Головна » Фанфіки » Книги » Слеш

Слимаки, кури і самовпевнені духи
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 24.03.2018 в 21:45
Фанф прочитано: 715 раз
Категорія: Слеш
До фанфіка залишено: 0 відгуків

Схожі фанфіки:


24.03.2018, 21:45
Кей ніколи не відрізнявся ні зайвоюцікавістю, ні взагалі будь-якою зайвою активністю в лісі. Ну, можливо, любов'ю
до брата, але і та десь поросла мохом, після того, як Тсуккі дізнався, що така омріяна Людина його брата - Тенгу. Хоча вона була чи не єдиною на той момент
адекватною тенгу серед усіх, любов і повага маленького Тсуккі до брата, разом з сяйвом в його оченятах - затихли.
Кей був звичайнісіньким нічним духом-світлячком, який страшенно любив знущатися з нещасних мандрівників. Щоправда, Акітеру виводив їх на правильну дорогу. Кей теж це робив. Інколи. Провівши перед тим через увесь ліс. Кілька разів.

Та зараз не про це.

Тсуккі вилетів з лісу , як тількизайшло сонце. Для чого він це зробив? Та щоб довести брату, що може впоратися з реальним світом і без всяких-там соулмейтів чи то пак, Людей.

"Поки твоя Людина не прийде до лісу, не виходь за межі. Це
небезпечно!"-ухнула йому совість голосом брата, але вона була успішно пропущена повз вуха. Як і голос розуму. Чомусь саме сьогодні Тсуккі вирішив не слухати свій раціоналізм і йти впертістю.

Чомусь саме це вилізло йому боком, коли , в променях ранкового сонця земля виявилася надто великою під ним. І крила, тоненькі й білуваті, з тріскотом вітер відніс невідомо куди, кинувши беззахисного духа в обійми темряви. Духи також відчувають біль.Тсуккі прокинувся від того, що сонценапекло шкіру і зі стогоном закрутився в листок... Ммм... Що це у нас? Та це ж помідори!

Колись Саеко, тенгу брата, приносила їм помідори до лісу. Вони були невеликі і соковиті. Можна сказати, що Тсуккі вважав помідори своєю улюбленою їжею. Але коли Кей прокинувся, він подумав, що помідори не бувають такими величезними.
Він глянув на налите соком тіло овочу. І довго дивився. Поки помідор не репнув, перестиглий на літньому сонці, бризнувши на духа соком і шматком м'якоті.Трохи попоївши м'якоті, хлопецьвирішив розібратися, що до чого тут твориться . Як результат, відлуння совісті підказало йому, що брат попереджав, якщо відійти далеко від лісу - зникнеш за добу. Тсуккі звісно слухав, але не те, щоб це мало би йому знадобитися коли.

Ну, як виявилося - мало би.

Ще раз оглянувши усе довкола, Кей помітив доволі невелику ділянку вільної землі, яку можна було б швидко перебігти і дістатися високої трави, схожої на ту, що росла поруч з лісом. Це добре. Якщо є трава, то й ліс недалеко.
Так він думав.Тсуккі зиркнув на свої поломанікрильця й невдоволено зашипів. Не те, щоб вони боліли зараз, та й потім відростуть, але до чого ж незручно без них!

-Гаразд, давай не будемо панікувати, візьмемо листочок,- сказав він собі.

Кей взяв листок помідора, якось та відламавши його і , наче на парашуті, плавно приземлився на відкриту ділянку. Далі, він , тримаючи над собою листок, щоб сонце не пекло швидко, як для його теперішніх габаритів, попростував до трави.
Трава виблискувала на сонці, повна диковинного лісового шелесту і Тсуккі був щиро радий її близькості, поки не з'явилися ВОНИ.Спершу дух почув двигтіння десь зліва,у великому... Загоні? Звідти війнуло неприємним запахом, гіршим за давно немитого тенгу, потім Тсуккі помітив як каміння навколо нього почало підскакувати і зрозумів, що попав.
Із загону на дикій швидкості, з диким квокання і шалено голодні, висипали кури і курчата.

-Кудах!-сказала одна курка своєюкурячою мовою. -Кудах-тах!!!"

І якби Тсуккі знав курячу мову, то зрозумівби, що сказала вона :" Зелень! Лови його!!!"
Але, навіть не знаючи курячої мови, Кей з задоволення поспішив назад до своїх помідорів.
Кури кричали все ближче, а кроки у духа були маленькими.
Тому він пішов на відволікаючий маневр, кинувши голодному стаду своє укриття.
Птахи одразу ж розірвали здобич і затихли, приглядаючись до місця звідки той прилетів. Тсуккі рвонув до огорожі, кури поспішили нагнати цього жучка і з'їсти його. Курям однаково, дух ти чи просто жук.
Кей заскочив за огорожу в зарослі помідорів, у своє спасіння. Але хто ж знав?
Одна курка з особливо довгою шиєю і маленькою головою кльокнула його і так, за стеблом помідора, схопивши його за ногу і тягнучи собі в рот.
Тсуккі вчепився у стебло, нога заяскріла спалахом болю, але раптом курка втратила до нього інтерес.

