Головна » Фанфіки » Книги » Екшн (Action)

Дитя темряви
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.03.2019 в 19:57
Фанф прочитано: 751 раз
Категорія: Екшн (Action)
До фанфіка залишено: 0 відгуків

Схожі фанфіки:

11.03.2019, 19:57
….Незнаю з чого почати… Мабуть із моєї поїздки в гості до подруги на дачу. Там було весело і саме там я познайомилась із ним. Високий, чорнявий із западаючими в серце неприродніми зеленими очима. Його тонкі вуста і глибокі скули на обличчі додавали йому ще більшої харизми. Він не мав великого накачаного тіла, проте й зайвої ваги не мав також. Він тоді мені здався занадто ідеальним як для людської особи. Він сказав, що його звати Зін, проте це не повне його ім’я, як потім я вияснила, він Зенедін. Це було дуже незвичне ім’я для цих країв.
...Я – непримітна дівчина, двадцяти років. Маю довге світле волосся з чолкою, що пухнастими пасмами спадала на чоло, та блакитні очі – типова блондинка. Проте люблю читати і вмію грати на гітарі. Обличчя в мене кругле, його доповнюють хом’ячі щоки, як казав Зін – «З ними ти миліша» . Мабуть саме лестощі і певна доза алкоголю спонукали мене на це. ..Ми переспали, ще як зараз пам’ятаю – зоряне небо, в полі вітер хитає зелені колоски пшениці. Це була найкраща ніч в моєму житті, але одна з найгірших зустрічей. Після тієї ночі Зін зник.  Мені було дуже прикро за це, проте гіршестало, коли я дізналась, що вагітна. Ця новина шокувала мене найбільше з усього. …Я так не хотіла бути як моя мама, яка теж завагітніла мною від незнайомця. В мене тепер така ж участь. Робити аборт грошей я немала, тому вирішила знайти цього негідника….Та все було набагато складніше.
…Прибувши в те ж саме село, де знаходилась дача подруги, я пішла в центр села і там почала розпитувати за цього хлопця, моє здивування досягло апогею тоді, коли вияснилось, що такої людини не існує. Мені сказали, що Зенадін – це не людина, а так жителі називають туман який виходить із хімзаводу кожного вечора. Він знищує їхні посіви та вбиває тварин, від нього дуже хворіють люди, але через те, що їм немає куди переїхати вони змушені терпіти це все. Страшні думки були в мене в голові. Можливо той хлопець мене надурив, не хотів казати свого імені і тому сказав про туман. Чи можливо він є якийсь розробник на цьому ж заводі? Тому я пішла туди. Там була велика будівля, повсюди огорожі більше двох метрів…Звичайно як би я не намагалась туди пробратись мене ніхто не пустив. Та й слова «Мені потрібен Зенадін, бо я від нього залетіла» - не вселяли ані трохи правди.
…Вже темніло, день підходив до свого закінчення. А для мене немає нічого страшнішого за темряву. Боюсь її найбільше з усього, оскільки вона непередбачувана. Нікого на вулиці не було, а ті люди яких я бачила тікали чим швидше по своїх домівках. І мені про це казали, але мені не було куди тікати. Тому я просто блукала містом. Саме там мене настигла невесела участь.
…На вулиці спустився туман, в якому майже нічого не було видно.
-         Зенадін! – Почалаголосити я, в надії що той хлопець обізветься. – Зін, це я Агнес. – Проте ніхто не обізвався мені у відповідь. Лише із туману почала виднітися фігура людини. Я вже плекала надію, що це був він, але я знов помилилась. Це був незнайомець.
-         Що ти тут забула,красуне? – Почав говорити він дуже привабливим голосом, невже це його брат? – Ти хіба не знаєш, що не можна гуляти на вулиці коли туман опустився? – Він ніби мене попереджав, в його голосі звучала нотка нечесності. Це важко пояснити, але мені цей чоловік не сподобався.
-         Я якраз збираласьйти. Дякую. – Я розвернулась аби піти вже хоч кудись, проте його наступна фраза вибила мене з колії.
-         Ти шукаєш Зенадіна? –Це змусило мене зупинитись. Я не знала, що йому сказати, тому вже відповідала не думаючи.
-         Та всі ж знають, щоЗенадін це туман. – Почала по дурному усміхатись я. Мої мізки ніби не працювати і було таке дивне відчуття, що моїм тілом керує хтось інший.
