Головна » Фанфіки » Аніме і манга » Історичні епохи

Звук сталі (12 розділ)
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.05.2018 в 11:06
Фанф прочитано: 461 раз
Категорія: Історичні епохи
До фанфіка залишено: 0 відгуків



13.05.2018, 11:06
Хлопець не знав скільки так сидів. Здавалося: його голова лусне від стількох думок. Коли він вийшов, сонце було високо над головою. Він вирішив прогулятися. Ідучи до виходу із будинку зустрів Нарсаса.
   —Ви довго не виходили,—Його погляд був стурбований, він чекав пояснення. Схоже Лорен дійсно нічого їм не сказала.
   —Не хвилюйся!—зі звичною посмішкою говорив принц. Він не хотів турбувати друзів, тих, хто уже так багато зробив, такими дрібницями.—Просто задумався от і все.
   —Стільки часу?—стратег дивився пильно і неперервно, а хлопець все так само посміхався, тому Нарсас здався:—Ну що ж... Лорен вийшла і сказала, що ви не виходитиме деякий час, і попросила нас не заважати вам... Усе точно в порядку?
   —Так, я захотів прогулятися.
   —Я не про це... Ну та нехай. Раз ви і так йдете надвір, не могли б передати ось це Ераму,—протягуючи невеликий пакунок хлопцю говорив він.—Він в конюшні.
   —Так, звичайно!
   Принц забрав пакунок і пішов у напрямку виходу. Йому хотілося усе розповісти, порадитися, та на це запитання він мусить знайти відповідь самостійно.
      «Хто ти?»—крутилося в його голові. Він народився Принцем Імперії Парса. Та чи прагнув цього титулу. Він заздрив простим жителям, що можуть іти куди хочуть, в той час коли він закритий в палаці. Він мріяв бути торговцем, що вільний як вітер. Мріяв подорожуючи побачити весь світ, про який стільки читав та чув від подорожніх, що прибували до столиці. 
     З дитинства йому говорили:«Ви станете правителем Імперії!» і він прийняв це як долю, та мрії не покидали його. Після поразки Парси він думав над тим, щоб утекти і здійснити їх, та зробити це не давав біль, що скував його серце. Його боліло за кожного хто поліг у тій битві. Він ненавидів себе за свою безпомічність та слабкість. Хіба зараз він може себе назвати Принцем Парси? Хіба він не ганьбить цей титул? Кожну ніч йому сниться та битва. Він чує передсмертні крики воїнів, бачить ріки крові та вогонь, що поглинає усіх. Він хотів допомогти, та не зміг нічого зробити. 
   За роздумами він не помітив як підійшов до конюшні. Побачивши Ерама принц поспішив до нього.
   —Ераме, тут тобі Нарсас дещо передав.
   —О, дякую!—доброзичливо посміхнувся хлопець.
Помовчавши трохи Арслан усе така сказав:
   —Виправи мене, якщо я помиляюся, Нарсас звільнив усіх рабів, що служили його сім'ї, так?
   —Ви праві.
   —Тоді... чому твої батьки не пішли?
   —Вони вирішили присвяти своє життя сім'ї Дайрам в знак вдячності за порятунок. Колись давно колишній лорд, батько Нарсаса, врятував їх від розбійників.
   —А як щодо тебе?
   —Я сам вибрав цей шлях. Лорд Нарсас старався мене відмовити, та йому не вдалося. Коже з нас сам вирішує, що робити, сам будує своє майбутнє, та не варто забувати про отоючих, якби я пішов, цей «художник» пропав би. І не дивітся так, я задоволений таким життям! Ну що ж а тепер, я піду. До речі, слуги говорили, що скоро обід, тому не затримуйтеся.
   —Гаразд!
   І от він знову на самоті. «Не варто забувати про отоючих». Менш за все він хоче аби його друзі страждали, тим більше з його вини... Він хоче стати сильним і захистити все, що дороге серцю. Це його мета! 
    До нього підійшла служниця і, повідомивши про обід, пішла. Він готовий до розмови з Лоренсією. Арслан вирішив дати відповідь відразу після обіду, тому поспішив в будинок. Та, коли зайшов до їдальні, помітив, що дівчини не має.
    —А де Лорен?
   —Вона сказала, що зайнята, тому не приєднається до нас,—повідомив Ерагон.
   —Он як... 
   Після обіду Арслан спитав у служниці, що подавала їжу, де зараз Лорен. Та відповіла, що дівчина в саду, ззаду будинку. Почувши це принц побіг туди.
   На галявині, перед садом, стояла дівчина із орлом, що сидів на її руці. Раптом він розправив крила і злетів угору, зробивши коло над головою дівчини, полетів кудись на схід. Лорен дивилася йому вслід і, як тільки він зник з поля зору, обернувшись сказала:
   —Ти щось хотів?
   —Я готовий дати відповідь.
   —Он як...—вона говорила спокійно і холодно, зовсім не так як зазвичай. Зазвичай вона говорить ніжно і часто посміхається. Та зараз, як і зранку, під час їхньої розмови, її погляд, що холодніший льоду, проникав у найглибші закутки серця. Та хіба він може говорити щось про її поведінку? Він ж її майже не знає.—І яка ж вона?
   —Я — Принц Імперії Парса. Навіть не так, я — житель  цієї країни.  Я той, хто прагне захистити те, що дороге моєму серцю: мою родину, моїх друзів, мою Батьківщину — і титули тут не важливі. Мені потрібна допомога, аби досягти цієї мети. Ти допоможеш мені перемогти луізитанців?—Арслан говорив це палко і пристрасно. Він щиро вірив у ці слова.
   —Хаха,—доброзичливий сміх покотився луною по безлюдній галявині. Хлопець нерозуміюче дивився на дівчину, що уже заспокоїлася і лагідно посміхнулася. Він не розумів, що розсмішило її.—Пробач, я просто не очікувала такої відповіді. Та ти не правий щодо титулів, вони дуже важливі: чим вищий титул тим більший вплив ти маєш і відповідно і більше обов'язків, та як і правителі мають вплив на людей, так і люди дуже сильно впливають на владу. Тому хто стоїть на чолі країни варто запам'ятати: звичайного народу більше ніж чиновників, саме народ годує і одягає себе та владу, якщо не буде народу, що захоче йти за правителем, не буде ні того короля чи імператора. Саме правителі служать народу, а не навпаки. Твій батько зациклився на воєнній силі імперії, та геть забув про народ, що годує цю армію. Мені цікаво, яким правителем станеш ти, тому я допоможу тобі сісти на престол, а про плату ми поговоримо, після того як досягнемо мети. Попереджаю: я дорого коштую! Якщо тебе це влаштовує, ми можемо розпочинати співпрацю.
   —Коли ми виженемо луізитанців із земель Парси, ти отримаєш золота стільки, скільки захочеш.
   —А хіба я щось говорила про гроші?—лукава посмішка заграла на її обличчі.—Та про це не зараз. О, ледь не забула: оскільки запрошення моє, в цій подорожні не я приєднююся до вас, а ви до мене, я не буду змінювати свої плани, тому вирушаємо завтра, як тільки зійде сонце. І скажи про це іншим, бо за вечерею мене не буде.
    Вона ще раз посміхнулася і пішла в напрямку будинку, не дочекавшись відповіді.
Категорія: Історичні епохи | Додав: ValentynaK | Теги: драма, історичне, романтика
Переглядів: 461 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 Історичні епохи, Драма, Романтика
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close