-Цип-цип-цип, ходіть сюди,- крикнувкілька разів хлопчачий голос, розсипаючи по землі насіння. Кури потрюхикали наїдатися.

Тсуккі затягнув свою тушку подалі відстрашного місця і ліг. Тільки зараз він помітив, як сильно він злякався.Коли біль в нозі потрохи вщух, Кей зітхнув з полегшенням і заплющив очі на мить.
Коли він прокинувся, то помітив, що вся його нижня частина покоїться під жирним і зимним слимаком. Благо, слимак уже закінчував свою дорогу через Тсуккі , залишаючи на ньому огидний слизький слід.

-Чудово,- сказав собі Тсуккі, хляпнувши руками по землі,- гірше вже бути не може!

Але його недавня приятелька з тонкоюшиєю і маленькою головою вирішила показати, що, ЯК БИ НЕ ТАК?
Курка просунула голову через сітку і вхопила слимака, а разом з ним і духа, що наміцно прилип до хвоста. На щастя, за інерцією, Кей відліпився й полетів на найближчий кущ помідорів. Він подякував законам фізики, які вичитав у книжці, яку викинув у ліс якийсь не надто сумлінний учень і заліз у тінь листка.
Забагато стресу на цей день. Вдома він би спокійно спав до самого вечора...У нормальному стані, сарказмом Тсуккіможна було би травити і слимаків і равликів у радіусі трьох кілометрів. Якби, звісно, сарказм був матеріальним. Деякі особистості щиро раділи, що це не так.

Бо тоді ним би труїли не слимаків.

Тсуккі думав про цих особистостей, котрі зараз мирно сплять у лісі і скрипів зубами від невдоволення.
Щоб хоч якось вдовольнити своє роздратування, він спостерігав, як на стовбурі намагається пробиратися на верхівку жирненький і здоровий садовий равлик. Коли той таки добрався до потрібної Тсуккі висоти, хлопець почав своє підле діло.
За кілька хвилин десь внизу пролізли через сітку курчата, вишукуючи поживи.-Ти такий тупий,- ліниво протягнувдух, в черговий раз тицяючи пальцем в око равлика. З часом йому навіть ставало цікаво, як рухаються м'язи на його тілі, і можливо, Тсуккі навіть пожмякав би його, але не зараз.

-Титу-пи-и-и-ий,- навмисно голосно говорив він, тикаючи в око равлика.

Стебло помідора трохи тремтіло, алеКей списував це на курчат. Поки не почувся підозрілий хруст.
Дух звісився з листка й помітив, що його жертва підгризає стебло. Потім він помітив ще нестиглий, але важкий помідор трохи вище свого листка.

-Ні-ні-ні, друже, давай ти поповзешвниз зараз, а?- він спробував посміхнутись равлику, на що той зробив ще один укус і глянув на Тсуккі з сарказмом.

Хлопець запанікував.
Десь внизу запищали курчата, зібравшись жовтими клубочками під стеблом в очікуванні поживи.
Тсуккі запанікував, потім заспокоївся, потім знову запанікував і вхопився за стебло в той момент, коли вони тріснуло й полетіло вниз.Кей чесно відчув як йокнуло його серце, коли побачив стрімке наближення землі. Якщо він виживе, більше ніколи, ніколи не дразнитиме равликів. Стебло припинило своє падіння і курчата знову збіглися до нього, поки Тсуккі, дякуючи долі за шанс перескочив на інший кущ
помідорів. Уже звідти він побачив, як доламується його стебло під вагою курчат, скубаючих листя.
Хлопець заліз трохи вище мирно примостившись у затінку.
В горлі пересохло, а найближчий помідор був не так близько. Хлопець вирішив зекономити сили. Він погриз основу листка, помусолив її руками і видобув для себе трохи гіркого соку. Хоч щось у цій халепі.

Обідня пора розпарювала землю, піднімаючи задуху і сонливо мигаючи сонцем через листя.
Тсуккі заплющив очі. Вдома він спав весь день. Помідори шелестіли і цей шелест нагадував йому дім.

