Головна » Фанфіки » Аніме і манга » Історичні епохи

Звук сталі (7 розділ)
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.04.2018 в 18:46
Фанф прочитано: 568 раз
Категорія: Історичні епохи
До фанфіка залишено: 0 відгуків



08.04.2018, 18:46
Ранок. Весна прийшла цього року досить швидко, що є незвичним для цієї частини Імперії. На північному заході, де розташована столиця, клімат помітно суровіший ніж на іншій території Парси. Молода трава переливається яскраво-зеленими барвами на ранковому сонці, а роса перлами розсипалася на землі. Дерева рясно вкриті бруньками. Ще холодне повітря заповнює груди. Ерам як завжди проснувся рано і займався звичними справами. 
   Даріун також вже прокинувся. Вийшов на вулицю і пішов до річки. Холодна вода обпікала шкіру і дарувала бажану свіжість. Прохолода весняного ранку відганяли тяжкі думки, що заполонили його серце і каменем осіли в ньому. «Що робити далі? Повертатися в столицю занадто небезпечно, але потрібно дізнатися, що там відбувається. Якби ми заручилися чиєюсь підтримкою...»—саме це не давало йому спокою. Та той хто міг би їм допомогти і чиєї допомоги вони потребували вперто відмовляється з ними йти.
    Він знав Нарсаса досить добре. Цей чоловік не такий простий, яким може здатися на перший погляд, його вважають одним із найкращих стратегів, тим хто здатний змінити хід битви і навіть війни. Після всіх подій, що відбулися, він знайшов  куточок, у якому міг би спокійно жити. Буде важко запропонувати йому щось рівноцінне.
   —Сніданок готовий!—крикнув Ерам.
   —Досі не можу повірити, що тебе вигнали з палацу поки я супроводжував послів у Сіндрію,— почав Даріун. За столом сиділи двоє друзів.
   —Що таке? Знайшов собі дівчину в Сіндрії?—глузливо посміхнувся Нарсас.
   —Нарсасе!
   —Чиновники, священики, дворянство, я більше не міг закривати очі на те, що вони роблять. Зібравши достатньо доказів, я звернувся до Імператора, але він лише розгнівався і призначив ціну за мою голову. Мені це набридло і я пішов із палацу, залишивши листа. «Імператоре, відкрийте свої очі і подивіться на справжній стан політики своєї країни!»—так я і написав.
   —Ооо, я пам'ятаю, який він був злий.
   —Андрагорас — чудовий полководець, проте зовсім не розуміється в політиці.
   —Принц не хоче іти тим шляхом, що і його батько.
   —Про що ти? Подивись на нього — усе знову повториться.
   —Думки про солдата, що залишились на полі бою, не давали йому спокою. Почувши про зраду Кхарлана він не гнівався, йому лише було сумно. Він добра і чуттєва людина — тому я переживаю за нього. Вафрез також хвилюється про нього. Недавно він сказав мені поклястися у вірності принцу.
   —Правда?
   —Так, але те як він це сказав...—настала тиша кожен думав про своє. В кімнату зайшов принц і привітавшись зі всіма сів снідати. Раптом тишу порушив віддалений тупіт копит. Даріун і Нарсас підбігли до вікна.
   —Вони здаються знайомими,—сказав Даріун до Нарсаса.—Це люди Кхарлана.
   —Он як...—звична посмішка з'явилася на обличчі стратега.—Вони хороші розвідники. Так швидко знайти вас. До речі, якою дорогою ви йшли?
   —Нуу...
   (Через кілька хвилин)
   —ТИ... ТИ ЩО ПРОЙШОВ ПРЯМО ПЕРЕД ЇХНІМ ТАБОРОМ?!—лютував Нарсас.—БЕЗМОЗГЛИЙ ІДІОТ! ТИ Ж НАВМИСНО ПРИВІВ ЇХ СЮДИ, Я ПРАВИЙ?
   —Я зроби це, аби стерти цю дурнувату посмішку з твого обличчя,—злорадно посміхаючись говорив воїн.—Тепер в тебе немає іншого вибору, окрім як служити Його Величності.

