Головна » Фанфіки » Аніме і манга » Гумор

Право вибору без вибору або Ми попали…(Час.1)
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.09.2016 в 18:50
Фанф прочитано: 285 раз
Категорія: Гумор
До фанфіка залишено: 0 відгуків



23.09.2016, 18:50

Ніка стояла і спостерігала за тим, як чергове нещастя з виглядом побитої собаки, навіть ДУЖЕ побитої собаки, і не менш собачим скавчанням, тікало щосили шкільною доріжкою під громовий регіт всіх наявних учнів. Учителі тільки хитали головами і йшли далі.
Ніка зітхнула. Ще один нещасний, що спробував поприставати до Алі. Ну не доходить до них, що після того приставання суб’єкти ці лежать в лікарні тиждень, як не більше, а потім оминають її подругу десятими дорогами, калюжами й баюрами.
А ось і сама винуватиця видовиська. Вчителі вже звикли до такого і нічого їй не кажуть. Правильно. Як не доходить, то вже не дойде.
– Що на цей раз тобі пропонували? – поцікавилась Ніка.
– Все те саме. – байдуже знизала плечима Алі. – Вже навіть нецікаво. Хоч би пластинку поміняли, чи що. А то нудно.
Хм. Нудно їй. Що поробиш, якщо вона диявольськи вродлива, розкішна блондинка з яскраво-зеленими очима та просто неймовірною фігурою. На це все і ведуться громадяни сильної статі. Липнуть просто як мухи на мед. За що і получають. Ну, вони ж не винні, що Алі їх не терпить і всіх вважає козлами, казановими та збоченцями. Так і живемо. Ніка вже й рахувати перестала всіх тих, кого Алі побила. А який в тому сенс? Он до неї ніхто не лізе. Хоч вона теж досить нічого. Мабуть, блакитноокі брюнетки зараз не в моді. Що поробиш? Такий зараз світ.
– Ходімо вже додому.
– Ага. Через парк.
– Тобі мало вирячених очей, щелеп на землі та слиновиділення в школі?
– А я сьогодні в ударі.
– Співчуваю я їм.
– Обійдуться. Заслужили. – дівчата були вже на півдорозі до парку. Слідом за ними тягнулась доріжка з зачамрілих чоловіків усіх форм та розмірів, від малого до великого.
– І що? Ти до старості будеш сама гуляти?
– Не знаю. Час покаже. – легковажно знизала плечима блондинка. Все як завжди. Хто би сумнівався.
Врешті, дівчата дістались парку. Там прогулювалось та сиділо на лавочках безліч парочок. Ніка марно понадіялась на те, що ці дівчата не дуже ревниві та заздрісні. О, починається! Все-таки, приємно спостерігати за тим, як хлопці втрачають глузд, а на їх пасій нападає шал. Правда, після цього треба дуже швидко змотувати вудочки і линяти.
На цей раз за ними гналось всього шестеро. Дива! Того разу юрба розлючених дівуль проганяла їх через весь парк. Не треба й казати, що на фізкультуру наступного дня вони не пішли.
Несподівано повіяв сильний вітер, дерева тривожно зашуміли, небо почало стрімко темніти, надбігли темні хмари. Дівулі злякано заверещали і кинулися врозтіч. Ніка й Алі завмерли на місці.
– Ото вляпались. – озвалась Алі, тривожно розглядаючи смерч, що крутився навколо них. – З вогню та в полум’я.
Ніка не встигла нічого відповісти, бо смерч поглинув їх у свої обійми.
Дівчата довго кружляли в повітрі, аж їм це набридло. Коли ж їх нарешті відпустить і вивалить хоч кудись?!
Наче почувши їхні благання (подумаєш, помережані парою-трійкою матів), смерч почав зменшувати свої оберти, аж поки зненацька ,,виплюнув’’ їх кудись.

,,Кудись’’ виявилось доволі мирною на вигляд галявиною, оточеною могутніми, широколистими та високими деревами. Над ними радувало очі своєю блакиттю безхмарне небо.
