Головна » Фанфіки » Мультфільми » Екшн (Action)

Білий вовк 3-4 Глави Зоотрополіс
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.01.2017 в 00:31
Фанф прочитано: 429 раз
Категорія: Екшн (Action)
До фанфіка залишено: 3 відгуки



[ · Скачати дистанційно (З мого дозволу) ] 23.01.2017, 00:31
Глава 3: Бал

 


Неспішно перебираючи днями минув рік навчання, та важкої практики. І ось ще тиждень екзаменів, і вже добре навчені кадети, отримають заслужені звання, та стануть на захист свого рідного міста.
В честь завершення навчання щороку в академії відбувався бал, який завжди відкривав мер міста Зоотрополіс. Надворі припікало травневе сонце, і лиш прохолода дарована вітерцем рятувала від спеки.
— І все таки ми обрали прекрасний день, для того щоб відсвяткувати успішного складання випускні іспити. — З радістю в Голосі промовив Бен.
— Так ми прийшли тернистий шлях, і аж не віриться, що ще декілька днів і ми отримуємо почесні звання поліцейських. — Замріяно прощебетала Рейчел.
— Ми добились цього разом друзі, але це позаду. А зараз час на заслужені розваги, і до речі тут неподалік нове кафе відкрили мабуть було б непогано його відвідати. — Запропонував Тед. Друзі пішли у центр міста.
Через десять хвилин вони уже стояли перед дверима кафе «Смак шоколаду». Зайшовши друзі присіли за вільний столик біля вікна. Тут же до них підбіг лис офіціант, роздавши меню він побіг приймати замовлення до іншого столика. Сьогодні кафе було заповнене звір’ями різних видів, троє офіціантів, що були того дня на зміні, розумно розподілились між клієнтами. Ягуар прийнявся обслуговувати пару слонів, та сімейство носорогів, олень же зайнявся столиком, де зі своєю дружиною сидів головний лікар (Зоотрополіського інституту медицини). А вже наш знайомий інтелігентний лис, бігав між столиками, де сиділи молодіжні компанії різних мастей. Підійшовши до нас знову, він запитав.
— Що будете замовляти пані і панове?
— Я буду шоколадні пончики. — промовив Бен.
Рейчел замовила фруктовий салат під шоколадним соусом, Теодору припав до душі шоколадно-банановий пиріг.
— За п’ятнадцять хвилин усе буде готово. — Зібравши меню, з посмішкою промовив офіціант, і розчинився у дверях кухні.
Рейч піднялась з місця і зі словами «Мені потрібно припудрити носика» рушила в сторону дамської кімнати. Тед дивлячись їй у слід відчув як хтось сіпає його за рукав улюбленої футболки з надписом «Rock cafe».
— Земля викликає Теда! — Повторював Шкрябогриз, виводячи Увайта з умовного трансу.
— А? Що таке? — Повернувся до реальності Білий.
— Ти коли Китицю на бал запросити збираєшся? — Зі всією серйозністю за питав Бенджамін.
— Та якось думав… Ще моменту підходящого не попадалось. — Розгублено відповів Тед.
— Теодор Сем’юель Увайт Блекхарт, як це моменту підходящого тебе не було, вовк ти чи ганчірка. — Тим же тоном продовжував Бен. — Буде тобі момент, але дивись не пропусти, горе цибулеве, а зараз тихо, вона повертається. — Рейчел всілась за свій стілець. Через мить принесли і їхнє замовлення.
— Ой мене чекають! — Скрикнув підірвавшись з місця, Бен підійшов до офіціанта, щоб той спакував його страву, для того щоб забрати з собою, і швидко вибіг помахавши потай вказівним пальцем Теду, на прощання, подумки погрожуючи «Дивись не підведи».
— Куди це він? — Поцікавилась Рейч.
— Йому прийшло повідомлення, що до квитків на концерт співачки Газель. Ти ж сама знаєш, що він усю нашу кімнату її постерами обвішав. — З посмішкою відповів Тед.
— Рейчел я хотів тебе запитати… — Було почав Увайт, але на нього н зненацька накотилась хвиля емоцій, яка заважала йому говорити, та все ж зібравши всю волю в кулак, він промовив.
— Рейчел Леорі Китиця, чи погодишся ти скласти мені компанію, на випускному балу.
— Так, я буду щаслива провести цей вечір поруч з тобою Теодоре Увайт. — Не заставила чекати відповіді юна рись.
Почувши ці слова, Тед немов отримав крила, серце вистукувало ритми улюблених пісень про кохання, а ноги тягнулися до танцю, та все ж це все було у нього в середині, а зовні від нього віяло щастям.
— Люблю коли ти посміхаєшся. — Промовила Рейч.
Ось вони вже завершили свою трапезу. Тед розплатився за обох, та не забув залишити щедрі чайові, рудохвостому офіціанту.
Вони йшли до гуртожитку через парк, розмовляючи на цікаві лише їм теми, скільки ж було спільного у таких різних істот. Він провів Рейч до дверей в її кімнату.
— Надобраніч. — Сказала Китиця, і ніжно поцілувала Увайта в щоку.
