Головна » Фанфіки » Мультфільми » Зоотрополіс

Історія Блекхартів: Між рядків (Глава 3: Місіс Увайлд.) Зоотрополіс
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 26.04.2017 в 21:47
Фанф прочитано: 358 раз
Категорія: Зоотрополіс
До фанфіка залишено: 0 відгуків



26.04.2017, 21:47
М’яке сонячне проміння, з закликом «Прокидайтесь», ніжно лоскотало молоду пару. Вони спали обнявши одне одного, в позі, яка коли на неї глянути згори, сильно нагадувала сіро-рудий далеко східний знак «Інь та Янь», хоча це не дивно, адже вони, хоч і з різних світів, та незамінно доповнювали одне одного. Першою прокинулась Джуді, здавшись променям сонця, які своїм світлом, навіть через заплющені очі, змогли достукатись до її свідомості. Хоппс глянула на свого нареченого, і акуратно поцілувала його в носик, цього моменту лис і чекав, він розплющив очі і вмить навис над нею. Хитро усміхнувшись, рудий почав робити те, чого його кролиця боялась найбільше, він вдався до найважчої для неї тортури, вдався до лоскоту. Кімната наповнилась дзвінким сміхом, її щоки знову були мокрі від сліз, але цього разу їх не викликав сум, вони були породжені, щирою радістю, яка виривалась в усі боки з її серця.
— Нік припини! — Вигукнула крізь сміх Хоппс.
— Що Морквинко, здаєшся? — Ласкаво усміхнувся Увайлд. Він лагідно провів своїми пальчиками вниз по талії, зненацька тіло кролиці згорнулось в клубок, і вона нехотячи штовхнула своїми ногами, лиса у груди. Увайлда підкинуло в повітря, і він з глухим звуком приземлився на підлогу. Хоппс вмить зістрибнула з ліжка та підбігла до свого майбутнього чоловіка.
— Вибач Нік… Я… Я не знаю що на мене найшло. — Вона сумно глянула на нього, та винувато опустила вушка до низу. — Ти мене вибачиш?
— Ну як я можу ображатись на тебе, дорогенька. — Най лисячій мордочці знову сяяла усмішка. — Ходи до мене Морквинко. — Лис обійняв Джуді, котра вже майже знову не почала плакати. — Які ж ви кролики все ж сентиментальні. — Прошепотів Увайлд, та ніжно поцілував свою кохану.
— Що ж ми тут розсілись, у ванну я перша. — Кролиця зірвалась з місця та вибігла з кімнати. Спостерігаючи за цим Нік лише розгублено пожав плечима.
Прохолодна вода поволі стікала по її хутру, проносячи по всьому тілу приємне тремтіння. Джуді любила контрастний душ, адже він пробуджував розум та загартовував організм. Вона вийшла з душу загорнувшись у рушник, підійшовши до умивальника Хоппс взялася чистити зуби. Майже завершивши процес вона солодко позіхнула заплющивши очі, раптово на її голову опустилось щось приємне та ніжне. Розплющивши очі Джуді побачила у дзеркалі Ніка який положив свою руду мордочку поміж її сірих вушок. Увайлд зрозумів що їй це приємно, та поцілував її туди де щойно була його мордочка. По її тілу пробіглись мурашки, приносячи приємні відчуття у кожну частинку тіла, вона уже хотіла розвернутись щоб поцілувати його в губи, але не встигла. Він швидко за стрибнув у душ, махнувши на прощання рудим хвостом, за мить звідтам почали доноситись звуки води в перемішку зі співом. Нік любив співати у душі, цю пісню він співав спеціально для своєї коханої

Although loneliness has always been a friend of mine
I'm leaving my life in your hands
People say I'm crazy and that I am blind
Risking it all in a glance
And how you got me blind is still a mystery
I can't get you out of my head
Don't care what is written in your history
As long as you're here with me


(Хоча самотність завжди було мені другом,
Я віддаю своє життя тобі
Мені кажуть, що я осліп і збожеволів -
Поставити все на любов з першого погляду
Чим ти мене приворожила - для мене загадка,
Але викинути тебе з голови я не в силах.
Мене не хвилює, ким ти була раніше,
До тих пір, поки ти тут, поруч зі мною)


I don't care who you are, where you're from
What you did
As long as you love me
Who you are
Where you're from
Don't care what you did
As long as you love me


(Мені байдуже хто ти і звідки,
Чим займалася раніше,
Поки ти любиш мене.
Хто ти і звідки,
Що б ти не робила, мені все одно,
Поки ти мене любиш.)