На диво, посадка виявилась м’якою. Дівчата у прямому сенсі лежали на чомусь м’якому. При найближчому огляді з’ясувалось, що вони впали просто на двох хлопців – Ніка лежала на миловидному блондині з довгою гривкою, яка закривала його ліве око і схожими на її блакитними очима, а Алі – на якомусь брюнетові. ,,На якомусь’’, бо лежав він, на відміну від блондина, обличчям до землі. На обох хлопцях були одіті чорні широкополі плащі з намальованими на них червоними хмарами.
Згадані вище заворушились під дівчатами, вони миттю з них позістрибували і відступили вбік. Хлопці повставали і тепер насторожено косились на дівчат.
– Ви хто такі? – одразу ж поперлась вперед Алі.
– Це ж саме можна у вас запитати. – єхидно озвався блондин.
Ніка почала уважно їх розглядати. Блондина вона добре розгледіла, оскільки гніздувалась на ньому, плюс він лежав обличчям вгору, а от брюнет… Чорні, як сама ніч очі, дві глибокі діагонально-вертикальні зморшки (чи то шрами), чорнюще волосся, що закінчується хвостом та кілька пасем, що спадають на вродливе обличчя…
Стривай – обличчя, плащ з червоними хмарами, широкополі капелюхи, що валялись неподалік, чорний лак на нігтях та персні на пальцях… Таке вона бачила тільки в одному аніме. ,,НАРУТО’’. Зовсім випадково його побачила, попри брата. Значить, це…
– Акацуки. – промовила вголос дівчина.
– Що, впізнали нарешті? – вишкірився все той самий блондин, тобто, Дейдара. Брюнет, тобто, Ітачі, мовчав.
– Хто вони, хто? – примружила очі Алі, склавши руки на грудях.
Ніка схилилась до подруги і зашепотіла їй на вухо: – Ці два типа з аніме ,,НАРУТО’’. По ходу, ми якимось макаром перемістились в їхній світ. Коротше. Блондина звуть Дейдара. Він спеціалізується на вибухах і любить мистецтво. Брюнет – Ітачі Учіха, що вирізав весь свій клан, тобто рідню, і володіє шарінганом – дуже грізною і потужною зброєю. Не питай мене, бо й сама до пуття не знаю, що воно таке і з чим його їсти. Обоє вони входять до злочинної організації ,,Акацуки’’, яка типу хоче захопити світ. Точно не знаю. Поки що все.
– Ага. То ви, типу, злочинці, так? – лихим оком глянула на злочинців Алі. – Таких я теж не переварюю.
– Алі, ми не в себе вдома. Не треба.
– Хлопцюги, дорога моя Ніко, всюди однакові. Тож не спиняй мене.
– Ну спробуй. Вони тебе вмить скрутять, бо володіють певними силами, якими не володієш ти. Тут тобі не наш світ, до якого ти звикла. Тут діють свої закони та звичаї. І ми тут гості. Але ти собі як хочеш. Про них ти анічогісінько не знаєш, а я знаю достатньо. Тож вперед і з піснею. Тільки не говори потім, що я тебе не попереджала.
Несподівано їхні руки скрутились за спиною.
– Гей, що за приколи?
Виявилось все доволі просто. Дейдара наслав на них купу своїх глиняних павуків і сказав, що відтепер вони їхні полонені і мають спокійно йти за ними, якщо не хочуть, щоб їм повідривало руки.
Ніка покірно поплелась за чорно-білою парочкою, кидаючи на Алі багатозначні погляди, типу, ходімо краще, бо вони не жартують, а я без рук залишатись не хочу. Скриплячи зубами, мовляв, 1:0 на вашу користь, але це поки що, Алі попленталась за подругою.

У лігвищі їх зустріла вродлива синьоволоса дівчина з білою паперовою квіткою у волоссі такими словами: – Чудово! Негайно за мною на збори!
Всі покірно пішли за нею у велику залу, де вже були інші Акацуки. Побачивши дівчат, всі вони засвистіли. Окрім, звісно, Пейна. (Ніка по ходу пояснювала Алі хто є хто)
– Увага всім! Ці двоє дівчат – Дейдаро, зніми негайно з них свої ,,наручники’’, а то здам тебе на профілактику Хідану! – житимуть у нас на правах гостей місяць. – очі дівчат стали круглими як блюдця. – За цей місяць вони повинні вибрати собі женихів серед наших хлопців. – до круглих очей додались щелепи на підлозі. – Якщо ж вони за місяць нікого не виберуть, то… Загалом, ви мене зрозуміли. – дівчата були в тихому шоці. Оце прикол! Оце вони вляпались! Вибір без права вибору! Капець!
