Головна » Фанфіки » Аніме і манга » Історичні епохи

Звук сталі (17 розділ)
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 02.07.2018 в 17:33
Фанф прочитано: 197 раз
Категорія: Історичні епохи
До фанфіка залишено: 0 відгуків



02.07.2018, 17:33
Сонце уже високо над землею. Наші подорожні уже перейшли кордон і прямують до міста Телур, щоб спокійно відпочити. Шлях до нього займе 3-4 дні. До тих пір вони ночуватимуть під відкритим небом. Чому так далеко і невже немає міста ближче? Звичайно що є, але проблема в тому, що через фестиваль прибуло багато людей і велика вірогідність, що в постоялих дворах просто не буде місця, хоча влада зробила усе, аби розмістити таку кількість людей, але... А в Телурі в Лорен є друзі, що без проблем розмістять їх у себе.
    3 дні потому
   —От ми і на місці,—повідомила Лорен, що всю дорогу їхала попереду.
   Компанія зупинилася на невисокому пагорбі та з цікавістю розглядала краєвид. Недалеко від них розляглося місто Телур, що потопає в цвіті дерев.
   Незважаючи на те, що зараз період фестивалю, робота не стихала ні на мить. Які б міста і села подорожні не проходили, бачили як в них поєднуються музика, танці, випивка із працею в полі чи майстерні. Насправді в цей період відпочивають лише приїжджі. Оскільки Сіндрія — країна торговців, фестиваль для місцевих жителів гарна можливість знайти партнерів, тому кожен прагнув зробити свій товар найкращим і хоч раз показати в столиці.
   Як тільки подорожні спустилися з пагодба до них на коні в супроводі Аурума, якого Лорен випустила раніше, їхала дівчинка років 13, побачивши її, Лоренсія зіскочила з коня і подалася трохи вперед. Недавно прибула зробила теж саме і кинулася їй в обійми говорячи:
   —Лоро, чого так довго?!
   —Юмі, ти ж мене задушиш!
   Дівчина опам'ятавшись відпустила свою жертву. Допитливі золоті очі розглядали присутніх. Полудневе сонце вигравало на білявих косах, а дитяче обличчя прикрашала найяскравіша посмішка у світі.
   —Хутчіш! Мама стільки всього наготувала, а батько дістав одне із своїх найкращих вин!—сідаючи в сідло, лепетала вона і чимдуж помчала вперед. Лорен обернулася, аби щось сказати, та побачивши усміхнені обличчя і повні здивування та азарту очі, передумала і поспішила за фурією.
   Довго їхати не довелося. Вони зупинилися перед двоповерховим будинком, навколо якого росли дерева з пишним вбранням із цвіту. У воротах стояли господарі: жінка середнього зросту з білявим волоссям, заплетеним в тугу косу навколо голови із вплетеною ніжно-блакитною стрічкою, і янтарними очима; чоловік, трохи вищий від жінки, теж з білявим волоссям, проте очі — темно-карі, майже чорні. На вигляд їм біля 40. Як приїжджі потім дізналися від Лорен — це сім'я Лукаса.
   Господарі виявилися дуже привітним і добрими людьми. Влаштували неймовірно теплий прийов і не відпускали до пізньої ночі. За столом лунали жарти, сміх, пісні. Після застілля гостям показали кімнати, що на другому поверсі. Дівчата ділили одну кімнату, а хлопці — між собою 2.
   Наступного дня. Ранок.
   Першими із подорожніх прокинулися Лорен, Ерам і Фарангіс і відразу кинулися допомагати господині. Розмови і сміх на першому поверсі розбудив решту компанії. Ті проснулися якраз до сніданку. Поснідавши до присутніх зверналася господиня:
   —Ми з дочкою сходимо дещо купимо на базарі, не могли б ви приглянути за будинком?—попросила вона, а відповіддю їй було незлагоджене «Гаразд!». Посміявшись вона вигукнула:—Юмеліє, швидше!
   —Мамо, я уже надворі!
***
   Як тільки господарі поїхали, приїжджі скористалися моментом і зібралися у саду, аби спокійно обговорити подальший маршрут. Було вирішено вирушити завтра вдосвіта.
   —До речі, як ти з ними познайомилася?—поцікавилася Фарангіс.
   —Нуу, спочатку я познайомилася з Лукасом. Так вийшло, що він став моїм провідником по каньйону, адже найкраще його знав, як сам усім і говорив. А цей каньйон, на заході Сіндрії, дуже заплутаний і без знаючої людини — ніяк. Але при усіх знаннях мого провідника — ми заблукали, але, на превелике щастя, усе-таки знайшли вихід, правда не там де планували... і тоді, коли із запасів уже другий день лише вода... та і ту ми набрали в джерелі, на яке нам просто пощастило натрапити, адже цей «провідник» навіть не знав, що таке є...—приречено зітхнула дівчина.—Але ми вижили!—гордо піднявши голову, закінчила вона і розсміялася разом з усіма, а коли усі заспокоїлися, додала:—До речі, з нами ще Гідеон був, а ця подорож відбулася відразу після інциденту зі спарингом. Ви собі навіть не уявляєте яка навколо нас трьох була атмосфера перший день у каньйоні, але потім було не до цього.
   Під гучний сміх додому повернулися господарі і компанія разом з ними зайшла до будинку обідати. Наступну половину дня кожен займався своїми справами. Увечері знову стіл гнувся від страв, а в повітрі лунали сміх та цікаві історії, та сьогодні усі розійшлися раніше, адже завтра в дорогу.

    Примітка:
Юмелія (грец. ім'я) — мелодія
Категорія: Історичні епохи | Додав: ValentynaK | Теги: романтика, історичне, драма
Переглядів: 197 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 Історичні епохи, Драма, Романтика
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close