— Надобраніч. — Промовив Теодор, і вона зникла за дверима.
Вовк брів до своєї кімнати, неначе човен крізь туман. «Цей поцілунок. Невже вона також, до мене щось відчуває. Правду казав Бенджамін (прийде час і сам усе побачиш)». Зненацька туман закоханих думок, кудись зник, і перед Увайтом постали двері його кімнати. В названому домі його чекав вірний сусід та друг Шкрябогриз.
— Давай Тед розповідай, надіюсь не підвів мене. — З нотками нетерпіння, та радості, поцікавився Бен.
— Ти друже собі і уявити не зможеш, наскільки все добре вийшло, і доречні це тобі. — Усміхнувся Тед.
— Що це? — Запитав Бен.
— Це твоя легенда, придивись уважніше. — Наполіг Увайт.
У лапах Шкрябогриза лежало два глянцевих листочка, це були квитки на концерт Газелі.
— Дякую Тед. — Мало не кричав від щастя Бен.
— Тихіше друже, звірі сплять. — Прошепотів білий. — Пора і нам спати, а завтра усе розкладу по полицям. — Позіхаючи додав Увайт, і закутавшись у ковдру поринув в солодкий сон.
Як невпинно летить час змінюючи все, але для кожного по своєму приготовані сюрпризи. Сьогодні цей життєвий сюрприз очікував Теда. Він з друзями отримав звання офіцерів поліції Зоотрополіса, ще зранку на урочистій частині. А зараз Теодор стояв перед дверима Рейчел. Він підняв лапу і тричі постукав, двері миттю відчинились і перед ним постав янгол в бузковому платті. ЇЇ каштанове волосся було прибране у неймовірної краси зачіску, з правого боку в який було вплетено суцвіття калини, на згадку про батьківщину її покійних батьків «як потім вона йому пояснила». На її декольте невимушено лежав ланцюжок з ніжним зеленим смарагдовим кулоном, який гармонійно доповнював її милий погляд. Перед нею ж повстав, молодий вовк, у темно-синьому смокінгу, біла сорочка зливалися з його такою ж білосніжною шерстю. Його блакитні очі, що дісталися йому від мами сяяли щастям та здивуванням.
— Ти неймовірна Рейчел. — Сором'язливо промовили вовчі уста. Рись зніяковіло зашарілася, але взявши себе в лапи відповіла йому.
— Тобі костюм дуже пасує Теодоре, завжди хотіла побачити тебе в ньому.
Тед зрадів почутому, наче щеня якому подарували омріяну іграшку. Теодор трішки нахилився і зі словами «Ну що ж юна леді дозвольте відвести вас на бал» простягнув їй лапу.
Вони увійшли в зал прикрашений золотисто-блакитними тонами. Попереду була сцена, на якій розставляли своє обладнання музиканти. З права розташували столи з наїдками та пуншем, з ліва було виділено просторе місце для танців.
— Шановні! Хвилинку уваги. — Зненацька зал заповнив мужній дзвінкий голос ,після якого всі звірі, що знаходились у залі, звернули увагу на сцену. Біля мікрофона стояли мер Левогрив, та начальник поліції Зоотрополіса, капітан Гримало.
— Юні офіцери! Вчора ви ще були кадетами, які старанно навчалися, не спала ночами, боролись за кращі результати. Завтра на ваші плечі ляже велика відповідальність, за безпеку кожного жителя Зоотрополіса та передмістя. Я вірю, що під чиїм керівництвом капітана Гримала, ви впораєтесь з будь-якого загрозою. Але це все буде завтра. Тож сьогодні любі мої розважайтесь. Цими словами, оголошую бал офіцерів, відкритим! Хлопці музику. — Мер Леодор Левогрив завершив промову, та покинув сцену, попутно сперечаючись про щось з шефом Грималом.
Мить і зал залили ритмічні звуки рок-н-ролу, звірі поспішали до танцю. Кожен танцював як умів, та все ж зіркою танцмайданчика став Бенджамін Шкрябогриз, зі своєю любов’ю, тигрицею Сьюзанною Ланні. Тед здивувався, граціозності свого об'ємного друга, як ніжно притримуючи свою супутницю за талію, виписував складні елементи танцю. Вмить він підкинув Сьюзен яка виконала сальто, і тут же приземлилася у його міцні лапи. Після завершення танцю усі дивились тільки на них і гучно аплодували. Бен задихаючись від виснажливих рухів, був шокований тим, як його сприйняли оточуючі. По його щоці непомітно скотилась сльоза щастя. Шкрябогриз пригорнув Сью до себе, та повів пригощати її пуншем.
Цього вечора час летів дуже швидко, пісні змінювались одна за одною, звірі поволі стомлювали, а наїдків ставало все менше.
— Для вас мої дорогі усе найкраще, тож зустрічайте Гарет Фрост! — Завершив ведучий і поступився місцем відомому дінго.
Полилися перші акорди пісні, які запали в душу Увайту. Підхопивши Рейчел, він поніс її у танець, зі словами «Ця пісня наша». Ніжний голос проста був ідеальним для виконання цього музичного твору. А текст наче був створений лише для них двох. Вона назавжди закарбувалась у душах молодої пари.