Від слів пісні її серце забилось сильніше, а розум наповнили ніжні емоції. Здавалось що слова виходили з самої душі. Раптово з роздумів її вивів Нік.
— Правда чудова пісня? Морквинко. — Лис загорнутий у махровий рушник підійшов та обійняв свою кролицю.
— Ніку ти ж мокрий. Неохоче вирвалась з обіймів сіра. — Я перевдягнусь і чекатиму тебе на кухні, у нас сьогодні багато справ, адже в вечір відбудеться свято врожаю.
— Добре Джу, іди а я скоро прийду. — Вона стрімко побігла у свою кімнату, залишивши свого лиса самого у ванній кімнаті.
Після ситного сніданку, Нік вирішив допомогти господарю ферми. Спочатку він допоміг Стью полагодити трактор, а потім з найстаршими синами великої кролячої сім’ї, поїхали збирати врожай гарбузів. До поки хлопці поралися в полях, Джуді вирішила допомогти Бонні приготувати обід, на всю велику дружню сім’ю. Також вона вирішила почастувати чимось смачненьким, свого рудого хижака. Хоппс знайшла в інтернеті книгу рецептів зі стравами для хижаків, переглянувши кілька десятків доступних варіантів, вона зупинилась на тушкованому курчаті у томатно-морквяному соусі. Джуді дістала з холодильника курячу тушку (Стью вирощував курчат та постачав їх до місцевого ресторанчику), та поставила її розморожуватись, потім узяла кілька помідорів та перебила їх у блендері, відставивши чашу на бік, вона взялася чистити моркву. Закінчивши з очисткою, Джу поставила сковорідку на вогонь, не забувши налити оливкової олії, і почала нарізати цибулю та моркву кільцями. Завершивши нарізання вона згорнула овочі на сковорідку, та почала плавно помішувати, коли цибуля почала ставати прозорою вона вилила туди перебиті у блендері помідори, незабула додати сіль та перець, Бонні простягнула їй баночку з сушеними травами, відкривши її, Джуді мало не знепритомніла від п’янкого аромату суміші базиліку, орегано, кропу та лаврового листя. Вона додала ці спеції до соусу, і кухню зразу ж наповнив аромат від якого обох господинь забурчало у животах. Хоппс молодша розібрала тушку курки на частини та виклала у глиняний горщик для запікання, потім залила усе соусом, і поставила у духовку…
Тим часом у полі кипіла робота. «Тепер зрозуміло звідки у Джуді стільки сили» прошмигнула думка у лисячій голові, коли він побачив як Стью підняв у двічі більший за себе гарбуз, та поставив його на причеп.
— Що Ніку сподобався мій велетень, цього року він принесе мені перше місце за найбільший овоч. — Усміхнувся старий фермер обпершись на гарбуза.
— Я ще такого не бачив. — відповів взаємною усмішкою рудий.
— Ну що, ніби усе зібрали. Заскакуйте на трактор їдемо до дому, тай вже час обіду. — Хоппс старший дочекався ніж усі залізуть на причеп, та повернув ключ запалювання і мотор відізвався низьким ревом, трактор плавно зрушив з місця щоб не загубити свій вантаж.
Вони уже під’їжджали до ферми, коли чутливий нюх Увайлда збентежив аромат з минулого, такий ніжний та смачний що він аж заплющив очі. Його уява швидко намалювала будинок в якому він виріс. Він увійшов в коридор, не затримуючись попрямував на кухню, де в білому фартушку, поралась біля плити доросла лисиця.
— Ніколасе все готово, зараз будемо обідати синку. — Вона не встигла обернутись, як картину спогадів, розвіяла сіра кролиця.
— Ніку ти що заснув? — Її аметистові очі сяяли турботою.
— Та ні Морквинко, просто, задумався про минуле. — Лис потягуючи спинку підняв лапи в гору, наче намагався дотягнутись до сонця.
