Головна » Фанфіки » Мультфільми » Зоотрополіс

Історія Блекхартів: Між рядків (Глава 4: Побачити крізь темряву) Зоотрополіс
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 28.04.2017 в 22:12
Фанф прочитано: 320 раз
Категорія: Зоотрополіс
До фанфіка залишено: 0 відгуків

Схожі фанфіки:


28.04.2017, 22:12
«Навіть в найтемніші моменти життя, завжди світить тоненький промінь надії»


Яскравий диск повного місяця, освітлював нічні вулиці міста, заливаючи своє світло у найтемніші закутки, туди куди не могло дістатись ясніше за нього сонце. Неприродна тиша прогнала усі звуки, залишивши по собі лише моторошний спокій. Бліде світло пробилось, крізь тонкий шар скла, та невблаганно завмерло на збентеженій мордочці рисі. Її знову мучив, цей сон, ця фантазія нагнана місячним сяйвом — ні, це були спогади…
В білій кімнаті лікарні стояв дорослий рись одягнутий в поліцейську форму, на його лапках, безтурботно дрімало маленьке кошеня. Його карі очі, наповнені батьківською любов’ю, не могли намилуватись крихітним створінням, хоч і серце сковував біль, від втрати коханої Анни.
— Вона хотіла назвати тебе Рейчел, щоб тобі було легше жити у цьому дивовижному, та небезпечному світі. — Слова з шепотом виривались з його тремтячих уст. — Моя Рейчел… Рейчел Китиця. — З його очей вирвались сльози змішаних почуттів, він що було сили стримував хвилі відчаю, адже розум усвідомлював, що він повинен зробити усе, для їх маленького дива, його, та Анни.
Минали роки, весь цей час вихованням юної рисі, займався батько, та його сестра Рута, котра замінила їй маму. Рейчел росла сміливою та щирою, хоч і часто шукала пригод на свій куций хвіст. Одного разу вона вилізла на верхівку найвищого дерева, з тих що росли поблизу, аби довести сусідським хлопцям що сміливіша за них. Довести, вона звичайно що довела, от тільки назад спуститись уже не вийшло. Руті довелось викликати пожежників щоб зняли її племінницю. За таку витівку п’ятирічній Рейчел, дісталось потім від батька на горіхи, але вона не сердилась на нього за це, адже для неї він був героєм. Рись любила хизуватись перед своїми друзями, тим що її тато сам сержант Леорі Китиця, місцева легенда, котрий прославився тим що разом з своїм напарником, вони змогли нейтралізувати сумнозвісну банду койотів розбишак, котрі часто чинили погроми місцевих крамниць. У юної рисі було щасливе дитинство, хоч і росла вона без матері, та батько любив її за двох. Але як кажуть усе хороше рано чи пізно закінчується…
Одного грозового вечора, у двері будинку, де проживала сім’я Китиць, постукав Буйвіл у поліцейській формі. Доросла рись підійшла і відчинила невідомому гостю.
— Доброго вечора. Ви Рута Китиця? — Поцікавився незнайомець у поліцейській формі.
— Так. А ви ким будете? — Відповіла питання на питання хазяйка будинку.
— Я детектив Бого Гримало напарник вашого брата Леорі. Нажаль я прийшов з не найкращими новинами. — Представився полісмен.
— Чекайте, невже з ним щось сталося? — Після цього питання, морда буйвола по-блідніла, а в погляді спалахнуло полум’я фатальних подій.