 

 

 

«Душа моя»

У моєму серці,
Світяться очей твоїх вогні.
Ця нескінченна ніч,
Присвячена лише одній тобі.
І пісню цю співаю знову я,
Бо ти душа моя! (двічі)
******ПРИСПІВ******
Запахом айстрів,
Приманю я тебе.
І хай любов між нами,
Квітами цвіте!
І світлом місяць нам
Дорогу прокладе.
Моя душа повір – кохаю лиш тебе.(двічі)

 


Поринувши танець під гармонію нот, вони зустрілися поглядами такими різними, але і такими потрібними одне одному. У них читалося любов, правду кажуть, що лис Купідон завжди робить правильний вибір.
— Рейчел Я давно хотів сказати, після всього що я пережив ти змогла знову запалити сонце у моєму серці. — Ласкаво промовив білий вовк.
— Дякую. — Зніяковіло промовила вона, пригорнувшись до нього. — Тед за ці роки ти зміг стати для мене більше ніж другом, ти моя опора. Поруч з тобою мені нічого не страшно. — Прошепотіла рись прислуховуючись як б'ється його серце.
— Рейчел Леорі Китиця, чи будеш ти моєю дівчиною? — Схвильовано промовив Теодор. Мить і він відчув себе найщасливішим звіром на світі, почувши бажане так.
До кінця балу, Тед не відходив від Рейчел ні на крок. Вони щебетали між собою, про все те що було до зізнання, і про те що буде далі, про їхню майбутню роботу, а також як же їм випросити у капітана Гримала право стати напарниками. Рейчел відчула втому, яка тягнула її в сон, тому вони покинули свято.
— І знову ці двері, скільки разів наші шляхи розходилися біля цих дверей. — Сумно подумав Тед, не відриваючи погляду від своєї супутниці. Знайшовши ключі від своє кімнати, вона неспішно прийнялась відчиняти замок. Впоравшись рись повернулась до Увайта мордочкою, та зазирнула у його сапфірові очі. Він відчув нездоланний потяг до неї, трішки нахилившись він її пригорнув до себе, і ніжно, ніжно поцілував у губи, зі всією любов’ю та пристрастю, що тримав у собі так довго. Їхні серця бились в один такт, їхні думки здавалось переплітались між собою і лиш брак повітря заставив їх відірватись один від одного.
— Люблю тебе сонце моє. — Посміхнувшись промовив Увайт.
— Навіть сонцю потрібно спати. — Жартівливо відповіла Китиця,добавивши зникаючи за дверима. — Я теж тебе люблю Теодоре Блекхарт.
Двері зачинились і він стояв перед ними, ще декілька хвилин, потім розвернувся і наспівуючи їхню першу пісню, відправився до своєї кімнати. Тед знав, що завтра усе буде добре, адже у нього є друзі, кохана дівчина, і що не менш важливо, робота в поліції, тому що тепер він, офіцер Теодор Увайт Блекхарт.

