Головна » Фанфіки » Мультфільми » Зоотрополіс

Історія Блекхартів: Між рядків (Глава 5: Парубоцький вечір)
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 31.08.2017 в 21:33
Фанф прочитано: 1457 раз
Категорія: Зоотрополіс
До фанфіка залишено: 0 відгуків



31.08.2017, 21:33
В багатьох сімей ранок починається з кави, але це правило обійшло сім’ю Блекхартів, адже за неписаним правилом їх ранок почався з дзвінка у двері.
— Уже йду. — Заспаним голосом пробурчав господар квартири. Білий вовк зодягнутий в домашній халат, в’яло човгав в сторону дверей. Відчинивши їх він щиро здивувався. Перед ним стояли його друзі лис і кролиця.
— Проходьте в середину. Що ж вас привело в таку рань до мене друзі? — Білий задав питання проводячи гостей на кухню.
— Рань? — Здивувався рудий. — Ти на годинник коли в останнє дивився. — Вовк смачно позіхнув, глянув на настінний хронометр, та широко розплющив очі, стрілки зрадливо показували, що його сон затягнувся мало не до полудня.
— Та це напевно наслідки морської подорожі. — Усміхнувся Увайт і поставив чайник на плиту.
— Хто тут господарює без мене? — Весело промовила рись обпершись на дверний косяк.
— Привіт Рейчел, а відпочинок пішов тобі на користь. — Кролиця підбігла до припавшої на одне коліно рисі, і щиро обійняла свою подругу.
— Джуді, я дуже рада за вас з Ніком. Розповідай як він це зробив, я вимагаю подробиць. — Щира посмішка не спадала з її мордочки. Поки дівчата прийнялись говорити про своє, Нік позвав Теда відійти в сторону щоб, їх ніхто не почув.
— Теодоре, пам’ятаєш свій парубоцький вечір? — З нотками хитрості в голосі запитав лис.
— Та якось не дуже, значить добре повеселились, раз уже в пам’яті провали трапляються. — Увайт усміхнувся, і почав пильно роздивлятись що зараз випалить рудий веселун.
— Так от, я усе пам’ятаю, і мені хотілось би це провернути ще раз, от тільки цього разу винуватцем свята буду я. — Нік підморгнув вовку, на що той у відповідь жваво закивав.
— Для тебе друже, що завгодно. — Білий усміхнувся і по братерськи обійняв Увайлда. — Отже цей вечір тільки наш… — Цієї ж миті, у кишені халату завібрував мобільний телефон. Теодор підняв трубку, і вислухавши голос дзвонившого, глянув на свого товариша. — Що ж Ніку перед тим як відправитись розважатись, доведеться завітати до нашого спільного знайомого…
Посидівши в теплій компанії, друзі вирішили не гаяти більше часу, і тому зібравши речі Рейчел разом із Джуді вирушили на батьківському пікапі у сторону Довгих нір. Тед разом із Ніком, сівши у джип подарований Блекхартам на весілля, вирушили на зустріч пригодам. Лис пильно дивився крізь вікно на розкішні багатоповерхівки та вони його не бентежили, адже він з головою пірнув у бурхливий океан думок. Рудий ніяк не міг повірити, що вже завтра та котра важливіша для нього за повітря, стане його назавжди. У його вухах вже дзвенів марш Мендельсона, а перед очами у білому платті сяяла його кохана.
— Ти що заснув? — Увайт відволікшись від керування схопив друга за плече.
— А, що, та ні, просто… Просто ти ж розумієш від завтра моє життя більше ніколи не стане колишнім. — Лис розгублено прижав вуха, на що вовк лише усміхнувся.
— Розумієш друже, якщо ти кохаєш її по справжньому, твоє, а точніше сказати ваше життя стане неймовірним, адже повір мені ви будете завжди підтримувати одне одного. Ти захищатимеш її, а вона даруватиме тобі тепло кохання. Так що ти думай. — Вовк щиро усміхнувся і поплескав друга по спині. — О, що ще я хотів спитати. Цей твій друг Фіннік живе десь тут?
