Головна » Фанфіки » Аніме і манга » Детектив

Прощавай, Конан-кун
Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 03.09.2018 в 22:03
Фанф прочитано: 319 раз
Категорія: Детектив
До фанфіка залишено: 1 відгук

Схожі фанфіки:


03.09.2018, 22:03
Йшов проливний дощ, з силою стукотів по вікнах детективного агенства. Вона не вмикала світло. Просто сиділа у порожньому і темному офісі. І дивилась у пітьму порожніми й повним сліз очами.
Поряд, на столі лежав лист від Хатторі, який він надіслав факсом. Бо Хейджі не мав сил розповісти їй особисто про ту жахливу подію. Про загибель того, на кого Ран так довго чекала. Варто віддати йому належне, бо хлопець не розкрив головну таємницю Шинічі у свойому листі. Відчував, що іще рано. І зробив би це лише тоді, як не знайшлося б жодного листа, щоденника чи натяка у речах Кудо про те, що це не можна робити.
У цей саме час Хейджі лежав у своєму домі в Осаці, на м'якому матрасі, на татамі і переглядав останні повідомлення Кудо у телефоні.  Надія, що його друг живий давно вже померла у ньому.
Інакше Кудо би ніколи не надіслав йому ті слова. Можливо саме тому, з тієї ночі Хейджі не вронив жодного слова. Просто його горло відмовлялись виказувати хоча-б якісь звуки. І це тривало вже третю ніч поспіль.
Поряд із Хатторі, прямо на підлозі дрімала Казуха. І тримала його за руку. Вона весь час була з ним, підтримувала. Її очі були іще мокрі від пролитих сліз. Хатторі тепло посміхнувся і накрив її своїм покривалом.

****
Тихо прочинилися двері детективного агенства.
- Я вдома! - прозвучав іще зовсім дитячий, але такий рідний для Ран голос.
- Це ти, Конане? - слабко відгукнулась Ран.
Він увімкнув світло і побачив сльози на її обличчі. - Де ти був ці два дні?
- У професора... - Звично почав він, але запнувся, побачиаши її обличчя. - Чому ти плачеш, Ран-оне-чан?
Хлопчик підсів до неї. Його волосся і одяг були брудними і мокрими від дощу. Скельця окулярів без діопртрій блимнули в світлі лампи. Стало видно, що вони геть мокрі із вологим доріжками від дощових потоків. Та він наче не помічав того, і не став іти за полотенцем. Вся його увага була зайнята дівчиною.
- Дещо погане сталося, Конане. - вдсторонено відповіла Ран.
Цієї миті йому на очі потрапив лист Хейджі. Він зіскочив з дивана, прочитав його. Після чого рука з листом опустилася.
- Ран. - його голос зазвучав більш низько і глибоко. Обличчя стало серйозним. У синіх очах зблиснули вогники гніву на Хатторі. Та у ту ж мить він згадав, що нарешті усе скінчилося, членів темної організації заарештовано федеральним розшуком, і тому йому більше не треба нічого приховувати.
Лист Хатторі впав на підлогу із розімкнених пальців.
Конан зняв окуляри, поклав їх на стіл. Провів рукою по неслухняному волоссю. Після чого підсів до дівчини і взяв її за руку:
- Ран, я маю тобі дещо сказати. - його сині очі серйозно, разом із тим тепло та без тіні смутку дивились на неї, наче зазираючи їй у саму душу. Ран здивовано заціпеніла, наче знаючи наперед, що він зараз скаже.
Конан почав від самого початку, неспішно розказав усю історію. Про те, як під дією APTX, наркотика, що мав його вбити, він зменшився до розмірів семирічного хлопчика. Як усі ці місяці він йшов по слідах чорної організації, члени якої зробили з ним це, змусили випити ту ґидоту.  Про те, як не маючи надію на те, що повернеться живим, він відправив Хатторі електронного листа з вибаченнями, що не сказав про свої плани останньої зустрічі з організацією. Бо знав, що цей, такий самий як Кудо, повернутий на детективах, прилетить першим же рейсом. Іще й Казуха за ним ув'яжеться.
Розказав усе про те, як розгадував таємниці вбивств за її батька, присипляючи його дротиком із транквілізатором і використовуючи імітатор голосу у вигляді краватки-метелика.
Ран слухала мовчки. Вона не могла повірити Конану. Просто не могла. Хоча усім серцем відчувала, що він каже правду.
На останок він додав:
- Вже давно я хочу сказати тобі іще дещо дуже важливе. Та це має відбутися не тут і не зараз.
- Скажи! - вона різко вчепилася у його маленькі руки, потім обійняла, притуливши худорляве тіло хлопчика до свого серця. - Ти правда Шинічі? - з її очей знову полилися сльози, що просто неможливо було стримати.
- Ран... - пошепки мовив він. - Я нарешті повернувся, Ран... -
Скільки пережитого, місяцями стримуваного душевного болю і безмовних переживань зараз мали у собі ці слова! Скільки полегшення і тепла!