 

 

 

 

 

Глава 4: Фатальне патрулювання

 


Сніг мирно лежав на вечірніх вулицях Тундра-тауна. Вітерець жваво гнав сніжинки та згортав їх кучугури. Через на диво низьку температуру, вулиці цього вічно засніженого регіону, були порожні. Про таку погоду місцеві кажуть «Полярний ведмідь два рази подумає перед тим ніж з дому вийти».
З кафе під назвою «Полярне кільце» вийшов білий вовк у поліцейській формі, в лапах у нього були дві кави та пакет з пончиками. Він неспішно підійшов до патрульної машини, та постукав у вікно. Двері відчинились і Білий сів в авто протягнувши одну каву і пакет своїй напарниці, котра сиділа на місці водія.
— Дякую. І я вже говорила, що ти дуже красивий в формі? — Щиро усміхнулася Рейч
— Уже більше ніж сотню раз, та все ж я буду радий, чути ці слова з твоїх вуст знову ізнову. — Тед з любов’ю усміхнувся у відповідь.
— Кохаю тебе. — промовили вони в водночас, після цього залилися сміхом.
— А пам’ятаєш, наш перший робочий день? — Згадала минуле Рейчел — Хоч з того часу минуло уже шість років, та я ніколи незабуду славнозвісне «Начхати» капітана Гримала. То це тепер ми знаємо, що так би мовити він «Своя тварина». Тоді ж бувши новачками нам кожне його слово здавалось суворим та байдужим. Ну а перше завдання? Та він усіх штрафи виписувати в перші дні заганяє, таке у нього бойове хрещення, знаєш мені. Але все таки старий буйвіл знає що робить. От назначити Бенджаміна на рецепцію відділку також його ідея, адже він бачив, як легко вдається Шкрябогризу знаходити спільну мову з іншими тваринами. Ту вже ніхто не посперечається.
— О доречні ти вже обрала колір плитки для ванної? — Перебив Рейчел Тед.
— Так, я покажу його тобі в каталозі завтра, коли завершиться зміна . — Жартома нахмурила брови рись пильно дивлячись на вовка.
— Добре що ми на відкладені гроші придбали спільну квартиру. — Глянув задоволеним поглядом на кохану, Увайт.
Вони потягнулись один до одного щоб поцілуватись , як зненацька пролунав глос Бенджаміна Шкрябогриза.
— Тринадцяти прийом, ви мене чуєте.
— Прийом це тринадцятий уважно слухаємо.
— Офіцери Китиця Блекхарт! — Вирвав мікрофон Гримало. — На розі вулиць Арктичної та Фроста, повідомляють про стрілянину, Бігом туди!
— Виклик прийнято, тринадцятий виїжджає.
— Поспішайте «Голуб’ята» — Гепард повернувся до мікрофону.
— Бен трясця тобі! — Зірвався Тед вказуючи Рейчел найкоротший маршрут.
По холодних вулицях Тундра-тауну, увімкнувши сирену мчала поліцейська машина,вона ігнорувала світлофори, та знаки обмеження швидкості, адже від того чи вона встигне залежало чиєсь життя. Ось за рогом було уже чути , постріли та крики цивільних. Автомобіль різко повернув, увійшовши у керований занос, та зупинився у тридцяти метрах від епіцентру подій. Відчинились двері, з яких вийшло двоє наших поліцейських. Перед ними повстала картина. Лось, олень та газель озброєні автоматами, обстрілювали лімузин, який врізався в електроопору. Біля автівки було два білих ведмеді в чорних піджаках, перший вів вогонь у відповідь, а у другого справи були на багато гірші. Він важко дихаючи сів на асфальт, опершись на авто, а по його сорочці розповзалась бура пляма крові.
— Поліція Зоотрополіса! Наказую усім припинити вогонь! — Суворо кричав у рупор офіцер Блекхарт. — Складіть зброю і ніхто з вас не постраждає…
