Головна » Фанфіки » Аніме і манга » Історичні епохи

Звук сталі (3 розділ)
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 04.03.2018 в 13:00
Фанф прочитано: 700 раз
Категорія: Історичні епохи
До фанфіка залишено: 0 відгуків



04.03.2018, 13:00
Сонце уже було високо над землею. Фестиваль на честь перемоги і повернення імператора був у розпалі. Люди, не звертаючи увагу на жару, співали, танцювали, куштували різні смаколики. По усій площі лунала музика — люди відпочивали, розважалися.
   — Принце Арслане! Давайте повернемося в палац!— шепотів високий молодий чоловік, згинаючись до хлопчича.
   — Не переймайся так, Лука, все буде в порядку! — яскраво посміхався Арслан.—Я лише хочу трішки прогулятися. Ніхто не довідається!
   —Мене це і турбує. Ніхто не знає, що ви вийшли з палацу. А якщо щось станеться?! Що ж я говоритиму імператору?! Мене ж повісять в кращому випадку!— не вгавав Лука, але останню фразу сказав набагато тихіше і після неї зблід.
   Принц, не почувши останнього, продовжував проштовхуватися крізь натовп у напрямку, де менше людей. Нарешті йому це вдалося. Він зайшов у невеличкий прохід між будинками і здивовано завмер.
  —Давайте поб'єм його!
  У проході стояли троє хлопців, один з яких був на вигляд старший за інших. Це були тіж хлопці, що розмовляли в натовпі про імператора і принца.Перед ними сидів зі зв'язаними руками заручник хлопчик луізитанець.
   —Не думаю, що це хороша ідея—боязко поглядував старший на заручника.
   —Злякався? А ще хотів піти в армію!
   Тим часом заручник дістав із підошви взуття, щось схоже на кинджал, і перерізав мотузки. Як звільнився, відразу кинувся до одного з хлопців, але Арслан відтягнув хлопця назад, тим самим підставивши себе під удар, проте удару не було. Луізитанець схопив його і побіг по сходах на дах будинку. Ззаду чулися крики Луки, що скликав варту. Вони бігли, перестрибували з даху на дах, кілька раз ледве не впали. Прохолодний вітер дув їм в обличчя. Арслан ніколи не почувався так. Що це?.. Що за дивне відчуття... свободи? Його роздуми перервав хлопчачий голос:
   —Ого скільки варти за нами біжить! Видно ти син дворянина, —оцінюючий погляд ковзнув по принцу.— Значить я правильно обрав заручника,—легка усмішка появилася на його обличчі, але майже відказу зникла. Дивним було те, що від неї не віяло ні жорстокістю, ні злобою, а навпаки якимось азартом і... теплом?
   —Обережно!— крик Арсана змусив хлопця подивитися вперед, а не розглядати заручника, але було пізно луізитанець зірвався з даху. На щастя принцу вдалося втримати його і витягнути назад на будівлю.
   — Хах, ха ти.. фух... врятував... мене?—здивовано спитав той, стараючись привести в норму збите дихання і сповільнити налякане серце.
   —Ага... фух.
   —Дякую,—промовив майже не чутно луізитанець, опустивши голову, проте їх перервали воїни, що були уже близько.—Вставай! Біжи швидше!
   Ось показалися мури столиці. Біля муру на них уже чекала група вартових на чолі з молодим хлопцем років 20 у формі генерала. Строгі риси обличча, впевнений погляд, що додає йому особливої привабливості і мужності. Чорне наче вугілля волосся зв'язане у хвіст. В руках він тримав спис.
   (Хлопець генерал ( Даріун): https://vignette.wikia.nocookie.net/arslansenki/images/b/b3/Daryun_-_Arslan_Senki_x_Muso_Design.png/revision/latest?cb=20150829082909

  https://pbs.twimg.com/media/C7ak7MgV0AAjd-H.jpg.   )