Єдина радість – Акацуки перебували у ще глибшому шоці, ніж дівчата і люто погля-дали на винуватців цього всього – Дейдару та Ітачі. Тобто, на одного Дейдару. Ітачі встиг змитись. Блондин побілів як стіна і його руки механічно потягнулись до набедрених сумок з глиною.
– Загалом, я планую одружити всіх Акацук, а то мені самій нудно.
Тепер у всіх присутніх щелепи радісно валялись на підлозі, а очі стояли рогом. Стояла така тиша, що було чути, як іде процес перетравлення чогось у шлунку Зецу. Та шпигун миттю спохватився і все затихло. У Какузу від переляку випала з рук пачка грошей, які він саме перераховував. Хідан від почутого відтяв собі ногу і не звернув на це уваги. У Кісаме заворушились бинти на його Самехаді. Сасорі заховався у Харуко. Пейн стояв блідий, як полотно. Конан же цвіла як майська роза, на противагу дівчатам, вирази обличчь яких більше підходили на похорони. Найближчих родичів.
– Почувайтесь, як удома. – лагідно сказала Конан. – Зараз я покажу вам вашу кімнату. Житимете разом. За мною. – скомандувала вона і дівчата, все ще перебуваючи в шоці, приречено поплентались за синьоволосою.
Останнє, що вони бачили, як загнали в кут переляканого на смерть Дейдару.
Залишившись у кімнаті вдвох, Алі не витримала.
– Та що ж це таке коїться?! Та що це за світ такий дибільний?! Лиш прибули і вже за місяць весілля?! А моєї думки про це хтось питав?! Я не хочу ніяких женихів і весіль!!! Якщо вже аж так приперло, то все це має бути по любові, а не тому, що хтось так наказав!!! Та за кого вони себе мають, анімешники тупі!! Саме тому я й ненавиджу аніме!!! Ненавиджу!!! Покидьки!!!
Перечекавши, поки вибух люті у подруги пройде, Ніка спокійно сказала: – Я теж не в захваті від такої заяви, але бушуванням нічого не доб’єшся. В мене інший план. Він полягає в тому, щоб довести всіх акацушників до ручки так, щоб вони нас самі звідси вигнали, і нам тоді не доведеться вибирати ніяких женихів і не накладати життями у цьому світі. Як тобі таке?
– Звучить непогано. – схвально кивнула Алі, розтягнувшись на ліжку. – Треба вигадувати щось справді дієве, а не якісь дурнички. Щоб у них дах поїхав і ми разом з ним.
– Ти ж знаєш мою бурхливу і ненормальну фантазію. – хмикнула Ніка, розлягнувшись на другому ліжку.
– Тримайтесь, Акацуки. – лиховісно сказала Алі. – Цей місяць буде найгіршим у вашому житті. Ми доведемо вас до ручки і повернемось додому.

Зранку до них в кімнату заглянув Тобі, за що получив кросівком по масці, та так, що вона тріснула і хлопець з дикими криками про божевільних кинувся геть.
На сніданку всі косились на дівчат, особливо на Алі, мабуть тому, що вона поклала ноги на стіл, кросівки яких опинились у тарілці Тобі. Хлопчина мовчав, тримаючись за заклеєну маску.
Прийшов Хідан і з усього маху (може, й мату) бухнувся на стілець. Відразу ж підскочив вгору і зарепетував не своїми голосами і не своїми матами. Детально оглянувши стілець, всі побачили там довжелезного цвяха. Поки Хідан згадував всі відомі й невідому йому лагідні й не дуже вирази, фрази та слова, від яких в’яли та скручувались у трубочку вуха, всі глянули на дівчат. Алі зняла ноги зі столу і спокійно сказала: – Хотіли зробити приємний сюрприз на честь нашого приїзду.