— Любий у мене для тебе сюрприз, ходи зі мною. — Кролиця схопила рудого за лапу та потягнула за собою. Вона привела його на кухню, де уже незрозуміло як, зібралась уся велика сім’я Хоппсів. — Нік, сідай, а я зараз підійду. — За мить кролиця повернулась а в її лапках був невеличкий глиняний горщик, котрий вона поставила перед лисом. — Я готувала це спеціально для тебе. — Схвильовано промовила Хоппс. Тим часом Нік підняв кришечку, і запах який вирвався з-під неї пронісся по його тілу блаженним тремтінням, все більше видираючи на свободу, з підсвідомості, спогади його дитинства.
— Звідки ти взяла цей рецепт? — Блаженним голосом поцікавився лис.
— В інтернеті, на форумі. А що? — Пожала плечима сіра.
— Цю страву мені часто готувала мати, я впізнаю її запах за милю. Дякую сонце моє, ти зробила мені настрій, на весь день. — Джуді бачила його таким щасливим, тільки раз, в той момент коли вона відповіла «Так» на пропозицію лапи і серця. Поклавши шматочок курки до свого рота, рецептори його язика вибухнули задоволенням, на що мозок відреагував новою картинкою з минулого. За обідні столом на кухні сиділо молоде лисеня, та квапливо поїдало обід, з любов’ю приготовлений його мамою. За мить до лисеняти підійшла доросла лисиця, обняла та поцілувала його в маківку. Нік підняв лапку та приклав її до того місця куди його поцілувала мати, за відчуттями здавалась, що це не було багато років назад, а ніби лише декілька митей тому. По щоці Ніка прокотилась сльоза, яку тут же витерла своїм сіреньким пальчиком Джуді. Він підвівся з-за столу, та пригорнувши її до себе, ніжно поцілував у губи. Зненацька з-за спини почулося не голосне «Кхм-кхм», Нік повернув голову і побачив Стью, який обперся на стіну.
— Голуб’ята, давайте не при дітях. — Промовив крізь посмішку Хоппс старший, жартома киваючи вказівним пальцем, лису що обіймав його доньку.
— Добре батьку… — Промовила водночас пара, після чого мало не зриваючись на сміх глянула одне одному в вічі.
— Ти подивись Бонні вони вже і думають однаково. — Таки зірвався на сміх старий кролик, після чого до нього долучилась і решта його сім’ї.
Так неквапливо пробіг день. Нік з щирою усмішкою сидів на ліжку повернувшись спиною до шафи, біля якої перевдягалась у легку вечірню сукню Джуді.
— Допоможи мені любий, я не можу замочок затягнути. — Лис блискавкою метнувся до своєї коханої, та легким рухом лапи затягнув неслухняний замочок.
— Ти у мене така красуня. — Прошепотів він їй на вушко, від чого вона сором’язливо хихикнула.
— Ех ти підлиза. І за що я тільки тебе люблю? — Вона склала руки навхрест і глянула на лиса через дзеркало у дверях шафи.
— Ну для початку за те, що я дурний лис, до нестями закоханий у кролика. — Він повернув її до себе мордочкою та поцілував в носика. У відповідь вона лише подарувала щиру посмішку. Нік зняв з вішака білосніжний жакет який чудово контрастував з її бузковою сукнею, та допоміг їй його одягти.
— Ну що майбутня місіс Увайлд, ми готові йти на свято? — Пролунало питання рудого.
— Так коханий. — Він взяв її під лапу, і вони разом відправились у центр містечка.
За розвагами вечір минав непомітно. Весело було усім: Стьюарт зі своїм гарбузом велетнем таки зміг завоювати перше місце, що принесло йому не аби яку радість; Бонні сиділа в імпровізованому кафе під відкритим небом, та безтурботно спілкувалась зі своїми подругами; За час що наша пара пробула на ярмарку, Джуді змогла затягнути Ніка, на майже усі доступні для них атракціони. Увайлд же зміг виграти для неї в змаганні на влучність дві м’які іграшки, лиса та кролика. Зненацька чутливі кролячі вуха вчули музику, пройшовши між рядами палаток, вони побачили організовану площу для танців, та сцену, на якій на повну розважали гостей свята місцеві музиканти. Джуді не довго думаючи підбігла до музик, та про щось поговорила з вокалістом, після чого він передав їй мікрофон.
— Цю пісню я присвячую своєму майбутньому чоловіку. Кохаю тебе Ніку. — Почала грати музика , за мить Хоппс заспівала.