Тим часом дощ уже встиг скінчитися і повний місяць тепер зазирав у вікна детективного агенства. Неочікувано центральне вікно прочинилося, впускаючи велику порцію найсвіжішого повітря.
Цієї ж миті, у ньому з'явилася струнка і гордовита постать у білого кольору старовинному костюмі-трійці, широкому плащі, моноклі на правому оці та високому циліндрі.
Шинічі, що до цього, відчувши небезпеку вистрибнув з обіймів Ран і закрив її собою, ставши у погрозливу позу, упізнав гостя й трохи розслабився.
- Що ти тут робиш, Кід? - випрямивши спину і поклавши руки у кармани джинсів, спитав він.
- Зазвичай Кайто Кід не ходить у гості, - торжествено продекламував грабіжник-джентельмен. - Та сьогодні особлива ніч, яка принесе із собою дивовижну магію.
- Невже це той самий Кайто Кід? - здивовано обізвалася Ран зі свого місця.
- До ваших послуг, пані. - Красиво вклонився гість. Після чого продовжив: - За проханням однієї юної панянки я мав лише передати цьому маленькому пану її подарунок. Та я зраджу всім своїм принципам і традиціям, якщо ґеть нічого не вкраду.
Тому, моя мила пані, чи не могли б ви дати мені свою руку. - З цими словами крадій-джентельмен витонченим рухом підставив їй свою долоню у білій рукавичці.
- Що ти хочеш зробити? - ворожо спитав Шинічі. - Не торкайся її! - Голос хлопчика був крижаним мов полярний вітер. Його очі були зусередженими і спокійними. Разом із цим він різким рухом відкинув руку Кіда. Звук хлопку гучною луною відбився від стін агенства. На що Кайто покачав головою:
- Бачу, тобі, детективе, варто повчитися  гарним манерам. Тоді пігулка пані Хайбари покищо залишиться у мене.
- Про що він каже? - здивовано спитала Ран.
- Я розповідав тобі по те, хто Хайбара насправді. Вона нарешті закінчила свої ліки від апотоксину.  Завдяки ним я знову зможу стати собою справжнім. - не обертаючись, мовив Шинічі.
Ран міркувала не довго:
- Я піду з вами, якщо ліки подіють. - строго мовила дівчина голосом чемпіонки префектури по карате. Узявши себе у руки і заспокоївшись, вона нарешті згадала про цей факт. - Я хочу  побачити, як Конан-кун стане Шинічі.
- Ой-йой. - тільки і зміг видати Конан передчуваючи довгу, важку і доволі травматичну для нього розмову з Ран у недалекому майбутньому.  - Ран, не погоджуйся. Він просто грає з нами. І якщо дехто не хоче, аби я прямо тут і зараз назвав його справжнє ім'я, він має перестати нести всілякі нісенітниці.
Адресант останньої фрази широко посміхнувся з-під широких полів циліндра і прокрутив на кінчиках пальців окуляри Конана, що невідомо як опинились у нього. У другій руці Кайто Кід також тримав його червону краватку-метелика.
- Я вирішив викрасти дещо більш цінне. Сьогодні назавжди і без жодного сліду зникне хлопчик-детектив на ім'я Едоґава Конан. Звісно, я вже попередив поліцію, ЗМІ і всіх, кого тільки зміг розшукати. Зробимо цю виставу незабутньою! Такою, яку ніхто не зможе перевершити! Моя пані, - звернувся він до Ран, - я хочу, щоби ви стали моєю асистенткою цієї ночі.
Шинічі, що вже встиг усе зрозуміти без слів, багатозначно і широко посміхнувся.