Тут його слова обірвав лось, давши автоматну чергу по офіцерах. Вони пригнулись ховаючись за броньовані двері патрульної машини, гуркіт граду розпеченого свинцю заглушував їхні думки.
— Рейчел! Викликай підмогу! — Віддавши команду напарниці, Увайт відкрив вогонь у відповідь. Кулі свистіли у них над головами, і лиш одне полегшувало роботу поліцейським, що перехожі уже встигли заховатись у безпечні закутки. Побачивши, що олень підстрілив другого ведмедя, та почав наближатись до лімузина, полісмен прийняв рішення діяти, і зі словами «Зніми оленя», він вистрибнув з за укриття та швидко прицілився по лосю. Постріл, а за ним ще два, і ось сохатий з хрипом звалився на тротуар. Тим часом офіцер Китиця, з спритністю котячим перебігала від укриття до укриття, підбираючи найвигіднішу позицію, для завдання фатального удару своїй цілі. Постріл і не усвідомлений, звідки прилетіла смерть, олень повільно сповз по стіні, з акуратною діркою у скроні. Мить вони стояли біля лімузину. Тед почав надавати до медичну допомогу ведмедю з простріленими грудьми, другому тільки зачепило плече. Рейч прийнялась викликати по рації швидку. Увайт повернувся на гуркіт відкриваючихся дверей автівки. З них кульгаючи вийшла землерийка у чорному смокінгу, з пишними чорними бровами, з під яких не було видно очей.
— Ви врятували мені життя юначе.
— Хто ви?
— Можете звати мене паном Велетом.
— Я офіцер Блекхард, а по заду офіцер Китиця. Чому ці звірі на вас напали?
— Це були найманці Освальда Золотокопита…
Його слова перервали звуки раптово відновлених пострілів. Газель який під шум перестрілки кудись зник, зненацька появився з за рогу будинку і відкрив вогонь. Рейчел помітила його своїм пильним зором, і викрикнувши «Теодоре з заду» стрибнула затуляючи собою напарника. Вони вистрілили водночас. ЇЇ куля вилетіла з дула пістолета і попала зловмиснику в лівий ріг вирвавши його з черепа. Постріли газелі були результативніші, в рись потрапило три кулі. Дві пройшли на виліт дивом не зачепивши життєво важливих органів. Третя вибрала не найкращий шлях, вона вп’ялась в плоть і застрягла у хребті, завдавши великої шкоди. Китиця скрикнувши від болю, що заполонив її свідомість, упала на дорогу.
— Рейчел ні-і-і-і! — У душі Увайта наче щось надірвалось а перед очами промайнув спогад про кінець життєвого шляху його мами. Він кинувся до неї.
— Все буде добре кохана, ти тільки не закривай свої очі, і навіть не думай мене покидати прошу… — його тремтячий голос мало не зривався на виття від відчаю.
— Я… кохаю те… тебе. — Прохрипіла рись.
В її очах відбився промінь прожектора гелікоптера, а звідусіль понаїжджали поліцейські авто, за ними слідом дві карети швидкої допомоги. Теодор підтримував голову коханої на своїх лапах та сумно вив на місяць, наче відсилаючи шматочок своєї печалі тому хто її зрозуміє. Його гострий слух чув як б’ється серце Китиці, це давало йому надію але ніяк не гасило пекучий всепоглинаючий біль що рвав йому душу…
Швидка забрала поранених, і помчала у супроводі двох патрульних екіпажів до головної лікарні міста. Тед стояв шоковано дивлячись на свої білосніжні лапи, які знову були забруднені кров’ю такої близької йому тварини. Увайт відчув як на його плече опустилась чиясь важка лапа, озирнувшись він зустрівся поглядом з Грималом. У його очах переливалися сум та співчуття. Здавалось він чудово розумів ту біль що терзала вовче серце.