Дім, де Акітеру і Саеко чекають його...
Дух позіхнув, скрутився калачиком і поринув у неспокійну дрімоту.Йому снився ліс і джерело, де вонибрали воду для молодих дерев і для себе, снилися співи птахів і шелест. Вічний шелест. І вечірня тиша й прохолода.
Йому подобався цей сон і Тсуккі посміхався.
Посміхався він і прокинувшись, поки не зрозумів, що на нього витріщається здоровезна зелена гусінь.
Заволавши зі страху, він сяк-так скинув гусінь з напівпогризеного листка і сховався за стебло, на інший виступ. Згодом він піднявся трохи вище, сівши на молодий листок.
Тсуккі обійняв коліна, вткнувшись в них лицем і тихо, але гірко заплакав.
Він хотів додому. Він хотів спокою. Він хотів послухати брата і
ніколи-ніколи-ніколи не підходити і близько до межі лісу.

За кілька хвилин, зморений жарою,Тсуккі знову провалився в сон.Коли дух прокинувся і окинув соннимпоглядом своє оточення, то виявив, що:
1. Уже вечір.
2. Приємно пахне булочками з корицею, які, до слова, часто пік Суга в хатині лісника.
3. Його кудись несуть.
Спершу усе це не надто зачіпало Кея.
Він солодко позіхнув, потерши оченята кулачками і помітивши, що його тіло підросло до розміру трирічної дитини.
А це означає що?..

-О, ти прокинувся,- радісно виголосив хтось, на чиєму плечі ліниво лежала голова духа. Лице ще пашіло від перегріву і настрій був ліниво-сонним і тягучим.
Довкола шелестіла висока трава, а в повітрі трохи пахло лісом.

-Я так хвилювався!- знову сказав голос,-ба' сказала віднести тебе до лісу, там тобі стане краще. Тобі вже краще? Як ти себе почуваєш? Хто ти такий? Ба' сказала, що ти дух. Я такий щасливий, що побачив духа! А як ти до нас потрапив? Це ж так далеко...

Голос продовжував ще щось тараторити, а Тсуккі думав, що він далеко долетів.

Врешті, власник голосу тихо скрикнув і погладив пальцем відростаючі крильця Кея, що легенько сяяли й тріпотіли.

-Бідолаха, боляче напевно, ще й нога поранена.. пробач, що я не знайшов тебе раніше. Ти напевно стільки пережив! Дух, з тобою все гаразд?..

-Кей,- сонно пробурчав Тсуккі,-Тсукішіма Кей... І не міг би ти йти мовчки?

-Ох так, звісно... Пробач.

І через кілька хвилин:
-Ти напевно голодний  - ось бери булочку,я сам пік,- він знічено засміявся і вклав у руку Тсуккі пиріжок, який той ліниво потягнув до рота.Пізно ввечері маленького Тсуккі з пакетом пиріжків в придачу передали Акітеру і Саеко.
Валяючись на плечі свого заплаканого і безмежно вдячного брата, дух сонно помахав ручкою хлопцю, що його доніс. Поміж пальцями кілька разів мигнуло його обличчя. Трохи засмагле і веснянкувате, з копицею темного волосся і темно-зеленими очима.
Такими темно-зеленими, як ліс.
Тсуккі заснув у брата на плечі. І снилися йому дикі кури, злі слимаки і теплі-теплі руки із запахом кориці, що захищали його він усього цього.Він прокинувся під вечір третьої з трьох діб, яку проспав. Кенма, некомата з поселення по ліву сторону від болота, міняв пов'язку на його нозі і флегматично пожовував булочку з корицею.

-Де...

-Вдома.-не давши йому договорити, промимрив Козуме, облизуючи якийсь листок, а тоді приліплюючи його до ноги Тсуккі. Останнього аж мороз пробив. Кей ніколи не розумів звичаю зализувати рани, а після слимака тепер уже точно бридився цього.

Незабаром Козуме поплівся до Куроо, що теж не втрачав нагоди поласувати людськими булочками.
Тсуккі ніколи не думав, що може приревнувати булочки до когось.

-Дивне відчуття...-Він притулив руку до грудей, там де потягувало серце.

Та не встиг він обдумати свої почуття до булочок, як коло нього на коліна хляпнулось щось дещо більш пахнуче булочками, ніж самі булочки. 

***

Тсукішіма Кей плюхнувся на м'який настил з моху в обіймах людини. Людини, яка пахла смачно і приємно.
Його Людину звали Ямагучі Тадаші.
А кожна зустріч починалась словами:

-Тсуккі, з тобою все гаразд?..
Категорія: Слеш | Додав: Re-examing | Теги: Haikyuu!!
Переглядів: 715 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 Слеш, Слеш, Фентезі, Міфічні істоти, Hurt/comfort, AU, Гумор
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close