Головна » Фанфіки » Аніме і манга » Історичні епохи

Звук сталі (5 розділ)
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.03.2018 в 16:22
Фанф прочитано: 589 раз
Категорія: Історичні епохи
До фанфіка залишено: 0 відгуків



25.03.2018, 16:22
Тіло пронизував біль. Попередня сутичка давала про себе знати. Він був виснажений як і його кінь. Тепер він оточений ворогами і немає сил боротися. Усі воїни, яких батько виділив йому, загинули. Під час свого першого походу Імператор очолював загін із 5 тисяч голів, в той час як синові довірив менше сотні. Арслан отримав дозвіл діяти самостійно і вирішив показати себе під час битви, аби батько помітив свого єдиного сина і визнав гідного корони. Саме тому він був в самому центрі подій. Половина його загону полягла в бою, інші кинулись в розсипну, проте це їх не врятувало. 
   Зараз він стоїть перед тим, кого раніше називав другом і кому довіряв. Зрадник зіскочив з коня і вийняв меч із піхв. Гордовитий, зневажливий погляд і холодний голос з нотками сарказму та презирства:
   —Я думав ви уже мертві. Ну що ж можливо так навіть краще. Я сам уб'ю тебе, хлопче. Та в знак нашої колишньої дружби я вб'ю тебе швидко і майже безболісно.
   Клинок Кхарлана зустрівся з мечем принца, що не звертаючи увагу на утому продовжував боротися. Здавалося б переможець очевидний, адже що може зробити чотирнадцятирічний хлопець досвідченому воїну, але його тіло рухалося самовільно. Арслан сам не знав звідки ця сила і бажання жити. Він ніколи не вигравав у Вафреза, що був як і Кхарлан одним із найсильніших воїнів імперії. 
    Бій тривав. Принц лише блокував удари і не міг контратакувати. Навіть це вимагало багато зусиль. Кхарлану увірвався терпець, він ударив сильніше і вибив меч з рук хлопця. Зрадник підніс холодний клинок до горла противника.
    —Хлопче, ти міг би через п'ять років стати мечником, чиє ім'я було б відоме кожному в Парсі. Проте і тобі, і Парсі, що ти знаєш, сьогодні прийде кінець.
   Замах меча. Клинок виблискує над головою чоловіка. Раптом, довгий спис встромився в землю між ними. Кхарлан здивовано озирнувся і помітив Даріуна, що стояв на пагорбі недалеко від них. Їхні погляди зустрілися. Молодий воїн підганяє коня і тримає меч, що зовсім скоро буде у крові луізитанців. Колишній генерал Парси  відступив від принца і швидко віддає накази своєму загону, він знає: їм так просто не перемогти, адже цей хлопець не такий простий, як може здатися на перший погляд. Він не бився з ним особисто, проте бачив його сташну силу — усе-таки ще з дитинства його тренував Вафрез.
   Один за одним на землю падали луізитанці. Враз двоє клинків вчорашніх друзів переплилися.
   —Даріоне!—принц отямився від шоку. Він дотянувся до найближчого меча і піднявся, спераючись на ньго. Тіло — виснажене.
   Почувши голос Арслана, воїн опам'ятався. Відбивши атаку противника, Даріун щодуху помчав до хлопця. Він має його врятувати.
   Він уже близько ще трохи і до нього можна дотягнутися рукою. Ривок! Вони уже удвох  на коні. Позаду чути розгніваний крик Кхарлана. Їм услід летять стріли, але їх уже не дістати.
   —Даріоне... Що з батьком?
   У відповідь лише тишина і глухий звук копит.
   —Даріоне?
   —Я не знаю. Я пішов вас шукати раніше ніж Імператор відступив,—голос був спокійний, але якби хтось побачив його вираз обличчя, ніколи б не повірив, що ця людина так говорить.
    Воїн переживав не манше ніж принц. Десь там оточений ворогами єдина рідна людина. Він вірив, шо Вафрез живий, але почуття тривоги не покидало його. Не менше Даріун переживав за принца. Це був його перший похід і подібний кінець битви... Хоча подібний досвід дуже корисний. Не можна недооцінювати ворога. Не можна бути таким самонадіяним. Принц не має права на повтореня помилок свого батька. Він — майбутнє Парси. Даріун запам'ятав слова дивного старого, хоча сам не розуміє чому.  Він сказав, що наступний Імператор принесе мир і процвітання Парсі. Здається чоловік просто висловив бажання усього народу. Воїн часто чув подібні речі в різних куточках імперії, та чому саме його слова засіли в його серці, пояснити не міг. Слова божевільного на вигляд старого. Їм хотілося вірити.
   Роздуми Даріона перервав голос прмнца:
   —Ми направляємося в столицю?
   В столицю? Хіба там зараз безпечно? Та куди тоді? 
  —Буде краще, якщо ми не поїдемо в Екбатану.
   —Тоді куди?—Арслан не став сперечатися. Він розумів: від нього зараз немає жодної   користі. Він навіть себе не може захистити, що уже казати про інших.
   —Якщо ви не проти, ми відвідаємо мого друга Нарсаса. Він живе в лісі, що недалеко звідси,—Арслан не відповів. Думками він був не тут.