— Блекхарт, вибач що ми не встигли, хоч це і звучить як дурна відмазка, та все ж мені прикро. Дозволь відвезти тебе до дому, щоб зміг привести себе у порядок, а тоді відправимось у лікарню. Ти будеш їй потрібен у нормальному вигляді, а не весь пом’ятий і вимазаний кров’ю. Тож вперед сідай в машину, це наказ.
Здавалось Увайт не чув цих слів, адже у його голові був тільки її вчинок і бажання віддати усе аби ці кулі спіймав він а не вона,та все ж його тіло покірно сіло у машину шефа.
Він сидів в залі очікування, а над дверима операційної горіла червона лампа, попереджаючи всіх що зараз там професори в білих халатах грають у шахову партію зі смертю за безцінний приз, життя пацієнта. Його душа рвалась на дрібні шматочки, не приймаючи реальності, а думками він був поруч з нею. Кожен удар її серця був синхронним з його, митями здригаючись від невідомого болю він усвідомлював, що відчуває її біль. Невже зв'язок між ними був настільки сильний. Одне він знав точно не стане її, не буде і його, їхні серця зупиняться в один момент. Розум жалили думки. Як? Як він між допустити, щоб через нього постраждала його кохана, його ранкова зоря, його… Його душа… По білих вовчих щоках покотились солоні гіркі сльози відчаю, він не міг більше стримувати їх у собі.
Зненацька Теодор почув тихий спокійний голос.
— Юначе, візьміть себе у лапи. — Увайт розплющив свої очі, і побачив що праворуч нього сидить врятована ними землерийка.
— Не хвилюйтесь за свою напарницю, я про усе потурбувався. Вона потрапила до найкращого лікаря Зоотрополіса, він врятує її. — спокійним тоном запевнив вовка.
В цей момент над входом в операційну загорілось зелене світло, що символізувало про закінчення смертельної шахової партії. З дверей вийшов пантера у білому халаті.
— Пане Велет, пане Блекхарт, операція пройшла успішно, пані Китиця повинна прийти до тями приблизно через дванадцять годин. От тільки одна неприємна річ, одна з куль серйозно пошкодила хребет, і тепер мене ще багато часу перш ніж вона зможе стояти, не кажучи уже про можливість ходити. — відзвітував лікар
— До речі знайомтесь, це Арчібальд Штейн, найкращий ортопед-травматолог на сьогоднішній день. — Взявся розхвалювати пантеру пан Велет. — Я впевнений, що завдяки старанням мого друга, вона не те що ходити, вона бігати буде.
— Ми зробимо усе можливе, щоб допомогти їй повернутися до колишньої форми. — Підтвердив Арчібальд.
— Дякую, але чому ви нам допомагаєте? — Через свій стан ніяк не міг зрозуміти Увайт.
— Юначе, ви обоє врятували мені життя, тож дозвольте за вашу доброту відплатити своєю. А зараз вибачте, справи мене чекати не будуть. — Пан Велет покинув їх у супроводі двох ведмедів тіло-охоронців.
— А що до вас пане Блекхарт, я б вам порадив піти до дому і виспатись. Ваша кохана у хороших лапах. Що ви, що ви, на вас глянеш, і зразу все розумієш, що я по вашому закоханих за час своєї лікарської практики не бачив. А зараз бігом до дому і щоб я вас тут більше у такому стані не бачив. — Не дав сказати Теду й слова лікар Штейн.
