Головна » Фанфіки » Книги » Повсякденність

Дзвінок долі
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 21.01.2019 в 15:00
Фанф прочитано: 1050 раз
Категорія: Повсякденність
До фанфіка залишено: 0 відгуків

Схожі фанфіки:

21.01.2019, 15:00
Дзвінок долі
В маленькому й не примітному містечку на карті України – Знам’янка, Кіровоградської області, проживає дівчинка ім’я якої Лідія, проте всі називають її Ліда, а батьки ніжно Лідочка. Сім’я Ліди не завжди проживала в цьому місті, вони переїхали сюди не
так давно, через деякі фінансові труднощі. Це рідне місто батька Ліди – Василя. Він тут виріс та провів все своє дитинство. Він любив пиячити і саме через його пияцтво сім’я Олищуків влізла в борги. Через це їм довелося продати двокімнатну квартиру в Кіровограді щоб перекрити борги за пияцтво батька. Мати Ліди – Олена, постійно плакала через це, оскільки мала не погану роботу вчителя математики в школі, заробляла не погані гроші, але через вихідки чоловіка, який постійно вештався біля її школі п’яним іноді навіть бив жінку на обличчі її учнів, Олену звільнили. Сім’я не мала іншого вибору як поїхати до матері Василя – Галини, вона ще та заноза. Жінка володіла дуже не приємним характером, постійно кричала не контролюючи свій монолог, не вміла слухати. З її уст доносились нецензурні вислови, а вигляд у неї був спитий як і в батька. Й хоча вона теж пиячила, але це було краще ніж жити на вулиці.
З часом Олена влаштувалась там на роботу в школу вчителем математики і влаштувала туди ж і свою доньку якій на той час було сімнадцять років і вона була в одинадцятому, випускному класі. Ліда не була відмінницею, ходила в школу неохоче, але хотіла поступити в університет і здобути вищу освіту. В новому класі відносини з однолітками в неї не складались. Але вона не була сором’язливою, а навпаки. Із самоцінкою в неї було все добре, вона не боялась виступати біля дошки, не боялась публічного виступу.
Вона писала вірші та пісні на різних мовах. Дуже хотіла поступити в Київ на іноземні мови і стати перекладачем. Дівчинка ходила на курси англійського в школі, оскільки там мама домовилась із вчителем англійського – Леонідом Дмитровичем. Він хороший вчитель і чоловік, який дає гарні знання для учнів. Але не завжди Ліді вдавалось ходити на заняття в школу оскільки вона часто хворіла. Але ж домашнє завдання потрібно виконувати в будь-якому випадку. Тому взявши номер старости – Олега, вона йому зателефонувала після закінчення уроків. Спершу він не брав слухавку, але коли нарешті відповів Ліда почала з ним розмову:
-       Ало! – Говорив голос вслухавці.
-       Олег, привіт це Ліда! Ятелефоную до тебе щоб дізнатись, що нам задали на українську мову на вівторок?
В слухавці кілька хвилин було мовчання. Ліда вже перелякалась.
-       Так, так. Слухаю,просто був поганий зв’язок. – Голос в телефоні не був схожий на голос однокласника Ліди, але вона сильно не звернула увагу, оскільки в телефоні
голоси завжди спотворюються.
-       Це Ліда! Скажибудь-ласка завдання з української мови. – У відповідь Ліда почула лише гучний хохот. Який не стихав. – Чому ти смієшся? – Поцікавилась Ліда.
-       Та просто ти такакумедна. Хух! Ну ти мене й насмішила. – Голос в слухавці був досить приємним, він відносився до тих яких хотілось слухати.
-       Можу я поцікавитись чимсаме я так тебе насмішила? – Голос дівчинки трішки погрубішав і став ще більш серйозним ніж був до цього.
-       Лідочко, скажи мені якаукраїнська мова у вищому закладі? В нас немає такого предмету. – Не могла досі зрозуміти суті розмови дівчина. – Та й взагалі у мене питання, чому ти телефонуєш мені а не старості. Я ж не староста, я не знаю всіх нюансів в університеті. Та й мені по факту всеодно. – Ці слова дуже розізлили Ліду, що
вона не витримала і почала говорити криком.
-       Еее ні, чуваче! Язвичайно все розумію, що я новенька і все таке але це вже неподобство. Я до тебе по нормальному, а ти до мене з гівном замість каші. Та хіба це можна витримати?! Ти, чортяка лиса, навіщо мене за ніс водиш, свою лапшу на вуха
накручуєш. Я не поведусь на твої провокації, тому негайно кажи мені, що і як, бо як побачу розмалюю твоє обличчя фарбами не досить приємними для зору людського. – В слухавці застигла пауза. Хлопець не вимовив ні слова, здавалось, що він поклав слухавку. Але несподіваними стали для дівчинки оплески, які вона почула по ту сторону розмови.
-       Ти простонеперевершена! Це краща погроза яку я чув в своєму житті. – Знущався з Ліди хлопець. – Чуєш, я зараз трішки зайнятий, але я зберіг твій номер телефону,
тому десь через годинку наберу тебе. Добре? – Запитав парубок.
-       Добре! – Неохочевідповіла дівчинка.
-       Ну, лисичко, не сумуй,я скоро перетелефоную тобі. Тільки ти візьми слухавку. Домовились?
-       Угу! – Ледь видавила зсебе дівчинка і злісно кинула слухавку. Вона так сердилась, що хотіла кинути мобільний телефон об стіну в кімнаті, але стрималась, бо нового їй не куплять.