-         Ну так. – Чоловікпідійшов ближче. Він почав ходити навколо мене, а я в свою чергу не могла й кроку ступити. Якийсь жахливий ступор, тіло не слухається, навіть коли я вже подумки давала приказ «йти». Він нахилився до мене ще ближче і вдихнув аромат мого волосся, що дуже змішалось із запахом поту. Я стояла як вкопана. – То ти вагітна! – Радісно вимовив він. Варто було бачити моє здивоване обличчя, коли він це сказав.
Саме в той момент на цього чоловіка, щось налетіло. Це було якесь створіння, воно виглядало як палена чорна гума, таке ж еластичне. Мало неприємний горілий запах. Воно налетіло на цього чоловіка і збило його з ніг. Потім із цієї чорної маси сформувався Зін! Це було його тіло, його волосся, його очі. Я злякалась і втекла. Ті люди, що були там дуже сварились, частково я чула голос Зіна. Проте мені було настільки страшно, що навіть не знала куди біжу. Я бігла через поле, там де ми з Зіном дивились на зорі. Мені здавалось що мене переслідують. Так і було! Через стовбури дерев я бачила чорну масу із якої з’явився Зін… Схоже саме він переслідував мене. Проте така маса була не одна – їх було декілька. ..Навіщо я сюди приїхала? Краще б продала нирку і зробила б аборт. Чи народила б вже цю дитину. Навіщо мені оце все. ..
..Дихати було важко через постійний біг. Жахливо хотілося пити. Але зупинятись я не могла. Я побачила на горизонті будівлю. Схоже що закинуту – це була багатоповерхівка, що мала п’ять поверхів. На одному поверсі світилось вікно досить тусклим світлом. Я побігла туди. В коридорах було дуже темно, проте якщо раніше я нічого не бачила, то в цей момент я бачила все. І бачила Зіна, який біг за мною. Він постійно кричав мені щось услід, але я просто не хотіла нічого від нього чути… Все ж я змогла втекти. Я побігла на світло і зайшла в кімнату, де проживало чотири дівчинки. Як вияснилось ця будівля раніше було притулком для дітей. Але спонсорів на його утримання знайти не вдалось, тому притулок закрили. Але тут залишилось багато сиріт, декого позабирали на ферми, а дехто –як ці дівчата, залишились тут й досі. Я не пам’ятаю їхніх імен, але вони не відмовились мені допомогти. Вони мали великі ліжка, під якими я зуміла заховатись. Я там просиділа кілька хвилин і тоді мене знайшли. Це був Зін – я впізнала його по голосу.
-         Дівчатка, добрийвечір. – Дівчата йому відповіли досить невимушено. – Я шукаю дівчину – їй двадцять років, світле волосся. Можливо ви її бачили? – Вони похитали головою, що «ні». – Це дуже погано, оскільки вона вагітна і я є батьком дитини. – Дівчата охнули. Одна із них – Марта – підсунула мені записку під ліжко, де було написано «Це правда?». Я їй написала відповідь. Тоді вона почала закидати його запитанням.
-         А чому ти так хочешїї знайти? І взагалі якщо на те пішло, чому вона тоді від тебе втекла? – Я нею просто пишаюсь, це просто майбутній адвокат.
-         Тому що вона внебезпеці. На неї відкрили охоту «люди» із так званого хімзаводу. – Дівчата охнули, але тепер вже не радісно.  – Я Зенадін. – Дівчата охнули знову, тепер із ще більшим здивуванням.
-         Той самий, демон? –Вимовила найменша дівчинка з кімнати і почала тулитись до Марти.
-         Не бійся. Я не такийпоганий яким мене виставили. Це все через те, що я допомагаю людям, а не забираю їх, як це роблять інші. Тому ніколи не виходьте на вулицю коли темно, оскільки ті демони найактивніші коли ніч. – Пояснив Зін. Від його слів волосся стає дибки. Кілька хвилин в кімнаті панувало мовчання.
-         Вона там. – Вказалана своє ліжко Марта. Я її ненавиділа в цей момент.