   —Даріун!—радісно вигукнув Арслан.
   Луізитанський хлопець помітно напружився. Він не очікував побачити генерала. Хлопець зупинився і приставив кинджал до горла Арслану.
   — Що ти плануєш робити далі?—прошепотів принц.
   — Я виживу і повернуся за своїми товаришами, яких узяли в рабство, —також пошепки промовив той, повільно  підходячи до краю мура. —Схоже немає вибору...
   Вони стрибнули  з муру в річку. На щастя течія не бурхлива і вони обидва неушкоджені попливли до берега. Луізитанець вийшов з води першим і побіг до купців що зупинилися перед столицею. Підбіг до найближчого коня і осідлав його. Даріун побачивши, що принц в безпеці, відкинув спис і взяв лук. Прицілився.
  —ДАРІУН, СТІЙ!—прокричав щосили Арслан.
Почувши це Даріун перед пострілом встиг трохи змінити напрям, тим самим на попав у ціль. Він спустився допомогти принцу.
  —Дякую, Даріун,—посміхнувся Арслан.
  —Будемо вважати, що я промахнувся,—холодно сказав генерал, проте його очі на відміну від виразу обличчя не були суворими, а скоріше — приязними.—Я проведу вас у палац.
   У місті уже усі обговорювали цю подію.
   — Ви чули, що сталося?— доносилося звідусіль,— Який жах! Куди дивиться варта? Бідний хлопчик, йому ж лише 11!
   —Це генерал Даріун?— спиталася особа в темно-зеленому плащі-накидці продавця крамниці з травами.
   —Ооо, ви знаєте про нього?— здивовано поглянув на покупця чоловік.— Не зрозумійте мене неправильно, просто ви не схожі на тутешніх, —поправився продавець, подаючи замовлення клієнту.
   —Хаха,— пролунав з під капюшона ніжний жіночий сміх, чим здивував чоловіка. Він не очікував, що покупець жінка, але його роздуми перервали: —Мені часто говорять подібне.
   — Зрозуміло... Ну це не так дивно, що ви чули про генерала. Його проголосили "Воїном з воїнів" за його хоробрість і бойові навички. Уже генерал, хоча йому лише 20 років!— із захоплення розповідав чоловік, розмахуючи пакетом із травами, що замовила особа в капюшоні.— Ох, перепрошую,— опам'ятався продавець і віддав пакет.
   —Нічого страшного,— припідняла капюшон жінка, забираючи багатостраждальний товар.
З під капюшона на хвилину показалося витончене дівоче обличчя і очі незвичного кольору. З першого погляду очі здаються сірими, але якщо придивитися то вони виблискують ніжним фіолетовим відтінком.
   —Дякую,— промовила вона і поспішила розчинитися в натовпі.
Здивований власник крамниці застиг, роздумуючи чи не привиділося йому. Захотів запитати дівчину про колір очей, але коли отямився від неї не було і сліду

***

3 роки потому
   — Донесення! —у головний зал ввірвався молодий хлопець 25 років.— Армія луізитанії знищила  Маруяму і вторглися на землі Парси!
   —ЩО?— келих вина в руці імператора розбився, коли він стиснув його.—Негайно підготуйте усе для походу. Я особисто очолю його,— очі Андрагораса палали люттю.
  — Слухаюсь!— кілька чоловіків покинули залу.
  —Вафрезе,—звернувся він до старшого чоловіка, що весь цей час мовчав,— Арслану 14 років, йому вже час звикати до поля бою. У цей похід він відправиться зі мною. Я хочу, щоб ти і Даріун захищали його. Арслан — майбутнє імперії Парса.
   —Слухаюсь!—він вийшов, залишивши Андрагораса наодинці зі своїми думками.

***

   Менш ніж за тиждень військо було готове і вийшло зі столиці Екбатан.
   —Хвилюєтеся, принце Арслане?—Сказав Кхарлан, під'їхавши ближче до принца
   —Кхарлан!
   — Це ваш перший похід не хвилюйтесь. Кращий генерал Парси Вафрез буде боротися разом з вами.Наше військо своєю кількістю і силою зможе підкорити всі землі Антропатена, а не тільки вигнати війська луізитанців з цих земель,— він сказав це гордо і впевнено, чим трохи заспокоїв Арслана, але все одно серце хлопця не покидала тривога. Його переслідувало відчуття, що щось не так, щось має статися. Він постарався відігнати ці думки.
   —Азраіл!—з-за пагорба летів, назустріч війську, могутній орел. Зробивши коло над головами воїнів, ніби перевіряючи чи все в порядку, приземлився на плече Арслана.—Дивно... Його крила...—прошепотів хлопець і додав голосніше:—Кхарлане, крила Азраіла мокрі, а він якраз прилетів із земель Антропатена. 
   —Що?
   —Це дивно, адже небо чисте, немає жодної хмаринки. Усе буде в порядку?
   —Хм... Я піду вперед і ще раз усе перевірю,— задумливо протягнув він і поїхав вперед.
   —Азраіле, повертайся до Квішварда,— птах недовірливо подивився на хлопця, нахиливши на бік голову.—Не турбуйся, зі мною усе буде нормально,—ніяково посміхнувся він, а орел, ніби впочувши відповідь на своє німе запитання, здійнявся в небо і зник з поля зору.
   Через деякий час вони розбили табір. Неочікувано погода змінилася. З'явився доволі густий туман, незвичний для цих земель. 
    —Не відходьте далеко від табору,— сказав Вафрез, підійшовши до принца. —В такому тумані легко заблукати.
    —Вафрезе, батько не давав ніяких наказів?—стурбовано запитав хлопець, не відриваючи очей від напрямку, де вороги готувалися до битви.
   —Ні,—відповів той, здивовано дивлячись на принца.
   —Чи все буде добре? Цей туман... Ми зовсім не бачимо, що роблять луізитанці.
   — Ні туман, ні шторм не зможуть зупинити армію Парси!—гордо промовив генерал.— Не хвилюйтесь! Ви ж знаєте наша армія — непереможна. З тих пір як ваш батько зійшов на трон ми ще ні разу не програли!
    На цей раз слова не заспокоїли стурбоване серце принца. Він знав, що його батько неймовірний. Він король, що приніс Парсі багато перемог. За його правління імперія значно збільшила свої землі. Арслан не розумів звідки узявся цей неспокій. Можливо, інші праві і він просто хвилюється, бо це його перший похід?
Категорія: Історичні епохи | Додав: ValentynaK | Теги: історичне, романтика
Переглядів: 700 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1 Історичні епохи, Драма, Романтика
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close