Минає година і лунає гучна мелодія на телефоні, що відірвала Ліду від читання книги.
На екрані мобільного той самий номер «старости». Переступивши через себе, дівчинка взяла слухавку.
-       Я слухаю. – У відповідьвона чує лише тяжке хекання собаки. – Ало! – Повторила дівчинка. За хеканням було чутно голос хлопця, який кричав : «Віддай! Поверни!». Було трішки не зрозуміло до чого тут йде справа, але через тяжке хекання і кинуту фразу «поверни собако», Ліда зрозуміла, що у парубка собака вкрала телефон і тримаючи його в
себе в пасті тікає. Дівчинці не залишалось нічого іншого як тільки почати гавкати в слухавку, сподіваючись, що спрацює. На подив самої дівчинки її план спрацював, собака викинула телефон і хазяїн зміг його нарешті підібрати. Через шорох, який лунав з тієї сторони, Ліда змогла почути паралельно слова хлопця:
-       Ооо! Фууу! Ти йогопогриз як кістку, негідник! Він весь в слині і залишках їжі! Мене зараз вирве він такого. – Повторював парубок, не помічаючи, що триває розмова.
-       Я ще тут! – ПроговорилаЛіда, чим саме налякала хлопця, що той виронив телефон із рук і було чутно безліч нецензурних виразів, що лунали з його вуст. Ліду це так насмішило, що вона залилася гучним сміхом.
-       Ти хто, чорт забирай? –Пролунав розлючений голос хлопця в слухавці. А у відповідь лише гучний сміх. Від почутого сміху, хлопець сам почав посміхатись і його злість втекла як і собака, що вкрала телефон.
-       Вибач, просто цереально було смішно. Я ж Ліда. Ти казав, що мені перетелефонуєш через годину. – Веселий голос Ліди, підняв настрій і парубку.
-       Аааа! Ліда, точно! Я йгеть забув про тебе, якщо бути чесним. Але пес виправив всю ситуацію. Мені здається, що це доля. А ти віриш в долю? – В слухавці лунав ігривий голос хлопця, який просто зачаровував дівчину.
-       Я навіть не знаю. – Саркастично відповіла дівчинка.
-       Розкажи про себе! Хтоти, звідки? – Почав випитувати в неї парубок. Ліда розповіла йому про своє дитинство, про батька – алкоголіка, про маму вчительку, про переїзд і так плавно вона дійшла до своєї нової школи. Проте їхню розмову перервало
відключення. Розмова просто зупинилась і коли Ліда намагалась, зателефонувати
знову, то телефон був поза зоною досяжності.