— Так. Он там за рогом, бачиш старий фургон з варваром на борту, так він у ньому живе. — Лис підвівся з сидіння і вказав на розписаний фургон припаркований у глухому перевулку, між двох старих багатоповерхівок. Автівка м’яко хитнулась, зупинившись неподалік фургона. Друзі підійшли і постукала, у двері поіржавівшого витвору мистецтва. Зненацька двері різко відчинились, і зі словами «Якого лисого…» перед ними повстав, пустельний лис, з хутром піщаного кольору. Побачивши рудого пройдисвіта, він підійшов до нього, та обняв, наче рідного брата.
— Старина Нік. Як поживаєш? Як там твоя кролиця? — Малий лис був прямолінійним я і завжди.
— Фінн, пройдисвіт ти такий, так і дальше маринуєш перегаром свій фургон. — Голосом переповненим сарказмом відповів рудий.
— Та після того, як ти утік за своєю вухастою, до поліцейської академії усі справи котяться під три чорти. — Пустельник розвів лапи в сторони, показуючи всю суть ситуації що відбувалась з ним останнім часом, тоді схрестивши лапи у себе на грудях він глянув знизу в верх на свого друга. — Може ну його ту поліцію, повертайся назад, все буде як раніше, я, ти, наш фургон та «Лапки на паличках» — Вовк обпершись на капот свого позашляховика подарованого їм паном Велетом на весілля, ледь стримуючи сміх спостерігав за словесною перепалкою двох лисів, що кумедно жестикулювали лапами. Він декілька разів награно кашлянув щоб привернути увагу.
— А це що за блондинчик такий? — На кінець пустельний лис звернув увагу на білого вовка.
— Та пам’ятаєш, я розповідав тобі про свого старого друга дитинства, Теодора Блекхарта, — Спробував пояснити Нік.
— Стривай, часом не той, кого в школі обзивали Білосніжкою? — Вирячивши і без того не малі очі, запитав карликовий лис.
— Той самий. — Підтвердив Тед, і усміхнувшись запитав. — А ти не замалий, для такого грізного голосу? — Пустельник було почав дратуватись, та видавати дивні звуки подібні до гарчання, проте добре все обдумавши, раптово змінив злість на милість.
— Один-один. — Промовив іронічно феньок, після чого поступив крок в перед та простягнув лапу. — Фінн Фініган, до ваших послуг. — Тед опустився на одне коліно та потис простягнуту лапу.
— Дякую що попіклувався про нашого друга. — Промовивши це, Увайт підморгнув феньку, після чого підвівся та продовжив. — Так, власне чого ми сюди приїхали. У цього рудого, молодого парубка завтра весілля…
— Ніфіга собі… Невже довговуха постаралася, чи мабуть найшов собі якусь лисичку? — Перебив Блекхарта Фінн.
— Скільки раз тобі повторювати? Не називай її так. — Прогарчав Увайлд.
— Та я в останнє… не буду більше так. — Замахав лапами пустельник, вибачаючись за необдумано сказані слова. Після того як Нік заспокоївся Тед продовжив.
— Ну що друже допоможеш йому якнайкраще провести останні години холостяцького життя. — Теодор випрямив спину, та підняв лапу вказуючи на Увайлда.
— Ти ще запитуєш? Звісно що так. — На кумедні мордочці пустельника прорізалась прорізалась блаженна посмішка. — О котрій збір?