***

   —Думаю: луізитанці нас уже не переслідують.—промовив солдат із особистої варти імператора. Виснажений загін воїнів Парси під командуванням Імператора направлявся у столицю. Та раптом спереду донісся крик:
   —АААА... ЗАСІДКА!!!—хвилі стріл летіли на них, передсмертні крики доносилися звідусіль. Цього разу їм не врятуватися. Можливо, хтось врятується, потрапивши в полон, та хіба для воїна це не гірше за смерть?
   Стріли не жаліють нікого. Вони не знають хто цей чоловік в котрого вони влучили. Їм все одно... Холодний наконечник простромив Андрагорасу ліву руку, проте гострий біль не зупинив його. Розгарячілий воїн безжально прокладав собі шлях. Вірний друг, Вафрез прикривав його спину. Дві стріли потрапили в його плече. 
   —Достатньо!—над головами пролунав чоловічий голос. Битва стихала. Серед інших воїнів виділявся високий чоловік на коні. Половину його обличчя закривала срібна маска. Голос належав хлопцеві років 20. Темно-каштанове волосся до плечей, мужнє обличчя і ясно-блакитні очі, що не змогла схова маска. Він дивився проникливо, невідводячи погляд від Андрагораса.—Кхарлан був правий! Тікаєш, покидаючи своїх людей! Це на тебе схоже!
 ( Невідомий (Срібна Маска)  https://www.google.com.ua/search?q=Серебряная+Маска+сказание+об+Арслане&client=ms-android-huawei&prmd=ivn&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwjJ-sP0uIXaAhVHDJoKHYVmCogQ_AUIESgB&biw=360&bih=511#imgrc=JubhZ2ii8DteGM:   )
   —ІМПЕРАТОР НІКОЛИ НЕ УТІКАЄ! ТИ ПОМРЕШ ЗА СВОЇ СЛОВА!—кричав розлючений Вафрез.
   —СТАРИЙ ДУРЕНЬ! ТИ ПОМРЕШ ЧЕРЕЗ СВОЮ ЗУХВАЛІСТЬ!—старший чоловік 40 років, що стояв біля хлопця, кинулися в напрямку генерала. Той поставив блок мечем. Один помах і меч розлетівся надвоє. Вафрез упав на землю, з його голови текла кров. Андрагорас застиг, а його рука завмерла в повітрі, так і не доторкнувшись до рукоятки меча. 
   —Хто... ти?..—імператор говорив уривчасто — втрата крові давала про себе знати: збите дихання, потемніло в очах, обличчя зблідло. Боліли не тільки рани, а й усе тіло. Проте голова ще досі гордо піднята, а погляд, спрямований на хлопця, — непохитний. Невідомий спустився з коня і підійшов до Андрагораса.
   —Ти навіть не пам'ятаєш того, хто постраждав від твоїх злодіянь,—хлопець у масці з силою стиснув меч у руці. Його блакитні очі палали холодним вогнем ненависті, а руки затремтіли від нестримного бажання убити.—16 років... Я чекав цього 16 років, АНДРАГОРАСЕ!—його клинок здійнявся вгору...
   Туман осів. Перед вижившими відкрилася жахлива картина. Ріки крові. Вогонь. Крики тих, хто заздрить мертвим. Смерть, що ходить між людьми і не жаліє нікого. Своєю косою вона забирає життя. Удача відвернулася від імператора. Парса програла.
Категорія: Історичні епохи | Додав: ValentynaK | Теги: історичне, романтика, драма
Переглядів: 589 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/2 Історичні епохи, Драма, Романтика
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close