Це відбулося у центральному парку району Бейка. Конан сидів на гойдалці, освітлений ліхтарями-прожекторами денного світла, встановлені поліцією. Його знімало кілька прихованих телевізійних камер. Весь парк був сповнений поліцейськими з убивчого відділу, під керівництвом інспектора Мегуре, і з кримінального розшуку під командуванням інспектора Накамури.
Разом із ними був Морі Когоро, і навіть професор Агаса з молодими детективами. Хайбара Ай не залишилась у машині, хоча і не поділяла загального збудження.
Також були присутні відеорепортери з телебачення, завдяки яким Хейджі і Казуха, та всі добрі знайомі Конана з усіх куточків Японії, дивились пряме включення. Перший проривався до аеропорта, щоби виправити мізки цьому негіднику Кудо. Дівчині довелося добряче йому вгамселити і насильно затягти назад у постіль. Там, у його кімнаті вони продовжили дивитися новини з екрану великого телевізора.

***

Конан сидів із напів-опущеною головою. Його очей не було видно. Окуляри яскраво відблискували промені прожектора.
Ран стояла неподалік від батька і тримала у руках корзинку з приготованою нею вечерею.
Коли настав час, наче нізвідки поряд з Конаном з'явився диктофон крадія-джентельмена, підвішаний до маленького парашутика. З нього зазвучав голос Кайто Кіда.
- Пані та панове! - проголосив він. - Цієї ночі ви побачите мою особливу магію. Я назавжди заберу цього хлопчика. Бо він найбільший і найбезцінніший з усіх скарбів, що до цього колись були у моїх руках. Мені ще потрібно дещо зробити.
Та я повернуся рівно за годину. За цей час ви можете попрощатися з ним. Бо більше ніколи його не побачите.  - після цих слів пролунав маленький вибух, і диктофон разом із парашутом розчинилися у невеликій хмарці диму.
Після того Ран повільно підійшла, мовчки розклала на землі підстилку, і простягнула Конану бенто.
Потім почали підходити люди, говорити Конану різні приємні слова, прощатися. Гента і Міцухіде з усіх сил трималися, аби не розплакатись перед дівчатамм, і не могли повірити у те, що Конана в них заберуть. Аюмі плакала. Хайбара беземоційно та якось сумно мовчала. Професор Агаса не втручався. Від Хайбари він дізнався про план Кіда. Тому питань не задавав. Тільки схвильовано зітхав.
Коли час почав добігати кінця, поряд з Конаном залишилась тільки Ран, що непоспіхом збирала речі.
До них підійшов дядько Когоро. Він опустився поряд, на коліна, і неочікувано подякував Конану за те, що він розкривав за нього всі ті справи:
- Ой-ой! - у думках мовив Кудо. А сам відповів: - То ти усе знав?
- Так, - із соромом зітхнув Величний Детектив. - Майже від самого початку. Бо на справді твій транквілізатор швидко став звичним явищем для мого тіла і просто перестав діяти.
- То ти ті вистави із зойками і белькотінням проводив навмисно? - здивовано вигукнула Ран. Після чого  простягнула: - Отоса, що  ж мені з тобою робити?
- Це мені що робити? - пожалівся чоловік. - Як я тепер без Конана?
- А ти попроси про допомогу братика Шинічі, дядько Морі! Він сказав, що з радістю тобі допоможе.
- Щоб я у цього пихатого... - Когоро запнувся, зловивши похмурий погляд доньки. - Добре, добре, я спитаю у нього. Всеодно я й гадки не маю, що робити далі.