— Ми по тебе заїдемо, постарайся привести себе в порядок. — Нік сів в авто до Теда, та вирушив вирішувати решту справ. Феньок стояв дивлячись їм у слід і усе намагався згадати «де він уже бачив цього білого вовка»
Автомобіль плавно петляв вуличками міста, поволі змінюючи пейзаж, нової архітектури на старовинні будівлі. Вони минали паркові зони, що помірно перетікали у житлові райони. На кінець їх шлях досяг тунелю у кліматичній стіні, що розділяла ареали міста, роблячи їх комфортними для різних видів тварин. Тунель освічувало холодне світло неонових ламп, що гармонійно доповнювало мозаїку з краєвидами засніженої тайги, якою були оздоблені стіни тунелю. Ніку дуже подобалась ця фреска, тому на чорні справи з Фінніком він їздив лише цим шляхом, але це було в минулому. На виході із тунелю їх зустріло свіже прохолодне повітря. Навколишній світ різко змінив контраст з літнього на зимовий. Перетнувши ще декілька засніжених кварталів, авто звернуло на дорогу що вела в гори, поміж густих дерев, де все частіше почали зустрічатись, поодинокі маєтки заможних персон Тундратауна. Ліхтарі створені на замовлення якимсь митцем, освічували під’їзди до будинків. Проїхавши ще декілька десятків метрів, вони зупинились біля великих кованих воріт. Один лише їх вигляд давав зрозуміти, що над ними трудилися майстри своєї справи. За мить з іншої сторони воріт, з’явився білий ведмідь у чорному костюмі. Він щось сказав у рацію що тримав в правій лапі, і отримавши відповідь, поспішно відчинив ворота. Теодор не втрачаючи моменту перемкнув передачу, і в’їхав на територію маєтку. Під’їхавши до парадного входу, він зупинив машину, і вийшов на зустріч до двох ведмедів, що переминались з ноги на ногу від холоду, очікуючи на лиса та вовка.
— Реймонд, Кевін, давно не бачились. — Промовив з усмішкою лис.
— Ага, ще як того разу коли ми спіймали вас з кролицею у нашому лімузині. — Невдоволено фиркнув Рей.
— Заспокойся ти, бос на них чекає. — Кевін штурхнув ліктем другого ведмедя у чорному спортивному костюмі. — Вибачте мого брата, він сьогодні не з тієї ноги став. — Пояснив Кевін, після чого добавив. — Прошу проходьте за нами. — Вони увійшли в середину, де пройшовши через довгий слабо освітлений коридор, та підійшли до легко покритих інеєм дверей. Двері відчинились і їхньому погляду явився кабінет, з самотнім столом біля каміну, в якому здавалось вже дуже давно не горіло полум’я. З антикварних полиць, та стелі по кутках кімнати звисали довгі бурульки. На каміні знаходились: старий позолочений годинник, декілька фото із минулого, та трішки вище на полиці між двома свічками стояв портрет старенької землерийки.
— Містере Блекхарт, Містере Увайлд, вітаю вас у своєму скромному помешканні. — Донісся голос пана Велета, з маленького крісла стоячого на столі, перед кремезним ведмедем. — Як себе почуває люба Рейчел?
— З нею все добре, вона переказує вам щиру вдячність, за ваші щедрі подарунки. — Вовк нахилив голову висловлюючи свою повагу.
— Порятунок мого життя, вартий значно більшої винагороди. — Землерийка усміхнулась, весело при піднявши пишні брови. — Так чому ж я вас запросив сюди. По перше; Ніккі, я не розумію, чому про твоє з Джуді весілля, я дізнаюсь останнім? Та це не головне. Панове, я як членам моєї скромної сім’ї, повинен повідомити, що на декілька днів їду з міста, на раду сімей. Тому прошу передати дорогій Джуді мої вибачення за відсутність на такому важливому повороті її життя. А зараз панове, гадаю вам пора. — Двері позаду відчинились, і брати ведмеді провели лиса та вовка, до їхньої машини.
Смарагдові очі лиса знову вдивлялись в далечінь, от тільки його погляд більше не був сумним, його сповнювала з невідомої причини безтурботність. Вперше лис був впевнений в своєму, хоч і недалекому, але майбутньому. Авто жваво прямувало, в район тропічного масиву, де вони повинні були підібрати ще одного подорожнього. Ось вони під’їхали до багатоповерхівки стилізованої, під гігантське дерево, оплетене віковічними ліанами. Тед взяв в лапу телефон, та відправив коротке повідомлення з текстом «Давай виходь», за декілька митей з під’їзду вибіг гепард, находу поправляючи краватку.