Хідан аж замовк від такої заяви. Какузу громовито зареготав. Зецу далі щось або когось перетравлював і був зосереджений тільки на цьому приємному для нього занятті. Кісаме щойно повернувся з інспектування столу на виявлення суворо заборонених морепродуктів. Ітачі спокійно їв. Суші. Від чого в Кісаме ледь інфаркт не стався, після чого Какузу зарепетував, що не дасть ні копійки на лікарню. За що одержав потиличника від Конан.
Поки тривав цей шарварок, дівчата непомітно втекли з-за столу, по дорозі так само ,,непомітно’’ виливши тарілку супу Тобі за шиворот. Після чого спостерігали картину під назвою ,,Мотор у дупі Тобі’’. Хлопчину швидко вгомонили. Підніжкою. Не доходячи кількох кроків до дверей, Ніка ,,випадково’’ вибила стілець з-під Дейдари. Підривник повалився на Сасорі, який в свою чергу зачепив Хідана і…
Крізь дверну шпаринку, давлячись реготом, дві капосниці спостерігали за тим, як по всій кухні літали різні предмети й не тільки. Коротше, вийшла грандіозна загальна бійка.
Після обіду всі порозповзались хто куди. Точніше, хлопчача частина, яка вперто ігнорувала дівчат і всіляко уникала з ними зустрічі. Та дівчата цьому не дуже печалились. Навпаки – раділи. Поки що. До кінця місяця ще є час! А там буде видно…
Зараз дівчата сиділи у їхній кімнаті і вигадували капості для Акацук.
– Треба вигадати щось таке, щоб в них миттю знесло дах і вони нас випхали геть якнайшвидше. – роздумувала Алі, лежачи ногами на ліжку, а рештою тіла – на підлозі.
– Ні.
– Що? – блондинка здивовано поглянула на подругу. Та сиділа в кріслі і задумливо вдивлялась у вікно. – Ти що, грибів переїла, чи що? Ти ж сама запропонувала довести цих чудаків до ручки і звалити звідси нафік. Чого це ти раптом поміняла свою думку? Вже вибрала собі ,,женишка’’? – єхидно закінчила вона.
– Ні. – спокійно сказала Ніка, нарешті повертаючись до Алі. – Просто я подумала, що для більшої ймовірності того, що вони випхають нас звідси, треба не просто швиденько довести їх, а помучити подовше, щоб вони зрозуміли, що приводити нас сюди і ставити перед нами такі умови – це була найбільша помилка у їхньому житті. Знаєш, як то кажуть, помста – це страва, яку подають холодною. А то виженуть вони нас на гарячу голову, а тоді спохватяться, типу, що ж ми наробили, і кинуться нам навздогін. І хто зна, чи встигнемо ми до того часу повернутись додому. Тож про всяк випадок нам потрібно мати запасний план. Тобто, вивести їх з себе так, що вони будуть раді нас позбутись. Зауваж, не зі злості, а раді. А то є різниця.
Алі якусь мить мовчала, пильно оглядаючи Ніку, яка все так само спокійно дивилась на Алі. Тоді озвалась: – А ти стратег. Геніально! Саме так ми й зробимо. Ну то ти щось надумала?
– Загалом, так. Коротше, слухай…

Пройшло кілька днів. Дівчата вже звикли до насиченого та бурхливого життя Акацук.
Сьогодні Ніка вийшла з кімнати і направилась на кухню чогось перекусити. Повз неї промчали Тобі з дико виряченими очима і криками: – Допоможіть Тобі! Тобі не винен! Тобі хороший хлопчик! – Хідан, що розмахував своєю косою і матюкався так, що у всіх пристойних людей кисли вуха, і Кісаме, що лаявся не згірше попереднього, але розмахував не Самехадою, а, чомусь, лопатою. Ніка відступила вбік, пропускаючи повз себе цю навіжену кавалькаду. За мить навздогін цим типам полетів цілий виводок глиняних пташенят. Ніка закотила очі і почала рахувати: ,,Три… Два… Один…’’
Ба-бах!!! Десь наприкінці коридору почулися вибухи, за ними чиїсь крики, гуркіт і триповерховий мат, помережаний словами ,,Тобі – хороший хлопчик!’’