Ран зібрала підстилку у корзинку, та повернулась до інших. Конан мовчки устав і повернувся на гойдалку. І сів на неї так само, як сидів перед цим. Щоправда на його шиї не було звичної краватки-метелика. І сорочка була розстібнута на шиї, лише на один гудзик.

****

З даху найближчого до центрального парку Бейка будинку за всіма подіями спостерігали троє співробітників федерального розшуку. Що тільки но приїхали,завершивши справи і роздавши розпорядження щодо охорони і утримання  бранців у тимчасових ізоляторах.
Перед ними на невеличкому столику стояв ноутбук, на екран якого виводилося зображення прямо з камер центрального телеканалу Бейка.
- Що ж відбувається, Конан-кун? Чому ти мені, нам нічого не сказав? - знервовано вкусила ніготь великого пальця Джоді-сенсей.
- Ми обов'язково врятуємо його. - заспокоював її Джон-сан.
- Не думаю, що нам варто це робити, командире. - зблимнув алим вогником цигарки Акай Шуічі.
- Що ти маєш на увазі, Акайю? - вигукнула Джоді-сан.
- Скоро сама все побачиш. - чоловік посміхнувся, зелені очі були сповнені тепла. - Ти дарма хвилюєшся, Джоді-сан.
Після цих слів він на останок затягнувся, і, загасивши недопалок об бетонні перила даху, спокійною ходою пішов з нього.

***

Коли година завершилась, у ту ж мить, коли велика стрілка на всіх годинниках сягнула цифри дванадцять, наче нізвідки поряд з Конаном із красивим спецефектом з'явився він.
Білі костюм, плащ та високий циліндр сяяли у променях софітів своєю непорушною чистотою.
- Вітаю вас, мої любі глядачі.
Сьогодні ви станете свідками найзагадковішої і найдивовижнішої магії усіх часів. - він граційно вклонився.
Фанати Кіда, які за останній час встигли заповнити собою  доволі багато місця навпроти них, і стримувані лише організованими інспекторами поліцейськими, задоволено заверещали, передбачаючи щось неймовірне і скандуючи ім'я свого кумира.
- Почекай, Кіде. - мовив Конан. - Дозволь мені на останок дещо їм усім сказати.
- Це не у моїх традиціях, юний детективе, та сьогодні особлива ніч, тому я зроблю виключення. - з цими словами, і жестом запрошуючи Конана до промови, Кід відступив на кілька кроків назад. І, схопившись пальцями лівої руки за передні край поля циліндра й таким чином ховаючи обличчя, завмер у невимушеній позі там, де світло від направлених на хлопчика прожекторів ставало менш яскравим.
Дивно, але під час його маневру ледь-помітно блимнуло зображення на екранах усіх відеокамер. Та ніхто з операторів не надав тому особливого значення, зписавши це на випадковий відблиск світла. Конан звернувся до добрих друзів і знайомих, що не могли були присутніми на цьому магічну шоу. Згадав по іменах дуже багатьох. Потім
Едоґава звернувся до кожного з присутніх, кого добре знав особисто. Побажав детективам Такагі та Сато сімейного щастя. Подякував інспектору Мегуре за допомогу та довіру. Пару слів замовив до тих, хто дивився трансляцію з екранів своїх телевізорів.
Молодим детективам сказав по всіх справах звертатись тепер до братика Шинічі. Бо він обіцяв вірити кожному їхньому слову і допомагати в усьому.
Професору Агасі подякував за розуміння і підтримку. Морі Когоро побажав більш уважно дивитись обабіч, і особливо під ноги. А на останок подякував за все Ран-оне-чан. Загалом промова зайняла щонайменше двадцять п'ять хвилин.
Звернення до дівчини було сигналом, Кід миттю опинився поряд з ним і простягнув руку над головою хлопчика. Тому, промовляючи останні речення, Конан-кун почав таяти у повітрі під долонею у білій рукавичці.
Після останнього слова, він остаточно зник. Крадій-джентельмен закрив кулак, наче щось вхопив пальцями.
Після чого красиво вклонився і розкрив свого плаща-дельтоплана.

