Головна » Фанфіки » Аніме і манга » Історичні епохи

Звук сталі (6 розділ)
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 01.04.2018 в 19:36
Фанф прочитано: 542 рази
Категорія: Історичні епохи
До фанфіка залишено: 0 відгуків



01.04.2018, 19:36
День ховається за горизонт, поступаючись місцем ночі. Темрява... Для когось вона — довгоочікуваний спокій, умиротворення, для когось — надійний сховок для гріхів, для інших — найбільший страх... самотність...
—Чи усе в порядку з батьком?..— промовив майже нечутно Арслан.
—Не хвилюйтеся, з ним генерал Вафрез, що пройшов безліч битв пліч-о-пліч з Імператором. Впевнений — вони виживуть.
Принц і Даріун їхали лісом. Недалеко від лісу натрапили на коня без вершника. Тепер кожен їхав окремо: Арслан — на світло-рудиму з чорними ногами і хвостом, а Даріун — на вірному Вахтарі, чорному, як ніч без зірок і місяця. Могутні ноги, довга шия, гордо піднята голова і погляд — неначе у людини. В його сірих очах ясніла мудрість, досвід багатьох битв і безмежне розуміння та відданість своєму незамінному напарнику і другу.
—Цей Нарсас, хто він?
—Він був феодальним лордом і одним із радників, доки ваш батько не позбавив його титула і не вигнав з палацу.
—Сумніваюся, що він буде радий бачити сина правителя, який так вчинив з ним.
—Не хвилюйтеся щодо цього. Не можу сказати, що він буде в захваті від цієї зустрічі, але такі люди як він допомагають таким як ми.
—Таким... як ми...
—Поки що, ми не можемо нічого зробити, але колись ми зустрінемося з ворогами знову і зможемо помститися. Та зараз ми маємо продовжувати жити,—настала тиша, яку порушував шелест листя і глухий звук копит. Навіть нічні жителі лісу стихли, не наважуючись перервати думки подорожніх.
—Даріоне, чим Нарсас тепер займається?
—Він закрився в маленькому будинку і те й робить, що читає іноземні книги і малює картини.
—Малює картини?
—Нуу в кожного свої слабкості... Він може намалювати астрономічні карти, місцевість інших країн, колишніх королів, будь-що. Та коли справа стосується автопортретів, то...—воїна перервала стріла, що потрапила в дерево перед ним, реакція не змусила себе чекати: Даріон сильніше стиснув спис і уважно вдивляється в хащі лісу, та почувши знайомий голос опустив зброю.
—Ще один крок і наступна стріла влучить в твою голову. Звідси починаються землі лорда Дайрама, Нарсаса. Той, хто перейде межу без дозволу, буде покараний,—говорив охоронець.—Ідіть геть, якщо не хочете померти в муках!
—Ерам? Це я Даріун! Ми прийшли побачитися з твоїм господарем! Ми можемо пройти?
—Даріоне?! Давно не бачилися!—перед ними з'явився молодий хлопець віком і ростом як Арслан. Коротке каштанове волосся і яскраво-зелені очі. Не примітний, звичайний одяг. На плечі сагайдак зі стрілами, в руках лук. На обличчі грал привітна посмішка, а зелені очі світилися щирою радістю.—Було досить грубо з мого боку стріляти, не подивившись хто іде.
(Ерам:
https://www.google.com.ua/search?q=Элам+сказание+об+арслане&client=ms-android-huawei&prmd=ivn&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwiVmfTw55jaAhWMyKYKHeI8DZwQ_AUIESgB&biw=360&bih=511#imgdii=xskndsfj9m7RMM:&imgrc=9cDv1kf0pUL5oM:    )
—Усе в порядку!—доброзичлива посмішка з'явилася на обличчі воїна.—Як справи у Нарсаса?
—У нього усе добре.
—А він ще досі викидає картини, які йому не сподобалися?
—Пф. Особисто я між ними не бачу різниці! І викинув би усі!—сказавши це він звернувся до Арслана:—Моє ім'я Ерам. Я служу Нарсасу згідно з останньої волі моїх батьків. Вони були рабами дому Дайрамів, та коли Нарсас перейняв титул лорда, він відпустив їх, як і інших рабів. Ну що ж ідемо в дім!
З поміж дерев показався невеликий, але охайний будинок з вікон якого лилося світло. Недалеко від хатини текла річка, а сам будиночок розташований на підвищенні.
—Нарсасе! Це я, Даріун!
—Немає необхідності викрикувати своє ім'я. Крикун! Я почув тебе ще до того, як ти зайшов сюди!— з будинку вийшов молодий чоловік. Золоте довге волосся, сіро-сині очі, красиве, витончене і не менш мужнє обличчя на якому сяяла привітна усмішка. В руці він тримав пензлик зі свіжою фарбою.— Як ти посмів відволікти мене, коли я хотів почати творити!— розмахуючи пензликом перед обличчям Даріона продовжував він.
(Нарсас
https://www.google.com.ua/search?q=нарсас&client=ms-android-huawei&prmd=imvn&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwiLuIe6-pjaAhXoCJoKHbNpDA0Q_AUIESgB&biw=360&bih=511#imgdii=tH8OcwA1HWSmXM:&imgrc=fKOixidJhHh8VM:    )
—Справді? Значить я прийшов якраз вчасно. Я зупинив появу чергового жаху в цьому світі, ти маєш мені подякувати,—посмішка не сходла з лиця Даріона, а господар будинку лише гордовито повернув голову, ніби не чув цьго.—Нарсасе, це...—вказав він на принца, та договрити Арслан йому не дав.
—Я — Арслан, син імператора Андрагораса. Я багато чув про вас від Даріона, ви ж лорд Дайрам, Нарсас правильно?
—Тепер я лише відлюдник, Ваше Величносте Принце Арслане,—його уста розпливлися в привітній посмішці.
—Як і очікувалося від тебе,—подав голос Даріун.
— Насправді я просто хочу спокійно жити в себе вдома не маючи проблем.
— Пробач, що так нав'язуємося.
—Ви все одно увірвалися б навіть якби я не пустив. Ераме, приготуй вечерю для наших гостей,—вони ввійшли в дім. Нарсас підійшов до мольберту, що стояв біля вікна. Подивився на нього трох, а потім зітхнувши поклав пензлик збоку.— з вашою появою в мене зникло натхнення. Що ж закінчу завтра.
Арслан зацікавлено подивився на малюнок. Його аж перекосило, а в голові залишилася одна фраза, яку він стримався і не сказав: «Що? І це — мистецтво?»
—Вечеря — готова!—донеслося з кухні і вивело принца зі ступору.