Зін наблизився до ліжка присів на коліна і побачив мене. На його обличчі була така красива усмішка – вона здавалась мені дуже щирою. Нахилившись він не знав що мені сказати, він просто дивився на мене, на те як мені страшно. Нічого не вимовивши, він простяг до мене свою мужню руку, я поклала йому на долоню свою. Моя ручка вигляділа такою маленькою проти його. Зін витягнув мене з-під ліжка. Кілька хвилин ми просто стояли. Він уважно роздивлявся мене і одним своїм дотиком змусив моє тіло палати. Він доторкнувся до мого живота, а саме до того місця де зародилось життя.
-         Серце б’ється. – Вінпочав усміхатись ніби побачив, щось надзвичайне. Як же він мене заворожує. – Нам потрібно вшиватись звідси, аби не наразити на небезпеку цих дівчат. – Зін дістав з кишені, якийсь балончик і сунув його в руки Марті. – Як ми підемо побризкай все в кімнаті цим.
-         Що це? – Поцікавилась вона.
-         Це спеціальнийаерозоль, який знищить запах демона у вашій оселі. Так вони не зможуть до вас зайти, оскільки не почують нашої присутності.
Після цього ми віддалились із цієї кімнати. Він тримав мою руку дуже міцно, ніби й справді боявся мене втратити. Так ми з ним блукали до самого ранку. Саме тоді вже зник туман і на вулиці пробиралось яскраве сонечко. Ми сиділи посеред поля і просто мовчали. Саме в той момент у мене почало дуже сильно бурчати в шлунку. Я хотіла їсти!
-         Почекай кількахвилин. – Сказав він і зник. В мене була можливість втекти, але чомусь я цього не зробила. Можливо боялась, що так в моєї дитини не буде батька; чи боялась самого Зіна; чи боялась його недобрих «друзів»; можливо бачила в ньому опору і хотіла щоб він завжди так про мене піклувався. Варіантів було багато, але саме в той момент я не хотіла тікати. Була занадто втомлена для цього, тим паче, що він все-одно мене знайшов би.
Через пару секунд він повернувся з пакетом зелених яблук – моїх улюблених.
-         Як ти дізнався, що яїх люблю?
-         Я все про тебе знаю, Агнес. – Це мене навіть насторожило.
-         Можливо тепер пояснишмені все? – Вимагала я від Зіна смакуючи яблуком.
-         Як ти вже зрозуміла,я не людина. Я – демон! Те що всі людина називають хімзаводом, насправді наше лігво. Ми прийшли сюди аби забирати грішників, оскільки це головна наша їжа, точніше була. Прийшовши в цей світ ми зрозуміли, що не лише грішників носить ця земля, а й мучеників, які стають грішниками через особисті причини.
-         Поки що нічого незрозуміло, але ти продовжуй.
-         Добре. – Він зновупосміхнувся. – Сталося так, що я почав цим бідолашним допомагати. – Так він обізвався про людей. - Коли закрили притулок, я розподілив багатьох дітей по сім’ям. Дехто брав дітей просто так, а комусь доводилось вселяти в голови, що ця дитина була у їхній сім’ї завжди. Проте цих дівчат я вирішив опікати сам. – Тут мене й порвало.
-         То ти відразу знавїх? – Він помахав головою. – І вони знали тебе?
-         Ні, мене вони незнали. Я робив це анонімно. – Він пояснив і в мене відпали питання.
-         Признаюсь, що тивідразу мені сподобалась, але я й гадки не мав, що ти зможеш від мене завагітніти. Скільки разів таке було, але ніхто і ніколи. – Дивувався він. – Звичайно були такі випадки, що жінка від мене завагітніла, але протягом тижня, в неї траплявся викидень. І на тому все. А який в тебе строк?
-         Шість тижнів. – Сумно сказала я.
-         Це ж просто чудо якесь. – Почав радіти Зін.
-         Ти зараз смієшся змене? – Почала я підвищувати тон. – В мені зараз сидить, щось типу тебе. Хто ти там, демон? А в мені сидить демоня. Хіба це нормально? Та жодна адекватна жінка таку новину нормально не прийме… - Я не встигла договорити до кінця, оскільки він змусив мене замокнути, затуливши своїми губами мій балакучий рот. Після цього поцілунку, в мене ніби забрали всю злість. Залишились сили лише щоб доїсти яблуко. Саме тоді я вирубилась….

Категорія: Екшн (Action) | Додав: Ru_RUSHA
Переглядів: 751 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 Романтика, Фентезі, Кохання/ненависть, Екшн (Action), Екшн (Action), Фентезі
Всього коментарів: 0
avatar

Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close