— Я розповім вам усе, але як на мене вам буде краще присісти, від гріха подалі. — Вони пройшли у вітальню де всілись у м’які крісла, після чого Бого почав розповідати свою історію:
Ми з вашим братом знаходились на патрулюванні, здавалось усе було спокійно, порожні вулиці, жодного перехожого. Ми уже збирались повертатись назад до відділку, як з першими ударами грому, спрацювала рація. Диспетчер доповів що на цементному заводі спрацювала сигналізація, і так як ми були ще на патрулюванні, перевірити причину її активації надіслали саме нас. Прибувши на місце, ми побачили що колодку на воротах розбили чимось важким. Тут гострий слух Лео, вихопив гуркіт, що доносився з сторони виробничого цеху. Знову ж нас зустрів зламаний замок цього разу на дверях. Увійшовши в середину нас зустріла непроглядна темрява, навіть Лео ледве що міг розрізнити там. Зненацька знову щось загуркотіло, і почали брязкати ланцюги, тут мене хтось зі всієї сили штовхнув у спину і я відлетів до найближчої стіни. Приміщення цеху завібрувало, від криків болю, та шуму падіння чогось вкрай важкого. Підвівшись я намацав на стіні вимикач. Цех залило яскраве світло, яке одразу вдарило по очах, коли вони звикли до такого освітлення, розум відразу ж відвідала думка, краще б я його не вмикав. Переді мною повстало моторошне видовище, на місці де ще мить назад стояв я лежав Леорі завалений купою мішків з цементом. Я підбіг до нього і витягнув його з під завалів, він був непритомний, але ще дихав. Тут його очі розплющились, і він з останніх сил промовив «Попіклуйся про мою сім’ю Бого… Попіклуйся про них…» Його очі заплющились, і нажаль вже більше не розплющаться…
Кімнату заповнив плач. Буйвіл підвівся зі свого місця підійшов і обійняв, хазяйку дому, з метою заспокоїти її, але він не знав, як йому це вдасться, адже і у нього самого, серце рвалось на сотню дрібних частин, від болю розуміння того, що його найкращий друг, напарник, герой, а саме головне батько одинак, віддав за нього своє життя. Він не міг собі цього пробачити, і тому подумки поклявся що ніколи не покине цю сім’ю. Між сотень болючих думок Рути, найбільше обпікала душу одна, як розповісти це маленькій Рейчел, як пояснити, що батько більше ніколи не пригорне її до себе, що більше не розкаже їй казку на ніч, не розвеселить коли їй буде сумно, більше не подарує їй своєї щирої усмішки. Як, як вона це мала сказати їй. Від цих думок серце Рути зжалось сильніше, і під гучний удар грому вона знепритомнівши впала у міцні лапи Бого Гримала…
Дощ не переставав падати уже три дні. В центрі міського кладовища немов гриби, зібралась купа чорних куполів парасоль. Отець Жерар Жерафскі завершив читати молитву і першим кинув жменю землі. Ґрунт дзвінко вдарив об кришку труни, стукіт повторявся раз за разом, адже після пастора, кожен з присутніх звірів мав кинути жменю землі до могили. Ось коли черга підійшла до Рейчел, вона з криком «Не буду!» і з свіжими, гарячими сльозами на очах, вирвалась з обіймів своєї тітки, та помчалась у невідомому напрямку. В її думках горіли спогади, днів проведених з батьком. А розуміння що його більше немає, що вона не зможе більше показати йому свої малюнки, що не зможе більше розвеселити його після важкого робочого дня, завдавало їй нестерпного болю, котрий примушував бігти все швидше і швидше. Засліплена болем втрати, вона перестала звертати увагу на навколишній світ, перебігаючи дорогу її ледь не збила автівка, пробігши ще пару метрів вона перечепилась і впала на чийсь газон. Знесилена, та вимучена болем вона знепритомніла, а проливний дощ змивав з неї свіжий бруд. Двері будинку господаря газону, зненацька відчинились, і з дому на вулицю вибіг, її віку гепард. Побачивши непритомну рись, він кликнув батька, який заніс її до будинку.
— Тату, здається вона приходить до тями. — малий смикнув свого батька за рукав сорочки.
— Так Бенні вона дійсно прокидається. — Прошепотів він сину, щоб не налякати їхню неочікувану гостю. Мала рись розплющила очі, і побачила що опинилась у невідомому для неї будинку, а над нею стояло двоє гепардів, менший приблизно її віку, а другий по вигляду, напевно його батько.
— Дорогенька що з тобою трапилось? — Стурбовано промовив старший. У відповідь вона тільки нахмурилась. Та заглянувши у вічі господаря будинку, вона невідомо звідки відчула, що їм можна довіритись.
— Ой, забув представитись, моє ім’я Ентоні Шкрябогриз, а це мій син Бенджамін. А як вас звати юна леді? — Промовивши це, гепард щиро посміхнувся.
— Мене звати Рейчел Леорі Китиця. — Пригнічено і тихо промовила рись.
— Чи часом твій батько не працював у поліції? — В очах Тоні горіла цікавість.
— Так, а що? — Монотонно продовжила вона.
— Він колись давно врятував моє життя, тож я в боргу перед ним. Як він поживає? — Задавши це питання він, нехотячи встромив свої кігті, у таку свіжу рану.
— Його… Його більше не має… — дівчинка знову залилась сльозами.
— Вибач… Я… Я не хотів… — Усмішка швидко покинула мордочку гепарда. Він розгублено сів на диван переварюючи свіжу інформацію. Тим часом Бен підійшов до неї і схопив її за праву лапку.