Дійшовши, хоч і з певними перешкодами, нарешті до кухні, Ніка зустріла там Конан, яка одразу ж заявила їй: – Сьогодні обід готуєш ти. В помічники тобі даю Дейдару.
– Гей, а чому зразу я? – обурився блондин, що невідь-звідки виник посеред кухні.
– Тому що тільки під керівництвом Ніки ти не накоїш звичних дурниць.
Дейдара вже хотів було щось відповісти, як тут в кухню увірвався Кісаме, схопив найважчу сковорідку і змився у невідомому напрямку, наголошуючи при цьому, що зараз комусь буде непереливки (по ходу, сперли його меча). Замість нього з’явився Тобі і рознюхавши, що зараз тут буде готуватись обід, радісно застрибав, вимагаючи, щоб і йому дозволили брати участь.
– Тільки через мій труп! – категорично сказала Конан і за вухо відтягнула Тобі з кухні. Дейдара втупився у Ніку.
– Обожнюю готувати! – вигукнула та і заметалась по кухні. – Вам пощастило, що не готує Алі. Першого разу, коли її підпустили до плити, батькам довелось купувати нову кухню. А після другого вона ходила відвідувати їх у лікарні.
– Жаль. – гигикнув Дейдара. – Вона саме завтра має готувати.
– Справді. Мені вас жаль. Значить, починаємо.

…Алі провела гарний і тихий день. Спершу вона змагалась з Тобі у хто в кого відбере маску. Переміг, як на диво, Тобі, і з плачем втік у свою кімнату. Подумаєш, потовкла йому маску. То через це треба так переживати? Дивак. За сніданком грала у ,,Хто кого перемовчить’’ з Ітачі. Виграв, на жаль, останній. Подумаєш! Зате вона підсипала про-носного в їжу Кісаме і наступила на ногу Хідану з усієї сили. Відігралась. А ще влашту-вала бардак в кімнаті Лідера, списавши це на Тобі. Ех, який сьогодні день хороший!
Потім Ніка кудись зникла, залишивши її саму. І довго не з’являлась. Алі набридло її чекати і вона пішла за нею на кухню. Її насторожили дикі крики та гуркіт чогось важкого, а також вибухи, які безсумнівно належали Дейдарі, тоді як голос, що виводив такі пронизливі рулади, належав її подрузі. О ні, тільки хай це не буде те, про що вона подумала. Тільки не кажіть, що ті ідіоти додумались поставити її…
Біля дверей кухні стояв натовп Акацук і за чимось спостерігав. Судячи з усього, там уже літали важкі предмети. Алі пропхалась крізь натовп. Так і є. Вони поставили її на кухню.
– Ви що наробили, ідіоти? – гнівно зашипіла вона на всіх. – На біса ви поставили її на кухню?
– Та ну, Алі, не будь занудою. – відмахнувся від неї Кісаме. – Дивись, яке захоплююче видовисько.
На кухні вже на всю відбувались воєнні дії. Та й сама кухня виглядала так, наче там пройшлась війна. Все було перекинуте догори ногами, в повітрі літали різні предмети і пташечки (та й не тільки) Дейдари. Сам підривник заховався за тим, що лиш нещодавно було холодильником, і з маніакальним обличчям розминав глину і створював все нових вибухонебезпечних істот. Ніка ж, озброївшись підзорною трубою, обкидувала блондина різним кухонним начинням, особливо сковорідками, яких було збіса багато.
– Яке в дідька видовисько?! Розтягніть їх, поки той білобрисий ідіот ще живий!
На неї подивились як на ідіотку, аж тут в Ніки закінчились боєприпаси і вона, люто ревнувши, голіруч кинулась на Дейдару. Повалила його на спину і почала душити. За-бачивши таке, всі миттю кинулись туди і ледь їх розтягнули, позаяк Ніка брикалась і виривалась, все намагаючись прикінчити підривника. Сам Дейдара виглядав ледь живим.