— Вітаю друзі. — Промовив плямистий, сідаючи на задні сидіння в авто.
— А ти швидко. — Усміхнувшись, підсумував лис.
— Я ж все таки гепард, хоч і нестандартної комплекції. — Весело відповів Бен.
— Добре хлопці, зосталось заїхати за Фіном, і можна буде почати святкування. — Сказав Тед, та почав набирати швидкість.
Коли вони під’їхали до фургона Фінніка, то уже почало смеркати. Карликовий лис в образі якого не залишилось і тіні тієї персони, котру вони зустріли ще в ранці, жваво вибіг з фургона і застрибнув в авто, до звірів що його чекали. Він окинув поглядом усіх присутніх і випалив.
— Ну і різношерста компанія у нас. — Він глянув на Увайлда, і добавив. — Ти б ще лінивця запросив. — Стримуючи сміх промовив пустельник.
— Знаєш, я вже відіслав повідомлення Флешу і він пообіцяв примчатись як найшвидше. — Нік хитро усміхнувся глянувши на свого друга.
— Та годі вам. — Тед зупинив галас Тед. — Куди їдемо?
— Так блондинчик, знаєш паб «Ред-стоун», що знаходиться на межі Малої савани та Централ парку? — Запитав Фінн.
— Бачив я цей заклад, декілька разів, коли був на патрулюванні. — Ствердно кивнув головою Тед не відриваючи погляду від дороги.
— Так ось, до чого я веду. Тамтешній бармен мій старий друг, і я з ним уже про все домовився, і ще там наливають найкраще віскі в усьому місті. Тож прямуймо туди, заперечення не приймаються. — Карликовий лис промовляв ці слова, бурно жестикулюючи лапками, що здалося Бену милим та кумедним.
Пройшло приблизно пів години. Компанія діставшись пункту призначення, дружно покинула свій транспорт, і направилась в сторону дверей над якими висіла яскрава неонова вивіска з надписом «Ред-стоун». Увійшовши в середину, вони занурилися в атмосферу гамору, скромні компанії звірів відпочиваючих після трудових буднів. В дальньому кутку сидів бурий ведмідь і зізнавався в коханні своїй супутниці, а також особливого шарму придавала жива музика. В супереч всім очікування заклад таки виявився досить пристойним. На щойно ввійшовших звірів, миттю звернув увагу єнот бармен.
— Привіт Нотч, радий бачити тебе друже. — Широко усміхаючись вирвався вперед феньок.
— І тобі всього найкращого старина Фінн. — Єнот вибіг з-за барної стійки і пожав лапу пустельнику. Після чого він перевів погляд на решту звірів. — Мене звати Нотч Стівенсон, друзі ось цього вухастого пройдисвіта, мої друзі. — Смугастий вклонився і продовжив. — Вітаю вас у моєму закладі. Ваш столик он там біля вікна.
— Ти коли це встиг стати власником цього пабу? — Здивовано глянув карликовий лис.
— Пам’ятаєш попереднього власника, ягуара Томі Лі Джексона? — Дочекався поки пустельник кивне і продовжив. — Так ось його перестав цікавити ресторан і він вирішив податись у шоу-бізнес, а я вирішив не втрачати моменту взяв свої збереження і викупив цей заклад. Як бачиш не прогадав. — Весело підсумував єнот розвівши в сторону лапами. Друзі усілись за столик на котрому їх уже чекали різноманітні наїдки. За мить до них підбіг офіціант і з фразою «Це вам за рахунок закладу» поставив на стіл пляшку дорогого віскі. Фінн швидко розілляв бурштинового кольору напій по стаканам.
— Ну що, вип’ємо за початок твого нового життя Нік. — Промовив Теодор і підняв стакан в гору.