Цієї ночі Теодору, не давали спати, такі свіжі болючі спогади того проклятого патрулювання. Він крутився, скавчав, з його очей лилися сльози, а в голові, наче поставлений кимось на повтор, раз-за-разом прокручувався той злощасний момент. Він знову і знову бачив, стріляючу газель, чув звук падаючих гільз, відчував кожен гарячий шматочок металу, що невблаганно впивався в тіло його кохання, його сонця, його душі, його життя… Раптом свідомість залило світлом, таким чистим, м’яким, спокійним. Здалека наче крізь туман, почав проявлятися силует. Він підходив все ближче і ближче, ось у ньому почалось пізнаватись щось таке рідне. Протерши очі він зрозумів, що перед ним стоїть Кейтлін.
— Не плач сину. — Пролунало у вовчій голові. Він мовчки підійшов і обняв її. По всьому його тілу, прокотилась приємна прохолода, а неймовірний спокій заволодів розумом.
На ранкове небо, повільно виповзало сонце. Чіпляючись своїми променями за вікна будинків, підтягувало себе все вище і вище. Ось воно уже дісталось Теодорового вікна, пропустило один свій промінчик, і прийнялось ним дразнити сплячого вовка. Увайт з важкістю розплющив злиплі від сліз очі. Піднявшись з ліжка, він сонно почовгав у ванну кімнату. Умившись Блекхарт глянув у дзеркало, з якого у відповідь, байдуже дивився запухлий сумний вовк. Прохолодна вода, надавала сил та повертала до реальності. Тед нарешті освідомив, не можна аби вона бачила його у такому стані, тим паче зараз, коли їй, як ніколи буде потрібна його підтримка.
Минула година. Білий вовк перетнув поріг міської лікарні, у його лапах був букет білосніжних айстрів. В довідковій він дізнався, у яку палату перевели Китицю, і зразу ж направився туди. Біля дверей її палати стояв кремезний полярний ведмідь, присланий паном Велетом. Зустрівши Увайта він привітався і відчинив йому двері. Пройшовши в простору палату, Тед узрів свою кохану рись. Поставивши квіти у вазу, він підійшов до неї, та ніжно поцілував у чоло. Підтягнувши поближче крісло, Блекхард всівся в нього, взявши її лапу у свої, почав лагідно гладити.
— Ти ще спи, мила моя, спи, набирайся сил, вони тобі будуть потрібні. А я… Я завжди буду поруч. Бо ж горе ти моє цибулеве, я кохаю тебе. — Ледве стримуючи сльози промовляв Увайт.
— І я тебе кохаю, мій Тедді. — Пролунав її слабкий голос.
Вовк щиро зрадів пробудженню коханої, та поцілував її ніжну як шовк лапку. Його серце отримало нову мету.
— Я кістками в землю ляжу, але не дам тебе більше нікому образити. — Пообіцяв їй Теодор.

 

 

 

Категорія: Екшн (Action) | Додав: Bard_Winterwolf | Теги: Bard Winterwolf, Teodor Bleckheart, Зоотрополіс
Переглядів: 429 | Завантажень: 47 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 5.0/1 Екшн (Action), Зоотрополіс, Романтика, Ангст
Всього коментарів: 3
secret 03.05.2017 в 19:58Спам
Приємно бачити, що тепер події розвиваються повільніше. Також сподобались несподівані метафори. Особливо приказка про ведмедів. biggrin А ось дії та слова персонажів здаються вельми награними.
53
2
Roman 27.06.2017 в 01:48Спам
Спасибі за відгук. Можна запитання? Що саме здалося вам вельми награним?
30
0
secret 27.07.2017 в 16:34Спам
Те, що герої - стереотипні, картонні. Через це їм не віриш, коли читаєш про їхні почуття. Спробуйте їх урізноманітнити.
53
1
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close