Ніку Хідан та Кісаме повели до її кімнати, а Алі сказала: – Ніколи, чуєте, ніколи не ставте її працювати на кухні з кимось у парі! Якщо при звичайних обставинах її важко вивести з себе, то на кухні вона миттю звіріє, ледь щось піде не так, а в гніві вона страшніша за нас всіх разом взятих. Та ще й знайшли кого ставити! Дейдару! Підривника того звихнутого! Ніка його ненавидить! І він відповідає їй взаємністю! – з цими словами вона кинулась навздогін Кісаме й Хідану.
О так, про це всі знали. Вчора ця парочка ледь не рознесла організацію в друзки, а все через те, що Дейдарі було нудно і від нічого робити він почав чіплятись до Ніки. В результаті, дісталось, як завжди, Тобі. Алі ж навпаки взяла собі моду чіплятись з різними дурницями до Ітачі, намагаючись довести генія клану Учіха до ручки. Та той не звертав на неї уваги. Хоч це і було дуже важко, особливо вчора, коли Алі налила клею на його стілець, а потім ,,випадково’’ запустила в нього яблучним пирогом і він мав дуже чарівний вигляд при цьому. З нього реготала вся організація.

Наступного дня всі косились на Ніку, яка вдавала, ніби не розуміє, що всі мають на увазі. Дейдара гиденько так посміювався, за що одержав ложкою по чолі від Алі, яка сиділа зі святим і невинним виразом обличчя. Тобі реготав голосніше за інших, за що Дейдара його підірвав. Какузу почав лаятись на того ж Дейдару, що його вибухи обходяться їм найдорожче. Блондин образився і підірвав скарбника. Такого реготу їдальня давно не чула. Особливо, коли Какузу почав ганятись за Дейдарою з наміром придушити. Пейн миттю урвав весь цей балаган своїм риненганом.
Після обіду все було спокійно. Тобі сидів зв’язаний у кутку. Чому і хто його так – не знав ніхто, так само, як ніхто не рвався його визволяти. Хідан мирно дрімав на дивані. Алі не менш мирно обливала його з ніг до голови кетчупом та майонезом. Ніка ж іще мирніше щербила всі три леза його коси. Кісаме стояв збоку і давився реготом, спостерігаючи за наругою над садистом-мазохістом. Та коли побачив, що Ніка витворяє з косою, зблід і кинувся шукати свою Самехаду. Тобі, як навіжений, загуцався на стільці. Ніка, що саме закінчила і милувалась своєю роботою, підійшла і звільнила хлопчину.
– А Тобі бачив! Тобі бачив! – одразу ж зарепетував той на всю кімнату.
– Цить, Тобі, а то ще Хідана розбудиш, а він за таке миттю принесе тебе в жертву своєму Джасину. – гаркнула Ніка, тривожно дивлячись на срібноголового, але той спав. – То що ти там бачив?
– А Тобі не бачив, Тобі чув!
– От ідіот. То що ти чув?
– Тобі чув, як Зецу хвалився, що знайшов нову зручну зубочистку!
Ніка чмихнула від сміху, Алі й далі продовжувала натхненно займатись своєю справою, а от Кісаме, що виник у дверях, заревів, схопившись за голову: – Що? Зубочистку?! МОЯ САМЕХАДА!!! ЗЕЦУ ІДІОТ!!! – і зник. На жаль, його крик розбудив Хідана, тому Алі шпурнула порожні упаковки від майонезу та кетчупу просто в Тобі, і дівчата ретирувались з вітальні, по дорозі збивши з ніг Ітачі й Дейдару.
– Психопатки! – крикнув Дейдара їм услід, підводячись на ноги.
– На себе подивись! – почулось у відповідь.
– Знаєте, пане Ітачі, я вже жалію, що ми притягнули цих двох до нас у лігво. Вони ж сіють одні нещастя. – він прислухався до воєнних дій, які відбувались у вітальні, і зітхнув. – Та ще й двох жертв серед нас мають вибрати. Я цього просто не витримаю.
Ітачі не відповів нічого, і Дейдара зітхнув ще важче.
Конан відвела Пейна на якусь приватну розмову в його кабінет. Вона, вочевидь, його там катувала, бо вийшов він з таким звірським виразом обличчя, що всі миттю попригадували невідкладні та термінові справи і зникли у невідомих напрямках. Навіть Ніка з Алі закрились у їхній кімнаті подалі від гніву того рудого пірсингованого чудака.