***

—Ну що ж,  ви — ситі тепер можна поговорити про справи,—Нарсас сів навпроти принца і Даріона.—Наша армія розбита? Я хотів би почути все в деталях.
—Кхарлан зрадив нас...—Даріун росповів усе, що трапилося.
—Зрада, туман, вогняна пастка... Схоже, що й серед дикарів є вмілі лідери.
—Саме тому нам потрібна твоя порада.
—Даріоне, я не збираюся більше грати в ці небезпечні ігри.
—Ну це краще ніж сидіти в цій глушині і малювати каракулі,—глузливо ухмильнувся Даріун.
—Не вірте йому Ваша Величносте. Хоч він і знає, що таке бути воїном, але нітрохи не розуміється в мистецтві!—господар будинку аж підскочив на ноги говорячи це.
—До біса ту дурню, що ти називаєш мистецтвом!—склавши руки на грудях продовжував воїн.
—Мистецтво — вічне, влада ж швидкоплинна!—драматично піднявши руку вверх продовжував блондин. Після подібного дві пари очей були спрямований на нього, а в повітрі повисла дзвінка тишина. Лише Ерам, що живе з даною особою все своє життя, безтурботно прибирав посуд зі столу, намугикуючи мотив пісні. Подібне ставлення викликало посмішку в принца і Даріона.
—Швидкоплинна чи ні, та ми маємо щось зробити,— зазвичай веселий, ще дитячий погляд принца став суровим і задумливим.—Нарсасе, прошу: допоможи, мені потрібна твоя порада.
—Гаразд... Можливо уже пізно говорити, та вашому батьку варто було скасувати рабство, коли у нього була можливість. Який сенс людям пригніченим імперією боротися за неї. Думаю наступним кроком луізитанців буде спробувати переконати людей Парси повірити в Ялдаборта (бог, якому поклоняються луізитанці), пообіцявши кожному свободу. Тоді вони піднімуть повстання. Це призведе до краху імперії і почнетьсяне все зі столиці.
—Ми маємо, щось вдіяти до того як столиця паде!—голос сповнений тривоги. Арслан дивився Нарсасу у вічі з невимовним благанням і надією говорячи:—Невже ти не допоможеш нам, Нарсасе?
—Я хочу присвятити своє життя мистецтву. Крім того ваш батько ненавидить мене, якщо він дізнається то хіба більше розізлиться.
—Ну мене і Даріона він також зневажає, тому...
—Хах, я не обіцяю, що буду вас супроводжувати, але поки ви тут, я надам вам всю допомогу, на яку здатний.
—Зрозуміло. Дякую і за це.
—А тепер лягайте спати, у вас був важкий день.
Категорія: Історичні епохи | Додав: ValentynaK | Теги: романтика, драма, історичне
Переглядів: 542 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1 Історичні епохи, Драма, Романтика
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close