Вже наступного дня знову пролунав дзвінок від цього ж номеру. Це був знову він, хлопець якому Ліда була рада.
-       Я слухаю!
-       Привіт, Лідо! Вибач, щовчора так вийшло просто в мене накрився телефон і тому я був вимушений купити сьогодні новий, щоб знову з тобою поспілкуватись.
-       Мені дуже приємно. Алетобі не здається якось не чесно, що я тобі про себе вже багато чого розповіла, а мені про себе нічого.
-       Так це не чесно. Ееем!З чого б почати. – Почав роздумувати хлопець. – Мене звати Максим, я студент, мені вісімнадцять… - Дівчинку охопив ступор. Вона його перебила.
-       Зачейкай, як це Максим?А ти хіба не Олег?
-       Ні! А з чого ти взяла,що я Олег?
-       Просто я телефонуваласвоєму однокласнику Олегу, щоб запитати в нього домашнє завдання з української мови. – Дівчинка не могла припинити дивуватись і соромитись. Вона розуміла, що вже другий день спілкується з незнайомим хлопцем по телефону.
-       Так от в чому справа! –Нарешті зрозумів Максим. – А ще й думав, що за українська мова, до чого тут Олег. Так тепер стало все зрозуміло. Мала, схоже тебе надурили.
-       В якому сенсі?
-       Номер тобі ж не вірнийдали. – Ліда трішки засумувала і на хвильку притихла. – Та не сумуй ти, знаєш, як то кажуть, що не робиться все на краще. От ти зателефонувала мені і тепер ми спілкуємось, можеш вважати, що в тебе є друг в Києві.
-       Ти з Києва? – Здивованозапитала двічинка.
-       Так! Я тут навчаюсь наперекладача. Зараз я на першому курсі. – Ліду охопив ще більший шок.
-       Ти зараз не жартуєш? –Не могла повірити вона.
-       Ні. – Відкинув хлопець.– А що?
-       Я теж туди хочу. В Київна перекладача. Це моя ціль! – Здивуванню хлопця не було меж, він аж долоні прихилив до свого обличчя.
-       От бачиш а ти казала,що в долю не віриш. Це просто знак з неба. Ти не хвилюйся я дпоможу тобі сюди поступити. Я в минулому році здавав вступні іспити, вона не такі важкі як їх описують. Ми з тобою справимось, я впевнений.