Потім, коли все втихомирилось і всі сиділи і вечеряли, у двері зненацька чемно постукали. Всі переглянулись. Цікаво, хто то такий чемний прийшов? Аж дивно якось. Зазвичай, у двері всі товкли і гримали чим завгодно і ким завгодно теж, аж нещасні двері здригалися і тремтіли і ледь не вивалювались, через що знову кричали. А тут таке…
Всі повалили дивитись на того чудака. Дівчата пішли з ними. Цікаво їм було подивтись кого ще прибило до їхнього берега. Передній Кісаме (що все-таки знайшов свою Самехаду і добряче віддухопелив нею Зецу) відчинив двері і остовпів. На порозі стояв Орочімару власною особою. Позаду нього товклись Саске й Кабуто.
– А ми до вас в гості. – недобре так усміхнувся Орич. Всі впали в ступор.
– А це ще хто такі? – голосно запитала Алі Ніку. Брюнетка, ледь стримуючи сміх, по-яснила: – Цього переднього довговолосого звати Орочімару. Він ненормальний яойщик з манією всіх повбивати і керувати світом, хоч це привілей Пейна. Чотириокий тип позаду нього – Кабуто – божевільний медик, що захоплюється Оричем і у всьому йому допомагає. Тьху ти! Погань. Ну а отой чорноволосий тип збоку всіх них – молодший брат Ітачі – Саске Учіха – трохи звихнутий месник, що ніяк не може насититись силою і прагне вбити Ітачі. І все.
– Класна компанія. – пирхнула Алі, склавши руки на грудях і пильно оглядаючи но-воприбулих. Ніка ж оглянулась – біля них вже нікого не було, окрім Конан. Саме вона й запитала: – Чого ти сюди приперся? Та ще й прихвоснів своїх приволік. Нам тут людей вистачає.
– Що поробиш? – скрушно зітхнув Орич. – Наше лігво затопило водою, нам нема де жити і от я згадав про вашу гостинність. Деякий час ми поживемо з вами. – і не слухаючи її обурень, трійця пройшла повз них. У Кабуто підборіддя було на рівні з носом – так він показував з себе гонорового, а Саске лиш пильно оглянув дівчат. Алі тільки пирхнула. Тоді пооглядалась і запитала: – Слухай, а де всі ті шизіки? (Конан теж десь сплила, пирхаючи, як розлючений їжак)
– Ти що, тупа? Я ж тобі пояснила, що Орич – ненормальний яойщик. Його вся чоловіча частина боїться гірше вогню.
– Хто він? Яйщик? Типу яйця продає?
– Та які в біса яйця! Гомик він! Натуральний і злісний!
– Тьху ти! Чмо болотне! Ненавиджу таких! – сплюнула Алі.
– Але цим можна непогано скористатись. – пробурмотіла Ніка, оглядаючи стіни на наявність Зецу. Минулого разу той вирішив попідглядати за брюнеткою у душі. Краще не згадувати, що вона з ним зробила. Не дивно, що його ніде не було видно (підказка – вона зв’язала його і закрила в шафі, залишивши без фотосинтезу і голодного). – Якщо ми натравимо на акацушників цього яойщика, нас миттю випхають звідси. Але все треба проробити делікатно.
– Забито.
– Ок. Йду я, мабуть, випущу з шафи Зецу. Нагодую його дохлими щурами і порадую чудовою інформацією.
– Ну щасливо.
Наступний день почався з подлянок усім хлопцям, включно з новоприбулою трійцею (а вони не крайні). Першою подлянкою була олія, налита всім під пороги. Капосниці з-за рогу спостерігали які кульбіти та сальто витворяли акацушники, а матами ті переплюнули навіть Хідана. Зачувши регіт, всі повернули туди голови.
– Упс! Спалились. – пробурмотіла Ніка і дівчата втекли.
За сніданком тривала напружена атмосфера, причиною якої був Орич. Навіть на його команду забили болта і насторожено косились на довговолосого яойщика. Той смачно уплітав за обидві щоки млинці зі сметаною і безперестанку хвалив кухаря, аж Ніці це набридло і вона пригрозила, що забере млинці, якщо він не заткнеться.