— За тебе Ніколасе! — Промовили всі разом, і скріпили сказане двоном стаканів…
Світло пробивалось крізь прозорі штори, приносячи ранок у кожен куточок кімнати. Серед вітальні, на широкому дивані хропіло три звіра, вовк спершись на гепарда, ліниво пускав слину на заснувшого між ними пустельного лиса. «На годиннику рівно сім нуль-нуль, а це означає що час для ранкового шоу на радіо «Рок ту-дей» з вами як завжди ваш ведучий Натан Хоук…» волав голос диктора лунаючий із радіо-будильника.
— Що? Котра година? — Першим прокинувся білий. Зірвавшись з місця він перестав бути опорою для гепарда, і той звалився на мокрого від вовчої слини фенька.
— Якого біса? Ану злізь з мене, котяра переросток! — Заволав пустельник. опинившись немов би під пресом.
— Ой перепрошую, мені так прикро. — Встаючи, вибачився Бен.
— Прикро йому, а я тут розумієш мало в млинець не перетворився! — Фиркнув феньок зіскочивши з дивану.
— Але ж не перетворився. — Усміхнувся Тед і продовжив. — Ти краще скажи що ми вчора пили, а то я нічого не пам’ятаю.
— Дивно, але і в мене також, пам'ять відбило. — Пожав плечима пустельних, пильно дивлячись на Блекхарта. — Останнє що пам’ятаю те як тебе і цього красеня, що спить на кріслі, понесло співати в караоке.
— До речі, а де це ми? — Розгублено промовив гепард.
— У Ніка в дома, от тільки як тут опинилися, мені невідомо. — Відповів феньок.
— Можливо він щось пам’ятає. — Промовив білий і пішов будити сплячого лиса.
— Ні мені більше не наливайте, у мене ж завтра весілля. — Опираючись пробудженню белькотав Увайлд.
— А ніхто і не наливає, друже. Вставай, а то і дійсно усе проспиш. — Достукався до його свідомості Увайт.
— О Теодор, а котра година? — Лис дивився на нього немов крізь сон, очі пекли, а в роті було сухо.
— Уже пів восьмої ранку, тож бігом в ванну приводити себе в порядок. Тим часом я попрасую твій костюм. До речі, де він? — Серйозно промовив Тед, намагаючись обмізкувати подальші дії.
— В спальні, лежить на кріслі біля шафи. — Відповів рудий, і почовгав у ванну.
— А ви чого встали, бігом на кухню, сніданок приготуйте. — Командирським голосом промовив білий.
— Ух, розкомандувався він тут. — Невдоволено пробормотів Фінн, але перечити не став. — Ходімо Бен приготуємо їм найсмачніший сніданок в їхньому житті.
— Ну до діла хлопці. — Він провів поглядом друзів, і почувши плескіт води, що доносився з ванної, зі спокійною душею пішов шукати праску. Тим часом Нік завершив приймати душ, та загорнувшись в рушник, чкурнув у спальню. Там він швидко натягнув на себе футболку і шорти, та попрямував на поклик смачних ароматів, що доносились із кухні. Прийшовши до джерела запаху, він побачив друзів що сиділи за столом і пильно розглядали екран телефону.
— Вмився? Давай до нас, я тут фото з вчорашнього вечора знайшов. — Весело промовив Тед, побачивши лиса стоявшого в дверях. На фото були щасливі трішки нетверезі звірі, що розважалися в Барі. Далі фотограф спіймав момент, як феньок щось не поділив з тигром, і ледь не почав бійку, зразу ж на наступному Бен тримав за комірець пручаючогося Фінніка. Ще був запис, де Тед і Нік співали в караоке. Вони щиро усміхаючись горланили пісню гурту Редлайт Кінг – Олд біст . Завершивши, вони здійняли бурю хмільних овацій. Зненацька телефон завібрував, і на екрані з’явилося фото Рейчел.
— Слухаю кохана. — Підняв трубку вовк.
— Де вас чорти носять. До церемонії ще три години, а вас ще немає, Джуді уся як на голках. — Грізно пролунав голос рисі.