Дорогий, майбутній чоловік,
Ось декілька речей,
Які тобі потрібно знати, якщо ти хочеш бути
Моїм єдиним і неповторним все життя.


Запрошуй мене на побачення,
Я заслуговую перерву
І не забувай про квіти на кожну річницю,
Тому що якщо ти будеш звертатися зі мною правильно,
Я буду ідеальною дружиною,
Купувати продукти,
Купувати все, що тобі потрібно
.

Кролиця зістрибнула зі сцени, та підбігла до свого лиса…

Ти працюєш з 9 до 5,
Але, малюк, я ж теж
Так що не думай, що я буду сидіти вдома і пекти яблучні пироги.
Я ніколи не вчилася готувати,
Але я можу написати хіт,
Співай зі мною,
Співай-співай зі мною (хей)


Вони поринули у танець попутно підспівуючи одне одному…

Ти повинен вміти поводитися зі мною як з леді,
Навіть якщо я веду себе шалено,
Говори мені, що все в порядку.

Дорогий, майбутній чоловік,
Ось пара речей,
Які тобі потрібно знати, якщо ти хочеш бути
Моїм єдиним і неповторним все життя.
Дорогий, майбутній чоловік,
Якщо ти хочеш отримати особливу любов,
Говори мені, що я красива щоночі.