– Грубо, але справедливо. До речі, Джирайя обіцяв заскочити на вогник. – ніби між іншим сказав санін. Всі ледь не подавились їжею, а Пейн гаркнув: – Якого дідька тут забув той старий збоченець? Ще його тут не вистачало для повного щастя.
– Не знаю. – знизав плечима Орич, стягнувши з тарілки Кабуто ще кілька млинців. – Моя справа – передати. – він покосився на тарілку Саске, але та вже була порожня.
– Млинців уже нема. – лиховісно доповіла Ніка. Всі розчаровано застогнали.
– До речі, Джирайя погрожував, що прийде не сам.

– Ну і кого ж він ще сюди притягне? – гаркнув Пейн, шпуривши в Тобі свою тарілку. Той ухилився і тарілка влучила в голову Кабуто. Той почав плакати над своює гіркою долею. Орич кинувся його заспокоювати, всі ледь стримували регіт, а Саске важко зітхнув, мовляв, і отаке ледь не щодня.
– Не знаю. – озвався врешті Орич, вдосталь наобнімавши Кабуто, який сидів уже спокійний. – Він так пригрозив і зник. Але якщо він притягне сюди Цунаде, я його приб’ю. Вона ж вип’є все саке! А його не так вже й багато – всього 5 ящиків!
– Не зрозумів… – почав підводитись з-за столу Пейн. – Ти хочеш влаштувати тут п’янку? В моїй організації?! Та ще й разом з іншими санінами?! Ти божевільний!
– Поправка. Взагалі-то, божевільний тут я, тож не замахуйтесь на мої лаври. – сердито сказав Кабуто.
– От. – вдоволено сказав Орич. – Чули? Ото ж бо. – оглянувши стіл на наявність млинців, він важко зітхнув, не побачивши таких, підвівся з-за столу і печально пішов кудись геть. Кабуто, як хвостик, пострибав за ним. Саске теж за мить пішов у свою кімнату. Ніка й Алі повитягали свої млинці з колін і почали спокійно їх їсти.
– Ти ж казала, що млинців уже нема! – обурився Пейн до Ніки.
– А ще я казала, що Дейдара – дибіл, і що з того?
За столом гримнув регіт. Розлюченого підривника тримав Хідан.
– Ой, пробач. Я хотіла сказати, що Дейдара сьогодні миє посуд.
Всі знову реготали з відвислої щелепи блондина.
– Так, шановна організаціє. – суворо звернувся Пейн до всіх. – Поки тут немає того яойщика, я хочу сказати, що те, що він задумав на сьогодні п’янку – дуже і дуже погано. Як хочете, але ви не повинні дати себе споїти, бо самі знаєте, які наслідки потім будуть. Всі чули?
Народ закивав і почав розповзатись. Алі запитала Ніку: – Джирайя і Цунаде – це хто?
– Одні з трійки легендарних санінів-відступників. Вони були в одній команді з Оричем, а потім покинули селище. Чого – не знаю. Так от, Джирайя, як ти вже чула, збоченець, тож тримайся від нього подалі. Він дуже ласий на молоденьких дівчат. Цунаде – голова одного селища. В неї крутий характер і вона полюбляє заглянути в чарку. Саке вона п’є, як звичайну воду. Також її краще не злити, а то так вріже, що й кісток не позбираєш. Недарма Орич турбувався щодо того, прийде вона чи ні. От ніби і все.
– Цікава інфа. – задумливо сказала Алі.
– Я, мабуть, не прийду на ту п’янку.
– Це ж чого?
– Ну подумай логічно. Що я там буду робити, якщо не п’ю? А споїти себе не дам! Це ж не ти, якій вистачить і кількох склянок чогось спиртного – і все, вже готова.
– Зануда.
– На себе подивись.
– Копіюєш Дейдару?
– Та пішли ви обоє!


Продовження....

Категорія: Гумор | Додав: Lady_Nightmare | Теги: Naruto, Naruto Shippuden
Переглядів: 285 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.0/2 Гумор
Всього коментарів: 0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close