***
- Дякую тобі за все, Ран-оне-чан! - після цієї фрази рука старшокласника засунула у карман світлих брюк червону краватку-метелика.
Окрім них він був одягнений у блакитну сорочку із заправленим за пояс подолом, що була розстібнута на шиї на два гудзики. На ногах ледь виднілися м'які шкіряні чоботи у тоні брюк.
Носовичком, що дбайливо серед його одежі залишила Ран, він витер піт з обличчя і нарешті відчув, що може піднятися на ноги. Під дією антидоту було важко не кричати у голос, коли кістки знову виросли. Кід допоміг йому зникнути після того, як підійшов до гойдалки, замінивши хлопчика заздалегідь записаним зображенням, що транслювалися під кількома кутами одночасно, завдяки пересіченням променів світла під деякими кутами роблячи зображення трьовимірним.
Завдячуючи майстерності Хайбари, останнє перетворення відбулося значно швидше ніж зазвичай. Це було дуже боляче. Кудо запхав до рота сорочку Конана, зняв разом з іншими речами перед вживанням антидоту, аби не кричати у голос, коли кожна клітина його тіла почне рватись на друзки аби повернути тіло хлопця у первісний стан.
Його промова була заздалегідь записана не повністю. Лише на двадцять хвилин з ддвадцяти п'яти. Та вже вдягаючись після перетворення, Кудо почув, що час йому продовжити свою промову особисто.  Тому, застібуючи сорочку, він одночасно вільною рукою підніс до губ червону краватку-метелика і почав говорити замість своєї проекції.

***
Друзі Конана схвильовано, дещо налякано і сумно мовчали. Після промови Едоґави, поліцейські сумнівалися, чи потрібно зараз робити захоплення крадія.
Натомість фанати Кайто Кіда роззявивши роти намагались зрозуміти, що саме зараз відбулося
- Щиро дякую вам за увагу, любі глядачі. Та мені вже настав час зникнути. - Кід завів мотор на свойому дельтаплані. І коли вже його ноги відірвалася від землі, неочікувано на них повисли молоді детективи. Що зреагували швидше за поліцейських. Які, до речі, теж уже були на підході.
- Поверни нам Конана! - заверещали вони, уже не стримуючи сльози.
- Тобі не втекти, Кіде! - почувся голос детектива-старшокласника. І у світло ліхтарів упевнено увійшов він. Сині очі сяяли упевненістю. - Інспекторе Накамуро. - подав він знак, після чого з оточуючих дерев на крадія-джентельмена полетіли сталеві щільні сітки. У ту ж мить поліцейські оточили його, але не стали навалюватись, як зазвичай. А молоді детективи якимось дивом спромоглися розтрощити його пропелер. Після чого дали дорогу поліцейським. Кайто довелося діяти незвично, і на ходу вигадувати засоби втечі. Він підняв одну руку в гору і зробив відволікаючий фокус з гральними картами. Що ними він зумів розрізати сітки. А другою рукою у цей час дістав і кинув собі під ноги надувного Кіда, що на очах почав зростати. І одночасно зд тим, використавши димову завісу, він миттю переодягся у форму поліцейського і почав разом з іншими ловити ляльку Кіда.
Коли дім розтанув, всі глядачі та камери побачили надувну ляльку Кіда у руках поліцейських, і
високо у небі відлітаючу на дельтаплані білу постать. Того Кіда грав напарник Кайто, Дзіро-сан.

Далі буде...
Категорія: Детектив | Додав: Арзанна | Теги: Детектив Конан
Переглядів: 319 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/2 Детектив
Всього коментарів: 1
Арзанна 14.11.2018 в 16:55Спам
Питання до читачів: чи вам цікаво? Чи варто продовжувати? happy
154
0
avatar
Доступ заборонено.
Ввійдіть або Зареєструйтесь
close