— Рейчел знаєш, коли мені сумно, мати завжди говорить, що навіть в найтемніші моменти життя, завжди світить тоненький промінь надії. — Він невідривно дивися їй у вічі, промовляючи ці слова. В цю мить їй здалося що від нього виходило м’яке біле світло, воно заспокоювало її, і втихомирювало пекучий біль, що рвав душу. Зненацька з вулиці почав доноситися жіночий голос. «Рейчел! Рейчел!» повторювались слова, проникаючи крізь тонке скло вікон. Тоні підвівшись з дивану відчинив двері, кликнув рись, повідомляючи що та котру вона шукає, знаходиться у нього дома. Зайшовши в середину Рута побачила, що Рейчел міцно спить скрутившись клубочком на м’якому дивані. Вона підхопила свою племінницю на лапи, та подякувавши Ентоні, за те що він прихистив її на час негоди, вирушила додому.
Вечором того ж дня, Рейчел сиділа біля каміна у вітальні, читаючи книжку подаровану їй, батьком. Сум досі ятрив свіжі рани на юній душі, та все ж біль, був притуплений роздумами про дивне світло, яке оточувало того гепарда. Коли до вітальні увійшла Рута, тримаючи чашку гарячого какао у своїх лапах, Рейчел дала волю своїй цікавості, та бажанню запитати про побачене.
— Тітонько Руто, сьогодні я побачила щось незрозуміле, коли Бенні, син того доброго гепарда, взяв мене за лапу щоб заспокоїти, на мить здалося що я побачила його душу. Здалось, що від нього розливалось м’яке біле світло. Як це зрозуміти? — Мала рись, з вогнем цікавості у погляді, невідривно дивилась на свою останню рідну особу.
— Розумієш дорогенька, на рахунок цього, твоя бабуся завжди відповідала так. — Рута віддала чашку племінниці та всівшись поруч з нею, продовжила розповідь — Розумієш, Всевишній коли створював звірів, кожному виду дав якийсь дар, гострий нюх, силу, чи спритність. Рисям же дістався, настільки гострий зір, що ми добре придивившись до свого співрозмовника, можемо побачити його душу. Цей дар є у кожного з нас люба Рейчел, і запам’ятай він не раз допоможе тобі у житті…
Минали роки, після того випадку Рейчел та Бен стали кращими друзям. Вони разом дорослішали, набиралися досвіду, та формували своє почуття справедливості. Світлі спогади про батька, побудили у ній непереборне бажання піти його стопами. Бен же, бажаючи підтримати свою подругу, вирішив подати разом з нею документи до поліцейської академії. Після того як дізнались що їх прийняли, вони були на сьомому небі від щастя. Приступивши до навчання вони зіштовхнулися, з труднощами теорії, але вони були готові до цього, адже спочатку нічого легко не дається. Одного разу прогулюючись по коридорах закладу, Рейчел помітила сидячого на підвіконнику білого вовка, він опустивши вуха зосереджено вчитувався в статут академії. Тут рись усвідомила що знову побачила, дивне світло, воно манило її, заворожувало, та надавало відчуття безпеки. Вона знову бачила сяйво душі, як тоді, в дитинстві, в минулого воно показало їй найкращого друга, що ж зараз доля намагається донести до неї. Саме це питання утримало її від знайомства з вовком. Весь тиждень вона придивлялась, до нього, за цей час рись помітила, що білий тримався осторонь від усіх, уникав прямого спілкування, та постійно сумно вчитувався в підручники. Серцем вона відчула, що йому потрібна підтримка, що вона зможе йому допомогти. Ось зібравшись силами, рись підійшла до столика, за котрим обідав білий, та простягнула йому лапу промовила.
— Привіт! Мене звати Рейчел Китиця. А ти у нас напевно Теодор так? — Рись щиро посміхнулась, випромінюючи доброзичливість.
— Саме так я Теодор Увайт. Приємно познайомитись. — Здивований сміливістю своєї співрозмовниці, пожав їй лапу. — Красиве ім’я, Рейчел… Рейчел… — Вмить все що оточувало рись, почало розпливатись. У неї з’явилось відчуття що хтось трясе її за плече, а такий рідний голос не припиняв повторяти її ім’я. Вона заплющила очі, а розплющивши зрозуміла, що це був лише сон, що вона вдома а поруч неї сидить небесноокий, білий вовк, її коханий Теодор Блекхарт. Він щиро посміхнувся і побажавши «Доброго ранку», простягнув їй чашечку свіжо завареної кави…
Категорія: Зоотрополіс | Додав: Bard_Winterwolf
Переглядів: 320 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/2 Зоотрополіс, Ангст, Hurt/comfort
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close