— Морквинко а у тебе янгольський голос. — Без зайвої скромності промовив Нік. — А чому ти раніше не розповіла, що так чудово умієш співати?
— А ти і не цікавився. — З усмішкою відповіла Джуді. У відповідь, лис легко плеснув долонею себе по чолі.
— А ти хитрий кролик. — На морді Увайлда знову появилась його щира посмішка.
— За це ти мене і любиш. — На її мордочці також засяяла посмішка. — Ну що пройдемося кудись, а то тут трішки народу забагато. — Хоппс схопила рудого за лапу, і вони пішли у напрямку ферми.
Усю дорогу вони розмовляли про життєві дрібниці, які в цей момент здавались для них важливими речами. Вони настільки поринули у бесіду, що і не помітили як опинились біля будинку. Тут увагу Ніка привернув диванчик сплетений з ротангу, котрий стояв на веранді, він взяв кохану на лапки та поніс по уже прокладеному в думках маршруту. Увайлд посадив Джуді на диванчик, після чого і сам зручно вмістився біля неї. Прохолодній осінній вітерець приємно перебирав не прихованими одягом шерстинками. З веранди прекрасно відкривався огляд, на безмежне зоряне небо. Тут лис підняв свою лапку, та вказав пальцем на найяскравішу зірку.
— Морквинко глянь на неї. — Промовив крізь усмішку сповнену ніжними спогадами дитинства Увайлд.
— Так, вона прекрасна Ніку. — Хоппс завороженим поглядом глянула туди, куди показувала лисяча лапа.
— Знаєш, в дитинстві мама мені розказувала про неї одну цікаву історію. — Його зіниці розширились, а мозок вийняв ще один спогад, про те як доросла лисиця, сидячи на краю ліжка, розказує своєму сину казку. — Історія розповідала, що одна кролиця, попала у невідомий світ, під назвою Анонімне. Вона зустріла там лиса, який вирішив допомогти їй повернутись до дому. За час своєї подорожі вони встигли покохати одне одного. Ось однієї ночі він вирішив показати їй дещо чарівне, вони залізли на високе дерево, крона якого закінчувалась над хмарами. Лис дотягнувся до найближчої зірки, та схопив її лапами, після чого показав її сіренькій, та запропонував назвати. Кролиця дала зірці ім’я, після чого лис відпустив світило назад у небо. Зоря засіяла з новою силою. Від того часу вона сяє для усіх світів, і коли закохана пара дивлячись на неї, зізнається в своєму коханні, та дає їй назву, вона загоряється яскравіше.1 — Увайлд легко позіхнув, намагаючись приховати легкий сум, викликаний спогадами дитинства.
— Нік, а давай і ми їй дамо ім’я. — Обірвала тишу Джуді. — Як тобі «УвайлдХоппс» ?
— Непогано звучить. — Лис погоджуючись похитав головою. — Зоре, я клянусь при твоєму світлі, у коханні до цієї кролиці, і ми прийшовши до згоди нарікаємо тебе «УвайлдХоппс». — Їхні погляди були спрямовані в небо, на якому тільки що названа ними зірка, засяяла вдвічі яскравіше. — Права була моя мама, коли говорила, що у кожній казці є доля правди. — На рудій мордочці проявилась щира посмішка. Він перевів погляд на кохану та помітив що вона уже починала тремтіти від нічної прохолоди розбавленої осіннім вітерцем.
— Усе мила, йдемо в будинок, а то дивлюсь ти уже замерзла. — Джуді не стала перечити турботливому лису, натомість лише добавила.
— Завтра, їдемо шукати твою маму. — Вона смачно позіхнула та закрила за собою вхідні двері. Зненацька Хоппс відчула що її знову підхопили міцні та водночас ніжні лисячі лапи. Нік тримаючи її, як немовля, піднявся по сходах на другий поверх, та попрямував до їхньої кімнати. Джуді, охоплена турботою, не помітила, як відправилась у царство снів. Нік поклав її на ліжко, та під впливом думки, котра виправдовувала його подальші дії «Вона моя наречена, так що рано чи пізно, я все рівно її такою побачу…» перевдягнув її у ніжну рожеву піжаму. Після чого перевдягнувся і сам, та акуратно вмостився біля коханої, ніжно пригорнувши її до себе.
— Надобраніч Морквинко — Прошепотів рудий, та поцілував кролицю в носик.
Жителі ферми завжди прокидалися зранку з першими півнями, до цього неписаного правила, усе ніяк не міг звикнути Увайлд. Оглянувши постіль, лис зрозумів що юна сіра кролиця знову ж таки випередила його.
— Ніколасе Піберій Увайлд, досить уже спати, у нас сьогодні насичений день, тож відривай від ліжка свій руди хвіст, і бігом умиватись. — Він повернув голову на звук, і побачив Джуді, котра обперлась на одвірок. Вона сяяла чистотою та бадьорість, а ніжний лавандовий аромат її шампуню, лагідно пестив, чутливий лисячий нюх.
— Морквинко, ти уже, як моя мама. — Лис смачно позіхнув, набираючи повні легені, чистого, прохолодного повітря, після чого самовдоволено посміхнувся.
— Не мама а наречена. — З під маски серйозності, прорізалась усмішка.
— Хитрий кролик. — Підморгнув рудий.
— Коханий лис. — Не заставивши чикати, доповнила Хоппс.
