним виразом, губи тонкі й також бліді, місцями покусані й вкриті потрісканою кіркою висхлої крові.
Слуги, шанобливо вклонившись, відчинили перед нею двері, а дівчина, не звернувши на них жодної уваги, увійшла до кімнати, у якій мріяли опинитися всі католики — прийомній Папи Римського.
Старенький чоловік у червоній шапочці сидів на престолі, і він кивком привітав гостю. Та ступила від дверей декілька кроків і вклякла на колінах. Її обличчя залишалося таким само серйозним, лише стало трохи напруженішим.
— Встань, дитя моє, — звично наказав чоловік і так само звично простягнув по-старечому тремтячу руку з масивним перснем для поцілунку. Дівчина піднялася з колін, легенько торкнулася губами персня і вже потім розігнула спину. Проте очей не піднімала. Не сміла.
— Ти вірно служила церкві — вірно служила й мені, — тихо мовив чоловік скрипучим голосом, роблячи наголос на слові "мені". — І я прийняв рішення призначити тебе великим інквізитором Лукки, — він взяв із підлкітника мішечок з печаткою та простягнув їх дівчині.
— Це завелика для мене че... — ще більше збліднувши, хоча здавалось, що далі вже нікуди пробелькотіла вона, знову впавши на коліна, але Папа легким помахом руки перебив її.
— Я чув це вже багато разів. І хочу, щоб ти зайняла цей... відповідальний пост, — тоном, який не терпів жодних заперечень, продовжив Папа, і дівчина, кивнувши, двома руками прийняла маленький мішечок.
— Інша справа. А ще я хочу, щоб ти негайно — я маю на увазі, зараз же, — відправилась туди і зайнялася справами. -- старий чоловік помахом руки змусив дівчину піднятися. Та попрощалась, ще раз поклонилась і вийшла, двічі стукнувши в двері.

Через пів години вона сіла в карету і простягнула кучеру брязкітливий мішечок із грішми:
— В Лукку, будьте ласкаві, — з дущо стомленою усмішкою попросила вона. Кучер здивовано глипнув, але, оцінивши мішечок як дуже вагомий, жодних питань не задав.
Їхали мовчки, у супроводі ще двох карет — з слугами та речами.

По прибутті во місто.

В таверні весело гомоніли люди, лунав сміх, стукали й грюкали кружки, дзвеніли монети. Зазвучала музика, і якийсь веселун, викликаючи своїми невмілими рухами вибухи реготу, почав затягувати усіх в танець.
Раптом тривожно — навіть дещо жалісно, — скрипнули двері, і в дверном отворі з'явилася уже знайома нам мантія з підбитим білячим хутром подолом, високі чоботи з тиснением візерунками й золотими пряжками та гаптований білими нитками поділ чорного плаття.

Наступного ранку

Чоловік — високий, кремезний, з міцними, мозолястими руками йшов по-вранішньому пустою вулицею, щось насвистуючи собі під ніс. Його шлях лежав до найприємніщого (так вважали усі, без виключень) місця у Луцці: пекарні тітоньки Троянди.
-- Дві булочки з корицею, будь ласка, з собою, -- привітавшись, попросив коваль, і звично сперся на прилавок, який жалібно скрипнув, але витримав.
-- За-араз, -- усміхнулася дебела, чорноволоса жінка і зника під прилавком. Це й була тітонька Троянда. Чому її називали тітонькою, Ніколас і сам не знав -- жінці було ледь за тридцять, -- але слідував загальному прикладу і все-ж таки лагідно називав її "тітонькою"  -- Ти чув новину? Чи знову у кузні до ранку сидів? -- спитала вона ледь приглушеним голосом.
-- Ти ж знаєш, роботи багато. Війна, -- стенув плечима чоловік і позіхнув. -- А що трапилось?
Тітонька Троянда вигулькнула з-під прилавку уже поряд з ковалем, тримаючи в руках полотняну торбинку з тістечками, і одразу ж торкнулася губами чоловікового вуха, обпікаючи гарячим диханням звичне до вогню вухо коваля.
-- Вчора до нас приїхала якась краля -- багата краля, зняла найдорожчі у таверні кімнати навіть для слуг -- кажуть, що першим ділом побігла до Міклаша, влаштовуватись на роботу, -- Міклаш був власником будинку, у якому можна було замовити ескорт-послуги. -- Але мені не віриться. Такій багатій нема чого робити в гадюшнику Міклаша. Щось тут нечисто, і краще б ти... -- швидко говорила вона, але раптом у двері постукали. Тітонька притьмом відскочила від Ніколаса, і, ніби нічого й не трапилось, простягнула йому торбинку з булочками.
В пекарню увійшла наша знайома новоспечена інквізиторка. Уже в іншій, тоншій мантії з гаптованими золотом візерунками. Світле волосся було заплетене в тугу недовгу косу, а на щоках навіть з'явився такий незвичний для неї рум'янець. Було видно, що перебування в Луцці йшло їй лише на користь. Дівчину могли б вважати навіть дуже красивою, якби не холодні, колючі, яскраво-блакитні очі, які дивилися немов у саму душу.
-- Доброго дня, -- ледь чутно мовила вона й ніяково ступила ближче до Троянди, яка саме ховала отримані від Ніколаса гроші в кишеню. -- Ви тітонька Троянда? Мені порекомендували ваші лимонні тістечка, і я подумала...
-- Йо, це я, -- щиро усміхнувшись підтвердила тітонька, і миттю повернулася під прилавок. -- Зараз дістанемо... Свіже-е-енькі...
Категорія: Історичні епохи | Додав: Babulichka | Теги: Історичні епохи
Переглядів: 428 | Завантажень: 46 | Рейтинг: 5.0/1 Історичні епохи, Джен
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close