Таким чином Максим став особистим тренером – вчителем Ліди з вступних іспитів. Він
підтягував її з англійської мови, з історії та літературі. Допомагав готувати їй виступ на конкурс з англійської мови. За кілька місяців їм вдалося підтягнути розмовний англійський Ліди, оскільки часто вона говорили по телефону англійською, а іноді й французькою, оскільки поліглоти у вузі ціняться найбільше. І тоді є більший шанс пройти. Батьки дивувались, коли Ліда за столом розмовляла різними мовами. Мама нею пишалась, а батько з бабусею сміялись і кричали, бо думали, що вона їх таким чином проклинає.
-       Лідо, ти молодець! Я йне міг подумати, що десь там живе така талановита дівчинка-поліглот. – Засоромив дівчинку Максим під час чергової розмови.
-       Та припини, ти менезасоромив.
-       Так було задумано. –Легко посміхнувся парубок. – Але знаєш, що мені цікаво?
-       Що?
-       От ми з тобою вжескільки часу спілкуємося, а я навіть не знаю як ти виглядаєш. Опиши себе! – Дівчинка трішки розгубилась, але хлопець чекав відповіді. – Не мовчи, я не відстану.
-       Я не примітноїзовнішності, Можна навіть сказати сіра маса цього яскравого світу. У мене сірі очі, як попіл, коротке каштанове волосся, на мій лоб звисає пряма чолка; волосся теж пряме, довжиною по плечі. Я середнього росту, маю метр шістдесят
чотири. В мене округле обличчя, є невеличкі пухкі щічки. Не маю нарощених нігтів
та вій. Загалом все!
-       Вона худенька! – Крикнула мама, що підслухала розмову доньки по телефону. Хлопець у відповідь засміявся.
-       Я й не сумнівався, щоти настільки гарна.
-       Ну, що ж тепер твоячерга! – Наполягала Ліда.
-       Ніііі! Не змушуй мене!– Взявся за голову парубок, і відхилився назад сидячи в кріслі.
-       Так! Давай! Я жрозповіла тобі про себе, тепер твоя черга!
-       Ну добре! Я високий,мене метр вісімдесят; чорнявий та кудрявий; карі очі; підкачаний, хоча ні, я взагалі сексі. – Дівчинка засміялась. – Мені подобається твій сміх, він такий дзвінки і щирий. Іноді мені здається, що твій сміх, це найкращий звук, який я чув в своєму житті. Я в нього закоханий, міг би слухати його вічно. – Ліда
просто зомліла від його слів. Але намагалась не подавати вигляд, що їй були ці
слова настільки приємні.
-       Та припини, тільки те йробиш, що бентежиш мене. Я аж почервоніла, відчуваю, як горять мої щоки.
-       Вибач, я нібивідключився на хвилинку. Не контролював свої думки. – Максим сам тільки допетрав, що він наговорив дівчинці. Він не очікував, що скажу їй такі речі,
хоча це й була правда.
-       Та не хвилюйся. Менітеж подобається твій голос. Люблю тебе … - Не встигла договорити дівчинка, оскільки зв’язок перервався. - …слухати. – Вже сама собі сказала це Ліда. В цей момент, хлопець, що був по ту сторону слухавки просто завмер. Він не очікував, що Ліда признається йому. В ного був ступор. Кілька хвилин він просто просидів на одному місці дивлячись в одну точку, ніби кіт який побачив примару.
Він сидів і в голові в себе прокручував цей момент, цю фразу сказану Лідою. Йому ще
ніколи не признавались в коханні.
Ліда не звернула на це уваги так сильно як Максим. Вона була впевнена, що він почув
фразу до кінця. Але після того як вона день не могла до нього додзвонитись, вже
почала себе накручувати не дуже приємними думками.

Після цього між ними розірвався контакт. Проте Ліда не втратила своїх навиків із
англійського. Вона пам’ятала все, що доносив до неї Максим. І тому коли почалися вступні іспити, вона понабирала високі бали з якими поїхала до київського вузу.  Там їй вдалося пройтиконкурс і поступити на державне. Вона була не в собі від радості.
Зателефонувавши мамі, вона почала розмовляти:
-       Прикинь я пройшла, я така щаслива. Ти в це можеш повірити? – Секунда мовчання. – Алло!
-       Так, я завжди в тебе вірив! – Із слухавки роздався чоловічий голос, який лунав ніби з усіх сторін.
Ліда повернула свій корпус, а позаду неї стояв Максим і тримав слухавку біля вуха. Він був в гарному чорному костюмі з галстуком. Саме цей парубок сидів в приймальній комісії і він оцінював знання Ліди.
-       Я зараз просто в шоці.– Ліда опустила вниз руку разом із слухавкою, яку тримала, навіть не відключившись.  Вже Максим відключив дзвінок, і подарував Ліді легку усмішку.
-       Привіт, я Максим Лящук.– Протягнув руку хлопець аби привітатись, дівчинка, в свою чергу не розгубилась.
-       Я, Ліда! – Простяглавона йому руку у відповідь і саме це знайомство стало доленосним в житті обох…
Категорія: Повсякденність | Додав: Ru_RUSHA
Переглядів: 1050 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 Повсякденність, Романтика, Кохання/ненависть, Hurt/comfort, Навчальні заклади
Всього коментарів: 0
avatar

Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close