Завершивши свій ситний, але водночас легкий сніданок, Джуді розповіла про свої плани батькам, та взяла у них ключі від старенького, але надійного сімейного пікапа. Вони всілись в салон автомобіля, того самого, на котрому приїхала, колишній коп, щоб попросити пробачення у звіра якого образила необдуманими словами. Нік боявся навіть уявити , що б було якби він тоді відмовився піти, з цією сіренькою, волелюбною, та наполегливою істотою.
Він не міг випустити з голови, залиті гіркими сльозами освідомлення, своєї помилки, аметистові очі. Ніжна кроляча лапка, повернула ключ запалювання, і авто відізвалось низьким гулом мотору. Звук пролунав настільки різко що лис аж підстрибнув на своєму місці.
— Нік, з тобою усе нормально? — Стурбовано глянула на нього Хоппс.
— Усе добре Джуді. — Коротко відповів лис, перевівши погляд на килимок, де ще можна було розгледіти, ледь помітні, бурі плями крові, його крові.
— Увайлд, я ж бачу що щось не так. — Вона зрозуміла що його щось тривожить, адже він дуже рідко просто так називав її по імені. — Розповідай, адже кому ж ти ще можеш довіритись як не мені.
— Ну Фінніку наприклад. — Невдало пожартував рудий, за що одразу ж поплатився, отримавши легкий під затильник.
— Не відходь від теми. — Пригрозила кулачком кролиця, після чого підморгнула йому.
— Я просто дуже хвилююсь, адже коли я покинув поріг свого дому, мені не вистачило сили духу навіть попрощатись з мамою. Мені довелось стати на слизький шлях, тому що мій тодішній світогляд, не дозволяв зробити інакше. Кожен місяць я відсилав мамі конверти з грошима, та листи, в яких я складав казки, про те як я живу. Нажаль відповіді на них я так і не отримував. — В смарагдових очах заіскрилися сльози, а лоб поморщився від важких думок, котрі навіть не хотілось уявляти, не те щоб озвучувати. — Джуді я навіть не знаю чи вона ще жива, це не дає мені спокою, а розум не дозволить пробачити собі те яким я був поганим сином. Можливо їй була моя підтримка, а я… А я, боровся з вітряками.
— Нік усе буде добре, я поруч і допоможу її знайти. — Слова Хоппс змогли заспокоїти рудого, та допомогли розігнати темні думки, котрі роїлись у його голові наче дощові хмари. — Де ви жили до того як ти пішов за Фіном?
— У передмісті, в районі Золотих ланів, по вулиці Бліккерстріт, дім двадцять три. — Лис машинально повторив завчені ще в дитинстві слова.
— Ость туди, ми і поїдемо любий. — Після цих слів Хоппс вдавила сильніше педаль газу, щоб швидше подолати відстань до душевного спокою свого коханого.
Пікап поспішно долав кілометр за кілометром, на рівній, немов поверхня води в стакані, дорозі, на диво було досить порожньо. За годину їзди, їм зустрілась лише одна автівка покидаюча межі міста. Ось з поміж густих лісів що оточували східну частину Зоотрополіса, почали проглядатись верхівки найвищих хмарочосів.
— На наступному з’їзді, поверни на право. — Промовив лис, пильно розглядаючи дорожню карту, знайдену у бардачку. Кролиця беззаперечно виконувала вказівки рудого, до поки фасади будинків, пропливаючих у бокових вікнах автомобіля, не почали ставати все більш знайомими.
— О я уже знаю цей район. — зненацька промовила Хоппс. — Шеф Гримало декілька разів посилав мене і офіцера Риксона патрулювати цю зону міста.
— Стій! — Обірвав розповідь лис. — Здається приїхали. — Вони зупинились біля невеликого двоповерхового будинку з мансардним дахом. Під білими порталами вікон, котрі гармонійно вписувались до світло-коричневого фасаду, висіли довгі, збиті з міцного дерева вазони, в яких буйно цвіли низькорослі троянди ніжно рожевого. «Запитаєте чому троянди, ще досі квітнуть? Забули, це ж Зоотрополіс, тут про все дбає, розумно пропрацьована система клімат контролю» Нік підійшов, до різьблених дверей зроблених з темної породи дуба, підніс праву лапу, та завмер задумавшись на мить, про те що його чекає, по ту сторону, темного шедевру тесляра. Серцебиття пришвидшилось, долоні спітніли, в горлі пересохло: це все наслідки, раптового нападу страху перед невідомістю. Увайлд взяв себе у лапи, та все ж відважився, тричі постукати по дерев’яному полотну. Секунди здавались годинами, в очікуванні рішення дилеми, котре відкладалось вже дуже давно. Двері рипнули, і перед лисом в блакитній сорочці, яку подарувала кохана, появилася доросла лисиця, на вигляд їй було років так п’ятдесят від народження, одягнута вона була у бузкову сорочку, та в довгу темно-коричневу спідницю. Найбільше привертав увагу, ніжний погляд її карих очей, сповнений любов’ю та розбавлений солоними краплями щирих сліз радості.
— Привіт мамо. Я повернувся до дому. — Після цих слів лисиця кинулась в обійми свого сина.