— Не хвилюйся Рейч, ми уже виїжджаємо. — Відповів білий і поклав трубку, після чого визирнув в вікно, і впевнився в своїх здогадках, що його автівка так і зосталась стояти біля того пабу. — І як нам дістатись до Довгих нірок? — В його голосі затремтіла нотка розгубленості. В цей момент хтось постукав у двері, Увайлд підбіг і відчинив їх.
— Тед, здається рішення цієї проблеми саме знайшло нас. — Промовив рудий ведучи за собою лінивця. — Знайомтесь це Флеш. — Представив його друзям.
— Ти справді думаєш, що лінивець може нам допомогти. — Цинічно промовив феньок, голосно шмигнувши носом.
— Фінн ти забув? Це ж Зоотрополіс, тут хто завгодно, може стати ким завгодно. Тож повір мені на слово, якщо я кажу що він нам допоможе значить так і є. — Не приймаючи, заперечень відповів Увайлд.
— Так, тільки бійки нам тут бракувало. Нік біжи вдягайся, час підганяє. — Втрутився вовк, розбороняючи двох лисів.
— Здається я згадав, де я тебе міг бачити. — Усміхнувся феньок. — Недавно по телевізорі фільм транслювали, так ось тобі ще щит, і викапаний перший месник. Там в головних ролях знімався, такий же блакитноокий блондинчик як і ти.
— Просто подібні. — Коротко буркнув Блекхарт.
— Я готовий, можна їхати. — Лис вийшов з кімнати вдягнутий в чорний смокінг, з пишною бузковою бутоньєркою. Від нього тягнуло дорогими парфумами, а обличчя сяяло щирою посмішкою, руде хутро було акуратно розчесане, і приємно виблискувало на світлі.
— Справжній красень, а тепер в машину, бо якщо запізнимось то Джуді нас повбиває, а якщо не Джуді то Рейчел точно. — Промовив Тед і з усіма поспіхом покинув квартиру.
Не минуло і години, як червоне авто в’їхало до Довгих нірок, не скидаючи швидкості воно прямувало до ферми Хоппсів.
— Забираю свої слова назад, ти найшвидший серед лінивців Флеш. — Висловив свій захват Фінн.
— Дя…кую за щи…рі за такі сло…ва. — В своїй манері відповів лінивець.
— Ми приїхали! — Схвильовано вигукнув лис. Друзі покинули авто, і їх охопив шум кроликів що трудились над підготовкою свята. На підході до будинку їх уже чекала Рейчел. Тед підійшов до неї, і тут же отримав легкий ляпас.
— За що? — Потираючи щоку запитав вовк.
— За те що заставив хвилюватись, а це за те що таки встигли. — Вона притягнула його до себе і пристрасно поцілувала. Нік жартома прикрив фенькові очі, мовляв що «Ти ще замалий», за що тут же поплатився. Фін жартома гризнув за коричневу рукавицю лисячої лапи.
— Більше так робити не будеш. — Розсміявся пустельник.
— Бен, Сьюзен на тебе чекає, в середині. Нік бери своїх друзів і заходь в дім Хоппс старший хоче з тобою поговорити. — Коли вони розійшлись по вказаних їм напрямках. Рись взяла вовчу лапу в свою і глянувши йому в вічі запитала. — Думаєш у них все буде добре?
— Так, звичайно, все у них буде як найкраще. — Відповів дружині Блекхарт.
— Кохаю тебе милий. — Прошепотіла пригорнувшись до нього рись.
— Я тебе також Рейчел, я тебе також. — Відповів Тед і ніжно поцілував її в уста.
Категорія: Зоотрополіс | Додав: Bard_Winterwolf | Теги: Judy Hopps, Зоотрополіс, Teodor Bleckheart, Nick Wilde, Zootopia, Bard Winterwolf
Переглядів: 1457 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/5 Зоотрополіс, Ангст, Hurt/comfort, ER (Established Relationship)
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close