***

   —Теперішній лорд Дайрам Нарсас це ви?—в дім безцеремонно зайшли солдати.
   —Тепер я лише відлюдник.
   —Так це ви Нарсас?
    —Так, єдиний і неповторний. Тепер, коли ви знаєте хто я такий, назвіться самі.
   —Пробачте нашу грубість. Ми — люди ерана Кхарлана. (еран — права рука імператора у воєнній справі)
   —«Еран Кхарлан» — гарно звучить. Та, коли я пішов з палацу, ераном був Вафрез. Невже старий пішов у відставку?
   —Старий помер. І не від хвороби... Саме зараз його голова висить перед воротами столиці і закликає тих, хто всередині капітулювати,—на горищі почувся шум.—Що це?
   —Миші,—невинно посміхнувся Нарсас.—Думаю: ви щось шукаєте, якщо прийшли так рано.
   —Ви — праві. У нас є інформація, що десь тут ховаються 2 людей програвшої армії: Арслан і Даріун. Ви щось знаєте про це?
   —Ні, крім того «програвшої»? Не думаю, що Даріун програв у чесній битві, хіба, якщо його хтось зрадив.
   —Хм. Можливо він занадто турбувався про цього нікчемного принца, тому і не міг битися в повну силу. Чесно кажучи, ми тут нене тільки через це. Еран Кхарлан дуже цінує ваш інтелект і бойові навички, тому пропонує приєднатися до нього.
   —Ясно. Що я отримаю натомість?
   —Всі права, що даються наслідувачам Ялдиборта (бог луізитанців), також титул лорда і землі, що раніше належали вашій сім'ї. Що скажете?
   —Я маю відповісти зараз?
   —Звичайно!
   —ТОДІ ІДІТЬ І СКАЖІТЬ ТОМУ ПСУ: НЕХАЙ САМ ЇСТЬ СВОЄ ГНИЛЕ М'ЯСО! Я, НАРСАС ДАЙРАМА,— ВІДМОВЛЯЮСЯ!
   —АХ ТИ...—як тільки солдати зробили крок, під ними відкрився прохід і всі воїни впали в нього.—АААА! БУТЬ ТИ ПРОКЛЯТИЙ, НАРСАСЕ!
   —Бовдури! Ераме, випускай принца і Даріуна.
   —Вони не виберуться?—голос Даріуна звучав здавлено, а очі сховані під пасмом чорного волосся.
   —Ні, яма досить глибока... Даріоне, тримай себе в руках.
   Той стиснув кулак і ледь чутно вимовив:
   —Пробач...
   В повітрі повисла тиша. Кожен думав про своє. Ця звістка залишила непід'ємний камінь в серці кожного з присутніх. Для Арслана Вафрез був учителем і людиною, якій можна повністю довіритися. Для Даріуна — сім'єю. Нарсас знайшов у ньому підтримку, колись цей чоловік підштовхнув його до правильного вибору.
   —Ви будете доїдати сніданок?—крикнув Ерам з кухні, дивлячись на стіл, що стояв в куті кімнати.
   —Ми геть забули!—на обличчі стратега знову з'явилася легка посмішка.—Сідаємо їсти!
   —Ви майже нічого не їсте. Принести щось інше?—звернувся Ерам до Даріуна.
   —Ні не треба,—постарався посміхнутися другий.
   —Не варто так піклуватися про цього ідіота. Через нього нам доведеться шукати новий дім,—встряв Нарсас.
   —Як я уже говорив: тобі потрібнолист покинути це все і служити Його Величності.
    —Мовчати, зраднику! Я хочу жити в мирі!
   —Нарсасе, я також вас прошу. Як щодо цього: я нагороджу вас,—обізвався принц, пильно дивлячись на стратега.
   —Хм. І що це буде? Можливо, так як ваш батько — гроші?—продовжуючи пити чай говорив чоловік.
   —Ні, не думаю, що зможу купити вашу вірність.
   —Як щодо посади? Прим'єр-міністер було б непогано.
   —Не зовсім. Коли ми виженемо луізитанців із земель Парси і я стану імператором, я зроблю вас придворним художником.
   Реакція присутніх не змусила себе чекати. Шокований „художник“ (від слова худо) розлив на себе напій. Даріун, що знищував свій сніданок, впав у ступор, так і не поклавши до рота хліба, що тримав у руці. Зазвичай спокійний Ерам впустив з рук тарілку, яка розбилася з дзвінким звуком. На принца дивилися три пари здивованих очей, розміром як копійки.
   —ХАХА. Даріоне, ти це чув? Ось вона — імператорська щедрість!—першим від шоку відійшов Нарсас і радісний підскочив з місця.—Такі бовдури як ти ніколи не зрозуміють подібну щедрість.
   —Ваша Величносте! Прошу одумайтеся! Він — придворний художник?! Він!? Це ж буде плямою на історії Парси!—теж підскочив Даріун.
   —Усе нормально. Нехай краще він намалює процвітаючу Імперію Парса, ніж хтось інший її крах,—на обличчі Арслана вперше за останні дні з'явилася щира, тепла посмішка.
   —Я готовий прийняти вашу пропозицію. Ви уже знаєте, що моя участь у всьому цьому дуже розгніває вашого батька. Чи готові ви до цього?
   —Звичайно! Ми маємо звільнити нашу імперію від гніту луізитанців!
   —Добре. Я, Нарсас Дайрама, клянуся у вірній службі Спадкоємцю Престолу Принцеві Арслану!—стоячи на одному коліні і схиливши голову говорив Нарсас.
Категорія: Історичні епохи | Додав: ValentynaK | Теги: романтика, історичне, драма
Переглядів: 568 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 Історичні епохи, Драма, Романтика
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close