— Синку ти так змінився, від того часу як утік з Фініком. — Вона не могла натішитися, моментом повернення, свого блудного сина.
— Мамо я хотів би тебе, з деким познайомити. — Він вказав лапою на кролицю, яка тихо спостерігала за картиною возз’єднання сім’ї. — Це Джуді Хоппс, моя наречена.
— Приємно познайомитись, місіс Увайлд. — Кролиця підійшла ближче і щиро усміхнулась.
— Прошу, називайте мене Мері. — Вона підійшла та обійняла майбутню невістку. — Я про вас багато чула, і тому рада знати що мій син попав у ваші лапи, ви точно зможете впоратись з моїм рудим пройдисвітом.
— Ну мам. — Нік жартома скорчив незадоволену гримасу, на що Джуді мало не зірвалась сміхом.
— Ну що ж я за господиня така, тримаю вас на порозі. Походьте у дім, я зараз поставлю чайник, адже за чашкою гарячого чаю і розмова легше йде. — Мері провела неочікуваних, але таких дорогих її старому серцю гостей до вітальні, а сама пішла поратись на кухню. Кімната сяяла чистотою, інтер’єр був підібраний гармонійно оливкові шпалери, які створювали ефект спокою. Підлога була викладена ламінатом, та відполірована на стільки що у неї можна було дивитись як у дзеркало. Біля стіни стояв сервант, в якому зберігалися чайні сервізи виготовлені з фарфору. Вони всілись на широкий бежевий диван, навпроти якого стояв акуратний чайний столик, виготовлений з гартованого скла. Увагу Джуді привернули фотографії, що стояли на старому доглянутому каміні. В першій рамці було зображене весільне фото батьків Ніка, в другій щиро посміхався маленький лис у формі «Лісових скаутів», а в третій красувалась газетна вирізка, з фото лиса та кролиці, та гучним заголовком «Герої Зоотрополіса розкрили злочин Мера Вівцянки». Ось у дверях що вели на кухню показалась місіс Мері, у її лапках був піднос з трьома чашками, тарілкою з ароматним печивом та невеликим чайничком наповненим гарячим чаєм. Увайлд зірвався з місця, щоб допомогти матері. Вона вдячно передала сину піднос, і всілась у м’яке крісло, котре йшло у комплекті з диваном. Нік поставив тацю на столик, та розлив чай по чашкам. Справді, за чашкою гарячого напою, бесіда протікала простіше. Джуді розповіла як познайомилась з її сином, та про те як вони змінили життя одне одного. Мері з великим захопленням, поглинала кожне сказане кролицею слово. Потім, лисиця дістала з полиці, старий сімейний альбом, та почала розповідати історії з минулого. Деякі фотографії заставляли Ніка покритись рум’янцем, добре, що під густою, рудою шерстю, цього просто не розгледіти. За цікавою бесідою години минали непомітно, сонце поволі закочувалось за горизонт, неохоче віддаючи ночі владу над містом. До Довгих нір було досить далеко, а на дворі вже почала запроваджувати свої порядки ніч. Мері запропонувала заночувати у неї, на що наша пара охоче погодилась. Вона провела їх на другий поверх, де знаходилась кімната Ніка. Відчинивши двері лис здивовано привідкрив рота.
— Мамо, ти зберегла усе в тому вигляді як я залишив. Дякую тобі. — Увайлд обійняв свою маму.
— Синку я не могла собі дозволити зробити інакше, адже тут стільки спогадів про тебе. — По її, де-не-де покритій сивими волосинками, щоці скотилась сльоза, котру вона швидко витерла. — Ну що, тоді влаштовуйтесь, адже ви в дома, діти мої. — Мері ніжно усміхнулась, та залишила їх на самоті. Увайлд з розбігу застрибнув у ліжко та почав вертіти головою, розглядаючи кімнату, завішану різними речами, що викликали у нього теплі спогади. В поле зору Джуді попав робочий стіл Ніка, на якому лежали, старий атлас, воєнний компас, та дитячий малюнок, на котрому були зображені лис, ведмідь над яким надвис напис Блер, та кролиця без лівого вуха. Вона показала їх своєму коханому, на що він відповів.
— Це речі мого батька, а малюнок це ілюстрація історії, яку він мені розповідав коли я ще був малим. Розповідалось там про лиса та кролицю, котрі змогли змінити світ на краще. — Від спогадів про свого батька, у Ніка проступили сльози, котрі тут же витерла, своїми сіренькими лапками, Хоппс.
— Я розумію, ти сумуєш за ним, але він завжди поруч, у твоєму серці. — Джуді лагідно усміхнулась і поцілувала свого рудого, у чорну бусинку його носа.
— Дякую морквинко, ти варта, мільйонів найяскравіших зірок нашого неба. — сказавши це Нік пригорнув її до себе та вкрив її м’якою ковдрою. — Надобраніч кохана.
— Солодких снів любий. — Вони погасили світло, та пригорнувшись сильніше одне до одного вирушили у царство Морфея.
Категорія: Зоотрополіс | Додав: Bard_Winterwolf | Теги: Зоотрополіс
Переглядів: 358 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.5/2 Зоотрополіс, Романтика, Hurt/comfort, ER (Established Relationship), Songfic, Флафф, Повсякденність
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close